ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПРАГНЕННЯ НАРОДУ ДО ВОЛІ У ПОВІСТІ МАРКА ВОВЧКА «IНСТИТУТКА»

Провідна тема творів Марка Вовчка — змалювання життя за-кріпаченого селянства і його прагнення до волі. Оповідання й повісті письменниці є чудовим продовженням антикріпосницьких мотивів по­езії Тараса Шевченка.

Авторка показала поступове наростання гніву поневоленого народу по відношенню до своїх визискувачів. Від зітхання, стогону й сліз — до непокори, до відкритого виступу проти поміщицької сваволі — такий шлях проходять герої повісті «Інститутка» та «Народних оповідань». Вони починають розуміти необхідність саме активної боротьби як єди­ного засобу позбутися важкого ярма.

Особливо яскраво зображено це у повісті «Інститутка». Стара по­міщиця та її кріпаки чекають приїзду молодої пані, яка закінчила в місті інститут і має повернутися у свій маєток повновладною господинею. Ніхто з невільників не гадає, яке горе на них чекає з приїздом молодої поміщиці. Люди не можуть допустити й думки, що панночка буде гірше лютої змії, що від неї нікому не буде життя. Навпаки, селяни сподіва­ються на покращення свого становища. Та марними були ці рожеві спо­дівання.

Пані «інститутка» відразу показала гострі зуби. Вона вередлива, сва­вільна, брутальна й жорстока особа. Велику насолоду їй приносять людські муки. Якби могла, вона б і уві сні знущалася з кріпаків, бо вони, вважає поміщиця, її власність, мовчазні виконавці її примх.

Найбільше дістається від «інститутки» її покоївці — лагідній, добрій, спокійній Устині. Кріпачка мовчки зносить побої, знущання і лише ди­вується: «Таке молоде, а таке немилосердне, господи!» Але згодом і в Устини вибухає гнів проти поміщицького свавілля. Вона не змогла залишатися німим свідком панського знущання над старою бабусею-кріпачкою. Ступивши на її захист, дівчина тим самим боронила і свою людську гідність.

Устину рішуче підтримав її чоловік Прокіп. Коли поміщиця хотіла вдарити її, він схопив пані за обидві руки, гримнувши: «Годі, пані, годі! Цього вже не буде! Годі!» А панові, який прибіг на крик, мовив: «Не підходьте, пане, не підходьте!»

Дорого обійшовся Прокопові цей виступ. Поміщик, який вважав себе паном-лібералом, віддає його в солдати. Та цим Прокіп здобув волю Устині. «Воля!— покрикне він,— воля! Та на волі і лихо і напасть — ніщо не страшне. На волі я гори потоплю! А кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане». Ставши «солдаткою», Устина переїздить у місто. Вона ніби на світ народилася. Навіть важка праця на чужих не затьма­рює найдорожчого, що в неї тепер є,— волі. Та воля ця відносна й не­повноцінна. Адже Устина залишилася самотньою, бо чоловік із солда­тами пішов у похід і невідомо, коли він повернеться.


КЛАС



Прагнення кріпаків до волі показала Марко Вовчок також і в образах Катрі та Назара — молодого подружжя кріпаків.

Працьовита, щира Катря сподівається вмилосердити поміщицю своїм старанням. Вона хоче, щоб пані зглянулась над її горем. Важко захворіла дитина... Та де там! Катря мусить панам обід зварити і вечерю приготувати, і город скопати. А пані лає її та виказує, що й ледача вона, і хліб її дурно їсть...

Терпець кріпачки уривається. Коли дитина померла, а Катрю хвору гонять на роботу, вона кидає гнівно панам: «Тепер я вже не боюсь вас! Хоч мене живцем із’їжте тепер!». Катря знає ціну панському співчуттю. Коли пан пожалівши, поклав їй на плече карбованця, вона наче гидку жабу, скидає в траву ті гроші.

Молода жінка божеволіє й гине, а її чоловік Назар втікає. Прощаю­чись з Прокопом і Устиною, він говорить, що буде вільним хоч півроку... В уста Назара письменниця вкладає прислів’я — мрію народу про волю: «Мандрівочка — рідна тіточка».

Глибоко реалістичні образи Устини, Прокопа, Катрі, Назара відобра­жають характерні риси життя, думок і прагнень кріпаків. У першу чер­гу — це жадання волі.

У творах Марка Вовчка лунає прокляття кріпосництву.

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА УСТИНИ І ПАННОЧКИ

(За повістю Марка Вовчка «Інститутка») «Інститутка» — це перша в українській літературі соціальна повість, глибоко реалістичний твір про відносини між панами та кріпаками. Письменниця з великою правдивістю змалювала тяжке становище кріпаків і викрила та засудила паразитичний спосіб життя тогочасного панства. Найкраще це показано на образах Устини і панночки.

Селянська дівчина Устина, від особи якої ведеться розповідь, не лише свідок подій, але й їх учасниця, головна героїня повісті. Ще з дитинства вона залишилася сиротою і виховувалась у чужих людей, які байдуже ставились до неї. Коли Устина підросла, її забрали до панського двору. Там Устина відчула весь тягар кріпацької неволі. А тому заповітною мрією була воля. «Коли б воля, заспівав би так, щоб і на селі лунало...» — говорила вона. Вона така ж чиста, ніжна і чутлива душею, як і інші молоді героїні Марка Вовчка, але значно життєрадісніша, здатна до муж­ньої боротьби. Бадьорістю і силою дихає розповідь Усті. Жива спосте­режливість і гаряче співчуття до чужого горя поєднуються у ній з ак­тивним відгуком на події, з надією на краще майбутнє. Усе життя Устина поривалась до волі, хоча ще не знала, як її здобути.

Панночка також сирота, але життя в неї склалось зовсім інакше. Жила вона в розкошах, на утриманні своєї бабусі, багатої поміщиці, виховувалась в інституті. Лінива і тупа від природи, в інституті для «благородных девиц» вона лінувалась учитися. Вона тільки трохи бра­лась до французької мови, більше до музики і танців, щоб було чим



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


«себе між людьми показати». Це, миле з лиця, а насправді дегенератив­не, себелюбне створіння, прибувши з інституту в маєток, за короткий час стало прокляттям не тільки для покоївки Устини, а й для всіх кріпаків. Стара поміщиця задовольняла найменші примхи панночки і мріяла віддати її, свою онучку, за князя. Та інститутка покохала не­багатого полкового лікаря. Це кохання не робить її щасливою, бо вона вважає, що щастя людини — в багатстві. З великою радістю дізнаєть­ся вона про те, що в її судженого є невеликий хутір і що стара поміщи­ця обіцяє віддати їй свій маєток Дубці. Після одруження панночка одразу ж взялася за здійснення своїх планів: збільшити багатство в кілька разів, стати заможною і незалежною ні від кого поміщицею. З метою збільшення свого багатства вона посилює експлуатацію кріпаків.

Соціальне походження Устини і панночки зумовило їх ставлення до простих людей. Устина щира і привітна зі своїми подругами. Вона з ве­ликою повагою ставиться до бабусі-кріпачки, заступається за неї, коли панночка починає її бити. У місті Устина співчутливо ставиться до ста­ренької хазяйки, допомагає їй чим може. Інститутка ж із презирством і зневагою ставиться до селян-кріпаків і бідніших від себе, знущається з них. «Люди прокидались і лягали плачучи, проклинаючи,— каже пись­менниця.— Усе пригнула по-своєму молода пані».

Устина неписьменна, але в неї багатий життєвий досвід, вона спо­стережлива, може робити правильні висновки з побаченого і пережи­того, добре розбирається в людях. Панночка ж, навпаки, закінчила інсти­тут, але ніяких знань не придбала.

Устина приваблює не лише життєвою мудрістю, але й глибиною та щирістю почуттів. Одружившись із Прокопом, вона стає ніжною і чуй­ною дружиною, залишається на все життя вірною своєму коханому, яко­го за непокірність віддали в солдати.

Зовсім інші поведінка і почуття інститутки. Випещена і розніжена, вона не здатна на глибокі і щирі почуття. Навіть свого чоловіка панноч­ка «якось чудно, не по-людському любила», крутила ним, як хотіла, на­сміхалася над його «добрістю», аж доки не зробила його «квачем», як влучно висловився про пана Назар.

Мова Устини проста, лагідна; панночка ж говорить грубо і лайливо. У звертанні до кріпаків у неї переважають грубі слова (гадина, дурна, ледащо), лайка («Я тебе на шматки розірву! Задушу тебе, гадино!»). У цьому образі втілені типові риси поміщиків-кріпосників середини XIX століття. В образі ж Устини втілено найкращі риси трудового на­роду: доброта, чесність, працьовитість, волелюбність. Устина схвалює вчинок Назара і свого чоловіка, разом з яким залишає панський двір.

У повісті «Інститутка» Марко Вовчок дає зрозуміти, що такі деспо­тичні панночки були не поодинокі, що такий тип нелюдів витворила кріпосницька система...


КЛАС



© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти