ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЛЕСЯ УКРАЇНКА Доповідь про поетесу

Лариса Петрівна Косач (літературний псевдонім — Леся Українка) народилася 25 лютого 1871 р. в м. Звягелі (тепер — Новоград-Волинсь-кий) у дворянській сім’ї. Її батько, Петро Косач, родом з Чернігівщини, по закінченні юридичного факультету Київського університету одержав службове призначення на Волинь. Він був активним учасником украї­нського культурного руху, входив до редакційної колегії журналу «Ки­евская старина». Мати Лариси Косач — Ольга Косач (Драгоманова), родом із Полтавщини, — рідна сестра відомого українського громад­ського діяча, історика, публіциста Михайла Драгоманова. Вона чимало зробила в галузі фольклористики та українського книговидавництва, в літературі виступала переважно як дитяча письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.

Дитинство Лариси Косач пройшло в сільській місцевості на Волині: родина жила спочатку в Звягелі, а згодом переїхала в с. Колодяжне (на зиму Косачі перебиралися до Луцька). Початкову освіту майбутня по­етеса здобула в родинному колі під керівництвом матері. Вона захоплю­валась музикою, добре малювала, цікавилась театром і літературою. В родині Косачів діти рано перейнялися настроями й життям дорослих — з юних літ вони стають свідомими членами української громади. Оскільки одним з найважливіших виявів громадської активності на той час була письменницька праця, то й діти рано пробують себе в літературі. Перший вірш Лариса Косач написала ще в дев’ятилітньому віці. Літера­турні спроби юної поетеси були підтримані матір’ю. Вона надіслала тво­ри дочки до львівського журналу «Зоря», де вони вийшли друком 1884 р. під псевдонімом Леся Українка (він також був обраний матір’ю). Стало­ся так, що Лариса Косач увійшла в історію української літератури під своїм раннім, дитячим псевдонімом (Леся — зменшене ім’я, яким звали її в родинному колі; Українка — територіальна вказівка, цілком доречна


КЛАС



в галицькому виданні, що означала просто «Леся з України»). Мрії Лариси Косач про музичну кар’єру не здійснилися. Взимку 1881 р. вона застуди­лась і в неї почався туберкульоз кісток. Понад тридцять років поетесі дове­лося боротися з виснажливою хворобою, що змушувала виїжджати на ліку­вання в Крим, Італію, Єгипет, Грузію. Незважаючи на хворобу, Лариса Косач наполегливо займалася самоосвітою, відзначалася високим рівнем ерудиції, добре знала іноземні мови. 1907 р. вона одружилася з музикознавцем і фоль­клористом Климентом Квіткою. Фатальною для здоров’я поетеси стала зима 1906—1907 рр., проведена в Києві. Виснажлива праця й несприят­ливі кліматичні умови спричинили загострення хвороби. З того часу Лари­са Косач могла жити лише в умовах південного клімату. Останні роки жит­тя вона провела в Грузії. Померла Лариса Косач-Квітка 1 серпня 1913 р. в м. Сурамі, похована в Києві.

Літературне становлення Лесі Українки припало на кінець 80-х — по­чаток 90-х рр. Наслідком тривалої творчої праці стали її поетичні збірки «На крилах пісень» (1893), «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), висо­ко оцінені критикою. Чимало поезій Лесі Українки не були включені до збірок, частина з них побачила світ лише після смерті авторки. Її творам властиві висока культура думки та емоційна стриманість, свіжість об­разів, продумана синтаксична будова, обережність в уживанні лексич­них новотворів.

Яскраво й органічно літературний талант Лесі Українки виявився в драматургії. Її твори позначені тематичною новизною та орієнтацією на освіченого читача (глядача). Особливою мистецькою довершеністю відзначається драма-феєрія «Лісова пісня». У символічних образах, з ви­сокою драматичною напруженістю авторка пропонує історію пошуку людиною своєї сутності. Природна краса й буденна прагматика підно­сяться в драмі до рівня символічних узагальнень, що дають можливість поновити уявлення про сенс життя, людське призначення.

Інтелектуальне та естетичне багатство творів Лесі Українки відчутно позначилося на літературному житті 20-х рр. ХХ ст. Її спадщина нале­жить до найяскравіших явищ української культури. Вона сприяла мо­дернізації українського письменства, наближенню його до європейсько­го рівня, виходу української культури за межі вузьких провінційних рамок.

IДЕЯ СЛУЖIННЯ МИТЦЯ НАРОДОВI У ТВОРЧОСТI ЛЕСI УКРАЇНКИ

Її мужнiсть, пристраснiсть борця, її стiйкiсть,

її непохитнiсть у бiдi,— властивостi, якi вирiзняють

не лише поезiю, а й життя великої Лесi Українки.

М. Бажан

Леся Українка понад тридцять рокiв вiддала творчостi. На цi ж роки при­падає безупинне змагання з туберкульозом. Безперечно, i тяжка хвороба,



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


i тривалi болi, i хвилиннi радощi впливали на твори Лесi Українки, але нiколи вони не були виявом вузько особистого. Героїзм, з яким поетеса переборюва­ла свої муки, непримиреннiсть компромiсiв робили Лесю Українку наймужнiшою серед численних тогочасних поетiв. Її поетичне слово служи­ло визвольним iдеям народу i залишилося взiрцем для поетичних поколiнь. Простежуючи її творчiсть, ми розумiємо, що вона черпала сили, припадаю­чи до джерел народного життя та героїзму. Близька до визвольного руху Леся Українка вiддавала йому всi сили i це, як вiдзначила ще дожовтнева «Рабо­чая правда», зробило її поетесою — другом робiтникiв, поставило її в лави борцiв за повалення самодержавства i встановлення справедливого ладу.

Леся Українка була поетесою-борцем. Вона писала про героїчних людей, про їхню вiдданiсть справi, про їхнi поривання до волi. Героєм її творiв ставав борець, обдарований поетичним, мистецьким хистом. Його думки i вчинки близькi й рiднi самiй поетесi. Велика художня i громадсько-полiтична сила цього узагальненого образу полягає в тому, що вiн втiлює в собi те краще, що вiдзначало передових людей її часу. Ще змалку Леся Українка бачила людсь­ку недолю, яка викликала у неї не розпач, а бажання кращої яснiшої долi. Думка про слово, що збудить вогонь у чиємусь серцi, проймала її почуття. Мабуть, пiд цим впливом у Лесi Українки народжується тверде рiшення:

Так! я буду крiзь сльози смiятись, Серед лиха спiвати пiснi, Без надiї таки сподiватись, Буду жити! Геть думи сумнi!

«Вiд слiз заржавiють кайдани — самi ж нiколи не спадуть!»— говори­ла вона поетам-сучасникам, якi лили сльози над долею країни й рiдного народу i в цьому вбачали свiй патрiотизм. Вона прагнула розбудити сумлiння i вогонь у душах своїх сучасникiв i товаришiв. У «Досвiтнiх ог­нях» вона кинула клич:

Вставай, хто живий, в кого думка повстала! Година для працi настала!

Леся Українка вiддавала свої сили, знання i талант боротьбi за визво­лення рiдного народу. Коли Вiтчизна поневолена, а народ позбавлений права на вiльне життя, коли у нього вiдбирається право на рiдне слово, поетеса думає тiльки про боротьбу i допомогу народовi. Леся Українка будила байдужих, пiдiймала втомлених та спокорених своїм словом:

Так, ми раби, немає гiрших в свiтi! Фелаки, парiї щасливiшi вiд нас, Бо в них i розум, i думки сповитi, А в нас вогонь Титана ще не згас.

Ступаючи на шлях боротьби з царатом, Леся Українка розумiла, що цей шлях довгий i важкий. Ця думка проходить через численнi поезiї.


КЛАС



Вона бачила людей загартованих, як криця, i сама прагнула бути такою. Поетеса могла бути спокiйною за долю своїх палких слiв:

Месники дужi приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою…

Леся Українка твердо сподiвалася на перемогу i вважала, що прийде весна i переможе люту зиму:

I вiд слiз тих гарячих розтане Та кора льодовая, мiцна, Може, квiти зiйдуть i настане Ще й для мене весела весна.

Глибоке вiдчуття свого обов’язку перед народом спонукало письмен­ницю все життя гартувати своє слово. Образ художнього слова передано у вiршi-роздумi «Слово, чому ти не твердая криця». У ньому розкриваєть­ся могутня сила поезiї. Рядки вiрша звучали як заклик іти на штурм са­модержавства. Леся Українка служила поезiї, а через неї народовi. Уднi революцiї поетеса утвердила той шлях, на який ступила ще дiвчинкою i яким пройшла своє важке життя. Вона пристрасно бажала, щоб мрiя її не стала мiражем:

Тiльки життя за життя! Мрiє, станься живою! Слово, коли ти живе, статися тiлом пора.

Головна iдея її лiрики — заклик народу до визвольної боротьби. Я га­даю, що життя для Лесi Українки було безупинним змаганням, бороть­бою, дружбою i коханням. Вона любила добро i пристрасно ненавидiла зло, боролася з ним в iм’я добра. Леся Українка прожила недовгий вiк, але це було життя людини, що увесь свiй хист вiддала народовi в боротьбi за його соцiальне i нацiональне визволення.

СИЛА ДУХУ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

(За поезією «Contra spem spero!») План

I. На тернистих життєвих дорогах.

II. Оптимістична віра у своє поетичне покликання й щасливу долю у поезії «Contra spem spero!»

 

1. Побудова вірша на двох системах контрастних образів, при­страсність монологу.

2. Сила людини — у відповідальності за долю інших, за народ.

3. Утвердження думки про життя як діяння, боротьбу зі своїми слабкостями.

4. Алегоричність, символічність образів «весни золотої» та «осінніх хмар», «зірки провідної».

5. Сила особистих переживань, автобіографічність поезії.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


6. Поетична майстерність Лесі Українки у використанні зображаль­но-виражальних засобів. ІІІ. Непереможність людської сили духу.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти