ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ Г. СКОВОРОДИ

План

I. Г. Сковорода — педагог, просвітитель, письменник.

II. «Навчання не труд, а втіха...» (Г. Сковорода).

 

1. «...О книги, найкращі порадники і найвірніші друзі!» (Г. Сковорода).

2. «Як хто посіє в юності, так пожне в старості. Дотримуйся в юності тверезості й непорочності» (Г. Сковорода).

3. «Здоров’я, соромливість і репутація — найцінніші скарби» (Г. Сковорода).

4. «Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом» (Г. Сковорода).

5. «Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений, і працюєш з приємністю, ти щасливий» (Г. Сковорода).

6. «Хай одержать вони ... скарби — я їм не заздрю. Аби я мав ду­ховні багатства і той хліб духовний...» (Г. Сковорода).

III. Актуальність педагогічних ідей Г. Сковороди в наш час.


КЛАС



УСЛАВЛЕННЯ НАЙВИЩИХ ЯКОСТЕЙ ЛЮДИНИ У ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ

План І . Г. С. Сковорода — видатний філософ, гуманіст, співець людських чеснот.

II. Людина — «коваль свого життя».

1. Життя в гармонії з природою у поезіях «Гей, поля, поля зе­лені», «Ой, пташино жовтобока».

2. Чиста «як кришталь» совість — запорука щасливого життя у вірші «Всякому городу — нрав і права...»

3. Воля — найбільше багатство людини у вірші «De libertate», байці «Чиж і Щиглик».

4. «Робота наша — джерело радості» в байці «Зозуля та Дрізд».

5. Праця в природженому ділі — щастя людини в байці «Бджола і Шершень».

III. Мудрість і повчальність думок Г. Сковороди про загальнолюдські
цінності.

ОБРАЗИ ПРИРОДИ У ТВОРЧОСТІ Г. СКОВОРОДИ

План

I. Г. Сковорода — співець рідної природи.

II. Гармонія з природою — запорука щасливого життя.

 

1. Краса природи в поезіях «Гей, поля, поля зелені», «Вже хмара пройшла. Райдуга в небі грає», «Весна люба, гей, прийшла...».

2. Природа як джерело поетичного натхнення у вірші «В город не піду багатий — у полях я буду жить...».

3. Паралелізм «природа — людина» у вірші «Ой, пташино жов­тобока».

4. Зв’язок з фольклором та пісенність віршів Г. Сковороди про природу.

5. Краса зображально-виражальних засобів віршів Г. Сковороди про природу.

III. Природа — годувальниця і Муза для Г. Сковороди та для сучас­
них поетів.

ДЛЯ ЧОГО НАМ ПОТРІБНА ТВОРЧІСТЬ Г. СКОВОРОДИ СЬОГОДНІ?

План

I. Г. Сковорода і його час.

II. Людина семи талантів.

 

1. Філософські погляди Г. Сковороди.

2. Просвітницька діяльність.

3. Внесок у розвиток педагогіки.

4. Поетична майстерність.

5. Сковорода-байкар.

6. Мудрість притч та афоризмів.

III. Творчість Г. Сковороди — неоціненний дар прийдешньому поко­
лінню.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


ФІЛОСОФСЬКІ РОЗДУМИ СКОВОРОДИ ПРО ЛЮДСЬКЕ ЩАСТЯ

Головними роздумами Г. Сковороди як творчої особистості були роз­думи про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за мо­рями… не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим».

Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастіє твоє и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе есть». Досягти щас­тя — означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою».

Усе, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо.

Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності. Представляючи світогляд українців як трудового хліборобського роду, він почерпнув із народної мудрості здоровий погляд на працю як джерело життя. Від народу пере­йняв він і думку про те, що виховання мусить здійснюватися за принци­пом «вродженості», доречності для тої чи іншої людини. Адже ж маємо у скарбниці народної мудрості безліч висловів, у яких передається бага­товіковий досвід і погляди на працю та виховання: «Знай щвець своє шевство, а в кравецтво не мішайся», «Вовка в плуг, а він у луг», «Сісти на свого коня». У народній фразеології немає дошкульніших оцінок, ніж на адресу тих, хто займається не своїм, хто приміряє на себе чужий кожух: «як корові сідло», «як зайцеві бубон», «як свині налитники» тощо.

Це здоровий народний сміх послужив джерелом висміювання, осуду та оцінки відповідних людських вад і в байках Г. Сковороди. Окремі з названих прислів’їв він використав або як вихідну тезу для розгортан­ня сюжету байки, або ж як сентенцію в моралі. Проте усе запозичене з на­родної скарбниці, як і з світового літературного досвіду (байок Езопа, Ла-фонтена), зазнавало у творчості Сковороди змін, переплавлялося в горнилі його непересічного таланту.

«Сродна праця» приносить щастя, додає сил, «потрібне робить не­важким, важке — непотрібним», бо ж з людиною Бог. Під покровом «бла­женної натури» людині небагато треба докласти зусиль для щастя. Слід лише пізнати себе, а пізнавши, бути діяльною, бо «сродность трудолюбієм утверждається». До того ж неварто потерпати, що Бог одному дав мале, а другому — велике, бо «без сродности все ничто».

Учення Г. Сковороди про шляхи досягнення людиною щастя, хоч і приваблювало своєю мудрістю, було утопічним. Адже йшлося в ньому


КЛАС



про природну, а не про суспільну людину. Людина ж поза громадою, поза суспільством, яке часто диктує свої умови,— немислима. Однак учення Сковороди спонукає до роздумів: чи варте чогось те суспільство, яке не цінує в людині вроджених здібностей, не дає їй змоги розкрити себе, реа­лізувати їх сповна?

ТВОРЧІСТЬ Г. СКОВОРОДИ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ НАРОДНИХ ІДЕАЛІВ І ПРАГНЕНЬ

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Висока освіченість не віддаляла його від простого народу, він прагнув бути «чор­ною сковородою, що пече білі млинці». Тому і твори свої найперше адре­сував тим, хто жив під солом’яною стріхою, вбачаючи у цьому сенс свого щастя і призначення на землі.

Відомо, що твори Г. Сковороди, поширюючись у рукописах, увійшли до репертуару кобзарів і лірників, а один із них («Всякому городу нрав і права») використав Котляревський у п’єсі «Наталка-Полтавка».

Як людина свого часу, як представник просвітительської ідеології, Г. Сковорода видобуває свою філософію на вченні про «природну» лю­дину і шляхи досягнення нею щастя. У природі, перед Богом, на його дум­ку, всі люди рівні. Суспільна організація породжує суспільну нерівність, тобто експлуатацію панівною верхівкою низів, що є неприродним, невла­стивим самому єству людини. А тому Сковорода заперечує не лише існу­ючий суспільний лад, а й будь-яку експлуатацію.

Хижацьку сутність панівних класів розкриває Г. Сковорода у вірші «Всякому городу нрав і права», сатиричне спрямування якого відобра­жає позицію трудового народу.

Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське,— праг­нення до чесної праці, бажання мати серце, «як чистий хрусталь», що та­кож відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для ньо­го — подивитися в корінь, з’ясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя. Цей погляд знайшов своє відображення у «Баснях харьковскіх». Мудрість байок Сковороди — це в основі своїй мудрість трудящої людини з її розумінням добра і зла.

Із джерела народного уявлення про світ, народного розуміння пер­шооснови щастя — і мотив вільної, незалежної від будь-яких умов і об­ставин людини. Тема «вольності» є однією з провідних тем у творчості Г. Сковороди:

О, когда б же мне в дурні не пошитись, Даби вольности не могла как лишитись. Волю як першооснову щастя Г. Сковорода ідеалізував не лише в твор­чості, а й у житті. Уникаючи будь-якої залежності від суспільства, місця



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


й обставин, що могли б уярмити його свободу, він у товаристві пса ходив від села до села, не маючи з собою жодного добра, окрім кількох книжок. Атому й заповідав на надгробку написати: «Світ ловив мене, та не впіймав».

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти