ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЖИТТЄВИЙ І ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ПОДВИГ П. ГРАБОВСЬКОГО

План

I. Тернисті життєві дороги.

II. Сила духу, мужність, справедливість і співчуття, перелиті в поетичні рядки.

 

1. Одвічне прагнення українського народу до волі у вірші «До Русі-України».

2. Заклик до відродження рідного краю, розвитку української куль­тури в поезії «До українців».

3. Гнівне засудження «орлів» України, що звикли дбати лише про власний добробут за рахунок інших.

4. Заповіт українським дітям жити в мирі за законами христи­янської моралі (поезія «Дітям»).

5. Своєрідність поетичного стилю П. Грабовського — поєднання революційного пафосу з глибоким ліризмом.

6. Невтомна праця на літературній ниві — переклади й переспіви, публіцистика.

7. Вірність ідеалам, незламність духу, допомога ближнім.

III. Який моральний урок дає нащадкам життя П. Грабовського?


КЛАС



ПОЕТИЧНЕ ВИРАЖЕННЯ ОДВІЧНОГО

ПРАГНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ДО ВОЛІ В ПОЕЗІЇ

П. ГРАБОВСЬКОГО

Мало відміряла доля Павлу Грабовському, але за цей короткий час він зумів залишити виразний слід у духовній культурі рідного народу. Про що б не писав, які б теми не порушував, завжди його твори кликали сучасників на боротьбу проти кривди й несправедливості, захищали знедолених. У його поезіях виражені прагнення українського народу до волі, свободи, незалежності.

Пристрасним закликом «Уперед за край рідний та волю» розпочинаєть­ся вірш «Уперед», де знайшли вираження найсокровенніші сподівання, праг­нення побачити народ звільненим від важкої недолі.

Скиньмо владу катів-бузувірів,

Щоб людиною став чоловік! У кожній строфі твору відчувається глибока віра в краще майбутнє. Автор звертається до тих, «хто не хоче конати» під владою «катів-бузувірів», закликає до бою святого, до повалення і знищення самодержавства:

Уперед до завзятого бою За громадські та власні права… У поезії П. Грабовського оспівується людина-борець, яку ніщо не може звернути з обраного шляху. Наче перегукуючись із словами Франкових каменярів, які знають, що щастя, за яке ведуть боротьбу, здобудуть тільки їхні нащадки, Грабовський у вірші «Думка тюремна» пише: За в’язнем в’язень одстраждає, Але настане легкий час,— І добрим словом спогадає Потомок вільний мертвих нас!

Світла і непохитна віра в майбутнє живе в серці поета, він вірить у повне соціальне і національне визволення трудового народу. Справжні борці не бояться мук і страждань, їх справа ніколи не загине, і прийде той час, пише поет, коли «окриють їх колись вінки немручі». Вірш «Справжні герої» сповнений оптимізму і віри в щасливе майбутнє.

Віру в перемогу народу Павло Грабовський проголошував і у вірші «Надія». Заклик не тікати «з лану битви» вселяв людям віру в перемогу світла над темрявою і надихав їх на боротьбу. Поет стверджував, що «по­бачать вбогі України діти славетне, будуче прекрасне». Поет вірить, що його закличне слово розбудить народ. Він візьме владу в свої руки, і прийде царство свободи.

Доля України завжди була трагічною і важкою, тож усім треба боро­тися за її волю, не жаліючи ні сил, ні здоров’я. У поезії «Прийде день ве­ликої відради» поет агітує:

Треба дбати за народну справу, Швидше всім прокинутись од сну,



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Одігнать минувщину криваву, Наближать годиноньку ясну.

Бо тільки народ має силу, лиш він здатний змінити своє життя на кра­ще. Потрібно лише вірити і боротися. Свою впевненість у силі ук­раїнського народу Павло Грабовський висловив так:

Час настане для взаємин спільних, Зоря згоди заблищить у тьмі. Рівний всім, в сім’ї народів вільних Раб-народ забуде об ярмі.

ОБРАЗИ БОРЦІВ ЗА ВОЛЮ НАРОДУ В ПОЕЗІЇ П. ГРАБОВСЬКОГО

Боротьба за народне визволення і народне щастя — зміст усієї твор­чості П. А. Грабовського.

Я не літав в надзоряні країни,

А все державсь бездольної землі;

Боровся я за щастя для людини,

За світло в чорній млі. Так характеризує сам поет своє покликання у вірші «Смієшся ти, але спи­татись треба…».

У поезії Грабовського оспівується борець-революціонер, якого не мо­жуть звернути з обраного шляху ніякі страждання і переслідування. Наче перегукуючись із словами Франкових каменярів, які знають, що щастя, за яке вони ведуть боротьбу, здобудуть тільки їхні нащадки, Грабовський у вірші «Думка тюремна» пише:

Перейдуть дні,— і трупи наші Попихач, лаючись, складе; Не все ж умре: гіркої чаші Удруге пити не впаде… …За в’язнем в’язень одстраждає, Але настане легший час,— І добрим словом спогадає Потомок вільний мертвих нас!

Яка світла й непохитна віра в майбутнє живе в серці героя Грабов-ського, в серці самого поета!

Образ революціонера не має у поета конкретно-індивідуальних рис. Навпаки, П. Грабовський прагне до створення образу узагальненого.

Мужній, стійкий характер революціонера змальовано в поезії «Справжні герої».

Справжні герої — це узагальнений образ борців, які безстрашно йшли в народ в ім’я майбутнього. Справжніми героями поет вважав не роман­тичних козаків, не псевдогероїв, яких часто прославляли за криваві спра­ви, а сучасників, людей, які своєю самовідданою працею борються за «бу­дуче Русі». Саме цим героям поет співає хвалу:


КЛАС



Перед тими я стану на коліна,

Героям тим подяку я зложу! Ніби продовженням теми служіння народові є вірш «Уперед». Поет знаходить в собі сили, щоб перебороти тимчасове хворобливе, все те, що тисне на нього ззовні, і випростатись знову на весь зріст:

Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести!

Подібним пафосом пройнято і вірш Грабовського «Надія». Прого­лошуючи віру в перемогу народу, поет звертається до своїх сучасників зі словом надії. Грабовський вірив у те, що «побачать вбогі України діти будуче славетне, будуче прекрасне». Отже, образ позитивного героя, який змалювали його попередники, Грабовський підніс на вищий, но­вий щабель. Це змалювання революціонера як найпослідовнішого бор­ця за народне щастя. Особисті інтереси в таких людей підпорядковані громадським.

ІНТИМНА ЛІРИКА П. ГРАБОВСЬКОГО

План

I. Історія дружби та кохання поета з товаришкою по засланню.

II. Поетичне вираження щирої поваги, любові, ніжності до друга по боротьбі у циклі віршів «До Н. К. С.».

 

1. «Мов ангела, тебе я стрінув в тюрмі, так доля розлуча...»

2. «Такої певної, святої, такої рідної, як ти, такої щирої, простої,— вже більше, мабуть, не знайти».

3. «Так ходім же і дальш: двом не страшно ніщо...».

4. «Глянь на люди — чесні лиця ще не всі обвіяв страх».

5. «Неначе квітонька, цвіла, моєю зорею ясною, моєю музою була!»

III. Чи багато треба поетові для щастя?
(або: Щасливе і нещасливе кохання поета.)

МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ Доповідь про письменника

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 5 вересня 1864 р. в місті Вінниці в родині чиновника. Початкову освіту дістав у Барській школі; протягом 1876—1880 рр. навчався в Шаргородській духовній семінарії. Мріям Коцюбинського про гімназію та університет через складні родинні й матеріальні обставини здійснитись не судилося; брак система­тичних знань довелось надолужувати за допомогою самоосвіти. Письмен­ник цікавився громадським життям, захопився ідеями народовольців, за участь у нелегальному русі потрапив під поліційний нагляд. 1891 року Коцюбинський склав іспит на право працювати народним учителем. Після досить нетривалого періоду вчителювання він дістав посаду



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


співробітника Філоксерної комісії, що займалась організацією боротьби зі шкідником винограду філоксерою. Працюючи в комісії, письменник із 1892 по 1896 рік проживав у Бессарабії та в Криму. Знайомство з жит­тям молдавського та кримсько-татарського народів позначилось на те­матиці його творів. На початок роботи в комісії припадає зближення Ко­цюбинського з «Братством тарасівців» — організацією молодих інтелектуалів, що прагнули в усьому бути послідовними, «свідомими» українцями на противагу старшому поколінню так званих українофілів, схильних до співробітництва з колоніальною адміністрацією. Після пе­ренесеної в 1896 — 1897 рр. хвороби письменник нетривалий час був співробітником Житомирської газети «Волинь», а 1898 року переселив­ся до Чернігова, де працював у земській управі. Одночасно він брав ак­тивну участь у культурному житті міста, влаштовував літературні вечо­ри, підтримував письменників-початківців. У 1900-х роках стан здоров’я Коцюбинського значно погіршився. Сухоти та хворе серце змушують його виїздити на лікування до Італії. Завдяки пенсії, що надало письменни­кові Товариство прихильників української літератури, науки і штуки, він дістав можливість залишити обтяжливу роботу в земстві. Проте загост­рення хвороби не дозволило повністю переключитись на літературну пра­цю. Помер письменник 12 квітня 1913 р., похований у Чернігові.

До перших літературних спроб Коцюбинський вдавався ще в дванадцятилітньому віці, пізніше, навчаючись у семінарії, писав вірші й прозу. У 80-х — 90-х роках письменник пройшов складний шлях удо­сконалення літературної техніки. Певний час його проза ще лишалась у стильових межах етнографічного реалізму з його увагою до селянських тем та побутописанням, водночас у ній увиразнилась чітка тенденція до посилення психологізму. У цей час автор написав цікаві оповідання для дітей: «Харитя», «Ялинка», «Маленький грішник», звернувся до мораль­но-етичної та соціальної проблематики у творах «На віру», «П’ятизлот-ник», «Хо», «Для загального добра» та ін.

Логічною у творчій еволюції Коцюбинського стала відозва до ук­раїнських письменників, складена ним разом із М. Чернявським. Автори за­кликали до оновлення тематики творів і літературного стилю, вважаючи, що українському письменству не варто обмежуватись лише селянськими тема­ми, орієнтуючись на смаки інтелігентного читача. Проголошені наміри Коцюбинський прагнув реалізувати у своїй художній практиці. Із початку 1900-х у його творчості посилюється імпресіоністична (від фр. іmpression — враження) манера письма, що передбачає специфічну тех­ніку відтворення безпосередніх вражень, які й становлять те «повідомлення», що несе в собі твір. Яскравим зразком імпресіоністичного стилю є новела Коцюбинського «Intermezzo». У ній пошук внутрішньої рівноваги особис­тості героя передається через потік складних і мінливих вражень. Окремі твори прозаїка поєднують елементи реалістичного стилю з імпресіо­ністичним. Це стосується й повісті «Fata morgana», що змальовує


КЛАС



українське село перед заворушеннями 1905—1907 рр. і під час цих подій. Перша частина твору, завершена 1903 р., стилістично виписана в реалістичній манері. Другу частину повісті було завершено 1910 р. Не дивно, що семи­літня часова дистанція та драматичні події в житті суспільства, що відбули­ся за цей час, зумовили еволюцію стилю в напрямку посилення імпресіоні­стичної складової. Узагалі враження від першої російської революції стали основою цілої низки першокласних творів письменника — «Сміх», «Він іде», «Невідомий», «Persona grata», «Коні не винні» та ін.

Останній період творчості Коцюбинського характеризується його інтересом до загадкового світу народної міфології. Результатом такої за­цікавленості стала поява одного з кращих творів письменника «Тіні за­бутих предків». Звернувшись до життя карпатських українців, автор зоб­разив поетичний світ давніх гуцульських традицій, сильних і нестримних почуттів, органічної єдності з природою.

Загалом художня практика Коцюбинського свідчить про значний по­ступ у розвитку української прози. Для неї характерні тенденції проблем­но-тематичного оновлення, цікаві жанрові та стильові пошуки. Письмен­ник по праву вважається однією з найбільш яскравих і оригінальних постатей в українській літературі кінця ХІХ — початку ХХ століття.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти