ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Загальні та спеціальні функції документа

Першочергова функція документа полягає в переданні ним визначеної соціальної інформації. Приміром, текстовий, ізографічний чи музичний документ може нести істину, добро, красу, але й разом з тим і негативну інформацію: відмову, розчарування, смуток тощо.

Уперше питання про соціальну інформацію, яку містить документ, було поставлене науковцями ще в 20-30-ті роки минулого століття. Пізніше, найбільш глибоко сутність цього поняття розкрили у своїх працях A.B. Соколов та Ю.М. Столяров [28,33].

Соціальна роль документа виявляється, перш за все, у його призначенні. Документ може призначатись для всіх членів суспільства, тобто мати масове призначення, або ж стосуватися окремих соціальних груп, спеціалістів, тобто бути спеціалізованим. Соціальне призначення документа виявляється через його безпосередні функції.

Документ, як і будь-яка інша система, створюється суспільством лише за тієї умови, якщо він виконує необхідні суспільству функції. Отже, функція документа - це його суспільна роль, мета й завдання.

Оскільки документ виступає як поліфункціональний об'єкт, він виконує низку взаємопов'язаних соціальних функцій. Умовно їх поділяють на три групи: головні, загальні, спеціальні.

Головні функції - це зберігання й передача інформації в часі та просторі. Створюється документ із метою забезпечення потреб суспільства за допомогою документної інформації.

До загальних функцій документів відносяться:

інформативно-комунікативна

кумулятивна

регулятивно-комунікативна

культурна

Зазначені функції характерні для більшості документів, незалежно від їх типу та виду. Характеристика загальних функцій документа наведена в таблиці 2.10.

1. Інформативно-комунікативна Здатність документа задовольняти потреби суспільства в інформації. 3 нею пов'язані процеси, які охоплюють сутність таких складових спілкування, як передача-прийом інформації та відповідна реакція на неї. Основним критерієм інформаційності документа є ємність та якість інформації, що міститься в ньому
2. Регулятивно-комунікативна (соціальна) Здатність документа бути інформативним засобом передачі, обміну, комунікації, спілкування, за якої фізична особа має можливість упливати на згадані засоби шляхом визначення мотивів, мети, програми дій, прийняття рішень. Документ також сам може впливати на соціальні відносини залежно від призначення й ролі в даному суспільстві, причому може не тільки стимулювати розвиток соціальних процесів, але й гальмувати їх
3. Кумулятивна Здатність документа накопичувати, зосереджувати, зберігати й упорядковувати інформацію з метою її зберігання для сучасного й наступного поколінь
4. Культурна Здатність документа зберігати й передавати культурні традиції, естетичні норми, ритуали, прийняті в суспільстві (кінофільм, фотографія, науково - технічний документ і ін.)

Спеціальні функції притаманні не всім, а окремим видам і типам документів, де вони проявляються у відповідності до соціальних потреб суспільства. До спеціальних функцій, у свою чергу, можуть відноситись:

управлінська (регулятивна)

історичного джерела

пізнавальна (когнітивна)

обліку

правова

гедонічна

До спеціальних функцій можна також віднести: політичну, ідеологічну, художньо-естетичну, захисту інформації, грошового виразу, статистичну, джерельну, підтвердження авторського права тощо"

Кількість спеціальних функцій документа, як і можливих потреб суспільства, може бути досить значна, оскільки ці функції визначені суспільно-практичними цілями й завданнями, число яких не обмежене.

Автор документа, як правило, наділяє його якоюсь однією функцією, об'єктивно ж цей документ несе й інші функції. З часом питома вага тієї або іншої функції може змінюватися. Перераховані функції можна розділити на:

а) функції оперативного характеру, час дії яких обмежено (управлінська, правова, обліку);

б) функції постійнодіючі (інформаційна, соціальна, історичного джерела).

Так, наприклад, свідоцтво про середню освіту, або диплом про вищу освіту чи свідоцтво про підвищення кваліфікації виконують як постійно діючі функції, так і функції оперативного характеру: інформаційну, культурну, соціальну, правову та функцію історичного джерела тощо.

Характеристика спеціальних функцій документа наведена в таблиці 2.11.

Управлінська (регулятивна)

Виконується документами, які спеціально створені для цілей і в процесі управління (закони, положення, статути, накази, протоколи, рішення, зведення, звіти і ін.). Ці документи відіграють визначену роль в інформаційному забезпеченні управління, відображаючи різні рівні прийняття й реалізації рішень керівництва

Пізнавальна (когнітивна)

Здатність документа бути засобом отримання та передання знань із метою вивчення процесів і явищ довкілля та суспільства; виявляється в забезпеченні загального й професійного процесу навчання (підручник, посібник, практикум, хрестоматія, методичні рекомендації, тобто навчальні документи), а також наукова діяльність (наукова монографія, дисертація, автореферат дисертації, патент, наукові документи)

Правова

Здатність документа бути засобом доведення, підтвердження якихось фактів. Цією функцією володіють, у першу чергу, офіційні видання, історичні джерела;

- документи, що встановлюють, закріплюють чи змінюють правові норми й правовідносини або припиняють їх дію, а також інші документи, що спричиняють за собою юридичні наслідки;

- правові акти органів державної влади (закони, укази, ухвали й ін.), судові, прокурорські, нотаріальні й арбітражні акти, договори, документи, що посвідчують особу (паспорти, перепустки, посвідчення й т.д.), виправдувально-фінансові документи (прибуткові ордери, рахунково-платіжні відомості т.п.);

- документи, що на якийсь час набувають цієї функції, перебуваючи доказом якихось фактів у суді, органах слідства й прокуратури, нотаріаті, арбітражі.

Загалом, будь-який документ може бути доказом і тим самим тимчасово наділеним правовою функцією

Історичного джерела

Здатність документа бути "зовнішньою пам'яттю" людини й суспільства в цілому, зберігати інформацію й передавати її від одного покоління до іншого. Ця функція притаманна документам - пам'яткам (артефактам), які мають особливу соціально-культурну та історичну цінність (рукописна і книга, цінні та унікальні за змістом, формою та умовами існування в зовнішньому середовищі документи)

Облікова

Дає не якісну, а кількісну характеристику інформації, пов'язану з господарськими, демографічними й іншими соціальними процесами з метою їх аналізу й контролю. Основні види обліку - статистичний, бухгалтерський, оперативний відображаються в статистичних і фінансово-економічних документах, плановій та звітній документації

Гедонічна

Здатність документа бути засобом відпочинку, розваги, раціонального використання вільного часу (твори художньої літератури, мистецькі видання, листівки, діафільми, магнітні фонограми тощо)

У цілому аналіз функцій текстових документів дозволяє виділити сукупні, кількісні та якісні їх характеристики.

Деякі функції становлять суть документа незалежно від волі й бажання автора, іншими документ наділяється свідомо, залежно від конкретних потреб. Зі зміною місця й ролі документа в інформаційному середовищі співвідношення між функціями змінюється, оперативна інформація перетворюється в ретроспективну.

Знання функцій документа дозволяє з'ясувати цільове (для чого та з якою метою створений конкретний документ) та читацьке (для кого створений документ - для дітей, дорослих, спеціалістів, студентів тощо) призначення, що допомагає якомога ефективніше використати його потенційні можливості.

8) Класифікація документів за змістом

Класифікації, в основу яких покладена ознака змісту документа, називають семантичними. У них проводиться поділ на види і підвиди відповідно до змісту документа.

Семантичні класифікації документів мають велике практичне значення в підрозділах документно-комунікаційної сфери і тому є найбільш розробленими. До них відносяться

  • Бібліотечно-бібліографічна класифікація,
  • Універсальна десяткова класифікація (УДК),
  • Десяткова класифікація Дьюї,
  • Єдина класифікація літератури для книговидання та ін.

Існують змістові класифікації і для окремих видів документів: наприклад, класифікатор державних стандартів, Міжнародна класифікація винаходів.

У країнах СНД, у т.ч. і в Україні, крім УДК, використовується Бібліотечно-бібліографічна класифікація (ББК) – ієрархічна комбінаційна система бібліотечно-бібліографічної класифікації, розроблена в 1957-1968 рр. об'єднаними зусиллями найбільших бібліотек та інших установ колишнього СРСР.

9) Класифікація документів за рівнем узагальнення інформації

За рівнем узагальнення інформації документи ділять на первинні і вторинні.

Первинний документ містить інформацію, яка є викладом (описом) результатів вивчення, дослідження, розробок тощо і оригінальна за своїм характером.

Вторинний документ є результатом аналітико-синтетичної переробки одного або кількох первинних документів. Вторинний документ містить відомості про первинні документи, одержані шляхом їх інформаційного аналізу (бібліографічний, реферативний, оглядовий).

 

10) Класифікація документів за каналом сприйняття інформації

Інформація, що міститься в документі, може сприйматися за допомогою різних органів чуття (зір, слух, дотик).
За каналом сприйняття знаків, використовуваних для запису змісту, розрізняють візуальний, тактильний, аудіальний та аудіовізуальний документи.

Візуальний – це документ, зміст якого людина (реципієнт) сприймає зором (письмові тексти, графіка, малюнки, креслення, фотографія, репродукція тощо на будь-якому носії, включаючи екран діапроектора, телевізора або ЕОМ). Зміст тактильного документа сприймається через дотик (дотик) (книга, журнал для сліпих). Аудіальний – це звуковий документ, зміст якого може бути сприйнятий тільки слухом (грамплатівка, магнітна фонограма, музичний компакт-диск). Аудіовізуальний документ – той, зміст якого сприймається одночасно зором і слухом (звуковий кінофільм, озвучений діафільм, відеофільм, відеодиск, комп'ютерна технологія «мультимедіа» та ін.).

11) Класифікація документів за ступенем їх поширення

За ступенем поширення розрізняють опублікований, неопублікований і документ, що не публікується.

Документ, призначений для широкого і багаторазового використання, такий, що має тираж (незалежно від способу тиражування), а також вихідні дані, називають опублікованим. Неопублікований документ містить інформацію, не призначену для поширення, тому він, як правило, не тиражується і існує в обмеженій кількості машинописних екземплярів. Представниками цього класу документів є звіт про НДР, дисертація, депонований рукопис, препринт й ін. До документів, що не публікується, відносять документи одноразового використання, необхідній для прийняття конкретних управлінських рішень (адміністративно-господарська, планово-економічна, фінансово-бухгалтерська, технологічна, комерційна та інша подібна документація).

Класифікація документів за матеріалом носія інформації

За матеріалом носія інформації виділяють класи документів на штучній і природній матеріальній основі.

Основними різновидами сучасних документів на штучному носії є паперові й полімерні (полімерно-плівкові і полімерно-пластинкові) документи.

Паперовий документ виконаний на папері або на сучасних синтетичних замінниках паперу. До класу паперових документів відносять книги, журнали, газети, ноти, карти, патенти, нормативні документи та ін. види видань, а також перфокарти, паперові перфострічки, фотографії та ін.

Плівковий документ створений на плівковій основі (кіно-, діафільм, діапозитив, мікрофіша, магнітна фонограма, документ із записом інформації для ЕОМ).

Пластинкові документи створені на пластмасовій основі (грамплатівки, диски). В окремих випадках вони створюються на металевій або скляній основі.

До винаходу штучних носіїв інформації її записували на природних матеріалах: глині, деревині, шкірі (пергамент), камені та ін. Проте зараз природні матеріали як носій інформації використовуються зрідка.

 

3.3.2. Класифікація за матеріальною конструкцією або формою носія інформації

За матеріальною конструкцією носія інформації виділяють документ аркушний, кодексовий, картковий, стрічковий, дисковий, комбінований.

Аркушний – це документ у вигляді одного або кількох аркушів будь-якого формату без скріплення (листівка, газета, плакат, географічна карта, афіша, етикетка). Листи, покладені один на інший, утворюють стопу (колода карт, картотека, каталог). Сполучена за довжиною стопа стає кодексом. Кодексовий або блочний документ створений у формі блоку – кодексу, тобто скріплених між собою по одному краю аркушів (книжковий блок, альбом, атлас, журнал).

Картковий – це документ, що складається з сукупності карток або перфокарт установленого формату (каталожна, поштова, гральна, перфорована, календарик, листівка).

Стрічковий – це документ, що є суцільною смугою матеріалу із записом інформації. Стрічку можна скрутити у вигляді сувою або рулону або скласти частинами у формі гармошки. До стрічкових документів відносять перфострічку, магнітофонну, кино-, відеострічку та ін.

Дисковий документ – носій запису інформації у формі диска, тобто скручений в спіраль послідовний ряд знаків (платівка, диск, дискета, компакт-диск, CD-ROM, відеодиск). Місцем розміщення інформації є концентричні доріжки (магнітні, магнітооптичні і оптичні диски, грамплатівки). Дискета – малоформатний магнітний диск, вживаний в ПЕОМ і термінальному устаткуванні, звичайно на гнучкій підкладці.

Класифікація документів по регулярностю виходу у світ

За регулярністю виходу у світ виділяють періодичні документи, що виходять через певні проміжки часу нумерованими або датованими, однотипно оформленими випусками, і неперіодичні документи, що виходять в світ через не чітко визначені проміжки часу.

За регулярністю виходу у світ розрізняють щорічник, щоквартальник, щомісячник, тижневик й ін. До періодичних документів відносяться газета, журнал, бюлетень, календар, експрес-інформація та ін. Неперіодичні документи складають книги, брошури, альбоми, карти, афіші, плакати, перфострічки, перфокарти, оптичні диски, дискети, грамплатівки тощо.

 

3.4.2. Класифікація документів за часом

За часом появи документа в зовнішньому середовищі розрізняють оригінал і копію.
  • Оригінал – це справжній документ.
  • Копія документа – документ, що відтворює інформацію іншого документа і всі його зовнішні ознаки або частину їх.

· Класифікація документів за місцем походження

· За місцем походження розрізняють:

місцевий документ – вийшов і поширений у межах однієї області, міста, одного або декількох районів, підприємства, установи, господарства або навчального закладу;
регіональний документ – вийшов і поширений у межах кількох областей або автономної республіки (Крим);
національний або загальнодержавний – у масштабах України – всеукраїнський;
зарубіжний або іноземний – надрукований надрукований за кордоном).

12)

13)

14)

15)

16)

17)

Рейтинг 100 лучших книг всех времен журнала Newsweek Newsweek, Jun 29, 2009. Newsweek’s Top 100 Books: The Meta-List.
Место в рейтинге Автор Книга Год издания
Лев Толстой Война и мир
Джордж Оруэлл
Джейм Джойс Улисс
Владимир Набоков Лолита
Уильям Фолкнер Шум и ярость
Ральф Эллисон Невидимка
Вирджиния Вульф К маяку
Гомер Иллиада и Одиссея VIII век до н. э.
Джейн Остин Гордость и предубеждение
Данте Алигьери Божественная комедия
Джоффри Чосер Кентерберийские рассказы XV век
Джонатан Свифт Путешествия Гулливера
Джордж Элиот Миддлмарч
Чинуа Ачебе Распад
Джером Д. Сэлинджер Над пропастью во ржи
Маргарет Митчелл Унесенные ветром
Габриэль Гарсия Маркес Сто лет одиночества
Фрэнсис Скотт Фитцджеральд Великий Гэтсби
Джозеф Хеллер Уловка-22
Тони Моррисон Возлюбленная
Джон Стейнбек Грозди гнева
Салман Рушди Дети полуночи
Олдос Хаксли Дивный новый мир
Вирджиния Вульф Миссис Дэллоуэй
Ричард Райт Сын Америки
Алексис де Токвиль Демократия в Америке
Чарльз Дарвин Происхождение видов
Геродот История 440 год до н. э.
Жан-Жак Руссо Общественный договор
Карл Маркс Капитал
Никколо Макиавелли Государь
Блаженный Августин Исповедь IV век
Томас Гоббс Левиафан
Фукидид История Пелопонесской войны 431 год до н. э.
Джон Толкиен Властелин колец
Алан Александр Милн Винни-Пух
Клайв Льюис Лев, колдунья и платяной шкаф
Эдуард Форстер Поездка в Индию
Джон Керуак В дороге
Харпер Ли Убить пересмешника
Нет данных Библия Нет данных
Энтони Берджесс Заводной апельсин
Уильям Фолкнер Свет в августе
Уильям Дю Бойс Души черного народа
Джин Рис Безбрежное Саргассово море
Гюстав Флобер Мадам Бовари
Джон Милтон Потерянный рай
Лев Толстой Анна Каренина
Уильям Шекспир Гамлет
Уильям Шекспир Король Лир
Уильям Шекспир Отелло
Уильям Шекспир Сонеты
Уолт Уитмен Листья травы
Марк Твен Приключения Гекльберри Финна
Редьярд Киплинг Ким
Мэри Шелли Франкенштейн
Тони Моррисон Песнь Соломона
Кен Кизи Пролетая над гнездом кукушки
Эрнест Хемингуэй По ком звонит колокол
Курт Воннегут Бойня номер пять
Джордж Оруэлл Скотный двор
Уильям Голдинг Повелитель мух
Труман Капоте Хладнокровное убийство
Дорис Лессинг Золотая тетрадь
Марсель Пруст В поисках потерянного времени
Реймонд Чандлер Большой сон
Уильям Фолкнер Когда я умирала
Эрнест Хемингуэй Фиеста
Роберт Грейвз Я, Клавдий
Карсон Маккаллерс Сердце — одинокий охотник
Дэвид Лоуренс Сыновья и любовники
Роберт Пенн Уоррен И вся королевская рать
Джеймс Болдуин Иди, вещай с горы
Эдвин Уайт Паутина Шарлотты
Джозеф Конрад Сердце тьмы
Эли Визель Ночь
Джон Апдайк Кролик, беги
Эдит Уортон Эпоха невинности
Филип Рот Случай портного
Теодор Драйзер Американская трагедия
Натаниэль Уэст День саранчи
Генри Миллер Тропик рака
Дэшиел Хэммет Мальтийский сокол
Филип Пулман Темные начала
Уилла Кейтер Смерть пришла архиепископу
Зигмунд Фрейд Толкования снов
Генри Адамс Воспитание Генри Адамса
Мао Цзедун Цитатник
Уильям Джемс Многообразие религиозного опыта
Ивлин Во Возвращение в Брайдсхед
Рейчел Карсон Безмолвная весна
Джон Кейнс Общая теория занятости, процента и денег
Джозеф Конрад Лорд Джим
Роберт Грейвз Простимся со всем этим
Джон Кеннет Гэлбрейт Общество изобилия
Кеннет Грэм Ветер в ивах
Алекс Хейли и Малькольм Икс Автобиография Малькольма Икс
Литтон Стречи Выдающиеся викторианцы
Элис Уокер Цвет пурпурный
Уинстон Черчилль Вторая мировая война

18) Нобелівська премія

Нобелівська премія в галузі літератури вважається найпрестижнішою міжнародною літературною премією у світі. Створена разом з чотирма іншими Нобелівськими преміями за заповітом Альфреда Нобеля 1895 року, вручається з 1901 року.
Винагорода має бути отримана людиною, яка створила «найбільш видатні роботи в напрямі ідеалізму». Присуджує премію Шведська академія, яка була заснована за взірцем Французької академії королем Густавом ІІІ у 1786. Академія складається з 18 членів, відомих як Dе Аdеrtоn («Вісімнадцять»). Вона складається зі шведських письменників, поетів, учених та істориків. У виборі лауреата Нобелівської премії працює Нобелівський комітет, що складається з 4 або 5 осіб вибраних із числа членів Академії на термін 3 років. Імена кандидатів є засекреченими протягом 50 років, а це означає, що імена потенційних кандидатів до і після оголошення є тільки чутками.
У жовтні відбувається вибір переможця, а 10 грудня в Стокгольмі відбувається урочиста церемонія вручення Нобелівської премії. Лауреати нагороджуються золотою медаллю із зображенням Альфреда Нобеля з відповідним написом, дипломом і чеком на встановлену грошову суму, розмір якої залежить під прибутків Нобелівського фонду. Лауреати Нобелівської премії повинні протягом 6 місяців після вручення їм нагороди виступити із популярною лекцією з теми своєї роботи.
Першим лауреатом Нобелівської премії з літератури був Сюллі-Прюдом. Він отримав 150 782 шведських крон. На сьогодні ця сума складає 10 мільйонів шведських крон.
У 2010 році лауреатом Премії став Маріо Варгас Льйоса (народився 28 березня 1936 в Перу) перуанський прозаїк, драматург, есеїст, філософ, публіцист, політичний і громадський діяч. Твори Варгаса Льйоси відображають його бачення Перу і життєвий досвід як перуанця. З часом він поступово розширив свій діапазон і взявся за висвітлення проблем, що постають в інших країнах світу. Впродовж кар'єри змінився також його стиль – від літературного модернізму до іноді грайливого постмодернізму.
Серед українських письменників на Нобелівську премію висувались І. Франко, В. Винниченко, П. Тичина, М. Бажан, У. Самчук, В. Стус, Л. Костенко, Іван Франко і Василь Стус не дожили до розгляду їхніх справ. П. Тичина і М. Бажан відмовились брати участь у конкурсі. Павло Тичина через політичні мотиви (боявся повторити долю Б. Пастернака). Микола Бажан - відмовився через незнання його творчості за кордоном.

Букерівська премія

Букерівська премія була заснована у 1969 році і вважається найпрестижнішою літературною премією англомовного світу та світу загалом, після Нобелівської. Премія присуджується щороку за роман, написаний англійською мовою громадянином Британської Співдружності Націй або Ірландії. Перше вручення відбулося в 1969 році. Тоді лауреат отримував 5 тис. фунтів стерлінгів, пізніше ця сума зросла до 10 тисяч, а потім до 15 і 20 тисяч фунтів. Сьогодні розмір Букерівської премії складає 50 тис. фунтів стерлінгів (майже 100 тис. доларів). Адміністративним органом, що керує премією, є щорічно поновлюваний консультативний комітет, до якого входять два видавця і по одному представнику від письменників, літературних агентів, книгопродавців, бібліотек і Фонду Букерівської премії, голова Ради директорів «Вооker» і ще одна посадова особа, що представляє цю компанію. Спочатку консультативний комітет формує список з представлених на премію книг (щорічно на здобуття премії представляється понад 100 книг). Той же комітет затверджує журі з п'яти людей - це відомі літературні критики і письменники, вчені, громадські діячі. Влітку журі оголошує довгий список, що включає 20-25 назв, а потім у вересні формується шість учасників короткого списку премії. Переможець Букерівської премії оголошується в жовтні на спеціальній церемонії. Лауреатом премії 2010 року став Говард Джейкобсон за роман «Проблема Фінклера» - британський письменник і журналіст, який став відомим завдяки написанню гумористичних романів на тему проблем британських євреїв. Ця книга, опублікована лондонським видавництвом «Блумсбері», досліджує питання сучасного життя євреїв, а також присвячена темам «кохання, втрати і чоловічої дружби». Голова суддівської комісії, сер Ендрю Моушен, сказав: «Проблема Фінклера» - прекрасна книга: дуже весела, звичайно ж, але також дуже розумна, дуже сумна і дуже вишукана. Вона є тим, чим виглядає, і набагато більшим, ніж виглядає. Абсолютно достойний переможець цієї видатної нагороди». Джейкобсон став найстарішим переможцем (68 років) із часів перемоги Вільяма Голдінга у 1980 році, а «Проблема Фінклера» є першим гумористичним романом-переможцем за 42-річну історію нагороди.

На початку 2008 року оргкомітет Букерівської премії оголосив про заснування нової нагороди — спеціального призу Букер Букерів» за кращий твір, який отримував Букерівську премію з моменту проведення першої церемонії її вручення 22 квітня 1969 року. Ця нагорода вручалася лише одного разу на церемонії у 2008 році в ознаменування сорокової річниці Букерівської премії. У конкурсі на звання «кращого з кращих» взяв участь 41 твір, оскільки в 1974 і 1992 роках лауреатами Букерівської премії ставали по дві книги. У 2008 році вперше у процедурі рішення участь брали читачі, яким була надана можливість вибрати кращий твір із шорт-листа, до якого увійшли шість фіналістів; їхні імена були оголошені у травні 2008 року. Ім'я лауреата премії Тhе Веst оf the Вооker було оголошено в липні 2008 року під час літнього літературного фестивалю в лондонському Southbank Сеntrе. Призером стала книга Салмана Рушді «Діти півночі», романи «Ганьба» Джона Кутзеє і «Оскар і Люсінда» Пітера Керрі посіли друге і третє місця відповідно.

Пулітцерівська премія

Одна з найпрестижніших нагород у галузі літератури, журналістики, музики і театру в США, заснована видавцем «жовтої преси» Джозефом Пулітцером.
Джозеф Пулітцер народився 10 квітня 1847 року в місті Мако в Угорщині. 1864 року - емігрував до США як найманець союзної армії під час громадянської війни Півночі й Півдня 1861—1865 рр. Після війни переїхав у Сан-Луїз, де 1868 року влаштувався репортером у німецькомовну газету Westliche Post, і вже через три роки став співвласником цього видання. У 1869 році його обрали до законодавчого органу штату Міссурі. У 1982 році Пулітцер переїздить до Нью-Йорку, де 1883 року придбав ранкову газету World. Редакторський талант Пулітцера дав змогу перетворити World у головний нью-йоркський рупор демократичної партії. Через чотири роки нью-йоркська громадськість побачила нове видання — Evening World. Методи, якими Пулітцер завойовував читацький інтерес, досить прості й водночас дієві. Він поєднував на сторінках газет статті про політичну корупцію, журналістські розслідування, сенсації в різних царинах життя, трохи гумору й реклами. Згодом почав додавати спортивні новини, рубрики, присвячені жінкам, яскраві ілюстрації й карикатури. Таким чином, на сторінках Пулітцерівських газет було все — від пліток («жовта преса») до серйозної політичної аналітики. Згодом занадто напружена робота негативно позначилася на здоров'ї Пулітцера - тому 1887 року він залишив крісло головного редактора, а 1890 - взагалі відійшов від видавничих справ. 29 жовтня 1911 року Джозеф Пулітцер помер. Його заповіт став цілковитою несподіванкою для всього журналістського світу. Він жертвував два мільйони доларів Колумбійському університету в Нью-Йорку. Медіа-магнат бажав, щоб три чверті фонду пішли па створення вищої Школи журналістики, а решта — на створення премії для визначних американських журналістів - Пулітцерівської премії.
Готуючи свій заповіт 1904 року, Пулітцер зазначив, щоб цю премію вручали так: чотири нагороди для журналістів, чотири — в царині літератури і драматургії, одна премія за освітянську діяльність і чотири стипендії для журналістських подорожей у пошуках цікавих фактів і карколомних сенсаційних публікацій. Щодо літератури, то нагороди мали отримувати американські романісти, автори оригінальної американської драми, яку було представлено на суд глядачів у Нью-Йорку, також по одній нагороді готувалося для автора історичної книжки про США, автора американської біографії, а також для найкращого видання, що мало вплив на формування громадської думки в суспільстві. Але передбачливий Пулітцер у заповіті вказав ще й на те, що, відповідно до рішення членів журі, кількість премій і номінацій може змінюватися, якщо це відповідає соціальним змінам, які відбуваються у країні і матиме позитивний вплив на громадян, якщо цього вимагатиме громадськість або ж із причин, пов'язаних зі зміною часу. З 1917 року премія вручається щорічно в перший понеділок травня опікунами Колумбійського університету в Нью-Йорку. Розмір премії — 10 тисяч доларів.
Першим її лауреатом став американський журналіст Герберт Баярд Своп за серію матеріалів «Зсередини Німецької імперії», опублікованої в «Нью-Йорк ворлд» у жовтні 1916 року.
У 1999 році Спостережна рада дозволила інтернет-репортерам брати участь у номінації «Журналістське розслідування». З 2006 року приймався до розгляду онлайн-контент (репортажі, фотографії) паперової преси.
З 2009 року Пулітцерівську премію стали вручати журналістам як за матеріали, опубліковані в друкованих виданнях, так і за публікації в Інтернеті. Журі відзначило зростаючий вплив онлайнових ЗМІ і їхній все більш професійний контент. Майже чверть претендентів на Пулітцерівську премію в галузі журналістики в 2009 році були представлені у вигляді онлайнових документів — 37 різних видань, що існують тільки в Інтернеті.
Літературна премія вручається в шести номінаціях: «За художню книгу, написану американським письменником, бажано про Америку»; «За книгу з історії Сполучених Штатів»; «За біографію або автобіографію американського автора»; «За вірш»; «За нехудожню літературу»; «За кращу драму». Лауреатами літературної Пулітцерівської премії в різні роки ставали Ернест Хемінгуей («Старий та море»), Гарпер Лі («Убити пересмішника»), Вільям Фолкнер («Притча»), Юджин О'Ніл («За обрієм». 1920: «Анна Крісті», 1922; «Дивна інтерлюдія», 1938; «Довга подорож у ніч», 1957), Теннессі Вільямс («Трамвай «Бажання»), Артур Міллер («Смерть комівояжера»), Маргарет Мітчелл («Віднесені вітром»), Джон Апдайк (за романи «Кролик розбагатів» і «Кролик заспокоївся»).

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти