ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Зовнішня БУДОВА ГОЛОВНОГО відДіЛу РиБ

Загрузка...

На голові риби розташовані рот, очі, носові і зяброві отвори, бризгальця і органи чуття.

Положення і будова рота риби залежить від характеру її живлення. Виділяють три основних типа положення рота: верхній, конечний, нижній (рис. 5).

Верхній рот – нижня щелепа більше верхньої, і ротовий отвір направлений уверх. Таке положення властиве рибам, що беруть їжу з верхніх горизонтів, головним чином планктонофагам – шпротам

Sprattus), чехоні (Pelecus), а також донним хижакам-засідникам – морському чорту (Lophius), сомам (Silurus) і ін.

 

 


Рис. 5. Різні форми рота:

1 – верхній; 2 – конечний; 3 – нижній косий; а – вид збоку; б – вид знизу; 4 – нижній поперечний; а – вид збоку; б – вид знизу

Конечний рот – обидві щелепи однакової довжини. Такий рот властивий рибам, що беруть їжу з товщі води. В основному це риби зі змішаним характером живлення – окунь {Perca flu-viatilis, L.), омуль (Coregonus automnalis, Pallas чи хижаки, що переслідують здобич - тунці (Thunnus), пеламіди (Sarda), судаки (Lucioperca, чи Stizostedion).

Нижній рот – верхня щелепа більше нижньої, ротовий отвір направлено вниз. Це риби-бентофаги, що живляться донними організмами, - вусачі (Barbus), барабулі (Mullus), піскарі (Gobio). Нижнє положення рота акул не пов’язано з характером живлення, а визначається наявністю рострума, що виступає над нижньою щелепою вперед і виконує гідродинамічні функції. Таке ж, можливо, походження нижнього положення рота у анчоусових (Engraulidae), які живляться планктоном. Нижній рот може бути косим, як у рибців (Vimba), і поперечним, як у підуста (Chondrostoma) і храмулі (Varicorhinus).

Положення рота риб не завжди можна визначити точно. Рот може бути напівверхнім, як у уклеї (Alburnus alburnus L.), чи напівнижнім, як у ляща (Abramis brama L.) і сазана (Суріnus carpio L).

Величина рота у риб визначається довжиною нижньої щелепи. Рот вважається великим, якщо кінець нижньої щелепи заходе за вертикаль заднього краю ока, чи невеликим, якщо кінець нижньої щелепи не доходе до вертикалі заднього краю ока (рис. 6).

 

Рис. 6. Визначення величини рота риби (пунктирна лінія проведена як перпендикуляр від кінця нижньої щелепи): а – великий; б – невеликий

Розміри рота залежать від величини харчових об’єктів, їх твердості і щільності розподілу, а також від способу лову їжі.

Невеликий рот мають рослиноїдні і планктоноїдні риби, а також бентофаги, що живляться мілким бентосом, - кефалі (Mugil), тюльки (Clupeonella), малороті камбали (Limanda, Pleuronectes) і ін. Великий рот мають такі хижаки, як щуки (Esox), соми (Silurus), і риби, що живляться крупним бентосом, - зубатки (Anarhichas). Причому у хижаків доганяючого типу – тунці (Thunnus) – рот менших розмірів, так як ловля їжі забезпечується великою швидкістю і маневреністю. У хижаків засадного типу – щука (Esox lucius L.), морський чорт (LQphius piscatorius L.) – рот великих розмірів, так як вони добувають їжу ривком, і ймовірність захоплення залежить у великому ступені від розмірів рота. Великі роти, які виконують функцію уловлювачів, мають також деякі планктонофаги – анчоуси (Engraulis), веслоноси (Polyodon) і ін.

Розміри рота знаходяться у прямій залежності від концентрації харчових об’єктів: чим вона нижче, тим більших розмірів рот. Прикладом можуть служити глибоководні риби, що живуть у зоні пониженої щільності розподілу харчових об’єктів. Величина рота залежить також від твердості харчових об’єктів: чим твердіше їжа, тим звичайно рот менше. Чим більше зусиль потрібно для закривання рота, тим, як правило, менше його розмірі. Так, представники родини Спинорогові (Balistidae) і Скалозубі (Tetraodontidae), живлячись коралами, мають дуже маленький рот.

За своїм характером рот буває видвижний і невидвижний.

Видвижний рот характеризується рухливим з’єднанням верхньої щелепи черепом, завдяки чому при розкриванні рота верхня щелепа може викидатися вперед. Рот такого типу властивий рибам, що споживають планктон (оселедцеві), чи мілкий бентос (сазан, лящ), чи детрит (кефалі).

Невидвижний рот характеризується нерухливим чи майже нерухомим з’єднанням верхньої щелепи з черепом. Він властивий більшості риб, що живляться порівняно крупними об’єктами і у процесі захоплення їжі вимушений витрачати значні зусилля на закривання рота. Це хижаки, а також бентофаги, що розгризають раковини молюсків, тверді панцири ракоподібних і голкошкірих.

Будова рота риб відрізняється великою різноманітністю. Г.В.Нікольський виділяє шість типів будови рота: хватальний (судак, сом, щука); засмоктуючий (лящ, риба-голка); подрібнюючий (кузовки, зубатки); у вигляді присоски (мінога); рот планктоноїда (оселедці, ряпушка); рот перифітоноїда (підуст, храмуля). Ю. Г. Алєєв вважає, що правильніше розрізняти два принципово різних типи рота: хватальний і засмоктуючий. Перший характеризується тим, що щелепи виконують хватальну функцію (переважна більшість риб), другий – майже повною втратою цієї функції щелеп.

У самців глибоководних вудильників (Ceratiidae) у зв’язку з їх паразитичним образом життя спостерігається редукція ротового апарату.

Розташування очей риби тісно пов’язано з місцем її мешкання і не залежить від характеру живлення. У придонних і донних риб очі розташовані або у верхній частині голови – морський чорт (Lophius), скати (Batomorpha), камбалові (Pleuronectidae), або вище середньої лінії тіла – барабулі (Mullus ), морські дракончики (Trachinus), морські півні (Trigla). Риби, що ведуть пелагічний і придонно-пелагічний образ життя, мають очі, розташовані по бокам голови приблизно на рівні повздовжньої осі тіла (рис. 7).

L

Рис. 7. Розташування очей у хамси (а) и зоречота (б) (пунктиром позначена повздовжня ось риби)

Величина очей у риб різних видів коливається у широких межах. Одним із визначальних факторів є освітленість. При хорошій освітленості очі розвинені, як правило, нормально. У глибоководних і печерних риб, що живуть у афотній зоні, спостерігається редукція очей. Із збільшенням глибини і зменшенням освітленості розміри очей збільшуються, особливо у напівглибоководних (морські окуні) і мезопелагічних (світляних анчоусів) риб, живущих в тих шарах води, де організми отримують можливість уловлювати дуже слабе світло. У цьому випадку з’являються телескопічні очі (опістопрокт).

Розмір осей залежить і від роли зору у загальній системі рецепторів органів чуття. У придонних риб, живущих в умовах замулених вод, де більшу роль відіграє осявання, очі маленькі (сом, вусач). У пелагічних риб, крім батипелагічних, і у. приберегових придонно-пелагічних видів очі розвинені добре.

На передній частині голови риб знаходяться парні носові отвори, розташовані спереду очей по обидві сторони голови. Вони не сполучені з глоткою і у більшості риб поділені перетинкою на передню і задню ніздрю. Перегородка відсутня у нототенієвих (Nototheniidae), терпугових (Нехаgrammidae). Розташування, форма і величина носових отворів міняється в залежності від екології риб. У більшості риб з добре розвиненим зором носові отвори розташовані на верхній стороні голови між очима і кінцем рила (рис. 8, 1). У пластинчатозябрових риб ніздрі знаходяться на нижній стороні рила поблизу ротового отвору (рис. 8, 2). У таких придонних риб, як угрі (Anguilla), мурени (Muraena), глибоководна сліпа риба із роду Typhleotris, роль зору незначна, а значення нюху велике, передні носові отвори мають форму трубочок і наближені до рота (рис. 8, 3).

Величина носових отворів тісно пов’язана зі швидкістю руху риб. У риб, плаваючих повільно, носові отвори більше, і перегородка, розділяюча передню і задню ніздрі, функціонує як клапан, направляючий воду в нюхальну капсулу (коропові, ведучі придонний образ життя). У риб, плаваючих швидко, носові отвори невеликі, а клапан відсутній, так як при великих швидкостях зустрічний потік води інтенсивно проникає і у маленькі носові отвори (тунці, скумбрії).

У круглоротих носовий отвір непарний. У міксин він розташований на передньому кінці рила і зв’язаний з глоткою, у міног – знаходиться у міжоковому просторі.

У пластинчатозябрових риб і деяких хрящових ганоїдів {осетер, білуга і ін.) позаду очей розташовані парні отвори – бризгальця (spiraculum) – залишок не функціонуючих зябрових щілин. У скатів бризгальця приймають участь у диханні. У цільноголових і костистих риб бризгальце редуційоване у зв’язку з розвитком зябрової кришки.

Голова риби закінчується зябровими отворами, чи щілинами, число яких може бути різним: у міксин від 1 до 15 пар; у міног 7 пар; у акул від 5 до 7 пар; у химер 1 пара зябрових отворів, покритих складкою шкіри. У костистих риб є 1 пара зябрових щілин, закритих зябровою кришкою. Риби, у яких зяброві перетинки не приростають до міжзябрового проміжку (білуги, оселедцеві), мають зяброві щілини значного розміру, а риби, у яких зяброві перетинки приростають до міжзябрового проміжку (коропові), - достатньо малі зяброві щілини. Дуже малі зяброві щілини у Голкочеревоподібних (Tetraodontiformes) і Вугреподібних (Anguilliformes) риб.

 

Рис. 8. Схема розташування ніздрів у риб:

1 - тунець; 2 - акула: а - вид збоку, б - вид знизу; 3 - вугор; 4 - сазан

На передній частині голови у деяких риб є вусики – органи осявання, неоднакові по числу і розмірам. У сомових (Siluridae) і в’юнових (Cobitidae) їх декілька пар, у барабулевих (Mullidae) – одна пара, а у більшості тріскових (Gadidae) – один непарний вусик. Вусики можуть бути короткими (линь, сазан) чи довгими (сом); у деяких глибоководних риб вони розвинені дуже сильно, наприклад у вудильника роду Linophryne (рис. 9).

Рис. 9. Вудильник роду Linophryne с вусоподібним придатком на нижній щелепі

Крім того, у деяких риб на голови є: шкіряні вирости, що маскують рибу на фоні середовища мешкання (скорпени, морські собачки); кришечні шипи і колючки, які виконують захисну функцію (бички кам’янисті, морські окуні); слизевидільні пори (горбилеві, йоржі); канали бокової лінії і геніпори (оселедці, бички). У ряду швидко плаваючих пелагічних риб (лобан, оселедці) на очах розвиваються жирові віки, захищають очі від дії зустрічних токів води і придають очним впадинам обтікаєму форму.

 

Питання для самоперевірки

1. Які типи положення рота виділяють у риб?

2. Наведіть приклади риб з різними положеннями рота і пов’яжіть це з характером живлення.

3. Який рот вважається великим і від яких факторів залежить величина рота?

4. Що таке видвижний і невидвижний рот? Наведіть приклади.

5. Від чого залежить розташування і величина очей риби?

6. У яких риб носові отвори непарні?

7. Що таке бризгальця? Наведіть приклади риб, які мають бризгальця.

8. Скільки пар зябрових отворів у міксин, міног, акул і скатів?

9. Де розташовані зяброві отвори у акул і скатів?

 

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти