ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


IДЕЯ ГАРМОНIЇ ЛЮДИНИ Й ПРИРОДИ

(За драмою-феєрiєю Лесi Українки «Лiсова пiсня»)

Лесю Українку називають у народi дочкою Прометея, бо вона про­йнялася творчiстю Тараса Григоровича Шевченка i понесла далi естафе­ту правди, добра i людяностi. Її лiрика сповнена глибокої пристрастi, нiжної задушевностi, щирої любовi до рiдної землi, навколишньої приро­ди, до свого нескореного народу.

Драма-феєрiя «Лiсова пiсня» — це надзвичайний твiр Лесi Україн­ки — видатної української поетеси, письменницi, фiлософа, драматурга. У цьому творі простежується багатство думки, поетичнiсть образiв та гармонiчна єднiсть реальностi та фантазiї. В «Лiсовiй пiснi» Леся Укра­їнка ставить та намагається вирiшити вiчнi питання: життя й смертi, ко­хання та ненавистi, вiрностi і зради, пошуку правди, справедливостi.

Однак у драмi-феєрiї є дещо таке, що сьогоднi звучить особливо гос­тро — це трагiчна тема вiдносин людини з природою. Головнi герої «Лiсової пiснi» — це представники людства та природи. Лукаш — прос­тий селянин, представник людського світу. Мавка — дитина природи, лiсова дiвчина, яка закохується в Лукаша та йде до нього жити, залиша­ючи лiс, в якому пройшло все її життя, йде до нього, незважаючи на те що вся природа проти цього. Її дiдусь Лiсовик попереджає Мавку, що люди жорстокi, погано ставляться до природи, що вони нiколи не зможуть при­йняти її за свою. Але Мавка, попри всi вiдмови, пiшла жити до Лукаша та зазнала там лише нещастя, труднощi, горе.

Велику роль у «Лiсовiй пiснi» вiдiграє природа. Лiс «реагує» на всi переживання Мавки, на її душевний стан. Мавцi добре, i лiс прокидаєть­ся, на деревах розпускаються бруньки; Мавцi тяжко вiд розлуки з Лука-шем, i «…все покривається протяглим сумним вовчим виттям… Безлис­тий лiс ледве мрiє проти попелястого неба чорною пустиною, а далi по узлiссi снується розтрiпаний морок».

Лiс, з одного боку,— всеперемагаючий природний початок, i лiс,— крихкий беззахисний свiт, який немов кричить: «Захисти мене, не чiпай мене! Збережи мене!» У творi лiс — це джерело творчостi, краси. Не да­ремно дядько Лев так старанно береже старого дуба-велетня, навiть вiдмовляється його продати купцям. За повагу до природи, доброту, щирiсть його любить Мавка, поважає Лiсовик:

То ж дядько Лев сидiтиме в тiй хижi, а вiн нам приятель… Люблю старого. Таж якби не вiн, давно б уже не стало сього дуба. Лiсовi жителi по-рiзному ставляться до людей. Русалка їх просто не­навидить:


КЛАС



…Ой, тi люди

з-пiд стрiх солом’яних!

Я їх не зношу.

Я їх топлю…

Лiсовик же, хоч i не має такої неприязнi, знає, що серед людей бува­ють i гарнi, але все ж таки попереджає Мавку:

…Минай людськiї стежки, дитино, бо там не ходить воля,— там жура тягар свiй носить. Обминай їх, доню: раз тiльки ступиш — i пропала воля!

Та Мавка його не слухає, вона зачарована грою Лукаша. Вона вiрить, що всi люди такi ж гарнi, добрi, вiдкритi, ласкавi, як Лукаш. Лукаш теж закохується у Мавку, але цьому коханню не судилося бути щасливим, бо Мавка — лiсова дiвчина, а Лукаш — людина.

Дядько Лев високо цiнить природу, шанує її, як Мавка. Вiн навiть по­мерти хоче у лiсi пiд старим дубом:

… Як буду вмирати, то прийду, як звiр, до лiсу,— отут пiд дубом хай i поховають…

У цьому творi Леся Українка говорить про те, що людина i природа — це єдине цiле, що людина повинна дбати про навколишнiй свiт. Сьогоднi, коли вiдроджується наша культура, духовнiсть, наша мова, «Лiсова пiсня» потрiбна читачевi. Вона безкрайня, як безмежна природа, поезiя та краса.

ОБРАЗ ЛУКАША В ДРАМІ-ФЕЄРІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ЛІСОВА ПІСНЯ»

Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далi й закохав у себе дочку лiсу, нiжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небiж доброго i мудрого дядька Лева. У драмi не подано передiсторiї життя Лукаша, бо в цьому не було потре­би. Початок його життя в творi збігається з першими кроками вiд дитин­ства до юностi. Вiн з’являється бiля лiсового озера одного святкового дня на раннiй провеснi в супроводi свого дядька. Вся iстота Лукаша, як i при­рода навкруги, переживала ту прекрасну пору цвiтiння, коли серце пере­повнене мрiями про щастя, а весь свiт здається невимовно прекрасним. Хочеться жити i славити життя. I Лукаш славить його нiжним спiвом сопiлки, яку вiн щойно вирiзав i змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.

Із самого початку поетеса пiдкреслює неабияку музичну обдарованiсть юнака. Як за народною легендою перелiтнi птахи приносять на крилах тепло, так Лукаш своїм спiвом пробуджує в природi буяння життя. На спiв його сопiлки «спочатку на вербi та вiльхах замайорiли сережки, потiм береза листом залепетала. На озерi розкрились лiлiї бiлi i зазолотiли квiтки на лататтi. Дика рожа появляє нiжнi пуп’янки».



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Духовний свiт Лукаша розкривається у його портретi. «Лукаш,— пише Леся Українка,— дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий i стрункий, в очах ще є щось дитяче; обраний так само в полотняну одежу, тiльки з тоншого полотна; сорочка «на випуск» мережана бiллю, з виложистим комiром, пiдперезана червоним поясом, коло комiра i на чохлах червонi застiжки; свити вiн не має; на головi бриль; на поясi ножик i кiвшик з ли­ка на мотузку».

Звернiмо увагу на одну важливу психологiчну деталь портрета: в очах Лукаша є щось дитяче. Це не тiльки вказiвка на незаплямовану буденщиною душу юнака, а й зовнiшнiй вияв властивої йому соромливостi, допитливостi, надзвичайної зацiкавленостi в усьому. Ди­тяче в очах Лукаша — це життєрадiснiсть, нiжнiсть, потяг до всього гар­ного, незвичайного.

Серед iнших позитивних рис вдачi Лукаша поетеса вiдтiняє його лагiднiсть, щирiсть. Вiн із великою повагою ставиться до старших, вжи­ваючи пошанну множину при звертаннi, любить дядька Лева, прислу­хається до його мудрих повчань про те, як слiд розумiти таємницi приро­ди, «як з чим i коло чого обiйтися». У його мовi немає лайливих слів або грубих виразів.

Мавка пробудила в Лукашевi найкращi порухи нiжної душi: вона за­ронила в його серце палку надiю на спiльне щастя, викликала у вiдповiдь любов, розвила притаманну його характеровi поетичнiсть, спiвучiсть.

Але характер Лукаша не вiдзначався такою гармонiйнiстю, як харак­тер Мавки. Свiтлi риси його натури чергувалися з темними. Буржуазна критика робила з цього висновок про нiбито природну «двоїстiсть» вдачi Лукаша, що в ньому, мовляв, вiд природи iснувало «двi душi». Але суть «двоєдушностi» Лукаша не в особливостях його як людини, а в тих соцiальних умовах, у яких вiн виховувався i якi наклали на нього помiтний вiдбиток.

Уже перша розмова Лукаша з Мавкою виявляє його нерiшучiсть. Зди­вована байдужiстю, з якою Лукаш говорить про вибiр майбутньої дру­жини, Мавка запитує: «Хiба ти сам собi не знайдеш пари?» «Я, може, б i знайшов, та…», шукає вiдповiдi на те запитання Лукаш i замовкає. З роз­витком дiї недоговорене стає зрозумiлим. Я знайшов би собi дружину по любовi,— нiби говорить вiн,— але хто знає, як поставилась би до цього мати, все село. Рiшучостi ж стати в конфлiкт із вiковими звичаями i не­писаними законами йому бракує.

Зустрiвши Мавку i вiдчуваючи до неї незвичайний потяг, Лукаш, про­те, не дбає, щоб та перша зустрiч не була останньою, а покладається на волю обставин. Коли на оклик дядька Лева Лукаш «подається йти», Мавка запитує його: «А вернешся?» Юнак вiдповiдає одним лише: «Не знаю». Таким же нерiшучим виявився вiн i пiзнiше.

Лукаш намагається захистити Мавку вiд несправедливих докорiв матерi, але та спроба була нетривкою i закiнчувалася його ж поступкою.


КЛАС



Юнак знає наперед, що мати буде «недоброю» свекрухою для Мавки, але протидiяти тому не може. Бiльше того, вiн навiть намагається виправда­ти iнiцiативу матерi у доборi невiстки, бо вона, мовляв, керується в цьо­му прагненням узяти в дiм добру господиню, робiтницю i помiчницю, а насправдi — зв’язану родинними узами безвідмовну наймичку:

Їм невiстки треба,

бо треба помочi — вони старi.

Чужу все до роботи заставляти

не випадає… Наймички — не дочки…

Якщо перед наступом матерi Лукаш увесь час вiдступав, втрачаючи кращi свої риси, то перед наступом Килини вiн капiтулює. Прищепленi умовностями свiту власникiв негативнi риси на якийсь час приглушили здорове моральне начало в його душi. Лукаш топче в багнi буденщини свої почуття до Мавки i одружується з Килиною.

Дуже характерно, що в цей час Лукаш не тiльки вiдвернувся вiд Мав­ки, але й вiдiйшов вiд свого дядька, з яким досi не розлучався.

Лукаш не мiг ужитися із свiтом буденщини. Вовча подоба, якої вiн набув у результатi свого вiдступництва, важка для нього. Вiн прагне зно­ву стати людиною, i в цьому допомагає йому Мавка. Лукаш знову повер­тається до творчого життя, але повертається iншим. Тепер у його словах вiдчувається твердiсть, що викликає не тiльки подив, але й страх Кили-ни. Лукаш не зносить образливих суперечок матерi й дружини; вiн не може далi жити в обстановцi безконечних дрiб’язкових сварок, образ i зневаги:

Та дайте ви менi годину чисту! Ви хочете, щоб я не тiльки з хати, А з свiта геть зiйшов? Бiгме, зiйду!

Оглядаючи свiй життєвий шлях, Лукаш у мрiях знову повертається до Мавки, до сопiлки. Навколо зима, але мрiї Лукаша веснянi, радiснi. Його «переможний спiв кохання покриває тугу», викликає раптовий розквiт весни, як символ щастя, до якого увесь час кликала свого кохано­го Мавка, на шлях, на який остаточно став вiн в останнi хвилини життя.

Трагедiя Лукаша — це трагедiя талановитої особистостi в тяжких умо­вах життя.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти