ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Абіотичні фактори та їх вплив на риб

 

Відомо, що більше 71% поверхні земного шару (приблизно 360 млн. км2) займають моря, океани й внутрішні водойми. Біля 50... 60% площі океанів приходиться на глибини до 3000 м, максимальна відома глибина океану приблизно 11 000 м. Деякі гірські озера знаходяться на висоті 6000 м над рівнем моря. И скрізь мешкають риби: від полярних широт до тропіків, від поверхневих шарів до океанічних глибин, у прісній й морській воді, у берегів і у відкритих просторах, у високогірних і печерних водоймах, у гарячих джерелах і при негативній температурі, у заморних водоймах.

В процесі еволюції у них виробилися як загальні, так і досить специфічні пристосування, що дозволяють усім їм, з однієї сторони, жити у водному середовищі, а з іншої – освоювати такі різноманітні водойми.

Ці пристосування торкаються усіх систем організму. До загальних, найбільш характерних, відносяться зябра, що дають можливість використовувати для дихання розчинений у воді кисень; форма тіла й плавники, що забезпечують рух у воді; плавальний міхур, який виконує гідростатичну функцію; метамерна будова рухової мускулатури, завдяки чому в русі приймає участь майже все тіло; шкіра, в якій утворюється луска, а також слиз, які відіграють важливу роль у захисті тіла від зовнішнього впливу і в багатьох інших процесах; бокова лінія – важливий сейсмосенсорний орган; багато чисельні пристосування, що забезпечують збереження потомства при зовнішньому осіменінні ікри й ембріональному розвитку поза материнським організмом.

Пристосуванням до життя у водному середовищі (в умовах пони­женої температури, низького вмісту кисню) є низький рівень обміну. За пристосованістю до зовнішнього середовища риби перевершують усіх інших хребетних.

Риби – первинноводні тварини, все життя проводять у воді, тому властивості води мають сильний вплив на життєдіяльність і в кінцевому рахунку на склад іхтіофауни водойми.

Щільність води й рух риб. Велика щільність і в’язкість води (перевищують ці показники повітря майже у 800 і 60 разів відповідно) відіграють велику роль у житті риб. З цими факторами пов’язані, з однієї сторони, опір води тілу, яке рухається, а звідси, і швидкість його руху, а з іншої - тиск маси води на організм, який, збільшуючись з глибиною на кожні ~ 10 м на 1,01 • 105 Па, в глибинах океану перевищує 1013-105 Па.

Тому велике значення для риб мають пристосування, які забезпечують існування в товщі воді, утримання тіла в певному положенні й полегшує плавання.

Ці пристосування виражені у зниженні щільності тіла, завдяки чому збільшується здатність триматися в товщі води без особливих зусиль, і у виробленні різноманітних форм тіла та способів руху.

Щільність тіла риб тільки трохи вище цих показників води, а у хороших пловців – рівна їм. Завдяки цьому плавучість (відношення щільності тіла риби до щільності води) стає нульовою або нейтральною (осетер, судак, короп, голавль і інші нектонні риби). Таким чином, риби у воді майже невагомі. У придонних і донних риб відмічена незначна негативна плавучість (у камбал і бичків – 0,05 ... 0,07) – це сприяє утриманню їх біля дна.

Вирівнювання щільності тіла риби і води відбувається у хрящових і деяких костистих риб за рахунок накопичення жиру. Костисті риби мають спеціальний гідростатичний апарат – плавальний міхур – мішкоподібний орган, наповнений газами. Зміни об’єму плавального міхура дозволяють рибі у певних межах регулювати плавучість. Спеціальні гідростатичні пристосування мають риби і в ембріональному періоді: обводнення жовтка, наявність у жовтку жирових капель, збільшення перивітелінового простору в ікринках і ін.

Будова тіла риб відповідає образу життя: швидко плаваючі риби мають обтікаєму форму, невеликі плавники, їх внутрішні органи компактні, багато не мають плавального міхура, у них немає виростів – голок, колючок; все це зменшує опір потоку води при русі тіла. Погані пловці можуть мати сплюснуте тіло, великі голову і плавники, різні вирости, які використовують для захисту і приваблення харчових організмів.

Термічний режим водойми. Поступовість нагріву й охолодження водних мас забезпечують: велика питома теплота пароутворення (2255 Дж/г); висока скрита теплота плавлення води (334 Дж/г), завдяки якій велика кількість тепла виділяється при її замерзанні й поглинається при таненні льоду; більш висока, ніж у суші, теплопрозорість води, яка сприяє проникненню сонячних променів у глибину і нагріванню товщі води; велика теплоємність води (4 Дж/г), т. е. здатність поглинати теплоту. Низька теплопровідність льоду веде до того, що взимку температура води з глибиною збільшується і утримується у придонних шарах водойми на рівні кількох градусів, а зниження питомої ваги вод при замерзанні, її здатність при цьому збільшуватися в об’ємі приводе до спливання льоду, який утворює на поверхні теплоізоляційний шар. Все це виключає промерзання водойм, крім мілководних.

Основну масу теплових променів з атмосфери поглинають верхні шари води. Кількість променів, що проникають у глибину, поступово зменшується, тому температура води на різних глибинах неоднакова (температурна стратифікація). Зимою у малих водоймах спостерігається зворотна стратифікація – від О °С під льодовим покровом до 4 °С на глибинах.

Температура слідом за розчиненим киснем – важливіший фактор існування життя у водоймі. Температура є кількісним показником рівня теплової енергії у тілі. Відображаючи кінетичну енергію молекул у розчинах, температура тим самим визначає швидкість хімічних реакцій, тобто регулює метаболізм і ріст організму, тому очевидна її роль в життєдіяльності живих істот, їх адап­тивних можливостях.

Риби відносяться до пойкілотермних тварин, тобто до тварин зі змінною температурою тіла (від слова “пойкілос” - строкатий), або, як невдало їх називають, до холоднокровних тварин.

Тепло, що виробляється в організмі риб в обмінних процесах, не затримується у тілі, так як у них немає механізмів, регулюючих його віддачу. Внаслідок цього температура їх тіла непостійна. У коропа, лина, карася, які знаходяться у покої, температура тіла відповідає температурі оточуючої води, а при плаванні перевищує її на 0,2 ... 0,3 град. Температура тіла угра, у якого відкладається велика кількість жиру під шкірою, може бути на 2,7 град, вище оточуючої. У хворих риб температура тіла підвищується приблизно на 2 град. Найбільше перевищення температури тіла над температурою води – 11 град, зареєстровано у тунця.

Риби освоюють водойми з самими різними температурними режимами. У гарячих джерелах Каліфорнії при 52 °С живе луканія. Вугри були знайдені при температурі 45 °С; наряду з цим далія мешкає у промерзаючих водоймах Чукотки і Аляски. У нашій фауні виключною холодостійкістю відрізняється карась. Он здатен, вмерзаючи зимою у лід, залишатися живим (якщо тільки не промерзають порожнинні рідини). Але це крайні приклади. Як правило в залежності від меж температури, в яких відбувається найбільше інтенсивна нормальна життєдіяльність, риб розділяють на тепло­любних і холодолюбних.

Теплолюбні риби нашої фауни, такі, як сазан, короп, карась, линь, плотва, рослиноїдні, осетрові і ін., живляться найбільш інтенсивно при температурі 17..28°С, при пониженій температурі харчова активність слабне, а у ряду риб на зиму припиняється, і вони проводять зиму у малорухомому стані в глибоких місцях водойми; розмножуються в теплий час року – весною і літом. Таким чином, обмін речовин у них найбільш ефективний при високій температурі, але у певних межах.

Для холодолюбних риб оптимальні температури 8... 16 °С; зимою вони продовжують харчуватися; нерест проходе восени та зимою (сиги, білорибиця, лосось, струмкова форель і ін.). При високих температурах (більше 20 °С) їх активність змен­шується, тобто. у цих риб найбільш інтенсивний обмін пристосований до низьких температур.

Вся життєдіяльність риб (живлення, ріст, розмноження і ін.) безпосередньо визначається температурою води, тому риби дуже чуттєві до її зміни.

Загальновідомі скопичення теплолюбних риб на найбільш прогріваємих ділянках водойм і відхід їх на глибину під час похолодання: сардина концентрується в шарах води з температурою 18 ... 26°С, а сайра – при 14 ... 18°С, оселедець реагує на перепад температури води 0,5 град. При організації лову необхідно обов’язково враховувати розподіл риб у водоймі у відповідності з бажаною для них температурою.

Молодь риб більш стійка до коливань температури. Наприклад, у коропа менш уразливою до дії пониженої температури є молодь одразу після викльову, тобто тоді коли вона практично не може змінити біотоп і переважно висить, приклеївшись до субстрату. В цей час вона може виносити навіть заморозки. Кількома днями пізніше холодостійкість втрачається, але молодь уже може перейти в більш глибоке місце.

За здатністю переносити коливання температури риб поділяють на евритермних (можуть жити у широкому діапазоні температур) і стенотермних (діапазон можливих температур вузький). Евритермні риби пристосувались до життя в умовах, що міняються, і переносять широкі коливання температури (щука, окунь, сазан, короп, карась, линь і ін.). До стенотермних відносять риб, еволюція яких проходила в більш чи менш стабільних умовах. Це мешканці тропічної і полярної зон, а також великих глибин, де температура міняється мало.

Проте і у межах необхідної температури підвищення або пониження її викликає відповідні зміни у життєдіяльності риб. При цьому змінюється реакція організму на одні і ті ж фактори середовища: при підвищенні температури збільшується споживання кисню, прискорюється розвиток, посилюється пошук, споживання і переварювання їжі – збільшується шлункова секреція і моторна діяльність кишечнику, прискорюється всмоктування розчинених речовин із зовнішнього середовища, підвищується чутливість до токсикантів і ін. При цьому важливу роль відіграє стан організму (вік, ступінь статевої зрілості й ін.). Надмірне охолодження приводе до застуди (помутніння покровів, відслоювання епідермісу). Різка зміна температури води негативно впливає на організм риби, тому необхідно вирівнювати температуру води при пересадках риби.

Температура, що виходе за допустимі межі для даного виду, викликає шок і в подальшому гибель риби.

Температура, при якій життя риби стає неможливою, називається пороговою. Пристосування організму до температурних умов середовища відбувається на клітинному рівні. Порогові температури є як би межею опору клітин організму шкідливій дії зовнішньої температури. Оскільки ця здатність у різних видів різна, то температурні пороги їх неоднакові. Проте на личинках коропа було встановлено, що порогова температура може трохи мінятися в залежності від температури вирощування. Більш того, температурний режим утримання плідників впливає на теплостійкість їх потомства.

У рибництві температура, при якій вирощують риб, визначає швидкість розвитку, інтенсивність живлення і дихання риб, затрати кормів на приріст, направленість пластичного обміну, швидкість дозрівання, стійкість потомства до коливань температури і ін.

На стимулюючому впливі підвищеної температури, якщо вона не перевищує максимальну, основані і великі перспективи використання для рибництва теплих вод. Це стосується перш за все промислових і скидних вод електростанцій і геотермальних вод.

Велика здатність води розчинятися забезпечує наявність різних як життєво важливих, так і шкідливих хімічних з’єднань у зовнішньому середовищі і в організмі риби.

Розчинені у воді гази.Розчинність різних газів у воді неоднакова. Швидше інших розчиняється двоокис вуглецю, далі – кисень, повільніше всіх – азот. Тому для водойм характерно інше співвідношення газів, ніж для ат­мосфери: у воді більше СО2 (4% проти 0,05%) і кисню (34% проти 21%), але менше азоту (62% проти 79%). При нормальних умовах співвідношення кисню і азоту у воді складає майже 1 : 2, у повітрі – 1:4. Проте абсолютний вміст кисню у воді в 20... 30 разів менше, ніж у повітряному середовищі. Кисень із атмосфери дифундує у воду повільно, тому вміст його зменшується від поверхні до глибини.

Різноманітність фізичних і біологічних процесів у водоймі (циркуляційні токи, вітрові переміщення, життєдіяльність рослин і тварин і ін.) є причиною непостійності кисневого режиму у малих водоймах.

Переважна більшість риб дихає розчиненим у воді киснем, тому вміст його у зовнішньому середовищі має для них першорядне значення. Різні види риб потребують різну кількість кисню. Найбільш вимогливим мешканцям холодних, проточних водойм (наприклад, лососевим) необхідна концентрація кисню 4,4 ... 7,0 мг/л, окунь (Perca fluviatilis) і йорж (Gymnocephalus cernuus) можуть жити при вмісті кисню 2,5 мг/л, а найбільш витривалі риби нашої фауни – карасі не відчувають пригнічення при його концентрації 0,3 мг/л.

Залежність життєдіяльності риб від вмісту у воді кисню особливо помітна в період ембріонального розвитку; так, при вмісті кисню 1,2 мг/л розвиток коропа триває 120 г, притому вилуплюється тільки 40% ембріонів; при концентрації кисню 9... 12 мг/л розвиток триває 68... 70 г, а кількість вилуплених ембріонів складає 92... 98%.

Морські риби більш вимогливі до вмісту у воді кисню, ніж прісноводні. У воді морів кисню багато і коливання його незначні. Непостійність кисневого режиму малих водойм, у яких нерідкі літні й зимові замори, примушує прісноводних риб пристосовуватися до дефіциту кисню.

Велике значення для нормальної життєдіяльності риб має двоокис вуглецю. При підвищеному його вмісті у воді зменшується здатність крові риб поглинати з води кисень, дихання прискорюється, але газообмін стає менш інтенсивним.

Вода здатна поглинати велику кількість двоокис вуглеводню: розчинність СО2 при 0°С у 35 разів, а при 30 °С – у 25 разів вище, ніж розчинність О2 (при 15 °С в 1 л води мо­же розчиниться більше 1 л СО2), проте у природі вміст вільного СО2 у воді мізерний, так як він зв’язується кальцієм. Якщо це не відбувається, то настає отруєння риби двоокисом вуглеводню і замор. Здатність протистояти підвищенню концентрації СО2 у різних видів риб неоднакова.

Критичними кількостями СО2 в 1 л води є: для форелі – 120 ... 140 мг, товстолобика – 200 (молодь) ... 300 (доросла риба), коропа – 200, лина – більше 400 мг.

Значення рН, зумовлене концентрацією водневих іонів, є одним із важливіших абіотичних факторів зовнішнього середовища, який визначає видовий склад і численність гідробіонтів водойми. Вплив рН на життєдіяльність гідробіонтів пов’язаний з тим, що здатність гемоглобіну використовувати розчинений у воді кисень при різних концентраціях водневих іонів неоднакова. Внаслідок цього зміна рН води приводе до зміни інтенсивності дихання й кисневого порогу.

Найбільш сприятливо для дихання більшості риб рН, близьке до нейтрального. При сильних здвигах рН в кислу й лужну сторони (тобто при збільшенні чи зменшенні концентрації водневих іонів) утруднюється дихання, зростає кисневий поріг, послаблюється інтенсивність живлення. За відношенням до коливань рН середовища риб поділяють на стено- і евриіонних. У воді морів рН змінюється мало (7,5 – 8,5), морські риби відносяться до стеноіонних. Прісні води характеризуються нестійкою рН. Це викликано різноманітними факторами, які спрямовують хід біохімічних процесів у водоймі: характером ґрунтів ложа й водозбору, хімічним складом водного джерела, фотосинтетичною діяльністю рослин, особливо в період “цвітіння” води, і так далі. В результаті спостерігаються різкі річні, сезонні й добові коливання рН. Тому більшість прісноводних риб пристосувалась переносити значні зміни рН і є евриіонною. Проте можливі границі рН, в яких можуть жити прісноводні риби, неоднакові й при інших рівних умовах залежать перш за все від їх виду. Із об’єктів риборозведення найбільш витривалі карась і короп; щука переносить коливання рН у межах 4,0... 8,0, струмкова форель – 4,5 ... 9,5, короп – 4,3 ... 10,8, карась втримує зниження рН до 4,5. Чутливі до зміни рН ікринки, що розвиваються (для більшості прісноводних риб літальна границя – рН 5).

Діяльність людини, яка змінює гідрохімічний режим водойми, сильно впливає і на рН. У водосховищах, утворених при зарегулюванні стоку річок, концентрація водневих іонів коливається у широких межах. Стічні води підприємств хімічної, металургійної, целюлозної і іншої промисловості містять як кислоти, що знижують рН води, так і луги, соду і інші компоненти, що підвищують рН.

Сірководень (H2S), який утворюється у водоймах при відсутності кисню, має на риб нищівну дію. Мінімальна його летальна концентрація для риб – 1,0 мг/л, проте різні риби реагують неоднаково. Струмкова форель при концентрації H2S 0,86 мг/л гине через 24 ч, а короп може жити при концентрації 6,3 мг/л.

Сольовий склад води.Риби можуть жити при різній солоності води. Вплив на риб розчинених у воді солей заключається перш за все в тому, що від їх кількості залежить осмотичний тиск.

Велике значення має також і склад солей, так як вони і безпосередньо, і побічно впливають на життєдіяльність риб.

В організм риб солі проникають через ротову порожнину, зябра й шкіру, причому проникнення солей через шкіру залежить від щільності лусочкового покрову: у лускатого коропа через зябра і ротову порожнину проходе 93% солей фосфору, а через поверхню тіла тільки 6,3%; у дзеркального коропа на долю зябер і ротової порожнини приходиться 87,9%, а на поверхню тіла – 12,1%.

Потрапляючи в організм, солі включаються в обмін речовин. Так, при збільшенні концентрації солей фосфору в воді до 10 мг/л різко прискорювався ріст молоді осетрових.

Великий і побічний вплив солей на риб: їх кількість і склад визначають багатство водойми біогенними речовинами, а отже, створюють основу для розвитку харчових організмів для риб (фітопланктон, зоопланктон, бентос), тобто кормності водойми. Існує пряма залежність між наявністю у воді фосфору, розподілом планктону й уловами морських пелагічних риб.

Світло, звук, електропровідність, запах.Світло у воді поглинається достатньо швидко, причому промені різної частини спектру проникають на різну глибину: червоні і жовті промені не проникають глибше 10 м, сині і фіолетові проходять глибше інших – до 100 м.

Освітленість різко убуває з глибиною, і на великих глибинах (1,0 ... 1,5 км) царить повна темнота.

Прозорість прісноводних водойм значно менше, ніж морських, і коливається сильніше: від прозорих гірських струмків до мутних коричневих річок Азії чи деяких чорних притоків Амазонки.

До особливостей освітлення пристосована у риб будова органів зору і розвиток інших органів чуття, окрас покровів, наявність (чи відсутність) органів світіння і ін. У видів, що мешкають у поверхневих шарах, виробляється позитивний фототаксис, а у придонних і сутінкових – негативний. З освітленістю пов’язані активність риб, хід обмінних процесів, статеве дозрівання.

Звук поширюється у воді в 4,5 рази швидше, ніж у повітрі, а поглинається в тисячу разів повільніше, тобто чутно на десятки кілометрів Тому у воді його уловлюють легше, ніж у повітрі. За звукопровідністю тканини тіла риб близькі до води. В зв’язку з цим навіть слабо розвинений орган слуху риб (внутрішнє вухо) забезпечує сприйняття значної інформації з зовнішнього середовища. Крім того, у сприйнятті звуків приймають участь також органи бокової лінії і плавальний міхур, який слугує резонатором.

Електропровідність води зумовлена тем, що більшість солей знаходиться в ній у диссоційному стані, у вигляді іонів. Багато риб сприймають зміни електричного поля у воді, використовують слабі електричні розряди для орієнтування, сигналізації, нападу.

Штучно створене електричне поле викликає у риб збудження, привертання або електронаркоз (шок) в залежності від відстані до аноду. Багато морських риб виявляють позитивний електротаксис, прісноводні – негативний.

У малих водоймах (не спускних ставах) застосовують лов риби за допомогою електротоку.

Запахи зберігаються у воді довше і більш стійко, ніж у повітрі. Вони є джерелом різноманітної інформації (у харчовій, нерестовій, оборонній, стадній поведінці і ін.). Риби сприймають широкий спектр запахів, розрізняють хімічні з’єднання різних класів (спирти, кетони, ефіри, кислоти і ін.). Риби з добре розвиненою нюховою чутливістю (сом, налим, вугор, линь) сильно реагують на запахи їжі, риб свого і інших видів і ін.

Завдяки сприйняттю видового запаху, властивого слизу, риби відрізняють запах своєї ватаги (що дозволяє їм зберігати її), виявляють вони і запах риб інших видів, при цьому мирні риби особливо чутко вловлюють запах хижаків – щуки, сома, ротана, а хижаки – своїх жертв – карасів, линів, коропів і осетрів. Акули можуть вловлювати запах добичі на відстані до 500 м. Бич південноамериканських річок – піраньї: принаджені запахом крові раненої тварини, миттєво оточують її величезними ватагами.

Дивовижна тонкість нюху дозволяє рибам орієнтуватися на запах рідної водойми, який визначається метаболітами його мешканців.

Визначено, що речовини, які виділяються шкірою морського лева у надзвичайно слабкій концентрації – 1 : 80000000000, викликає переляк і тревогу риб. Органи нюху риб виявляють у воді “речовину страху” та феромони.

Висока чутливість нюху риб дозволила використовувати їх в якості живих індикаторів при очистці стокових вод.

Здатність риб находити їжу по запаху використовується у любительському риболовстві (лов налима, бичка і інших риб на пахучі приманки).

Ґрунт і зважені у воді частки. Велику роль у житті риб відіграють зважені у воді частки, які у значній мірі визначають прозорість води і тим самим впливають на освітленість товщі води і дна.

Прозорість визначає: глибину проникнення світла і у сукупності з температурою й концентрацією біогенних речовин (фосфору, азоту, кремнію і ін.); характер життя на всіх горизонтах (поверхня, товща води, дно) і перш за все інтенсивність фотосинтетичних процесів, які забезпечують утворення первинної продукції, в першу чергу фітопланктону.

Більшість риб в тій чи іншій мірі пов’язана з дном водойми, тобто з ґрунтом. Пристосування до життя на дні розвиваються у різних напрямках. Загальновідома здатність риб міняти окрас, зовнішні покрови донних риб повторюють тон і рисунок дна. Види, що закопуються, освоюють м’які мулові ділянки, а ті, що живуть на кам’янистих ґрунтах, мають присоски і ін.

Такі прісноводні риби, як в’юн (Misgurnuss fossilis) і карась (Carassius carassius), при висиханні водойми можуть зариватися в мул. Перекопують мул у пошуках харчових організмів бентосоїдні риби, багато з лососевих перед нерестом розкидають хвостом гальку, улаштовуючи “гнізда” (ямки) для ікри.

Захисними пристосуваннями від надлишку зважених часток у воді у мешканців мутних вод є зменшення очей (тобто скорочення найбільш уразливих ділянок поверхні тіла) і посилене виділення слизу, який, осаджуючи муть, забезпечує чистоту води навколо тіла риби і таким чином покращує умови дихання.

Ґрунт і донні відкладення – найважливіші фактори, що визначають рибопродуктивність водойми; будучи місцем проживанням бентичних організмів, через структуру, багатство біогенними елементами, через свою роль у формуванні гідрохімічної ситуації у придонних шарах вони впливають на склад і чисельність різних харчових для риб організмів.

Поверхневий натяг. Важливе значення у житті водойми має здатність води утворювати міцну плівку поверхневого натягу, де утворюється своєрідний біотоп (місце мешкання) організмів, які використовують її у якості опори як зверху – з сторони атмосфери, так і знизу – з води. Завдяки пружності поверхневої плівки по поверхні води бігають клопи-водоміри (Hydrometra, Gerris), жуки вертячки (Gyrinus), мухи (Ephydra); по нижній стороні плівки рухаються клопи (Notonecta), жуки (водолюби), рачки (Scapholeberis), молюски (Limnaea, Physa). Тут же мешкають бактерії, простіші, тримається ікра і молодь деяких риб. Одна з особливостей цього біотопу – велика кількість органічної речовини, яка забезпечує сприятливі умови живлення для його мешканців.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти