ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


МАРУСЯ — МОЯ УЛЮБЛЕНА ГЕРОЇНЯ ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

Мені припала до душі головна героїня Маруся. Її автор дуже яскраво, з симпатією змалював у своєму творі. Ось як описав Квітка-Основ’яненко



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


її портрет: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тер­нові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані...» Цей портрет можна порівняти з портретом пісенним:

Ой ти дівчино, серце моє, Личко твоє рум’янеє; Не так личко, як ти сама,— На папері написана.

Маруся зображена у повісті богобоязливою дівчиною. Вона часто ходила до церкви, ніколи не гнівила своїх батьків, бо дуже любила і пова­жала їх. Дівчина стала переживати, коли полюбила Василя, бо не могла про це нікому сказати: ані подрузі, ані батькові з матір’ю. Це її дуже при­гнічувало, бентежило душу.

Головна героїня подобається мені тим, що вона працьовита, слухня­на, завжди допомагає своїм батькам. З повагою і пошаною ставиться до них. Батьки виховали її бути скромною, слухняною, покірною.

До свого коханого Маруся ніжна, ласкава, її внутрішній світ сповне­ний радісних почуттів, душевної краси. Вона прагне щастя.

Переборовши свою скромність, дівчина зважилась благати батька зглянутись на неї, не губити її щастя і видати заміж за Василя. Але те, що Василя забирають у солдати, стало перешкодою до Марусиного щастя. Сумне життя настало для неї без коханого, який пішов на заробітки. Вона журиться день і ніч, плаче, хвилюється за нього.

Вона не хоче йти за іншого заміж, бо нестямно закохана у Василя: «Дарма, таточку! Без Василя не страшна мені і домовина, не то сідая коса».

Дуже схвилював мене епізод, коли Маруся прощається із Василем, який іде на заробітки. Вона пророчить собі смерть:

«Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знай­деш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на віки вічні!.. Там і по­бачимось!»

Журячись за своїм милим, Маруся стала безвольною, занепала ду­хом, не могла працювати, занудьгувала. Одного разу вона пішла у бір по гриби, сильно промокла під дощем, застудилась і незабаром по­мерла.

Із великим сумом письменник відобразив останні хвилини життя Ма­русі і прощання з батьками. Вона нікому не скаржиться на свою долю і не шкодує за втраченим життям. Батькам же радить не вболівати, щоб не розгнівати Бога.

Мені дуже жаль Марусі, що її доля склалась так трагічно. Так не хо­тілося, щоб вона померла, а вилікувалась і дочекалась свого коханого Ва­силя. Потім разом із ним щоб жила щасливо. Але все-таки цей світлий і чистий образ Марусі залишиться у моєму серці назавжди.


КЛАС



ЧИ Є МІСЦЕ МАРУСЯМ У СУЧАСНОМУ СВІТІ?

(За повістю Г. Квітки-Основ’яненка «Маруся») План

I. Вплив сентименталізму на повість Г. Квітки-Основ’яненка «Ма­руся».

II. Що цінувалося в дівчатах часів Квітки-Основ’яненка і що цінується нині.

 

1. Спільні риси — працьовитість, чесність, краса, порядність.

2. Відмінні якості:

а) покірність Марусі — наполегливість у боротьбі за своє ща­
стя сучасних дівчат;

б) скромність, сором’язливість, цнотливість Марусі — роз­
кутість, легкість у стосунках сучасної молоді;

в) страх перед невблаганною долею Марусі — оптимізм, віра
в краще сучасних дівчат.

III. Що мене захоплює в Марусі і що я вважаю неприйнятним для
себе.

РИСИ СЕНТИМЕНТАЛІЗМУ ТА РЕАЛІЗМУ В ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «МАРУСЯ»

План

I. «Маруся» Г. Квітки-Основ’яненка — найпопулярніший твір сен­тиментально-реалістичного характеру.

II. Чому Квітка-Основ’яненко у творі сентиментального напряму не відмовився від правди життя?

 

1. Тема соціальної нерівності.

2. Оцінка поведінки героїв з морально-етичного погляду.

3. Гуманне ставлення письменника до селянства, уславлення щирості й чесності родинних стосунків.

4. Ідеалізація консервативних рис селянства.

5. Сентиментально-ідилічне змалювання побуту, обрядів, при­роди України.

III. Г. Квітка-Основ’яненко своїми творами «обстоює, боронить,
оберігає сили народні, і в тім його велика заслуга» (О. Потебня).

ПОЄДНАННЯ РЕАЛЬНОГО І ФАНТАСТИЧНОГО В ПОВІСТІ Г. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА «КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА»

Славну сторінку вписав в історію української літератури наш земляк Г. Квітка-Основ’яненко, по праву заслуживши визнання нащадків. Правдивий показ окремих сторін тогочасної дійсності, народний гумор, майстерне використання багатств народно-пісенної творчості забезпечили п’єсам Квітки широку популярність і довговічність. Із великим успіхом і досі проходять вистави «Шельменко-денщик», «Сватання на Гончарівці» в театрах нашої країни.


УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

Знання життя, захоплююча манера оповіді, гумористичне забарвлен­ня — все це робило твори Квітки-Основ’яненка зрозумілими всім. Украї­нська проза як самостійний жанр не існувала, до того ж письменнику до­велося йти неторованими дорогами. В основі мови Квітки-Основ’яненка лежать говірки Слобідської України. Бєлінський зазначав (у 1843 р.), що Квітка «має незвичайний талант розповідати різні старовинні перекази мовою легкою і зрозумілою простолюдинові».

У повісті «Конотопська відьма», гумористично зображуючи побут і управління козацької старшини ХVIII ст., письменник картає парази­тизм, духовне отупіння старшини. У творі подаються реальні і фантас­тичні факти, сюжет створений на матеріалі живої дійсності, казкової фан­тастики, вірувань у нечисту силу, відьом.

Самодурство, хабарництво, жорстокість характерні для конотопського сотника Забрьохи і писаря Пістряка. Вони користуються необмеженою владою, чинять насильство над населенням. Ледачий Забрьоха без Пістря-ка-п’яниці «ні чарки горілки, ні ложки борщу до рота не піднесе; як Пістряк Ригорович сказав, так воно і буде…» Хіба не найвищий доказ «кмітливості» писаря його знаменита хворостина!

Пістряк справжній шахрай, підступний, лестивий у взаєминах з інши­ми, вміє використовувати своє службове становище. Та чого доброго мож­на чекати від безпробудного пияки? Саме він вчинив розправу над ні в чо­му не винними жінками, щоб виявити відьму.

Шукаючи власної вигоди, Забрьоха здатний на будь-який злочин, вхо­дить у змову з відьмою, готовий заморити голодом Конотоп, запалити його «з чотирьох кінців». Забрьоха примушує козаків замість служби обробляти його землю, поступово перетворює їх на своїх кріпаків.

Як і у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя, події в «Ко­нотопській відьмі» переплітаються з фантастикою. Що тільки не ви­творяла Мотря Зубиха! Саме такою і була в народі уява про відьму. Про це можна прочитати в багатьох легендах. Навіть відношення до відьми після смерті було традиційним: «…зарили ниць у яму, прибили осиковим кілком та зверху і заклітили, щоб не скочила».

«Конотопська відьма» спрямована своїм просвітительським вістрям проти неуцтва, забобонності, бездуховного існування про­вінційного панства.

СМІХОВА СТИХІЯ ПОВІСТІ «КОНОТОПСЬКА ВІДЬМА»

Повість «Конотопська відьма» — не тільки сатира на козацький стар­шинський устрій, а й твір, тісно пов’язаний із фольклором. Автор в осно­ву твору поклав народне повір’я, майстерно поєднав реальність і фантас­тику.

Факти жорстокої розправи над людьми були зумовлені посухою, го­лодом. Люди у відчаї «відроджували» такі жорстокі звичаї, як топлення відьом. Якщо підозрювали жінку у відьомстві, то кидали її у воду: коли тримається на воді, не тоне, то вважали за відьму. Люди були переконані,


КЛАС

що вода як елемент, освячений актом Божого хрещення, не приймає до себе нечистого, грішного. Саме гумор, сатира, сміх «Енеїди» відчутно вплинули на стиль повісті Квітки-Основ’яненка та на мову її героїв.

Комічним є прийом єдинопочатку, який ужитий автором із певною метою: він дає читачеві зрозуміти мертвотне, позбавлене всякої думки, існування конотопської верхівки.

У гумористичному плані повість описує ряд епізодів, зокрема, коли пи­сар пропонує Забрьосі перелічити сотню козаків, на що останній відповів: «Еге, пане писарю! Я б, пожалуй, соблаговолив, так ліків більш тридцяти не знаю. Лічи сам і роби, як знаєш, ти на те писар; а я усе опісля підпишу, бо я на те сотник, щоб не лічити, а тільки підписувати». А коли писар не міг написати «лепорт», то вирішив зробити його з хворостини, на якій зро­бив сто зарубок (це означало, що в сотні сто козаків). Писар ніяк не міг пройти з цією хворостиною в сотникову світлицю і пропонує «або стіну протяти, або стелю підняти». Щоб внести в хату хворостину, писар пере­ламав її і тоді ніяк не міг дорахуватись одного козака. «Се ти як переламав хворостину, так вона якраз на козакові хруснула. От ти, держачи її на дві половини, тим одного і не долічувавсь». Ось у цьому епізоді письменник висміяв безтолкового писаря, який хотів помститися сотникові.

Смішними є і самі прізвища героїв (Забрьоха, Пістряк, Халявський).

У гумористичному світлі письменник подає в повісті епізод про чак­лування відьми Явдохи, коли пан сотник Забрьоха летів на днищі до Олени хорунжівни. Забрьоха з Конотопу під хмарами «полетів, мов во­рона» на Безверхий хутір сватись до хорунжівни.

Смішним у повісті є епізод, коли відьму Явдоху катували, вона напу­стила ману на людей, і виявилося, що вони били не відьму, а колоду.

За допомогою сміху Квітка намагався висміяти бездарність адмі­ністративного апарату, у своїй повісті письменник далі пішов по шляху зоб­раження комічного, висміявши свавілля і самодурство козацької старшини.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти