ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЧIПКА — НЕ БУНТАР, А ЗЛОДIЙ?

(За романом Панаса Мирного «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?»)

Я рiзав все… Т. Г. Шевченко

Багато сучасних вчених усе бiльше й бiльше схиляються до думки, що характер людини, її нахили, таланти закладються ще до народження дитини. А умови життя, соцiальний стан людини дають можливiсть їй або реалiзувати свiй талант, або занедбати його.

На жаль, Чiпка Варениченко, головний герой роману Панаса Мир­ного «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?», занедбав талант хлiбороба, а вмiння повести людей за собою перетворив у злодiйське ремесло.

Усе своє лихе життя вiн пояснює тим, що шукає правду.

Коли на власнiй нивi Чiпка зiбрав гарний врожай, несподiвано при­несли з волостi страшну звiстку: в нього вiдбирають землю. Це була пiдступна акцiя чиновникiв — землю у нього вiдiбрали обманом, вiддавши її комусь за хабар. Чiпка вiч-на-вiч зiткнувся iз жорстокою несправед-ливiстю. Вiн протестує, але все бiльш скочується на слизький шлях. У товариствi п’яниць i волоцюг — Лушнi, Матнi i Пацюка — грабує, бе­шкетує, пиячить. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Не мiг про­пити тiльки жита, що виростив власними руками, окропив власним по­том: спротивилася хлiборобська совiсть, не вiддав шинкаревi за безцiнок, а подарував колишньому товаришевi. Цей вчинок був останньою iскрою, що вiдмежовувала в його душi добро вiд зла, та й вона швидко згасла.

Коли не стало чого пропивати, компанiя Чiпки вирiшує обiкрасти пана. Варениченко йде нехотя, огинаючись, але як дiйшло до того, що їх викрив сторож, Чiпка вбив його. Поведiнку свою вiн виправдовує таки­ми словами: «Хiба ми рiжемо? Ми тiльки рiвняємо бiдних з багачами».


КЛАС



Та якщо пшеницю вкрали вони дiйсно у пана, то життя вiдiбрали у такого ж бiдняка, як i самi,— у сторожа.

I знову рiкою ллється горiлка, нею заливається совiсть. Горiлка ви­гнала й матiр із дому.

Та з часом Чiпка зрозумiв, що треба поводитись iнакше, чесною робо­тою прикривати свої злочиннi нахили й намiри. Ус я зграя вдень невтом­но працювала, а вночi за детальним планом ватажка коїлися страшнi зло­чини. Навiть кохання, найсильнiше людське почуття, не змогло змiнити пiдступну злу суть Чiпки. Всi свої злочини вiн прикривав високими сло­вами про пошук правди. Будь-якi негаразди у своєму життi Варениченко сприймає як вселюдську трагедiю, бажає мститися, розпалює себе горiлкою, щоб легше вбивати, i грабує всiх пiдряд, не дивиться на те, хто перед ним — пан чи свiй брат — хлiбороб.

Займаючись розбоєм, вiн сп’янiв вiд кровi i вiд усвiдомлення власної сили та влади над людьми.

Останнiй злочин Чiпки i його товаришiв-злодiїв — убивство родини козака-хуторянина Хоменка. Цьому немає виправдання.

Мiльйони людей живуть в однакових соцiально-iсторичних умовах, зазнають однакових бiд та знущань. Але чому ж однi живуть за законами добра i справедливостi, а iншi стають на шлях злочину? Вiдповiддю на це питання може бути життя кожної окремої людини.

ДИТИНСТВО ЧIПКИ — ОСНОВА ЙОГО БУНТАРСТВА

(За романом Панаса Мирного «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?»)

Споконвiчно точиться на землi боротьба мiж добром i злом, якiй не видно кiнця. Панас Мирний у романi «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?» яскраво показує борсання сильної людини мiж цими двома протилежни­ми началами.

Батька свого Чiпка не знав, нiколи не бачив. Його мати — убога се­лянка. Мотря жила iз своєю матiр’ю, ледве перебивалася випадковими заробiтками у багатших сусiдiв. У холодi, у постiйному недоїданнi зрос­тав малий Чiпка. Ще з раннього дитинства, часто битий долею, ровесни­ками i матiр’ю, хлопець рiс вiдлюдькуватим. Єдиною вiдрадою у його сирiтствi була баба Оришка. Дитяче товариство його не приймало: без­батченко, злидень. Мав вiн вiд ровесникiв тiльки стусани та образи. Не злюбив вiн це товариство, похмуро дивився на дiтей i тiкав вiд них до баби — у свiт казки i життєвої мудростi. Вiн цiкавився всiм: i птахами, i землею, i Богом. Дiставав наївнi пояснення, що вiдповiдали знанням i світогляду баби Оришки, та не приймав їх на вiру, а ставився до них критично. Це свiдчило про глибокий природний розум хлопця.

Усе, що Чiпка бачив i чув, примушувало його задуматися, викликало часом зовсім не дитячi запитання. Злиднi погнали дванадцятирiчного хлопця в найми до куркуля Бородая. Коли ж той побив його за непослух, Чiпка ледь не спалив господарство. Це був перший вияв протесту, який



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


потiм перейшов у стихiйне бунтарство. Вiдтодi вiн i «понiс у серцi гiрке почуття ненавистi на долю, що подiлили людей на хазяїна й робiтника». Закипiла в дитячому серцi злiсть до жорстоких людей. Недоля та неволя, у якiй зростав Чiпка i жили близькi йому люди, почали пробуджувати в його серцi тi давнi зерна ненавистi.

Наруга над улюбленим дiдом Уласом, якого на старiсть зробили пансь­ким попихачем, та розповiдь про батькове безталання пошматували на клаптi те всепрощення, яке намагалася прищепити Чiпцi баба Оришка, знищили й без того його слабку вiру в божу справедливiсть. Вiн все бiльше почав нагадувати людям свого батька, бо виростав впертим, непокiрним, швидким на розправу, не визнавав нiяких заборон.

Як вiдомо, все, що закладено в людську душу у дитинствi, залишається назавжди. Ненависть до людей, яка вкорiнилася в серцi Чiпки з малих лiт, штовхнула його на шлях злодiя i вбивцi, витiснивши свiтлi думки, мрiї, сподiвання.

ЗОБРАЖЕННЯ ПОКРIПАЧЕННЯ УКРАЇНИ У РОМАНI ПАНАСА МИРНОГО «ХIБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНI?»

Iсторiя України має багато трагiчних сторiнок, але найбiльшим не­щастям для нашого народу стала лiквiдацiя Гетьманщини i перетворення вiльного селянина на безправного крiпака. Дуже часто крiпосниками ста­вали давнi вороги українцiв — польськi пани i пiдпанки, яким росiйськi самодержцi роздавали родючi землi своєї Малоросiї. Саме так з’явився у Пiсках пан Польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся бiля вельмож i нарештi за вiрну службу отримав село.

Уперше прибувши у Пiски, що подарувала йому цариця, й вiдчувши опiр вiльних людей, новоспечений володар зрозумiв, що громада добровiльно не вставить свою шию в ярмо, що «волiв» потрiбно гарнень­ко призвичаїти, щоб самi простягали шию i слухняно виконували волю господаря. I на другий день генерал привiв «москалiв», котрi швиденько прикладами гвинтiвок «роти зацiпили» непокiрним.

Із того все й почалося… «Ляшок» вдається й до мерзенного обману пiщан, що братиме з них тiльки невелику плату за користування «його» землею. I зрештою вiльнi колись селяни стали панськими. Уперше бiда затесалась у село у виглядi царського генерала, а згодом з’явилася разом з удовою-генеральшою та її синочками. Тепер пiщани зрозумiли, що пропали навiки.

Крiпосники за короткий час так запрягли «волiв» у ярмо, що тепер уже можна було тiшитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п’ять днiв на тиждень, а крiм того, «зноси­ли у двiр курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати та в п’яному хмелю гудити своїх «мазеп». Генеральша навiть не спiлкувалася зі своїми годувальниками-крiпаками, все йшло через прикажчикiв. Її мозок пра­цював тiльки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральшi грiлося не бiля дiтей та онукiв.


КЛАС



Свою любов вона вiддала котам. А тим, хто вичiсував тих котiв, стелив їм постiль, доводилось гiрко. З наказу генеральшi люто катують веселу дiвчину Уляну. Мокринi доводиться прилюдно цiлий день мазати панськi кухнi з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила.

Зовсiм зубожiло село, коли осiв на батькiвщинi Василь Семенович Польський. При ньому крiпаки вимушенi були працювати на панщинi вже шiсть днiв на тиждень. На вiдмiну вiд генеральшi, Василь Семенович спiлкувався зі своїми крiпаками. Ще пiдлiтком скуб ровесникiв за чуба, юнаком цiнував красу молодих крiпачок.

Пани-крiпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на нiй працює. З року в рiк земля виснажувалася, урожаї падали, село убожiло, морально розкладалося. Пияцтво, злодiйство стали звичайними явищами серед крiпакiв. Неволя, як той чад, задурманила людям голови…

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти