ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЖІНОЧА ДОЛЯ ЯК УОСОБЛЕННЯ ТРАГЕДIЇ РIДНОГО КРАЮ У ДРАМI ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ»

Патрiотична драма «Бояриня» була написана Лесею Українкою в 1910 роцi. Поетеса дуже любила свою країну, свiй народ, її хвилювала доля рiдної України, яка перебувала пiд владою Росiї, не мала навiть власної державностi. Удрамi «Бояриня» Леся Українка засуджує тих українцiв, якi зрадили батькiвщину, якi заради почестей служили росiйському царю.

Драма починається з опису родини Оксани, її рiдного будинку. По­етеса зображує людей, якi по-справжньому любили Україну, українську



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


мову та звичаї. Оксана — дiвчина, яка дуже любить природу: їй подобаєть­ся вирощувати та збирати квiти, спiвати пiснi бiля рiчки та в гаю. Вона щира патрiотка своєї країни:

Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.

Оксана пишається тим, що вона народилася в Українi, тим, що вона ук­раїнка. Раптом вона зустрiчає Степана, який приїхав із Москви на Україну. Оксана щиро закохалася в нього, погодилася бути його дружиною, поїхати з ним до Москви. Але вона навiть не уявляла, що чекає її на чужинi, вона сподiвалася бути щасливою з коханим чоловiком, а вийшло все навпаки.

Проста, але чесна i щира українська дiвчина не може зрозумiти москов­ських звичаїв. Оксана не може, як Степан, вiдцуратися рiдної мови, зви­чаїв рiдного народу, вона не може забути Україну. Московське життя було для Оксани неволею, вона почувала себе, немов у в’язницi:

Степане, та куди ж се ми

попались? Та се ж якась

неволя бусурменська. Чим довше Оксана живе в Москвi, чим краще пiзнає чоловiка та його обов’язки на службi, тим огиднiша стає для неї Москва. Оксана не розумiє, як можна цiлувати руку царю, вона вважає, що це принижує людину. Кохання Оксани до чоловiка поступово змiнюється розчаруванням. Вона розумiє, що Степан намагається догодити царю й боярам, щоб покращи­ти матерiальне становище своєї родини, але це не пiдвищує його в очах Оксани, а навпаки. Степан втратив усi свої не лише нацiональнi, а й людськi якостi, свою гiднiсть i гордiсть:

Ба знаєш, як то кажуть: «Скачи, враже, як пан накаже!»

Постiйно думаючи, як збагатитися, Степан зовсiм не придiляє уваги Оксанi, їхнi почуття зникають.

Оксана намагалася допомогати чоловiковi, зробити з нього людину, вона пропонувала йому покинути Москву, повернутися в Україну, проте її зусилля нiчого не дали. Степан вважав, що в нього все є, вiн вважав себе щасливою людиною, але не розумiв, що вiн занапастив свою душу, зана­пастив себе й Оксану.

У драмi «Бояриня» Леся Українка порiвнює образ Оксани з образом України. Україна була вiльною та щасливою, але її пiдкорила Москва, зро­бивши з неї велику руїну. Так само й Оксана в’яне й марнiє на чужинi, в неволi. Розлучившись із рiдною країною, Оксана захворiла не лише фiзично, а й духовно.

Коли Оксана захворiла, Степан сказав, що спитає дозволу у царя, щоб з’їздити на Україну, проте вона не погодилася. Вона весь час сумувала за рiдною країною, мрiяла повернутись, але не змогла: їй було соромно пе­ред Україною, перед народом. Коли на Українi була жорстока боротьба,


КЛАС



вона нiчого не зробила, щоб покращити долю рiдного краю, вона втекла, сховалась, до того ж втекла не куди-небудь, а саме в Москву, тобто пере­йшла на бiк ворога. Оксана не уявляла, як пiсля того, що вона зробила, вона подивиться в очi українцям, якi захищали свою батькiвщину, ризи­куючи власним життям, її сумлiння не дозволило зробити їй те, про що вона мрiяла весь час, на що завжди таємно сподiвалась.

Леся Українка в драмi «Бояриня» закликає не залишати рiдної землi, рiдного народу, не цуратися рiдної мови та звичаїв, а робити все можли­ве, щоб бути справжнiм українцем, патрiотом рiдної землi. Поетеса за­кликає всiх до боротьби, яка б покращила долю України. Удрамi «Боя­риня» поетеса реально зображує вiдносини мiж Україною та Росiєю, тяжку й трагiчну долю України, глибокий патрiотизм i зраду.

У ЧОМУ ТРАГІЗМ ЖИТТЯ СТЕПАНА?

(За драмою Лесі Українки «Бояриня»)

Життя Степана, героя драми «Бояриня», не менш трагічне, ніж доля Оксани.

Степан — не історична особа, це український інтелігент другої поло­вини ХІХ століття, який утратив національну свідомість, зрікся рідної культури і прийняв чужу.

Одружившись з Оксаною, Степан мріє жити щасливо, але щастя йому не судилося, бо він виявився нездатним за нього боротися. Оксані Сте­пан обіцяв, що в Москві вони виконуватимуть свої обряди й звичаї («нічо­го ж там чужого у нашій хатоньці не буде»). Але вже в перші дні прожи­вання в Москві Степан не дотримує свого слова. Він примушує Оксану одягти чуже московське вбрання і мовчки сприймати обряд із московсь­кими боярами, який супроводжувався поцілунком старого боярина. Дру­жині це було приниженням, але чоловік на це не звертає уваги. Він боїть­ся, що за відмову від обряду цар розгнівається на нього, і він буде покараний. Степан вислужується перед царем, цілує йому руку.

Боїться Степан і приймати в себе в домі гостя з України, позачиняв усі двері і вікна, щоб їх ніхто не підслухав. Степан, перебуваючи на службі у царя, став слабовольним, боязливим.

Він просить Оксану догоджати гостям тоді, коли йому це вкрай необхідно, а не для того, щоб дбати про свою кар’єру. Він перш за все пе­реживає за свою голову.

Від гостя з України Степан бере супліку, щоб передати цареві, бо все-таки хоче допомогти українцям. Але йому це не вдалося.

Оксана допомагає Степанові вирватися з рабства, радить тікати, але він боїться, що їх будуть переслідувати. Якби чоловік був сильним, та­ким, як Оксана, то він би погодився.

Степан по-іншому переживає події, які трапилися в Україні, він ніби трохи радіє, що «тепера на Вкраїні утихомирилося». Про це він спокійно говорить. Степан не думає, як він буде дивитися у вічі батькам Оксани після



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


того, що трапилося. Він любить свою дружину якоюсь дивною любов’ю, бо хоче їй, вже тяжко хворій, допомогти повернутися до рідних, та про це треба було думати раніше. Їй така допомога вже ні до чого. Оксана в тяжкі хвилини розвеселяла Степана і його родину. Але так було не завжди. Його душа, хоч і покрита іржею («як на старих шаблях буває»), проте все ж відживає у най­страшніший момент життя — у передсмертний час дружини. І ось монолог-сповідь Степана розкриває сутність трагізму його долі:

Нас доля так уже скарала тяжко, Що, певне, й Бог простить усі гріхи. Хтось кров із ран теряв, а ми із серця. Хто засланий, в тюрму замкнутий був, а ми несли кайдани невидимі. Хто мав хвилини щастя в боротьбі, а нас важка, страшна душила змора, і нам не вділено було снаги ту змору подолати.

ПРОБЛЕМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ОБРАЗІВ ГЕРОЇВ ПОЕМИ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «БОЯРИНЯ»

План

I. Суспільно-політична атмосфера України й Московщини XVII ст.

II. Трагедія головної героїні поеми — трагедія народу.

 

1. Боротьба активної інтелігенції за суверенітет української дер­жави (Іван, Оксана).

2. Двозначне становище козацької старшини (Степан, Олекса Перейбійний).

3. Зрада частини української інтелігенції заради «панства вели­кого, лакомства нещасного».

4. Виховання українських дівчат на демократичних засадах та підневільне становище московських жінок.

III. Які «кайдани невидимі» були у кожного з героїв поеми Лесі Ук­
раїнки «Бояриня»?

БЕЗСМЕРТНА ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Леся Українка... Її ім’я золотими літерами закарбувалося на скрижа­лях нашої літератури, нашої історії. Ми споруджуємо їй пам’ятники, бу­дуємо меморіальні комплекси, влаштовуємо урочисті концерти на її честь і не підозрюємо, що дух її завжди присутній серед нас. Жінка-борець, жінка, яка «в серці має те, що не вмирає».

Життя Лесі Українки — це боротьба впродовж довгих років не тільки із суспільним ладом, що душив культуру народу, а й боротьби з хворо­бою, яка вразила її ще в тисяча вісімсот вісімдесят першому році. Пере­буваючи в стані постійного напруження, вона продовжувала писати свої безсмертні твори. Її горда вдача, її самокритичність, принциповість,


КЛАС



працелюбність, сила волі і вірність слову давно стали ідеалом для багатьох сучасників.

Леся Українка завжди була оптимісткою, вона мріє про щасливе життя свого народу в майбутньому. За це майбутнє вона готова була пожертву­вати собою:

Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна. Надія вернутись ще раз на Вкраїну, Поглянуть ще раз на рідну країну...

Україна стала її душею. Поетеса не бажала змиритися з підневільним становищем своєї нації. Бажання перемогти хворобу злилось у Лесі Ук­раїнки з бажанням звільнити дух земляків із кайданів рабства. У поезії «Contra spem spero!» видбиті всі порухи душі поетеси, основою яких був протест проти власного безсилля і безсилля співвітчизників. Ідея духов­ного об’єднання з метою визволення країни знайшла своє втілення у ба­гатьох її творах:

Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою.

У своїх творах поетеса прославляє борців, які здатні на будь-які тор­тури заради щастя народу. Читаючи поему «Давня казка», я дивувалася стійкості й мужності поета у боротьбі за волю рідного краю. Адже він го­товий і на смерть заради щастя народу.

Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі, той не знає, як людині боротьба і праця милі.

А скільки щирості й любові до рідного краю у пейзажній ліриці Лесі Українки:

Поглянуть іще раз на рідну країну, Поглянуть іще раз на синій Дніпро,— Там жити чи вмерти, мені все одно... Леся Українка написала багато творів, але якби в її поетичному до­робку була тільки «Лісова пісня», то саме це вже забезпечило б їй без­смертя. Ніжний, чарівний образ Мавки навіки увійшов у моє життя. Мавку чарує в людині її духовна краса. Вона сама не помічає того, що стоїть вище за користолюбивих і заздрісних людей, які виросли в праг­матичному суспільстві й стали його жертвами. Воля для Мавки є найне-обхіднішою умовою в житті. «Ну як таки, щоб воля та пропала? Се так колись і вітер пропаде»,— дивується вона. Лісова красуня вражає мене своєю мужністю у боротьбі за людину, готовністю прийти на самопожер­тву заради її щастя. Мавка пішла до людей, але не змирилася з обстави­нами, а вступила у боротьбу за людину, щоб вона змогла «своїм життям до себе дорівнятись». І саме в цьому, на мою думку, її велич.



УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА


Проблеми, порушені у «Лісовій пісні», хвилюють і наших сучасників. Адже і зараз є люди, які не розуміють, що справжнє щастя залежить не від матеріального забезпечення, а від духовного світу людини. Я не розу­мію тих, хто обманює самих себе, говорить про свої високі почуття, яких насправді немає. І мені хочеться звернутися до них словами Мавки: «Не зневажай душі своєї цвіту...»

Леся Українка залишила нам світлу зброю, своє чисте слово, ніжну музику. Життєвий і творчий шлях поетеси щедро пересипаний тернами, однак вона вперто йшла до мети і здійснила свій подвиг.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти