З появою на планеті біологічного виду найвищої організації Земля – людини з її розвитком, розмноженням, міграціями, адаптацією й активізацією діяльності в біосфері почали розвиватися процеси антропогенного характеру.

Мільйони років тому - для людської спільноти було характерне пристосування до природи, велика повага до її сил і явищ, а для людської діяльності - збирання дарів природи, виготовлення примітивних знарядь праці, мисливство, рибальство. В неоліті (8-4 тис.років тому) започатковано примітивне землеробство, скотарство, почалося виготовлення досконаліших знарядь праці з кістки, рогу, каменю, дерева (сітки, сокири, гачки, човни), будівництво перших жител, святилищ. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила, вплив людини на довкілля - мінімальним і практично не позначався на функціонуванні екосистеми суші, а екосистем світового океану не торкався взагалі.

9. Перший етап взаємодії суспільства і природи — етап неолітичної революції. Цей ранній етап взаємодії суспільства та природи тривав близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду.

На початку неоліту людство знайшло лук, спис та інші знаряддя вбивства й дуже швидко знищило мамонтів і решту великих тварин (свою основну їжу) майже на всій планеті і стало видом монополістом. Так настала перша екологічна криза.

У природі споконвіку мала місце взаємодія багатьох видів організмів, які займали свою екологічну нішу. Коли якийсь вид стає монополістом, він швидко вичерпує ресурси своєї ніши і якщо не знайде нову екологічну нішу, його чекає криза та деградація.

Через іде можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціональну незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

10. Другий етан взаємодії суспільства і природи — етап промислової революції.

На другому етапі взаємодії суспільства та природи, що тривав близько 40 тис.років тому від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини ХХ-го століття, людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин га знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на нашій планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликати зворотню реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і природним середовищем.

С.М.Стойко на цьому етапі виділяє три стадії:

1) Примітивну, вплив на середовище полюванням та рибальством Вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище систематично випалювали рослинність на величезних просторах з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що перманентно тривав тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі рег іони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи флору і фауну, посилюючи ерозійні процеси грунтів.

2) Агрокультурну, коли основними засобами антропогенного впливу були травоїдних тварин первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби палеоліту. Давня кам'яна доба(палеоліт) близько 12-10 тис. років тому перейшла в середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Люди змушені були зайнятись землеробством і скотарством.

3) Машинно-індустріальну, в якій провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво. Починаючи з ХУІст. розвиток капіталістичних відносин, винахід парової машйгіи та інтенсивний розвиток промисловості зумовили початок нового машинно- індустріального етапу другої стадії взаємодії суспільства та природи. Молодий капіталізм розвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси. Ідеологія капіталізму конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. Основним фактором впливу на природу стає промислове виробництво яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило панування товарно-промислових відносин.

11. Третій етап взаємодії суспільства і природи - етап науково-технічної революції.

Третій кризовий етап взаємодії суспільства та природи почалася у середині XX сг. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок розвитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. За визначенням В.І. Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ

· могутність людства майже не спрямовувавсь на окультурення та вдосконалення природи, створення на землі ноосфери - сфери розуму.

· нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.

· почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотним і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.

Французький природодослідник Ж.Б.Ламарк в 1809р. писав: "Інколи здається, що призначення людини полягає в тому, щоб знищити свій рід, попередньо зробивши земну кулю непридатною для життя." Людям варто пам'ятати, що природне навколишнє середовище є не лише їхньою оселею, але й частиною їх самих

На сучасній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистеми стала функціонально-замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, як воно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством та природою досяг таких величезних масштабів, що всі природні та соціально-економічні компонент глобальної соціоекосистеми виявились настільки пов'язаними, що будь- який навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи інший природний компонент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликає непередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки.

Отже

Сучасний стан навколишнього природного середовища і прогнози глобальної соціоекологічної ситуації спонукали учасників З 8-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1983 р. створити Міжнародну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, покликану аналізувати його в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987р. ця комісія підготувала перше фундаментальне дослідження "Наше спільне майбутнє". На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації суспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних

проектів.

1 234