ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ВЕЛИЧ I БЕЗСМЕРТЯ Г. С СКОВОРОДИ

Благословеннi ви, слiди, Не змитi вiчностi дощами, Мандрiвника Сковороди З припорошiлими саквами, Що до цiлющої води Простує, занедбавши храми.

М. Рильський

Життєвий шлях видатного українського фiлософа Григорiя Савича Сковороди є прикладом гуманiзму i самопожертви. За своє подвижницьке життя мандрiвний фiлософ сходив багато дорiг. Вiн ішов до людей, щоб навчити їх бути щасливими.

Творчий шлях великого мислителя розпочався в той час, коли в Росiйськiй iмперiї занепадав феодальний лад. Йому на змiну приходив новий, капiталiстичний, що нiс iз собою посилення розвитку нацiональної культури i в той же час новi форми приборкання нацiональних рухiв уря­дом. Г. С Сковорода був у числi видатних особистостей свого часу, якi вiддали свiй голос на захист уярмленого народу: «А мiй жребiй з голяка­ми…». Народ України сподiвався на захист доброї царицi, а одержав царсь­кий указ про закрiпачення. I Сковорода став на захист покрiпаченого народу, розвiнчуючи можновладцiв несправедливого свiту:

О мiре! Мiр безсовтзтнiй!

Надежда твоя в царях!

Мниш, что сей брег безнавЪтный!

Вихрь развЪет сей прах.

(«Кто сердцем чист и душею»)

Велич Г. С. Сковороди полягає в тому, що вiн шукав шляхiв для пiзнання свiту i людського буття, щоб дати поради сучасникам, як змiнити життя на краще. Лiтературна спадщина великого фiлософа викликає у ме­не захоплення жанровим розмаїттям, адже його перу належать i фiлософськi дiалоги, трактати, i байки, i пiснi, i афоризми. Але всi цi твори автор пiдпорядкував єдинiй метi — просвiтительськiй.

Незотлінний слід мандрiвний фiлософ залишив i на педагогiчнiй нивi. Для учнiв вiн був не лише наставником, а i другом, виховував у їхнiх сер­цях любов до рiдного краю i потяг до знань. Бiльшiсть учнiв Сковороди стали видатними вченими. Для багатьох своїх сучасникiв Сковорода був українським Сократом, українським Ломоносовим. Його фiлософськi iдеї


КЛАС



i безкомпромiсне життя ставали прикладом. Мандрiвний фiлософ вiрив у людину, у її гiднiсть. Вiн стверджував, що людина посiдає в природi особ­ливе мiсце, тож метою людського життя є щастя. У своїх творах Сково­рода доводив, що нiякi матерiальнi блага i почестi не зроблять людину щасливою. Лише улюблена справа, щира дружба дають вiдчуття щастя. У байцi «Соловей, Жайворонок i Дрiзд» письменник наголосив: «Друж­би не можна нi випросити, нi купити, нi силою вирвати… Щасливий, хто хоч саму тiльки тiнь доброї дружби нажити спромiгся. Нема нiчого до­рожчого, солодшого i кориснiшого за неї».

Г. С. Сковорода до кiнця своїх днiв залишився зi своїм народом. Тво­ри Сковороди стали народними пiснями. Творчiсть видатного митця стала пiдґрунтям для творчостi його послiдовникiв, видатних письменникiв-гуманiстiв XIX століття. Не одне поколiння звертатиметься до мудростi Григорiя Сковороди, прагнучи втiлити мрiю людства про створення гуманiстичного суспiльства.

ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ Доповідь про письменника

Іван Петрович Котляревський народився 29 серпня 1769 р. в Полтаві в сім’ї канцеляриста. Навчався в духовній семінарії, працював канцелярис­том, домашнім учителем. Майже дванадцять років перебував на військовій службі. Повернувшись до Полтави, працював наглядачем (завідувачем) Будинку виховання дітей бідних дворян. Брав участь у діяльності масонської ложі «Любов до істини». У 1818–1821 рр. вико­нував обов’язки директора Полтавського театру. Упродовж тривалого часу обіймав посаду попечителя полтавських богоугодних закладів. Помер письменник 29 жовтня 1838 р., похований у Полтаві.

Котляревський вважається першим представником нової украї­нської літератури. Він відомий як автор «Енеїди», «Наталки Пол­тавки» й «Москаля-чарівника». Над «Енеїдою» письменник працю­вав понад чверть століття. Поема є бурлескно-травестійною перероб­кою твору давньоримського автора Вергілія, у якому розповідається про пригоди мандрівної ватаги троянців на чолі з Енеєм. Згідно з ви­могами бурлескно-травестійного жанру, український автор змінив на­ціональне тло першоджерела. Персонажі давньоримського твору на­були виразних українських рис — троянців з поеми Котляревського цілком правомірно ототожнюють з українським козацтвом. Письмен­ник прагнув якнайповніше змалювати традиційний народний побут. Недарма його «Енеїду» називають енциклопедією української ста­рожитності.

Яскравим явищем в історії української драматургії є п’єси Котляревсь­кого. Вони були створені 1819 р. і тоді ж уперше виставлені на сцені Пол­тавського театру. Серед них особливої популярності набула «Наталка Полтавка». Майстерність у змалюванні персонажів, їхня природність,



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


м’який гумор, вдало дібрані пісні — усе це зумовило високі сценічні якості твору.

Художні здобутки Котляревського помітно вплинули на розвиток української літератури ХІХ ст. Поезія і драматургія після Котляревсько­го надовго зберегли риси його стилю.

ЩО ТАКЕ ЩАСТЯ І ЯК ЙОГО РОЗУМІЮТЬ ПЕРСОНАЖІ П’ЄСИ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

План

I. Майстерність І. Котляревського у зображенні людських харак­терів, народної психології.

II. Спільне та відмінне у розумінні поняття «щастя» героями п’єси «Наталка Полтавка».

 

1. Чесне життя в праці разом із коханим (Наталка).

2. Як доля складеться (Петро).

3. Поруч з розумною, красивою, моторною дружиною (Возний).

4. «Де не посій — там і вродиться» (Виборний).

5. «Я знаю, що потрібно дочці для щастя» (Горпина).

6. Що об’єднує героїв п’єси і що їх роз’єднує?

7. Покірність долі чи боротьба за щастя?

III. Добросердя, взаємна любов — це щастя.

НОВАТОРСЬКИЙ ХАРАКТЕР П’ЄСИ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

План

I. Розвиток української драматургії до І. Котляревського.

II. Поєднання Котляревським традицій і нове бачення ролі театру, драматургії.

 

1. Позитивні образи героїв із народу.

2. Народна пісня як засіб розкриття характеру.

3. Напруженість і природність розвитку сюжету.

4. Стрункість композиції

5. Індивідуалізована мова персонажів.

6. Прийом протиставлення.

7. Широке використання народного гумору.

III. «Наталка Полтавка» І. Котляревського — новий крок у розвит­
ку української драматургії та професійного театру.

ПІСНЯ ЯК ВІДОБРАЖЕННЯ ХАРАКТЕРІВ ГЕРОЇВ У П’ЄСІ І. П. КОТЛЯРЕВСЬКОГО «НАТАЛКА ПОЛТАВКА»

З давніх-давен знали українців як людей співучих, бо на нашій землі не тільки кожне село чи місто мало свою пісню, а й кожна людина, у якої була добра і чиста душа. Казали, скільки зірок у небі, скільки крапель у морі, стільки й пісень в Україні. Не було колись жінки чи дівчини, яка не вміла б вишити собі рушник чи сорочку. І так само не було в Україні


КЛАС



дівчини, яка б не співала. Мрії, прагнення, сподівання — все це знаходило вияв у пісні.

Українська пісня надає колоритності літературним творам, самобут­ності. Майстерно використав народні пісні Іван Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка». Та пісні у цьому творі є не тільки окрасою чи роз­важальним додатком, а активним засобом характеротворення героїв. Пісні відіграють важливу роль у характеристиці героїв, підкреслюють їхні на­строї, розкривають їх душу, вдачу та внутрішній світ.

Пісня «Ой я дівчина полтавка» розповідає нам, що Наталка дівка про­ста, з добрим серцем, що за нею упадає багато хлопців, але до них вона байдужа, бо кохає тільки Петра, і тільки з ним вона буде щаслива та весе­ла. Портрет головної героїні доповнює пісня «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», з якої ми дізнаємося, що Наталка — небагата, але чес­ного роду, не цурається ніякої праці, що найбільшим багатством дівчини є її добре ім’я: «Пошануйте сиротину і не вводьте в славу». Пісня «Ой мати, мати! Серце не вважає» допомагає побачити у Наталці такі риси, як наполегливість та рішучість у боротьбі за щастя. Наталка вважає, що «…лучше умерти, як з немилим жити, сохнуть з печалі, щодень сльози лити». І все-таки материні сльози та умовляння змусили Наталку пого­дитися на нерівний, нещасливий шлюб із возним. Коли дівчина відважи­лася пожертвувати своїм коханням, молодістю, щастям, з її уст ллється сумна, тужлива пісня «Чого вода каламутна», яка вражає глибиною і люд­ських переживань, і горя, і туги.

Наталчині пісні живуть і співаються і зараз, зігрівають наші душі своєю щирістю і теплотою, чарують своєю красою та мелодійністю.

Своєрідний пісенний портрет має і Петро. Саме в піснях показані його волелюбна душа та козацька вдача. А у пісні «Сонце низенько» Петро зізнається у своєму щирому і вірному коханні до Наталки. Пісня передає і настрій парубка, і його прагнення швидше побачитися з коханою дівчиною.

Пісні допомагають розкрити характер Миколи — дотепного, весело­го, здатного і на гостре слово, і на жарт. Микола сповнений почуття на­ціональної гордості за славних прадідів-козаків, які хоробро боронили рідну землю від ворогів. Про це Микола співає у пісні «Ворскло річка невеличка». А пісня «Гомін, гомін по діброві» є свідченням його незалеж­ного безкорисливого характеру.

Вдача Терпилихи розкривається у пісні «Чи я тобі, дочко, не добра желаю». Вона по-своєму турбується за долю дочки, прагне бачити її щас­ливою та багатою.

Життєві принципи та світогляд возного відбиті у пісні «Всякому го­роду нрав і права». Він виправдовує насильство і вважає природним, що:

Всякий, хто вище, то нижчого гне,— Дужий безсилого давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться перед ним, як дуга.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


А почувши пісню «От юних літ не знал я любові», мені стає жаль возно­го, що його серце не зігрівало велике, чисте людське кохання.

У п’єсі співають усі. І ці пісні розкривають кращі риси українського народу: його щирість і волелюбність, відчайдушність і чуйність. Народ­на пісня, думаю, житиме вічно, бо в наш час вона:

…зорею засіяла, Птицею злетіла. Своїм співом солов’їним Душу полонила.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти