ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


НЕСТАНДАРТНІ ФУНКЦІЇ ТА ПІДПРОГРАМИ

 

1. Модульна структура програми. Модуль - це функціонально завершена частина програми, яку можна використати один чи багато разів і не тільки для розв'язування одної заданої задачі, але й інших подібних задач.

Подібним чином робимо в інформатиці. Складні задачі розбиваємо на окремі підзадачі. Кожну підзадачу розв'язуємо окремо. Складаємо відповідні їм програми, що і є модулями. Кожний модуль програмуємо з урахуванням правил написання структурованих програм. З'єднані модулі утворюють програми розв'язування основної задачі.

Самостійно модулі не виконуються. Спочатку виконується частина програми, яка називається головною (основною) програмою, або головним (основним) модулем. Інші модулі є допоміжними й викликаються в процесі виконання головної програми. Після виконання чергового допоміжного модуля знову продовжує виконуватися головна програма.

Модулі відповідно можуть викликати інші модулі. У програмі може бути будь-яка кількість модулів, які обмінюються значеннями не тільки з головною програмою, але й між собою. В останньому випадку модульна структура програми має складний розгалужений вигляд (мал. 13).

 

 

 
 

 


Maл. 13. Модульна структура програми.

 

Складання програм з добре організованими модулями - це також ознака доброго стилю програмування й завдання структурного програмування.

Поняття модуля в інформатиці є досить загальним. Стосовно мови Бейсик розрізняють два види модулів: нестандартні функції (функції користувача) та підпрограми.

2. Нестандартні функції. Функції поділяються на стандартні та нестандартні.

Кількість стандартних функцій обмежена. Тому користувач має змогу створити будь-які інші функції. Відповідні модулі називаються нестандартними функціями (або функціями користувача). Нестандартну функцію використовують так само, як і стандартну.

Отже, нестандартні функції - це функції, уведені користувачем, коли потрібно багаторазово обчислювати вирази одного вигляду для різних значень вхідних даних.

Нестандартну функцію треба описати. Для опису нестандартної арифметичної функції є оператор опису функції:

 

 
 
DEF FN ім'я (А) = арифметичний вираз

 


Тут DEF FN (описати функцію) - службові слова. Ім'я - це ідентифікатор, який користувач називає функцією, і необов'язковий символ (%, #, !, $),який зазначає тип функції. Аргументом А є проста змінна. В арифметичному виразі можуть бути змінна А, сталі, інші змінні, інші функції. Аргумент А називається формальним параметром. Функція може мати не один, а декілька формальних параметрів. Оператор DEF є описовим. Найчастіше функції описують на початку програми.

Приклад 1. Розглянемо два оператори опису функції:

10DEFFNA(X) = 2*X
20DEFFNC(A,B) = SQR(A^2 + B^2)

Обчислення функції. Функції обчислюються в момент звертання до неї за допомогою вказівника функції

 
 
FNім'я(В)

 

 


де В є фактичним параметра. Фактичним параметром може бути стала або змінна, арифметичний вираз або вказівник іншої функції, а також індексна змінна. Вказівники нестандартних функцій використовують в арифметичних виразах як операнди.

Дія вказівника. Якщо в конкретному арифметичному виразі трапляється вказівник нестандартної функції, то система виконує такі дії:

1) обчислює значення фактичного параметра;

2) звертається до оператора опису даної функції;

3) надає формальному параметру в арифметичному виразі значення фактичного та обчислює весь вираз;

4) отримане значення присвоює вказівнику;

5) продовжує обчислення конкретного арифметичного виразу.

 

Приклад 2. Нехай у програмі є такі оператори;


10 DEF FNA(X) = 2*X
20 DEF FNC(A,B) = SQR(A^2 + В^2)

30 Х = 0 : А = 3 : В = 4
40 Z=FNA(X) + FNA(A) + FNA (2)
50 W = FNC(A,B)

 

Взаємодія операторів у рядках 10-50 дасть такі результати:

Z = 0 + 6 + 4-10,
W=SQR(9+ 16) = 5

Висновок. Використання нестандартних функцій робить програму користувача більш універсальною. Якщо потрібно, зміни в арифметичних виразах можна зробити, не змінюючи головної програми. Слід пам'ятати, що функція дає змогу обчислити тільки одне значення, яке присвоюється вказівку функції.

Довідка 1. Оператор DEF дає змогу описувати функції за допомогою тільки одного програмного рядка. В сучасних системах модуль опису функції може складатися з декількох операторів і рядків. Він починається оператором

DEF FN ім’я (список формальних параметрів)
і закінчується спеціальним оператором - .

ENDDEF

(або FNEND, або іншим залежно від системи). У середині модуля функцію описують так:

серія операторів

FN <ім'я> = арифметичний вираз.

Отже, модуль опису функції має такий вигляд:

DEF FN ім'я (список формальних параметрів)

серія операторів

FN ім'я = арифметичний вираз

EMDDEF

Робота з файлами даних

Основні поняття про файли даних.

У перекладі з англійської мови файл означає ящик чи папку з документами. У програмуванні файл - це деякий обсяг однорідної інформації, що є на носіях. За призначенням файли поділяють на файли даних і файли програм.

Файли даних. Під час розв'язування задач інформаційного характеру доводиться мати справу з великою кількістю даних. Для роботи з такими даними використовують спеціальні прийоми.

Перш за все для зберігання даних потрібні носії та пристрої зовнішньої пам'яті:
магнітна стрічка та магнітофон чи диск та дисковід. Дані розміщують на носіях
зовнішньої пам'яті під деяким іменем. Така конструкція і є файлом даних.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти