ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Адреса: м. Львів, між вулицями Івана Франка, Стрийською, Уласа Самчука і Козельницької

Загрузка...

Парк ім. Івана Франка (колишній парк Костюшко)

Парк імені Івана Франка або Парк Івана Франка (в народі — Парк Костюшка; до 1779 року — Єзуїтський сад; 1779—1919 — Поєзуїтський сад; 1919—1945 — Парк імені Тадеуша Костюшка) — найстарший та один з центральних парків Львова, розташований перед головним корпусом університету ім. Івана Франка (будівля колишнього Галицького сейму). Вважається найстарішим міським парком в Україні.

Парк виник на території колишніх міських ланів, які стали власністю багатої міщанської родини Шольц-Вольфовичів. Наприкінці XVI століття Ян Шольц-Вольфович заклав невеликий сад, який пізніше перейшов в руки його зятя Антоніо Масарі, власника кам'яниці № 14 на площі Ринок. Молодий венеціанець перепланував сад на італійський манір, розбивши на тераси, і подарував його місту, щоби ним могли користуватися всі львів'яни.

Панорама парку 1913-14 років. На передньому плані — пам'ятник Голуховському

Міський садівник Бауер здійснює ще одну кардинальну реконструкцію парку. Цього разу парк переплановується на взірець тогочасних англійських парків у так званому ландшафтному стилі. В 1877—1881 роках на місці «казино Гехта» споруджують будівлю Галицького сейму, у нижній частині парку влаштовують чудові партерні сади з багатими квітковими композиціями, стриженими кущами та деревами.

У 1835 році посередині парку споруджено граціозну альтану — ротонду, що збереглася досі. У нижній частині парку, там, де тепер будинок університету, було «казино Гехта». Парк ще кілька разів міняв власників, але це не рятувало його від поступового запустіння, аж поки від 1855 року ним знову не починає піклуватися місто.

Від 1614 року міська влада тимчасово передала парк у користування монахам-єзуїтам, які почали будівництво у Львові свого костелу та монастиря. Монахи побудували тут цегельню, аби забезпечити будівництво цеглою. Тут також побудували пивоварню, а частину земель здали в оренду селянам і відкрили для них корчму. Це «тимчасове» користування тривало майже 160 років, допоки з приходом австрійської влади не скасували орден єзуїтів. На картах Львова та в історичних документах тих часів зустрічається назва «Єзуїтський сад».

Цісар Йосиф ІІ, перебуваючи у Львові, подарував цей зелений масив місту. Та без належного догляду парк так здичавів, що міська влада змушена була у 1799 році продати його підприємцю Іванові Гехту. Той проводив реконструкцію парку, зокрема, перепланував його в класицистичному стилі, а також намагався зробити парк прибутковим. Тут побудували ресторан, купальний басейн, встановили альтани, всіляко заохочували відвідувачів.

У 1894-96 роках Товариство розвитку та прикрашання міста встановило навпроти будинку сейму бюсти Яна Добжанського — літератора, Яна Непомуцена Камінського — директора польського театру, Леона Сапєги — намісника Галичини, Артура Гротгера — львівського живописця, єпископа С. Гловінського — засновника фонду освіти молоді, а в алеї справа — бюст графа Й. Дунін-Борковського — поета-еллініста. На клумбі перед будинком сейму стояла чавунна ваза з барельєфами, що зображували у вільній інтерпретації роботу Бертеля Торвальдсена «Течія людського життя». У 1949 році після зняття пам'ятника А. Голуховському, що стояв при вході в парк з вул. Січових Стрільців, вазу перенесли на місце пам'ятника. Тут вона стоїть і досі.

У 1964 році перед університетом в парку встановили пам'ятник І. Франку (скульптори В. Борисенко, Д. Крвавич, Е. Мисько, В. Одрехівський. Я. Чайка, архітектор А. Шуляр).

1999 року корпорація McDonald's розробила проект розміщення ресторану своєї мережі на території парку із можливістю швидкого обслуговування за схемою McDrive. В кінцевому результаті міською адміністрацією проект відкинуто (рішення передбачає можливість розгляду цього питання повторно).[3]

У 2009 році була проведена реконструкція парку.

Санаторії

« Медобори »

Понад 200 років минуло з часу відкриття першого в Надзбруччі бальнеологічного курорту в Конопківці та першого наукового обстеження конопківського джерела. З відкриттям курорту східногалицька знать дістала можливість оздоровлюватись та відпочивати на місцевій базі, не вдаючись до далеких, обтяжливих і недешевих мандрівок. Природа щедро обдарувала цей край. У давнину його вкривали густі ліси-бори із сонячними галявинами, порослими різнотрав’ям і напоєними п’янким ароматом нектару. Очевидно, багатство медоносів і дало підставу нашим предкам назвати його дзвінким словом Медобори

Вчені твердять: Медобори - унікальна геолого-ботанічна пам’ятка, якій немає подібних у нашій країні. Сучасні Медобори - справжня скарбниця лікувальних факторів. Подільські Товтри благотворно впливають на формування навколишнього клімату. Висота пасма, його положення, залісненість створюють тут сприятливі для людини мікрокліматичні умови. Природа наділила цей куточок і унікальними підземними скарбами - цілющими водами.

Саме в цій місцевості і розташований санаторій “Медобори” - прямий спадкоємець давнього курорту. Він розташований у природній заглибині в безпосередній близькості від мінеральних джерел, що використовуються для оздоровлення. Сірководнева вода типу “Мацеста” та сульфатно-гідрокарбонатне торфоболото поліпшують загальний кровообіг, активізують всі види обміну речовин, підвищують опірність організму, мають антибактеріальну дію.

Лікуємо водою мертвою

та водою живою

Захворювання опорно-рухового апарату

Периферичної та центральної нервової системи

Хвороби кісток, м’язів, сухожиль

Захворювання кишково-шлункового тракту, печінки

Хвороби серцево-судинної системи

Гінекологічні захворювання запального характеру

Захворювання шкіри

Хвороби ендокринної системи

Нові методи лікування:

Пивотерапія (лікування “живим” не фільтрованим пивом)

Іпотерапія (лікувальна верхова їзда)

Апітерапія (лікування продуктами бджільництва)

Болюсотерапія (лікування голубою глиною)

Наявність свердловини із мінеральною натрій-хлоридною водою типу “Моршин” дозволяє призначати її для вживання всередину, полоскання ротової порожнини, тюбажів. Значний лікувальний ефект має натрій-хлоридна йодобромна вода в разі відпуску у вигляді хвойних та перлинних ванн, різноманітних душів, підводного масажу та скелетного витяжіння, плавання в басейні (відкритого та закритого типів).

У санаторії функціонують сучасні фізіотерапевтичні кабінети, кабінети лазерної- та магнітотерапії, рефлексо- і психотерапії, мануальної терапії, кабінети гінекологічних і кишкових орошень, зали ЛФК. З успіхом використовуються гомеопатія, апітерапія, спелеотерапія, фітолікування, аромотерапія, парафіно-озокеритолікування тощо. До послуг пацієнтів - стоматологічна і зубопротезна служби, клінічна лабораторія, кабінети функціональної, ультразвукової та комп’ютерної діагностики.

Широкий діапазон лікувальних засобів дозволяє діагностувати та лікувати недуги нервової системи та опорно-рухового апарату, хвороби шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної і дихальної систем, гінекологічні, шкірні та ендокринні захворювання.

В санаторії створені всі умови для зручного та повноцінного відпочинку пацієнтів - 1-2-місні спальні кімнати, затишна їдальня, привабливий бар, кіноконцертний зал, бібліотека, сауна. На території прокладені доріжки терренкуру, збудовано спортивний і танцювальний майданчики, альтанки для відпочинку, обладнано пляж, місця для рибної ловлі, змонтовано ігрові атракціони. Функціонують всі необхідні побутові служби, проводяться екскурсії.

За час свого існування конопківська оздоровниця не тільки зажила слави як популярний лікувально-профілактичний заклад, але й стала навчальною і науковою базою Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського. Тут розміщена кафедра медичної реабілітації, яка розробляє нові методи відновного лікування, надає консультативну та лікувальну допомогу.

Та головне надбання санаторію - люди. Медики та обслуговуючий персонал, професіонали своєї справи, намагаються створити атмосферу гарного настрою, покращити здоров’я. При цьому вони пишаються своєю історією і дотримуються девізу першого конопківського курорту - Vobis et posteritati - Вам і нащадкам.

 

 

з 01.05.2012 р. № Санаторно - курортне лікування

проживання і харчування Вартість путівки на 1 л/д

Путівки Від 10 і більше

1 1 місце в двохмісному номері з усіма побутовими зручностями Економ 228,00

Стандарт 270,00

Комфорт 294,00

2 Одномісний номер Економ 276,00

Стандарт 300,00

Комфорт 360,00

3 Дитяча путівка (до 18 років) 180,00

4 Курсівка дитяча (до 18 років) на санаторно - курортне лікування 72,00

5 Проживання з підселенням 48,00

"СИНЯК"

Закарпаття - це куточок чудової природи з незайманими лісами, величними горами й прохолодними ріками. Тут небо торкається землі і від союзу цього народжуються цілющі джерела. В області їх нараховується

більше 400 і лише воду одного з них назвали "синьою". Саме на його базі і функціонує відомий далеко за межами України санаторій "Синяк". Це провідний курорт по лікуванню захворювань опорно-рухового апарату, кістково-м'язевої і нервової систем. Заклад багатопрофільний. Крім лікування тіла тут можна відновити гармонію душі. І все це завдяки унікальній природі та цілющій "синій" воді. Ще посли Івана Грозного, пересікаючи Карпати, говорили, що в цих горах " вода кислая, как щи, а есть такие кладези, что можно яйцо сварить, есть такие ручейки, что помоешься - птицей летишь".

 

Хто хоч раз побував на Закарпатті, яке недарма називають "українською Швейцарією", той вже ніколи не забуде цей чарівний край. Він наче спеціально створений Богом для того, аби люди назавжди закохувалися у первозданний світ, оточений прадавніми горами, омитий кришталевими джерелами і вповитий неймовірної свіжості повітрям. Саме тут, на висоті 500 метрів, причаїлася Синяцька долина. Слава про неї поширилася за межі не тільки Закарпаття, а й цілої України. І все завдяки чудодійній силі її мінеральних вод. Легенди переповідають, що колись на цьому місці вирував велетенський невгамовний вулкан. Час приборкав його і лише "синя" сірководнева вода, що виривається назовні з колишнього гирла, нагадує про давно минулі часи. Ще однією берегинею прадавності цієї долини є досконала, нічим не стривожена тиша. Минуло більше двох століть з того часу, коли Синяцька долина відкрила цілющу силу своїх мінеральних вод. Сотні тисяч хворих повернулися до життя, несучи крізь простір і час хвалу та славу цьому чарівному куточку Закарпаття. Сьогодні старовинна оздоровниця щиро вітає всіх, хто хоче відпочити і набратися сил. Варто лише зійти з поїзду на станції "Карпати" Львівської залізничної дороги - і автобус швидко довезе вас до санаторію "Синяк". І влітку, і взимку тут чекатиме на вас зцілення, перевірене часом.

Замки

Жо́вківський за́мок

За́мок у Жо́вкві чи Жо́вківський за́мок — пам'ятка архітектури епохи Ренесансу у місті Жовква Львівської області. Знаходиться на площі Вічевій, 2. Внесений до Державного реєстру національного культурного надбання України під №1928 (385/0).

Побудували замок на замовлення Станіслава Жолкевського в 1594—1606 роках як оборонну споруду у стилі ренесансу. Замок витримував облоги, хоча кілька разів його здобували козаки. Наприкінці XVII століття був улюбленою резиденцією польського короля Яна ІІІ Собеського, за якого пережив період найбільшого розквіту. Сучасного вигляду замок набув внаслідок багатьох перебудов та недбалого ставлення протягом XIX-XX століть. Нині замок реконструюють, проте для огляду відкрите внутрішнє подвір'я та музей.

План замку: Замок побудований з цегли і каменю. Чотирикутний в плані із вежами на кутах, оточений ровом із водою не тільки зовні, а й зі сторони міста, замок був добре захищений від ворожих нападів. Проте, сучасний вигляд не відповідає давньому — «бракує» колон, арок, вишуканих скульптур, рову, що доходив в ширині до 17 метрів, та й сам замок просів в землю на 6-7 метрів.

По осі північно-східного корпусу розташовується в'їздна брама з надбрамною вежею. Брама оздоблена різьбленим білокам'яним порталом в стилі маньєризму. Північна, східна і південна наріжні вежі замку — неправильної п'ятикутної форми, триярусні, вкриті шатровими дахами. Західна вежа — в зруйнованому стані. Віконні прорізи корпусів та південно-східної вежі мають обрамлення з різьбленого білого каменю. На замкових галереях та надбрамній вежі збереглись бійниці, прорізи яких в більшості закладені.

Південно-західний замковий корпус (палац) — репрезентативний. Він — двоярусний з підвалами. У плануванні цього корпусу використано двохрядну систему анфілад. Тут розміщувались приватні покої власника, скарбниця, кабінети та парадні зали для офіційних прийомів. До них, на другий поверх, вели парадні сходи. Також до покоїв власника примикала каплиця, зведена 1640 року.

На внутрішньому південно-західному корпусі замку були статуї перших чотирьох власників Жовкви: Жолкевських, Даниловичів, Собєських, Радзивіллів. Також було споруджено двоярусну відкриту галерею з аркадами, у першому ярусі використано колони тосканського ордеру, у другому — іонічного.

У подвір'ї зберігся будинок, у якому жили власники міста. Фронтальне крило служило арсеналом, конюшнею і житлом для солдат і прислуги. При конюшні знаходився каретний двір, а при арсеналі — кузня. Східне крило було житлом для численних гостей замку. В західному знаходилися замкові кухні, пекарні, комори. Перед цим крилом був дубовий водогін, з якого в корито витікала джерельна вода.Одразу коло замку протікає річка Свиня.

Урицький замок «Тустань»

Це унікальна в минулому фортеця Східної Європи, побудована на вершині природної скали. Сама будівля замку була дерев'яною, а його основа кам'яною. Замок існував у X-XIV ст. і контролював стратегічний торговий шлях на Угри. Після зміни торгових шляхів втратив своє значення і поступово зруйнувався...

Історія

Починаючи з кінця IX ст. скельні комплекси освоювало плем’я хорватів, яке входило до союзу слов’янських племен. У цей період формувалась та розбудовувалось місто-фортеця Тустань. Центральна частина граду площею 3 га розташувалась на скельній групі Камінь та навколо нього. Дитинець розміщувався на самому скельному плато. Чудернацька форма скель слугувала природними стінами, а проміжки між скелями будівничі заповнили дерев’яними колодами, застосовуючи зрубну конструкцію. В скелі, де прилягали колоди та бруси, видовбували пази та вруби. Таким чином сьогодні залишилось близько 4000 слідів на селях від дерев’яних конструкцій.

Багаторічний дослідник Тустані Михайло Рожко на основі детального дослідження залишених слідів та археологічних розкопів виконав графічну реконструкцію фортеці. Дерев’яна забудова існувала та трьох скельних групах: Камені, Малій Скелі та Острому Камені. За увесь свій період існування (IX–XIII ст.) фортеця пережила п’ять будівельних періодів дерев’яної забудови.

Тустань стала важливим стратегічним пунктом і входила до єдиної системи Карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі, а згодом і Галицько-Волинського князівства. В історичних джерелах уперше Тустань згадується у літописі (1333-1384 рр.) підканцлера короля Казимира Янка з Чарнкова та у польського історика Яна Длугоша під роком 1340. Тоді фортеця була захоплена польським королем Казимиром Великим і наново відбудована. На той час фортеця була досить відомою і стояла поруч із такими містами як Львів, Сянок, Перемишль, Кросно, градами Любачів, Теребовля, Галич. За своїм територіальним розміщенням град-фортеця була вдало включена у міжнародні торгові зв’язки як контрольний пункт до карпатських перевалів. Це підтверджується й знахідками кількох арабських монет дирхемів, що датуються IX-XI ст. Крім цього, Тустань відігравала роль прикордонного та митного центру між Галицько-Волинським князівством та Угорщиною, а після загарбання першого польськими феодалами – між Польським королівством та Угорщиною.

Найстаріша документальна згадка про Тустань відноситься до кінця XIV ст. У листі Папи Римського Боніфація IX від 15 травня 1390 року йдеться про певні надання Владиславом Опольським новозаснованій Галицькій католицькій дієцезії. У фундації йшлося про юрисдикцію архієпископа над містом Рогатином та градами Олеськом і Тустанню, про десятину прибутків від солі в Дрогобичі та Жидачеві. Однак, Тустань у 1398 р. знову повертається під владу перемишльського католицького єпископа.

Фортеці

Хотинська фортеця

Хотинська фортеця (рум. Cetatea Hotinului) — фортеця 13 — 18 століття у місті Хотин на Дністрі, що у Чернівецькій області, Україна. Сьогодні на території фортеці розташований Державний історико-архітектурний заповідник «Хотинська фортеця». Одне з семи чудес України.

Історія

Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у 10 столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв'язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з'єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав'ям.

Укріплення було споруджено на кам'янистому мисі, утвореному високим правим берегом Дністра і долиною впадаючої дрібної притоки. На початку воно являло собою замкнений земляний вал з дерев'яними стінами і оборонними спорудами. Завданням форту було оборона поселення Хотин і переправи через річку. Перша кам'яна фортеця була невеликою. Вона була розташована на самому мисі, там де сьогодні стоїть північна башта, і простягалася на південь до теперішнього комендантського палацу. Впродовж століть ця фортеця була таким собі «Феніксом», її неодноразово піддавали реконструкції та розширенню, вона потерпала і зазнавала руйнації від рук завойовників і знов відбудовувалася.

В середині замку знаходилася церква Св. Миколая,за переказами збудована грецькою княжною,пізніше турками перероблена на мечеть,в кінці 19 ст., з " допомогою росіян " , служила за військовий склад.

Наприкінці 11 століття Хотин належав до Теребовлянського князівства.

У 1140-х роках він перейшов до Галицкого, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств.

У 1250—1264 роках князь Данило Галицький і його син Лев, перебудовували фортецю. Навколо неї з'явилися семиметрова кам'яна стіна та рови шириною до 6 метрів. У північній частині фотреці звели нові невеликі укріплення. У другій половині 13 століття її перебудовували генуезці.

Найкраще збереженим залишився Хотинський замок.

Сьогодні на території Хотинської фортеці створено Державний історико-архітектурний заповідник. Тут полюбляють проводити свята козацької звитяги та знімати фільми.

Київська фортеця

До складу комплексу оборонних споруд Києва, який формувався протягом 15-ти століть, входять Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії Великої Вітчизняної війни, завод «Арсенал» і багато інших об'єктів: валів та оборонних мурів Києва...

І сторія фортифікації Києва почалась ще наприкінці V – початку VI століть. Першим таким об’єктом стало городище на Старокиївській горі, яке було укріплене земляними валами, ровами та частоколами. Однак, ще у часи Київської Русі поступово було створено велику систему укріплень міста.

Комплекс фортеці, розташований на Печерському узгір'ї, складається з трьох основних вузлів оборони: цитаделі, Васильківського та Госпітального укріплень. Спорудження Київської фортеці було розпочате в перші роки XVIII століття. У серпні 1706 року у присутності російського імператора Петра І відбулися офіційні закладини Печерської фортеці, яка згодом стане цитаделлю Київської фортеці. Протягом століття Київська фортеця активно розбудовується, так, до кінця XVIII - початку XIX століть, крім відкритих укріплень, на території Печерської фортеці було зведено чимало й інших важливих споруд, зокрема Васильківську та Московську брами, пороховий погріб, будинок арсеналу, казарми, склади. А напередодні війни з Наполеоном 1812 р. для прикриття Печерської фортеці було споруджено Звіринецьке земляне укріплення. У березні 1830 року схвалюється план нової

Київської фортеці, розроблений Опперманом. За цим проектом передбачалося спорудження Васильківського і Госпітального укріплень. Однак, завершений у 1860-х роках Києво-Печерський фортифікаційний комплекс, що складався з Печерської цитаделі, Васильківського і Госпітального укріплень та Звіринецьких земляних оборонних споруд, при високих темпах розвитку вогнепальної зброї на час реалізації проекту вже не відповідав вимогам оборони. Потреба у нових формах укріплень Києво-Печерської фортеці змусила спорудити в 1871-1877 роках Лисогірський форт. Загалом будівництво Київської фортеці як важливого фортифікаційного комплексу тривало понад півтора століття, починаючи з 1706 pоку, коли було закладено Києво-Печерську цитадель, і завершуючи Лисогірським фортом, спорудженим у 1877 році.

Незважаючи на те, що з часом комплекс фортеці втратив своє стратегічне значення, чимало споруд оборонного призначення збереглося до нашого часу.

База відпочинку

«Карпатська казка»

У серці Карпат, в мальовничому курортному селищі Славське, на горі Тростян, розташувався відпочинковий комплекс «Карпатська казка».

Це фешенебельні котеджі в альпійському стилі, що знаходяться за 200 м від центрального витягу гори Тростян. Світлі та комфортні номери з видом на чудові краєвиди Карпат, приємно здивують своїм інтер’єром та домашнім затишком.

До Ваших послуг простора вітальня з каміном, обладнана кухня та їдальня. Наші господині завжди радо зустрінуть та запропонують смачні і вишукані страви.

 

У вартість проживання входить дворазове харчування.
Ціни на номери
300 UAH - Економ-клас
400 UAH - Люкс однокімнатний
500 UAH - Суперлюкс двокімнатний

 

 

Тур-фірми

ГАЛІЦІЯ-ТУР, ПП

МОНОЛІТ, ТУРИСТИЧНА АГЕНЦІЯ

ДАНА, ТУРИСТИЧНА ФІРМА

ЛЕОПОЛІС-ТУР, ТУРИСТИЧНА ФІРМА

АЗІЯ БІЗНЕС ТРЕВЕЛ

ТУРИСТИЧНА ФІРМА, ФЕЄРІЯ

КЛУБ МАНДРІВНИКІВ, ТУРИСТИЧНА АГЕНЦІЯ

Гірськолижні курорти

Славськ

Схили селища підійдуть як для професійних спортсменів, так і для новачків. Вдале місце розташування селища створює особливий мікроклімат, завдяки якому лижний відпочинок в Славському триває до початку травня. На схилах гір розташовано декілька гірсько-лижних трас з підйом-никами бугелів. Працюють ратраки. Ті, хто приїжджають на лижний відпочинок в Славському без власної екіпіровки, можуть узяти її напрокат. Практично в кожній садибі і готелі є пункти прокату.

Зимовий відпочинок в Славському - ціни, який вас порадує своїм комфортом і доступніс-тю. Відпочинок (Славське) – лижі, сани, сноуборди, яскраві враження і положітельнєє емоції. Окрім катання гірськолижний відпочинок в Славському можна різноманітити катанням на снігоходах або квадроциклах по навколишніх полях і лісах Славська. Якщо ви віддаєте перевагу спокійнішому відпочинку в Славському – для вас багаточисельні культурні і розва-жальні програми. Зимовий відпочинок в Славському – це казка, дарована самою природою.

Тисовець

Тисовець - селище, розташоване на висоті 750 метрів над рівнем моря,, прекрасний гірськолижний курорт подарує незабутні дні всім любителям активного віпочинку. Прекрасні пейзажі, чисте повітря, засніжені гори - одні з небагатьох преваг відпочинку в Тисовці. Сніг в цьому районі випадає в кінці листопада і лежить до кінця квітня. Прямо від житлових корпусів довколишньої бази відпочинку до гірськолижної траси простягнута канатна дорога завдовжки 1,5 км., крім того, схил обладнаний лижебуксирами по 800 м кожен. Тут також є широкий пологий спуск з лижебуксиром для початківців (600м), обладнаний крючковим підйомником і нічним освітленням, тут же - тераса для мангала.

Природні пам’ятки

Личаківський парк

Личаківський парк— парк у Личаківському районі Львова, пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення (з 1984). Загальна площа 12,36 га. Розташований на розі вулиць Личаківською і Пасічної, у північно-східній частині Львова. Назва походить від місцевості Личаків, яка знаходиться поруч. У західній частині Личаківський парк переходить у спортивні комплекси інституту фізкультури, в південній частині він зливається із зеленню військового меморіалу «Пагорб Слави». Поблизу знаходяться також спортивні споруди Львівського університету і Личаківський цвинтар.
Парк був створений 1894 року з участю відомого паркового архітектора А. Рерінґа. Личаківський парк був влаштований в регулярному стилі. Були засипані піщані і глиняні кар'єри, розбиті доріжки, що йдуть по периметру парку — біля вулиць Личаківської і Пасічної і звивається на схилах ярів.

1905 року над крутих схилах з боку вулиці Личаківської було споруджено пам'ятник польському національному героєві Войцеху Бартошу Гловацькому (автор Григорій Кузневич), що збереглися по сьогодні. У Личаківському парку ростуть чорна сосна, береза, каштан, клен, липа.
У 1914 році на території, суміжній Личаковскому паркові, закладений меморіал «Пагорб Слави» загиблим під час Першої світової війни воїнам російської армії і було захоронено близько 2 тисяч «нижніх чинів». Після Другої світової війни поблизу нього зроблені поховання радянських воїнів і споруджено новий меморіал, так як старий пам'ятник був зруйнований ще австро-угорською владою після відступу російської армії зі Львова в 1915 році.
У парку знаходиться комплекcно-спортивна база Львівського державного університету фізичної культури «Скіф».

Лісопарк «Зубра»

Лісопарк «Зубра» — парк у Сихівському районі Львова біля Сихівського житлового масиву. Інша назва «Зубрівський ліс» (багато людей помилково називають його Сихівським, хоча насправді «Сихівський ліс» є з іншого боку колишнього села Сихів, позаду заводу «Іскра»), походить від села Зубри та річки під цією ж назвою, які знаходяться відразу за Сихівським масивом. У цьому «Зубрівському лісі» існував дитячий піонерський табір. Основні породи дерев лісопарку: дуб, сосна, чорна вільха. Ще до 1982 року водилися в лісі маленькі олені (сарни), зайці, їжаки та різного роду птахи. В давнину, історики пишуть були в лісі зубри, від яких і село з річкою отримали назву.

 

Ще на початку 1980-х за «Зубрівським лісом» існувало велике озеро, зване «Піонерським» (на відміну від «Комсомольського озера» біля Винників), в якому було багато риби. На березі озера була човникова станція і люди влітку приїздили відпочивати та купатися. Ще перед забудовою і навіть на початках існування Сихівського масиву у 1981—1982 роках вода була чистою. Озеро наповнювали води річки Зубри, яка бере початок з тепер вже колишнього села Козельник, а відтак впадає у Дністер. Після 1982 року комуністична влада наказала берег озера в напрямку течії розрити бульдозерами та екскаваторами і саме озеро прорвавши берег, по кількох днях витекло, а впродовж наступних років річка Зубра перетворилася на засмічений потік.

У лісопарку «Зубра» є стихійне кладовище домашніх тварин. Лісопарк знаходиться в занедбаному стані.

Історичні пам’ятки

Домініканський собор і монастир- культова споруда у Львові, один із самих значних пам'ятників архітектури бароко в місті. Розташований на пл. Музейна, 1. У 1990-ті роки собор був переданий УГКЦ і носить назву Храм Пресвятої Євхаристії. В будівлях монастиря та дзвіниці з 1972 року знаходиться Музей історії релігії та атеїзму (сучасна назва - Музей історії релігії) та творче об'єднання «Дзига».

Костел виконаний з каменю, в плані представляє витягнутий хрест з овальною центральною частиною, дві радіально розташовані каплиці, з прямокутними жертівником, і притвором. Вінчає костел величезний еліптичний купол, який підтримують вісім пар потужних парних колон. Сильно розвинений карниз і декорований фронтон порталу роблять фасад динамічним і експресивним. Цей ефект посилюють скульптури на фронтоні, виконані в різних ракурсах.

В архітектурі костелу проявився вплив собору Святого Петра і костелу Марії де Монте Санто в Римі, собору Святого Домініка в Болоньї, костелів Святого Карла Боромеуса і Святого Петра у Відні.

В інтер'єрі костелу розкішний барочний вівтар прикрашають чотири великі статуї, виконані художниками кола М. Палейовського. Галереї та лоджії прикрашені дерев'яними статуями роботи львівських скульпторів другої половини XVIII століття. В інтер'єрі збереглося початкове скульптурне оформлення К. Фессінгера. Є кілька цінних пам'яток мистецтва: мармуровий надгробок Ю.Дунін-Борковського роботи відомого данського скульптора Б.Торвальдсена (1816), пам'ятник Галицькому губернатору Ф.Гауеру роботи А.Шімзера (початок XIX століття), пам'ятник польському художнику А. Гротгеру роботи В.Гадемського (1880).

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти