ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЖIНОЧI ОБРАЗИ У РОМАНI ПАНАСА МИРНОГО «ХIБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНI?»

У романi «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?» Панас Мирний описує життя поневоленого народу. Письменник подає образи нескорених жiнок-селянок, якi, незважаючи на важкi соцiальнi, а також психологiчнi умови, залишаються такими ж чесними, добрими i мужнiми. Такими рисами характеру Панас Мирний надiлив Мотрю, Галю i Христю, якi звикли до важкого, але чесного життя. Для них краще вже нiчого не мати, нiж мати щось, що було здобуте неправдою, крадiжками i злочинами.

Враженi неправдою, деякi чоловiки — Чiпка, Максим — стають на шлях злочинiв. Але жiнки виявляються сильнiшими за них, прагнучи зробити все, щоб покращити своє становище чесною працею. Яскравим прикладом жiнки-трудiвницi є Мотря, яка працює не покладаючи рук, щоб хоч якось пiдтримати свою родину. В її життi не було щастя, радостi. Невеличкий промiнь лише на мить освiтив її життя, подарувавши клаптик землi, i зно­ву згаснув, вiдiбравши останню надiю, останнi мрiї та сподiвання: «Мотря день i нiч в роботi та в роботi; лiтом — на полi, зимою — вдома».

Цiй жiнцi було дуже важко змиритися з неправдою, яка дуже глибоко її вразила. Та не тiльки соцiальнi умови пригнiчували Мотрю, великого болю завдав їй її рiдний син, зневажаючи її почуття, ображаючи материнсь­ке серце. Людиною, перед якою Мотря виливала своє горе, якiй вона скар­жилася на своє злиденне життя, була Христя. Ця дiвчина була веселою, завжди усмiхненою, але, зiткнувшись із несправедливiстю, кривдою i пригнiченням, вона зовсiм змiнилася. Христя стала мовчазною, посмiшка вже рiдко з’являлася на її обличчi, ранiше такому привiтному i щасливому. Христя дуже чуйна людина, чужi страждання завдавали їй болю так само, як i свої. Почувши сумну розповiдь Чiпки про свої злиднi, вона близько до серця сприйняла його невдачi, важку долю. Але подiлившись своїми дум­ками та хвилюваннями з чоловiком, вона раптом вiдкрила для себе, що вiн



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


не розумiє страждання iнших людей, кажучи, що «своя сорочка ближче до тiла». Христю дуже вразив цей егоїзм, вона не чекала такого вiд Грицька. Уроманi є образ ще однiєї чуйної дiвчини. Це образ Галi, в якому також розкривається прагнення до справедливостi, до чесного життя, до тихого сiмейного щастя. Цi риси об’єднують її з Мотрею i Христею. Батько та мати Галi були злочинцями, вона виросла в цьому оточеннi, проте її душа не зачерствiла, вона залишилася доброю та щирою дiвчиною. Галя намагала­ся витягти Чiпку з тiєї компанiї злодiїв, в якiй вiн опинився, вона прагнула жити так, як живуть усi чеснi люди: на своїй землi саджати хлiб, самому заробляти грошi, а не здобувати кошти крадiжкою i навiть злочинами. Галя мрiє про своє господарство, худобу, про мирне хлiборобське життя з Чiпкою: «Я не люблю коней… воли кращi… Воли такi смирнi, тихi…»

Проте на деякий час їй вдалося повернути свого чоловiка до нормаль­ного життя. Коли Чiпка раптом отямився, Галя дуже шанувала його, вiрила йому: «— Один, та добрий, — вступилася за чоловiка Галя…»

Але вона не змогла втримати його вiд старого життя, вiд старих зви­чок. Важкi соцiальнi умови виявилися сильнiшими, нiж зусилля чесної дiвчини. Вона програла у цiй боротьбi. Дiзнавшись про той страшний злочин, який скоїв її чоловiк, Галя вирiшує накласти на себе руки.

У тi часи пригнiчення на селi було дуже жорстоким, багато людей про­сто боялися своїх господарiв-панiв. Селяни вже давно втратили довiру до цих тиранiв: «— I нащо тобi, сину, з панами тягатися? — каже Мотря журли­во. — Ще, не дай Боже, пiдведуть як… Самi ж поховаються, а тобi — буде…»

Селяни отримали волю лише формально, а насправдi їхнє станови­ще стало ще гiршим, нiж було. Тому мужнiсть жiнок, якi чесно жили в тi часи, є справдi героїчною.

Але один жiночий образ у романi менi не сподобався. Це образ Явдо-хи, яка була користолюбивою, заздрiсною та злою жiнкою. Їй не сподо­балася Мотря тiльки тому, що вона жила в маленькiй хатi, була зодягне­на в стару одежину, тому, що на її обличчi були зморшки, якi свiдчили про важке життя. Ця жiнка брала участь в усiх брудних справах свого чоловiка. Вона влаштовувала бенкети для його друзiв-злодiїв. Але вона виросла в таких умовах, де не могла стати доброю та порядною, тому що її батьки навмисне штовхнули її ще дитиною на злочини. Одружившись із москалем Максимом, вона завжди була серед розбiйникiв. Я вважаю, що її можна не тiльки засуджувати, а й виправдати. З одного боку, це соцiальний стан людей, нiкчемнi батьки Явдохи, погане оточення протя­гом усього життя. Але з iншого боку, якщо порiвняти Явдоху з Галею, то умови їхнього життя були схожими: вони обидвi зросли в родинi розби­шак i злодiїв, усi їхнi бруднi справи проходили перед очима жiнок. Проте серце однiєї стало черствим i холодним, а в iншої залишилося добрим i палким. Явдоха стала жадiбною i злою, а Галя залишилася чуйною, чесною, доброю i порядною жiнкою, яка вирiшила, що краще зовсiм не жити, нiж жити так, як жили її батько, мати та чоловiк.


КЛАС



Тому ми бачимо, що Панас Мирний зображує не тiльки мужнiх, чесних та морально сильних жiнок. Вiн описує й таких, якi не змогли одержати перемогу над важкою долею i жахливими умовами, якi примушували лю­дину рiзними шляхами здобувати собi кошти для життя.

Роман «Хiба ревуть воли, як ясла повнi?» є соцiально-психологiчним, бо в ньому змальовуються не тiльки важкi соцiальнi умови, в яких перебував український народ, а й свiт внутрiшнiх хвилю­вань та турбот героїв. Письменник доводить, що навiть найстрашнiший злочин не може бути скоєний просто так, без будь-яких обставин, якi б сприяли цьому вчинковi.

САТИРИЧНЕ ЗОБРАЖЕННЯ ЕКСПЛУАТАТОРІВ У РОМАНІ П. МИРНОГО «ХІБА РЕВУТЬ ВОЛИ, ЯК ЯСЛА ПОВНІ?»

План

I. Антагоністичні протиріччя у суспільстві напередодні і під час ре­форми 1861 року за романом «Хіба ревуть воли...».

II. Авторське ставлення до кривдників народу в романі «Хіба ре­вуть воли...».

 

1. Чиновники — «пиявки людські».

2. Формальна «демократія» земства.

3. Жорстокість і ненаситність великих панів-землевласників.

4. Зрада козацької старшини.

5. «Не так пани, як підпанки».

III. Соціально-психологічна мотивація вчинків головних героїв че­
рез викриття панської влади та їх прислужників за часів кріпос­
ництва та після реформи.

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ Доповідь про письменника

Іван Карпович Тобілевич (літ. псевдонім — Карпенко-Карий) народив­ся 17 вересня 1845 р. у слободі Арсенівці на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив у 1859 р. Відтоді майже двадцять років служив канцеляристом. Із початку 60-х років брав активну участь в українському театральному житті. Протягом тривалого часу входив до різних театральних труп, на основі яких склався так званий театр корифеїв. Виконував переважно комедійні акторські ролі. Помер Карпенко-Карий 2 вересня 1907 року.

Карпенко-Карий — автор багатьох п’єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889), «Хазяїн» (1900). У них автор виступив проникливим спостері­гачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українсь­кому суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


й тупе чванство — такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в украї­нському селянському середовищі. У комедії «Хазяїн» драматург зобра­зив людину, що перейшла межу, за якою втрачається вагомість моральних стримувань. Для героя — мільйонера в смердючому кожусі — прагнення наживи перетворилося на хворобливу психологічну залежність, що при­зводить до деградації особистості.

Карпенкові-Карому належить кілька п’єс на історичні теми. Серед них певний інтерес становить трагедія «Сава Чалий» — не перша в українсь­кому письменстві драматургічна обробка відомої народної пісні. Версія, що її пропонує Карпенко-Карий, відзначається зорієнтованістю на неви­багливий загалом смак містечкового глядача.

Поза сумнівом, на драматургічній практиці Карпенка-Карого суттє­во позначився його власний театральний, передусім акторський досвід, що диктував пошук тих сценічних засобів, які б сприяли формуванню масового українського глядача.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти