ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЧОМУ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУРИ ПОЧИНАЄТЬСЯ З УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ?

План

I. Сконцентрована народна мудрість.

II. Усна народна творчість — поетична історія народу, джерело на­тхнення для письменників.

 

1. Історичні пісні та думи — теми для епічних полотен з історії народу.

2. Використання митцями народнопоетичних засобів виразності.

3. Народні прислів’я та фразеологізми як засоби характеротво-рення.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


4. Міфи, народні казки — основа для літературної казки та фанта­стичних творів. ІІІ. Значення усної народної творчості як виразника народних дум, носія народної моралі.

ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Доповідь про письменника

Іван Семенович Левицький (1838—1918) (літ. псевдоніми — І. Нечуй-Левицький, І. Нечуй) народився 13 листопада 1838 р. в м. Стеблеві на Київщині у сім’ї священика. Навчався в духовному училищі та в семі­нарії. Закінчив Київську духовну академію. Учителював у Полтавській семінарії, у гімназіях Каліша, Седлеця, Кишинева. Вийшовши у відстав­ку, оселився в Києві, де й провів решту життя. Помер І. Нечуй-Левиць-кий 2 квітня 1918 р.

Початок літературної діяльності І. Нечуя-Левицького припав на 60-ті роки. У 70-х — 80-х рр. були написані найбільш відомі твори письменника — «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Старосвітські батюш­ки та матушки», «Хмари». На тлі художніх пошуків кінця ХІХ — поч. ХХ ст. його творчість відзначалась тематичним і стильовим консерватизмом.

Для прози І. Нечуя-Левицького характерне реалістичне відображення дійсності. Основна тема його творів — селянська. Увагу автора привертає соціальна проблематика. Він розкриває вплив кріпацтва на долі й мораль селян, показує процеси, що відбувалися в українському селі після скасуван­ня кріпосної залежності. У повісті «Кайдашева сім’я» прозаїк змалював ши­року картину складних процесів, зумовлених селянською реформою. На думку автора, саме соціально-економічні причини змінили традиційний устрій народного життя. Вони позначились не лише на майнових відноси­нах, а й на всьому комплексі народної звичаєвості, моралі та психологічно­му складі селянина. В окремих творах письменник змалював життя україн­ської інтелігенції (роман «Хмари»). Значний інтерес становлять фольклористичні та літературно-публіцистичні праці І. Нечуя-Левицького.

ЗОБРАЖЕННЯ НАРОДНОГО ЖИТТЯ, ПОБУТУ I ЗВИЧАЇВ

ТА ОБРЯДIВ УКРАЇНЦIВ У ПОВIСТI

I. НЕЧУЯ-ЛЕВИЦЬКОГО «КАЙДАШЕВА СIМ’Я»

Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за iстину, то життя селян, так яскраво змальоване I. Нечуєм-Левицьким у повiстi «Кай-дашева сiм’я», становить великий iнтерес. А ще як врахувати, що у бага­тьох iз нас корiння роду тягнеться саме з села.

Життя сiльських трудiвникiв споконвiку пiдпорядковувалося хлiбо-робському цикловi — оранцi, сiянню, жнивам, возовицi, молотьбi. I саме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашiв. Не сидiли вони без дiла i тодi, коли справлялися зi своїм урожаєм — йшли працювати на


КЛАС



панське поле за снопи. Крiм того, старий Кайдаш був добрим стельмахом i робив вози та iнший сiльськогосподарський реманент. За це його поважа­ли, як i кожного гарного майстра.

Бачимо в повiстi i новi реалiї пореформеної доби — щоб заплатити непомiрнi податки, сини Кайдаша наймалися возити своїми кiньми пансь­кий цукор i борошно до залiзницi.

До громадського життя селяни здебiльшого байдужi, адже їхня психо-логiя формувалася ще за крiпаччини, коли про все думав пан, управи­тель. Згадаймо хоча б iсторiю з розкопуванням горба. Сiльська громада довiрлива i недосвiчена у громадських справах, тому хитрий жид Берко легко її пiдкупив i обдурив із шинком, дiставши собi велику вигоду, а лю­дям зробивши шкоду.

Свята i недiлю селяни шанували, не працювали, хiба що виконували неважку роботу по господарству.

Опис жiночого трудового життя у I. Нечуя-Левицького бiльш до­кладний. Жiнкам треба було дбати про одяг. Тож їм доводилося вибира­ти коноплi, мочити їх, бити на бительнi, терти на терницi, сукати нитки в починки, мотати на мотовило, виробляти полотно, потiм вiдбiлювати його, шити сорочки i вишивати їх. От яким важким i довгим був цей про­цес! Саме за такою роботою ми часто бачимо Марусю Кайдашиху i її невiсток. Та ще ж кожнiй жiнцi хотiлося, щоб полотно було тоншим, бiлiшим, i щоб сорочки були гарно вишитими. По цьому судили на селi, чи добра господиня.

А як не помiтити такої характерної деталi: i Омелько, й Маруся, й iншi члени їхньої родини завжди ходили в чистих бiлих сорочках, навiть на роботi, в будень, не кажучи вже про свята. Це свiдчить про любов до чис­тоти й охайностi українського жiноцтва.

Як бачимо з повiстi, селянки багато уваги придiляли чистотi оселi — щотижня пiдмазували пiч, розмальовували її, чепурили й зовнi хату — бiлили стiни, призьбу пiдводили темнiшим, обсаджували садком. Щодня замiтали, прибирали у хатi та на подвiр’ї. Потiм пекли хлiб, варили обiд. Страв у буднi було небагато — борщ та каша, галушки, лемiшка, але вони мали бути смачними та поживними.

Кайдашиха та її невiстки жили оцими щоденними турботами, їхня душа мiлiла й дрiбнiла, бо саме для неї роботи й не було. Тому почалися сварки, колотнеча за розподiл хатньої роботи, за власнiсть. Основною винувати­цею цього була свекруха, яка вважала невiсток, за прийнятою тодi думкою, свiжою робочою силою. I поважалася дружина сина саме за роботящiсть та господарнiсть, а ще бiльше за той посаг, який принесла з собою.

Замолоду Маруся Кайдашиха довго служила у панiв i набралася вiд них з одного боку облесливостi — «до природної звичайностi українки в неї пристало щось уже дуже солодке, аж нудне», а з другого боку — зверхностi, пихи та грубостi. Це одразу ж вiдчули на собi спершу Мотря, згодом Мелашка. Отже, панщина наклала свiй вiдбиток не лише на



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Кайдаша, а й на Кайдашиху, i, мабуть, на багатьох iнших селян, що ви­явилось у їхньому пияцтвi, егоїзмi, сварливостi та грубостi.

Письменник не вдається у повiстi до детального опису цiкавих в ет-нографiчному вiдношеннi i визначних у життi людей подiй — весiлля, наро-дин, хрестин, похорону. I це новий крок у розвитку української лiтератури, адже I. Нечуй-Левицький прагне дослiдити психологiю селянина-iндивiдуалiста, засудити його егоїзм, причому специфiчними засобами — засобами гумору та сатири. Хоча у нього ми можемо знайти детальний опис святкового i буденного одягу української дiвчини та жiнки, парубка та чоловiка.

За повiстю «Кайдашева сiм’я» можна вивчати звичаєве право ук­раїнського народу. Час, коли дiти повиннi одружуватись, визначали бать­ки. Вони ж здебiльшого i радили, кого обрати в подружжя, давали свою згоду, ходили на розглядини. За звичаєм старшi сини вiддiлялися, а мо­лодший залишався з батьками i догодовував їх.

У родинi важливе мiсце вiдводилося вихованню пошани до старших, до матерi («Ти-бо, Мотре, повинна таки поважати матiр, бо мати старша в хатi,— почав навчать старий батько,— треба ж комусь порядкувати в хатi та лад давати».); поваги до гiдностi людини, честі, до святого хлiба («Чого ж ти кидаєш ложкою нам усiм у вiчi? Честi не знаєш, чи що?»— сказав старий Кайдаш. «Коли хочеш сердитись, то сердься, а не кидай на свя­тий хлiб ложкою»,— обiзвався вперше сердито на свою жiнку Карпо). Якщо хлопець ходив до дiвчини на чужу вулицю, то повинен був вiдкупитися вiд тамтешнiх хлопцiв могоричем, як це зробив Лаврiн.

Великого значення надавали селяни вiруванням i забобонам. Кайдаш постився по п’ятницях, щоб не втонути, баба Палажка щороку їла паски в Київськiй Лаврi, щоб потрапити до раю, Мотря сіяла пшеницю для того, «щоб виявити, чи «чисте» мiсце пiд їхню нову хату». У разi хвороби на селi зверталися до баби-«знахурки». У Семигорах це була баба Палажка, i до неї послали Мотрю, щоб заспокоїти старого Кайдаша.

Менi здається, що жоден пiдручник iсторiї не дасть такого яскравого, глибокого знання народного життя, побуту, звичаїв i традицiй українсь­кого народу, одержати вiдчуття епохи, як це робить талановитий художнiй твiр, зокрема повiсть «Кайдашева сiм’я» I. Нечуя-Левицького.

КАЙДАШI— ТИПОВI ПРЕДСТАВНИКИ УКРАЇНСЬКОГО

СЕЛЯНСТВА ПОРЕФОРМЕНОГО ПЕРIОДУ,

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти