ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Гонгоризм, або «темний стиль» в іспанській літературі 17 ст.



Важлива особливість іспанського бароко – орієнтація на інтелектуальну еліту, аристократизм, що яскраво проявилося в мові іспанських письменників та поетів.

На рубежі XVI — XVII ст. багато стали відчувати, що складання віршів по тем правилам, які походили до італійського Ренесансу, затвердилися майже повсюдно,- заняття занадто легке, безвідповідальне й несерйозне. Треба було підвищити цінність слова- а цінність будь-якої речі залежить від вкладеної праці. Щоб стати цінною, поезія повинна бути важкою- ця ідея поєднує всіх названих вище віршотворців. Гонгора й інші вважали, що трудитися повинні й поет, і читач.

У творчості Гонгори різняться дві лінії, що контрастують: "низька", комічна поезія й поезія "висока". Обидві лінії вимагали, щоб і автор, і читач напружували свій розум. Бурлескна поезія Гонгори — це витончена словесна й метафорична гра з низькими сторонами світу. Висока поезія Гонгори — це поезія коштовностей. Дорогоцінні слова й звороти, тому що вони рідкісні, неповсякденні, добуті із труднощами. Дорогоцінні самі предмети, що наповнюють художній світ поета: прекрасні речовини, істоти, рослини. Коштовністю стає й кожний вірш у цілому — настільки ретельно вын відшліфований, таке суворе й бездоганне його огранювання. Результат буде тем прекрасніше, чим більше труднощів подолає творець

 

В літературі Іспанії сформувалися дві протиборчі стильові тенденції – культизм (культеранізм, гонгоризм, «темний стиль») та консептизм.


Засновником культистської поезії став Луїс де Гонгора-і-Арготе (1561—1627). Він походив із старовинної, але збіднілої дворянської родини, що мешкала в Кордові (колишній столиці арабського халіфату, де зберігалися тисячолітні традиції арабської культури. Вивчав право та теологію в Саламанкськом університеті, потім отримав сан священика та чекав при дворі прибуткової парафії, яку нарешті отримав у 1617 р. Церковна влада не була задоволена його легковажним способом життя та світською поезією.

Більшість його творів була опубліковано посмертно в збірці «Твору у віршах іспанського Гомера» (1627) і в зібранні його віршів, що вийшло через сім років після його смерті.

У поезії Гонгоры, зокрема в романсах і інших віршах, створених на фольклорній основі, відбулося формування нової стилістичної системи культизму.

Мистецтво повинне слугувати деяким обраним — така вихідна теза Гонгоры. Засобом для створення «вченої поезії» для обраних і повинен стать «темний стиль», що має, на думку поета, неоціненні переваги перед ясністю прози. По-перше, він виключає бездумне читання віршів: для того, щоб осягнути смисл складної форми й «зашифрованого» змісту, читач повинен не раз, вдумуючись, перечитувати вірш. По-друге, подолання труднощів завжди доставляє насолоду. Так і в цьому випадку: читач отримає від знайомства з твором «темного стилю» більше задоволення, ніж від читання загальнодоступної поезії. У поетичному арсеналі Гонгоры багато конкретних способів, за допомогою яких він створює враження загадковості, зашифрованості своєї поезії. Поряд з гармонійно стрункою, до найдрібніших деталей продуманою композицією віршу, його улюбленими прийомами є вживання неологізмів (головним чином, з латинської мови), різке порушення загальноприйнятого синтаксичного ладу за допомогою інверсії, і, особливо, непряме вираження думки за допомогою перифраз і ускладнених метафор, у яких зближаються далекі друг від друга поняття.

Отже, за допомогою «темного стилю» Гонгора відкидає ненависну йому виродливу дійсність і піднімає її засобами мистецтва. Краса, яка, на думку поета, немислима й неможлива в навколишній реальності, знаходить своє ідеальне існування в художньому творі.

В сонетах – стилізація італійських поетів (Аріосто, Тассо), спрямована на поглиблення трагічного звучання, посилення барокового песимізму.

В романсах - пародійна стилізація. Літературна пародія для поета — лише спосіб вираження відношення до дійсності, позбавленої краси, шляхетності й гармонії, які приписуються їй літературними творами, що пародіюються. Пародія, таким чином, переростає в бурлеск, побудований на невідповідності вульгарного тону оповідання його «високому» змісту.

В творах Гонгори взаэмодыють два плани – реальний та ідеальний. Реальний план завжди віддзеркалює потворну дійсність, а ідеальний — красиву неправду, що їй нав’язується. Тому вторгнення ідеального початку в реальне розглядається як одна з першопричин людських лих; ідеальне при цьому приречене на поразку. Бурлеск викриває й відкидає ренессансно-гуманістичну утопію.

Це не виходить, однак, що Гонгора протиставляє утопії реальність як щось позитивне. У тому-те й полягала трагедія поета, що для нього однаково неприйнятні й ідеальне, і реальне; усяка реальність огидна. Запаречення та критика реальності в деяких бурлескних віршах набувають соціального звучання.

Гонгора не може прийняти світу, у якому всевладним паном стали гроші. І єдиний притулок, де можна укритися від реальності, на його думку,- це естетична утопія, яку він творить у своїх пізніх поемах.

Шлях, пройдений поетом до того, як він звернувся до утопії, особливо наочно демонструється еволюцією в його творчості теми нещасного кохання. Спочатку ця тема з'являється в пародійнім світлі. Потім вона звільняється від ліричного, особистого й переноситься на міфологічний матеріал: такі романси про Пірама й Фісбу, про Геро й Леандра. Тут ця тема здобуває трагічне звучання, але як і раніше викладається мовою бурлеску: трагічне проступає крізь гримасу сміху. Нарешті, ця ж тема витлумачується глибоко трагічно й серйозно в «Міфі про Поліфема і Галатею». Легенда про нещасне кохання потворного циклопа Поліфема до прекрасної німфи Галатеї, уперше викладена в «Одіссеї», трактується в поемі Гонгори традиційно. Новаторство поета виявляється у віртуозній майстерності, з якою він використовує звук, колір, усі можливості мови для передачі почуттів і переживань персонажів, фарб навколишньої їхньої природи.

Уся поема побудовано на контрастному зіткненні двох світів — світу Галатеї, залитого світлом, багатоколірного, ясного й радісного світу краси, і світу Поліфема, похмурого, виродливого й темного. Цій ж меті стилістично розфарбувати й протиставити світ реальності й світ мрії служать і синтаксична інверсія, і неологізми, і багато інші виразні засоби мови поеми.

Усі ці прийоми Гонгора доводить до досконалості в самій «важкій» і найвідомішій поемі «Самотності», що залишилася незакінченої: із задуманих поетом чотирьох частин написані тільки дві.

У поетичній мові Гонгори є «опорні» слова, на яких будується ціла система метафор. Кожне із цих слів здобуває широкий спектр значень, нерідко несподіваних, що й не відразу вгадуються, і в цих вторинних значеннях як би розчиняється основний зміст слова. Так з'являються, наприклад, метафоричні трансформації слова «сніг»: «прядений сніг» (білі скатертини), « сніг, що летить, » (птаха з білим оперенням), «щільний сніг» (біле тіло горянки) і т.п.

Інша особливість поетичної мови Гонгори — перехрещування значеннєвих значень. У результаті утворюється цілий вузол метафоричних значень, що накладаються одне на інше.

Вся эта титаническая работа не самоцельна; она проделывалась ради того, чтобы наполнить многозначным смыслом каждый образ и, в конечном итоге, убедить читателя в красоте создаваемого искусством мифа в противовес уродливой действительности Испании. Однак ще за життя Гонгори виявилася й сильна опозиція цій школі. Її основними супротивниками стали Лопе де Вега і його прихильники, які прагнули відстояти принципи ренесансної естетики, естетики демократичної й реалістичної. З інших позицій критикує культизм Ф. де Кеведо: у своїх памфлетах він висміює численні словесні штампи, стандартність образних засобів культистской поезії. При цьому основний удар спрямовується не проти Гонгори, а проти численних його наслідувачів.

Культизм (культеранизм) чаще называют гонгоризмом (по имени поэта). Гонгористы утверждали, что мир познать могут лишь избранные. Они обращаются к традициям «темного стиля» куртуазной поэзии и углубляют его. Усложненность синтаксиса, многообразие метафор, нередко перегружающих произведение и делающих его малопонятным, многочисленные сравнения, фантастические образы, более напоминающие символы, – все это стало характерной приметой поэзии барокко. Гонгора и его последователи противопоставляют иллюзорный мир реальной действительности. Их мир напоминал декорацию, жизнь превращалась в фантастику, преобладали мистические настроения и образы. Это было связано с представлением писателей барокко о мире как театральной сцене, на которой человек играет роль, как правило, не свойственную ему.

Гонгористы звертаються до традицій «темного стилю» куртуазної поезії й поглиблюють його. Ускладненість синтаксису, різноманіття метафор, що нерідко перевантажують добуток, що й роблять його малозрозумілим, численні порівняння, фантастичні образи, які більш нагадують символи, – усе це стало характерною прикметою поезії бароко. Гонгора і його послідовники протиставляють ілюзорний світ реальної дійсності. Їхній світ нагадував декорацію, життя перетворювалася у фантастику, переважали містичні настрої й образи. Це було пов'язане з уявленням письменників бароко про світ як театральній сцені, на якій людина відіграє роль, як правило, не властиву їй.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти