ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПРОБЛЕМАТИКА ПОВІСТІ М. КОЦЮБИНСЬКОГО «ТІНІ ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ»

Повість «Тіні забутих предків» датована 1911 роком. В одному з ос­танніх творів (новелі «Сон») М. Коцюбинський урочисто проголосив: «Поезія жити не може на смітнику, а без неї життя — злочин». Ці слова можна поставити епіграфом до всієї його творчості, особливо для таких мистецьких шедеврів, як «Intermezzo», «Сон», «Тіні забутих предків». Жадання добра, краси, почуття людяності відтворені у цьому останньому творі. Разом із тим у «Тінях забутих предків» виявився погляд автора на нерозривний зв’язок історії народу, його психології, його ментальності з його буттям. Невідворотний плин історії всього людства вбачається у картині життя одного з численних народів світу — гуцулів. Цю карти­ну з любов’ю і розумінням найтонших порухів народної душі змальовує


КЛАС



М. Коцюбинський. Його твір цікавий саме універсальністю проблематики, загальнолюдським характером її.

Проблема життя і смерті, мабуть, найголовніша у творі, бо до неї так чи інакше звертається кожна людина. Так і герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному судять про це. Здається, життя тут нічого не варте, бо надто лег­ко може обірватися чи у боротьбі з суворою природою гір, чи у безглуздій бійці двох ворогуючих родів, чи ще де. Звідси й гірке міркування під час по­хорону Івана Палійчука: «Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт...» Справді, життя коротке, скільки б воно не тривало. Може, тому й на­магаються герої радіти йому, скільки можна. Ось ми бачимо, як весняним ранком іде в полонину Іван. «Він легко стрибав з каменя на камінь, наче гірський потік, і вітав стрічних, аби тільки почути свій голос:

— Слава Ісусу!

— Навіки слава».

Його радість така справжня, така непідробна, що й читач радіє мимо­волі разом із ним: жити — прекрасно. Та у житті не тільки свята. Іван не боїться роботи, він радіє, працюючи, бо це так радісно бачити, що твоя пра­ця, твої зусилля не марні. Бути потрібним, уміти працювати і пишатися своєю працею — це одна з важливих складових частин людського щастя, сенсу буття. У повісті подано багато картин побуту, і всі вони освячені пра­цею. З малих літ Іван, як і кожен хлопчик його віку, «мав обов’язки — його посилали пасти корів». Потім робота ускладнювалася, і ось уже ми бачи­мо злагоджену роботу вівчарів, серед яких і Іван, на полонині. Благосло­венна їхня праця і їхня майстерність. Твір насичений такими описами. Це й не дивно, адже сенс життя цих людей — у праці. У ній вони бачать і радість, і джерело життєвих сил. Жити, працювати, любити — така фор­мула щастя. Герої повісті «Тіні забутих предків» по-різному розуміють ко­хання. Для одних, як для Палагни та Юри,— це пристрасть, це виклик мо­ралі, бо головне в житті, за словами Палагни,— «набутись» на цьому світі, порадіти. Для інших, як для Івана та Марічки,— це світле чисте почуття, овіяне поезією, омріяне серед свіжості зелених царинок і лісів. Не випад­ково природа наділила їх талантом відчувати красу світу, вмінням жити у гармонії з усім живим. Мелодії Іванової флояри, Маріччиних пісень сла­вили життя і любов, без якої і саме життя неможливе.

Проблеми, розглянуті автором у повісті, філософського плану: справ­жня краса, сенс життя і ставлення до смерті, людська мораль, гармонія людини і природи, проблеми соціального буття народу. Саме це коло пи­тань окреслює проблематику повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» і визначає її мистецьку етичну цінність.

КАРПАТСЬКI РОМЕО I ДЖУЛЬЄТТА

(За повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків») Сюжет повiстi «Тiнi забутих предкiв» перегукується з трагедiєю Шекспiра. У них можна знайти чимало спiльних рис. Як Монтеккi



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


й Капулеттi, ворогують роди Палiйчукiв i Гутенюкiв. Як i в трагедiї «Ромео i Джульєтта», в обох ворогуючих родах є дiти, якi кохають одне одного,— Iван i Марiчка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкодi. Як i у Шек-спiра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гiмном коханню. Але на тому, власне, аналогiя й обмежується. Головна колiзiя в обох творах — смерть героїв — рiзна. Якщо в Шекспiра трагедiя вiдбувається через випадкову неузгодженiсть дiй Ромео i Джульєтти, то в Коцюбинського — iнакше.

Мотивом самогубства i Ромео, i Джульєтти є їхнє кохання. У «Тiнях забутих предкiв» лише Iван гине через несилу перенести смерть коханої, Марiчка ж iде з життя випадково.

У цьому сюжетному моментi видно, що Коцюбинський не пiшов слiпо за Шекспiром. Розгортання дiї в повiстi український майстер пiдпорядкував зовсiм iншiй iдеї. Сувора, дика гiрська природа пiдстерiгає людину на кожному кроцi. Це показано не тiльки у вiруваннях гуцулiв, а й в умовах їхнього життя. Тому смерть Марiчки мотивується зовсiм iншими причинами, нiж у Шекспiра: «Недаремно Iван поспiшав з поло­нини: вiн не застав Марiчки живою. За день перед сим, коли брела Чере­мош, взяла її вода. Несподiвано заскочила повiнь, лютi габи збили Марiчку з нiг, кинули потiм на гоц i понесли помiж скелi в долину. Марiчку несла рiка, а люди дивились, як крутять нею габи, чули крики й благання i не могли врятувати».

Головна вiдмiннiсть твору Коцюбинського вiд твору англiйського кла­сика не в ключовiй сюжетнiй колiзiї, а в особливостях змалювання таєм­ничого казкового свiту. Кохання переживається героями, як найдивнiша загадка, що має велику силу над людьми. I вже в першiй дитячiй зустрiчi майбутнiх закоханих з’являються фантастичнi образи, без яких немис­лиме гуцульске життя. «Я вже щезника бачив»,— похваляється Iванко. До речi, в цiй же сценi Коцюбинський показує себе i майстром сюжету. Перша зустрiч Iвана i Марiчки починається з конфлікту — бiйки. Така несподiвана колiзiя безперечно свiдчить, що письменник володiв i висо­ким мистецтвом сюжету, хоч його проза завжди бiльше пiдпорядкована перебiгу настроїв, тобто сюжету внутрiшньому.

Дiти природи, Iван i Марiчка в своїх поглядах на свiт i у своєму коханнi цiлком вiдданi безпосереднiм душевним пориванням. I їхня фiзична близькiсть виглядає не розпустою, а природним продовженням їхнiх душевних переживань: «…все було так просто, природно, вiдколи свiт свiтом, що жодна нечиста думка не засмiтила їй серця». Гармонiя людини i природи, гармонiя почуттiв i дiй — це та особливiсть, яку ба­чить Коцюбинський у цьому «первiсному» життi гуцулiв. I, звичайно, кохання поєднується з фантастикою, забобонами. «За поясом, на голiм тiлi» Марiчка носить часник, щоб не завагiтнiти. Душевнi поривання ге­роїв сплiтаються в чарiвну пiсню, яку Iван виграє на флоярi, а Марiчка виспiвує. Ця пiсня дихає казковими образами диких гiр i засiває гори своєю чарiвною мелодiєю.


КЛАС



Яскраво i фантастично розповiдає письменник про тугу Iвана за Марiчкою, яка загинула. Дружина його Палагна не може замiнити коха­ної. Вiчне таїнство кохання живе в душi Iвана i спливає «на поверхню» дивними образами.

Час вiд часу туга за коханою вибиває його iз звичайного ритму жит­тя: «…Несподiвано зовсiм, коли вiн зводив очi на зеленi царинки, де спо­чивало в копицях сiно, або на глибокий задуманий лiс, звiдти злiта до нього давно забутий голос:

Iзгадай мнi, мiй миленький, Два рази на днину, А я тебе iзгадаю Сiм раз на годину…

Тодi вiн кидав роботу i десь пропадав». I в святий вечiр до нього знову приходили спогади про кохану: «I коли так молились, Iван був певний, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка…» Вiн марить нею i наяву. Свiдомiсть його двоїлась. Спочатку Марiчка бачиться Iвановi живою, i вiн дивується, що вона жива i водночас нiби мертва. I серце його сповнюється радiстю на фонi суворої природи, яка вiщує недобрий кiнець: «Безжурна молодiсть й радiсть знову водили його по сих безлюдних верхах, таких мер­твих й самотнiх, що навiть лiсовий шепiт не мiг вдержатись там та спливав у долину шумом потокiв». Тонкий психолог Коцюбинський показує через фантастичнi образи, як поступово змiнюється психiчний стан Iвана, як вiн врешті цiлком втрачає вiдчуття реальностi, як сприйняття казкової приро­ди переходить у абсолютне марення — зустрiч iз чугайстром.

Рятуючи Марiчку вiд чугайстра, Iван пускається з ним у танок. Чу-гайстер втомлюється, хоче спинитись, та Iван не дає йому перепочинку, щоб Марiчка встигла втекти. I от коли злий дух готовий був уже припи­нити танок, Iван заграв ту чарiвну пiсню, яку почув колись вiд щезника. Це була справжня пiсня, в якiй злились i дихання диких гiр, i глибокi душевнi сили самого Iвана, i його кохання до Марiчки. I чугайстер не втримався i знову танцював. А з далини його вже гукав голос Марiчки — голос, який вiн чує все життя, на який iде, шукаючи кохану, а знайти не може: «Iва-а! — стогнала Марiчка десь з глибини, i був у голосi тому по­клик кохання i муки».

Вiд самого початку кохання Iвана та Марiчки було трагiчним. I не тому, що їм на перешкодi стояла давня ворожнеча родiв, а тому, що воно було бiльшим i сильнiшим за життя. «Не набутися ним»,— сумно кидає ще зовсiм юна Марiчка те глибоке слово, яке за своїм змiстом дорiвнює всiй життєвiй дорозi. I коли гине Марiчка, Iван не в змозi пережити своє кохання, вiн тане на очах. «Поклик кохання i муки» породжує в його душi й iлюзiї, i фантастичнi образи, i, врештi-решт, призводить до того, що й Iван, як i Марiчка, втративши пильнiсть, гине вiд зiткнення з дикою гiрською природою.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Отже, на вiдмiну вiд Шекспiра, малюючи непереборну силу кохання, Коцюбинський шукає його джерела в таїнствi природи, таїнствi життя, таїнствi людської душi, яка зберiгає у своїх глибинах увесь вiковий досвiд аж до вiрувань далеких предкiв.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти