ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЕМІЛЬ БЕНВЕНІСТ (1902 -1976) -ПРЕДСТАВНИК ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ШКОЛИ ПОСТМОДЕРНОГО МОВОЗНАВСТВА

 

Еміль Бенвеніст разом з Є.Куриловичем складають європейську школу. Не будучи ні структуралістом, ні традиціоналістом, він продовжує кращі традиції науки про мову. У нього зберігаються, з одного боку, основні, проблемні питання лінгвістики, а з другого, ставляться й розв'язуються назрілі, актуальні. Загальна лінгвістична культура й поміркованість в осмисленні аналізованого матеріалу орієнтують молодого вченого на тривалу й захоплену

дослідницьку роботу.

Еміль Бенвеніст народився у 1902 р. Після закінчення гімназії й університету він - професор Паризької школи вищої освіти, з 1927 р. - професор кодедж-де-франс по кафедрі, залишеній йому А.Мейє, доктор філологічних наук з 1935 р. З 1927 по 1937 він секретар французького Азіатського товариства, другий, а потім перший секретар Паризького лінгвістичного товариства з 1945 р.. почесний член академій та наукових товариств багатьох країн, з 1960 р. - член Французької академії наук.

Будучи послідовником європейського мовознавства в цілому, він дотримується традицій французької школи, зокрема картезіанської чіткості й кантівської позитивістської обережності у ставленні до загальних теорій. З часу сформулювання теорії індоєвропейського кореня в 1935 р. й до обрання його у 1966 р. в члени Французької академії наук Е.Бенвеніст залишається новатором лінгвістичного методу. Це виявлялося в нього надзвичайно широкою документацією в матеріалі. Він бере для аналізу не всю систему, а лише вузлові її місця. Учений до того ж наголошував на необхідності розрізняти структуру опису й онтологічну структуру самої системи мови. Він став фактично співавтором російських та французьких мовознавців, що розробили так званий круговий метод. У радіальному методі Е.Беивеніста чітко розмежовується семантичний та формальний рівні аналізу. До того ж, учений намагається поєднати їх на основі мовних категорій та синтаксичних функцій. Цим він започаткував розробку поняття синтаксичної функції. При цьому визначаються лінгвістичні варіанти, а потім вони співвідносяться з логічною функцією.

Особливістю методики Е.Бенвеніста став так званий генетичний спосіб опису. У вченого визначені ним вузлові пункти рядів опису виявляються визначальними не лише в синхронічному, але й у діахронічному аспекті. З ними завжди пов'язаний той чи інший ключовий момент у розвитку досліджуваного явища або й цілого фрагменту системи мови. Дуже часто він здійснює опис, починаючи від безпосередньо спостережуваного і йдучи до його історичних варіантів. І робить це, використовуючи принципи типології. Унаслідок усього від часткового узагальнення вдасться вийти на широке узагальнення смислу мовного явища. Це реалізоване вченим у його капітальному дослідженні "Словарь индоевропейских социальньгх терминов".

На відміну від структуралістів, у яких терміни не постають успадкуваннями попереднього мовознавства, Е.Бенвеніст застосовує

в термінотворенні еволюційний, генетичний й апостеріорний спосіб. Це блискуче зроблено вченим на прикладі обгрунтування понять система й структура. Свою методику лінгвіст підсумував у розвідці

"Категорії мислення й категорії мови", а деталізував у ряді інших. На прикладі категорій Аристотеля Е.Бенвеніст пов'язує в єдине ціле генетичний спосіб роботи з матеріалом та пояснення категорій мови, генетичний спосіб запровадження й визначення теоретичних понять лінгвістики й глибокий зв'язок з філологічною й лінгвістичною традицією.

Нарешті, одним з перших Е.Бенвеніст обґрунтовує так званий антропоцентричний принцип, відтворений ученим у вигляді висловлення "людина в мові". На основі його він визначає мовні й немовні (фізіологічні, фізичні, з одного боку, логічні, етнокультурні, з другого боку) феномени й наголошує, що мовними вони постають у межах природного й звичного користування мовою культурної людини, бо мова функціонує в діапазоні природного її сприйняття людиною, не виходячи за ці межі ні в аспекті вираження, ні в аспекті змісту, семантики. У даному випадку його концепція. зближається з концепцією французького ученого Г.Гійома.

Підсумовуючи, зазначимо, що в концепції вченого стверджується думка, що мова створена за вимірами людини, масштаб закарбований у самій організації мови й відповідно з ним має вивчатися мова. З позицій же лінгвістичного детермінізму абсолютно очевидною постає обмеженість Е.Бенвеніста. І знову ж таки виходити будемо з розрізнення повсякденно-побутової (мовної) й наукової моделей світу, а відповідно розрізнення мови науки й природної мови. У даному випадку Е.Бенвеніст орієнтує себе на вивчення звукової (чи писемної) мови, а остання вже давно переросла в мову науки й комп'ютерні, мови, для яких характерні дещо інші закономірності, а значить й інший опвраціональний. апарат, методи й прийоми.

Література

1. Алпатов В.М. История лингвистических учений. Учеб. пособие . 2-е изд., испр.- М.: Языки русекой культури, 1999.

2. Бенвенист Эмиль. Общая лингвистика / Под ред. с вступ. статьей и комментариями Ю.С.Степанова. - М.: Прогресе, 1974.-445 с.

ГЕНЕРАТИВНА ЛІНГВІСТИКА

 

Генеративна лінгвістика (від лат. Generativus "породжуючий", "народжуючий") - формалістичний напрямок у мовознавстві, що виник на основі вчення Н/Хомського у 50 - 60-х роках XX" ст. Він дає можливість описати, систему мови у вигляді формальних моделей певного типу. Моделі базуються на трансформаційній породжуючій граматиці. Теорія виникла в США, заперечуючи дескриптивну лінгвістику і прийом .аналізу за безпосередніми складниками. Вона набула світового значення. Вчення її грунтується на кількох протиставленнях, зокрема розрізняється знання мови (компетенція) і використання мови в мовній діяльності. Граматика описує, найперше, знання мови. У цій граматиці виділяють синтаксичний, семантичний і фонологічний компоненти. Основний - синтаксичний, а другий та третій - його інтерпретатори. Відповідно у породжуючу граматику вводяться глибинний та поверхневий рівні. Синтаксис дає змогу- відтворити всі глибинні й поверхневі структури, виявити між ними відповідності. У синтаксисі розрізняють базовий та трансформаційний субкомпоненти. База - система елементарних правил, близьких для різних мов, що дає змогу виявити обмежену кількість глибинних структур, прототипів ймовірних речень. Виділяються іменна й дієслівна групи. У подальшому названі групи як символи, у свою чергу, розкладаються на компоненти. Кожному символ}' відповідає певне правило бази. У правій частині правила вказується можливий розклад символу. У лівій подається сам символ. Відповідно розрізняють як нетермальні так і термальні (кінцеві, далі нерозкладні) символи. Термальними постають назви частин мови. Правила використовуються рекурсивно, бо ланцюг розкладу діє за умови реалізації попереднього правила. Процес завершується побудовою ланцюга термальних символів з їх структурною характеристикою. Одержана таким чином структура інтерпретується семантичним компонентом, тобто всі термальні символи лексикалізуються відповідно з обмеженнями у сполучуваності, що зберігаються в словникових статтях лексикону породжуючих граматик.

Трансформаційний субкомпонент породжує поверхневу структуру речення з одержаних унаслідок діяння базових правил. Якщо глибинна структура складається з системи вставлених одного в одне речень, то трансформаційні правила, застосовуються циклічно, починаючи з таких, від яких вже немає підрядних.

Серед трансформацій у формальному аспекті розрізняють додавання, опускання (стирання), перестановку й заміну символів. В аспекті змісту трансформації виявляють регулярні відповідності між

антонімічними реченнями. Відомо біля двадцяти основних трансформацій - процесів, які даіоть змогу одержати основні типи синтаксичних конструкцій різких мов. Після трансформаційного компонента спрацьовує фонологічний компонент, що забезпечує фонетичну інтерпретацію речення. На його виході речення перетворюється в ланцюг фонетичних символів.

Формально в загальному вигляді правила трансформаційної породжуючої граматики набувають вигляду: А = >2 / X -У, тобто стають правилами підстановки, що вказують на те, що символ А перетворюється у ланцюг символів 2, коли перебуває в оточенні X зліва та V справа. Загальна побудова цієї граматики постає у вигляді схеми (див. у підручнику).

Найбільшого поширення генеративна лінгвістика набула в США та в Європі у 604 роки XX ст. У цей період були підвищені вимоги до експлїірггності лінгвістичного опису, представленого у вигляді зчисяення. Генеративна лінгвістика спрямувала увагу вчених на об'єкти синтаксису, що були раніше поза увагою дослідників, бо вони визначилися опосередковано. Генеративна лінгвістика сприяла виробленню апарату опису синтаксису, який використовувався в морфології. Саме вона запровадила в лінгвістиці техніку формалізації' опису, полегшуючи процеси автоматизації мовних процесів за допомогою ЕОМ. » Однак після виходу "Аспектов теории синтаксиса" Н.Хомського, що підсумовували етап становлення теорії генеративної лінгвістики, сформувались у самій генеративній лінгвістиці визначились опозиційні напрямки у вигляді породжуючої семантики, граматики відмінювання. У 70-і роки вплив генеративної лінгвістики послаблюється, виявляються її недоліки й слабкості, зокрема апріорність виділення початкових одиниць і правил базового компонента, не орієнтованість на моделювання мовної діяльності, недооцінка ролі семантичного компонента і прагматичних факторів.

У 80-і роки ідеї генеративної лінгвістики розвиваються Н.Хомським та його учнями у вигляді "розширеної стандартної теорії" та "переглянутої розширеної стандартної теорії". Але й вони не долали уже згадуваних недоліків. Та все ж генеративна лінгвістика збагатила сучасне мовознавство в цілому ряді моментів. Безперечно, що термінологічний апарат трансформаційної породжуючої граматики увійшов у науковий обіг мовознавців, далеких від цього напрямку. Так, тепер звично використовуються в лінгвістиці поняття глибинної й поверхневої структур, трансформації тощо. Отже, ідеться про напрямок сучасного мовознавства, що використовує формалізовані прийоми описового методу.

Література

1. Громова Н.В. Генеративная лингвистика // Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. энцикл., 1990. - С. 98 - 99.

2. Демьянков В.З. Доминирующие лингвистические теории (Генеративная лингвистика) // Язык и наука конца 20 века / Под ред. Ю.С.Степанова. - М„ 1995. - С. 245 - 254.

3. Кибрик А.Е. Генеративная лингвистика. // Лингвистический

энциклопедический словарь. -М.: Сов. знцикл., 1990. - С. 98 - 99.

4. Конев В.А. Инкорпорирующие комплекси и глубинньїе структури // Вопросы грамматической асимметрии. -Ташкент, 1989. - С. 22 - 25.

5. Падучева Е.В. Проблеми порождающей грамматики и семантики // Реферативний сборник. - М., 1979.

6. Сильницкий Г.Г., Славин А.В. Проблема соотношения язика и мышления и «порождающая» модель языка // Вопр. философии. - 1990. - № 7.

7. Трансформационно-генератнвная грамматика в свете современной научной критики. - М., 1980.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти