ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Давні польські хроністи, які писали про Україну X-XVI ст.

Створена 1113-1118 рр. у Києві "Повість минулих літ" стала підсумком тривалої традиції давньоруського літописання. В неї ввійшли як протографи попередні літописні зводи 996-997 рр., 1072-1073 рр., 1093-1095 рр. У той час коли Нестор, Сильвестр або Мстислав працювали над твором в Києві, подібну роботу в Кракові, що 1038 р. став столицею Польщі, у 1112-1116 рр. проводив автор, який, можливо, походив з Франції. Він написав історичний твір "Хроніка польська" ("Chronica Polonorum"). Автору "Хроніки польської" історики дали ім'я Галла Аноніма. Вона доведена до 1113 р. До історії України мають найбільше відношення опис походу Болеслава Хороброго на Київ у 1018 р. та відомості про міжусобну боротьбу на Русі. "Хроніку польську" Галла Аноніма переклав польською мовою 1923 р. Р. Гродецький (Anonim, t. zw. Gall. Chronika polska, przelozyl i opracowal R. Grodecki (Krakуw, 1923). Існує також російський переклад (Галл Аноним. Хроника и деяния князей или правителей польских. — М., 1961).

Відносини польського королівства і польських князівств з Києвом та Галицько-Волинським князівством відображені у "Хроніці поляків" Вінценті Кадлубека[1], в якій давня історія Польщі доведена до 1202 р. Щоправда, хід подій подано без хронології. В. Кадлубек звеличував роль католицької церкви, а польський народ романтично відносив до числа античних, виступав проти феодальної роздробленості. Хроніка В. Кадлубека при зображенні відносин Польщі з Руссю не позбавлена домислів і перекручень, виправдання польських претензій на руські землі. Є відомості про Романа Мстиславовича, яких немає у Іпатському списку. В оригіналі праця опублікована в серійному виданні історичних джерел (Monumenta Poloniae histуrica. — Lw., 1872. — Т. 2. — S. 191-455).

Невеликі блоки історичної інформації з історії Галича та ранньої історії Великого князівства Литовського є також у Хроніці польській (Chronicon polonorum) Яна із Чарнкова, доведеній до другої половини XIV ст.

"Аннали чи хроніку..." Польського королівства ("Annales seu cronicae incliti regni Poloniae Opera") до 1480 p. написав Ян Длугош. Твір складався з 12 книг. Автор широко використав давньоруське літописання, в тому числі цитати з літописів, що не збереглися. Ян Длугош був краківським каноніком від 1436 p., секретарем кардинала З.Олесницького (1439-1455 pp.), вихователем дітей короля Казимира IV. Під кінець життя став архієпископом Львівським. Витяги з руського літописання подавав мовою оригіналу (Opera omnia. — Krakуw, 1893, — V. 1-14; Грюнвальдская битва. — M.; Л., 1962; Roczniki czyli Kroniki slawnego Krуlewstwa Polskiego. Ksiзgi 1-4. — Warszawa, 1962-1969; Дослідження: Bobrzyсski M., Smolka St., Jan Dmgosz. — Krakуw, 1892).

Характерною рисою стилю Я. Длугоша було переказування довгих промов, які нібито виголошували зображувані ним історичні діячі. Цю манеру перейняв від нього послідовник "Анналів чи хроніки..." Я. Длугоша Б. Ваповський, який "Історію Корони Польської і Великого князівства Литовського" присвятив подіям 1480-1535 pp., кожного разу наголошуючи на потребі польсько-литовської унії.

До типу джерельних праць відносять польські історичні твори кінця XV—XVI ст., в яких широко розглядалися українські сюжети. Найбільше історики використовують "Трактат про дві Сарматії" (1517) М.Меховського (1456-1526 pp.). Від цього твору і до наших днів якоюсь мірою зберігається традиція називати українські землі давнього періоду Сарматією. Україна-Русь описана як "друга Сарматія". Деякі тогочасні та пізніші польські автори Бєльський, Стрийковський, Сарницький під сарматським народом розуміли лише шляхту.

Дуже багата на матеріали з історії України і Білорусі до другої половини XVI ст. "Хроніка польська, литовська, жмудська і всієї Русі" (1582) Мацея Стрийковського (1547-1582 pp.). Для її написання автор використав багато джерел руською мовою. На нього посилалися Феодосій Сафонович, Самуїл Величко й інші українські автори. Хроніка С. Стрийковського була написана поль­ською мовою. В. Антонович, який ґрунтовно студіював хроніку, дав їй дещо суперечливу оцінку: "Хроніка відзначається багат­ством матеріалу, так як Стрийковський мав під руками численні руські літописи, литовські, німецькі. Але, крім того, ми знаходимо в його хроніках новий матеріал — етнографічний, він багато мандрував і збагатився багатьма етнографічними відомостями... Але при такому достоїнстві хроніка Стрийковського страждає великим недоліком: він позбавлений критичного таланту, від чого саме багатство матеріалу шкодило йому... Він робить спробу групувати матеріали, але це йому не вдається... розповідає про одні і ті ж події по декілька раз... бере виписку з літопису Биховця, переробляє її поетично і робить із неї розмальовану історичну повість... Історична достовірність втрачається зовсім".

Певні відомості про західні українські землі подані у працях Марціна Кромера, упорядника королівського архіву й автора його опису "Invertarium archivi regni". На основі архівних документів М.Кромер написав "Опис Польщі" ("Descriptio Poloniae") і працю "Про походження і діяння роду поляків" ("De origine et rebus gestes Polonorum"), доведену до 1548 p.

Жоден історик українського козацтва не обходиться без "Хроніки Польської" Марціна Бєльського (1495-1575 pp.), до-повненої^ його сином Йоахімом Бєльським і доведеної до 1586 р. Вдруге Йоахім Бєльський продовжив хроніку до 1597 р. і видав саме продовження під заголовком "Dalszy ci^g kroniki polskiej, zawierajacy dzieje od 1587 do 1597". Саме в "Хроніці" M. Бєльсь­кого (або Бєльських) розповідалося про перший датований виступ українського козацтва під 1489 p., коли під командуванням сина польського короля Казимира IV Яна Ольбрахта "подоляни, русь і козаки" двічі завдали поразку татарам на Поділлі. При цьому особливо відзначились козаки, які добре знали ті місця.

Згадку М. Бєльського про українське козацтво використав Гвагнін (Gwagnin), чи Гваньїні Олександр (1534-1614 pp.), поль­ський хроніст італійського походження, котрий перебував на службі у польському війську. В 1578 р. він склав "Опис Сарматії Європейської", що 1611 р. був перекладений польською мовою. Цей найраніший переклад в Україні зберігається у Науковій бібліотеці Львівського університету та Центральній науковій бібліотеці HAH України в Києві. "Хроніка Європейської Сарма­тії" — монументальний твір, що складається з десяти частин: перша присвячена історії та географії Польщі; друга — Великого князівства Литовського; третя — хроніка "Руської землі", четвер­та — Пруссії, сьома — Великого князівства Московського та ін. Усі книги охоплюють більшість країн Європи від Гренландії до Греції та від Франконії до Московії.

Кожна книга, в свою чергу, поділяється на частини. Наприклад, "Хроніка землі Руської" має частину "Про руські князівства і їх народи", в якій коротко даються міркування про походження назви Русь, відомості з історії давньоруської держави, найвпливовіших княжих родів Острозьких, Заславських, Пронських, Чарторийських, Сангушків та інших, з особливою увагою до роду Острозьких. Друга частина "Хроніки Руської землі" присвячена "Опису границь і провінцій Руської землі": Білої Русі, що "коло Києва, Мозиря, Мстиславля, Вітеб­ська, Орші, Полоцька, Смоленська і Сіверської землі...", Чорної Русі, що в "московській Русі навколо Білого озера", потім — до Азії, Червоної Русі, розташованої біля гір, які називаються Бескидами. Народ у Русі — "слов'янський, руський, грецький і вірменський". Описані міста України, найповніше Київ, Львів, Кам'янець. Київ характеризується як "найстаріше і просторе місто..., що колись було столицею всієї руської землі". Гіперболічно змальовано родючість Подільської землі. "Ця країна... так плодородна і багата, що орач, кинувши в землю які-небудь зерна, одержує стократний прибуток. А поля і луки на диво настільки врожайні, що ледь видно з трави роги волів..." Описані вулики і мед у лісах, птиці, звірі. "Раніше ту землю населяли алани, готи, гети, кімани, половці, роксолани, церкасани (черкаські козаки — ?), що там і зараз над Дністром мають свою провінцію". М. Ковальський вважав, що цей опис не оригінальний, а текстуально близький до опису М.Мєховського.

Згадано про вигідне природно-географічне положення Кам'ян-ця для оборони проти татар.

Дуже детально описано Львів, хоч, на нашу думку, опис теж не оригінальний. "Славне місто Львів" — це "руське місто..., засноване і назване за іменем руського князя Льва". Місто "оточене двійними стінами і могутніми башнями, до того ж валом і глибоким ровом... В ньому є два замки, один в місті, а другий, прекрасно укріплений, розташований над містом, на дуже високій горі, його видно за 10 миль. В цьому місті є архієпископська столиця, там проживає і руський митрополит, в ньому немало церков римської і грецької релігії. Мають свою церкву і вірмени..."

В третій книзі міститься розділ "Опис половців, ятвягів і запорозьких козаків". Однак найбільше відомостей про козаків подано у третій частині третьої книги, що має назву "Про козаків низових, яких звичайно називають запорозькими". Тут описано місця проживання козаків, топографію Запорозької Січі, дні­провські пороги й острови. Виділено Томаківку, де жила більшість низових козаків. Розповідається про походи на турків і татар, внаслідок яких козаки "немалу шкоду наносять туркам і татарам, вже не раз руйнували Очаків, Техінію, Білгород і інші землі..." "Добре, що вони існують, — зазначав Гваньїні, — і живуть по­стійно на Дніпрі і островах". У старі часи козаки "ходили в перекопські степи ради добування звіра", "робили напади на татар, не дивлячись на їх чисельну перевагу". Взимку козаки "розходились в найближчі міста як Київ, Черкаси, Брацлав, Білу Церкву і ін., заховавши свої човни в безпечному місці біля Дніпра на острові і залишивши декілька сот людей в курені..."

Хоча вже незабаром після появи праці Гваньїні його почали звинувачувати в плагіаті (М. Стрийковський, котрий служив під командою Гваньїні у Вітебському гарнізоні, зробив це першим, заявивши, що Гваньїні списав текст з його рукопису). Без­сумнівно, Гваньїні насправді використав фактологічні матеріали з хронік Бєльських, Кромера, Стрийковського й інших попе­редників, але багато явищ узагальнив по-своєму. Стосовно українських козаків він давав дуже позитивні оцінки. Це останнє послужило тому, що його хроніку широко використовували українські автори XVI-XVIII ст., починаючи від автора Густинського літопису.

Отже, повідомлення і висновки польських хроністів XII-XVI CT. не завжди точні, часто повторюються в різних авторів. І все-таки саме в них неодноразово віднаходимо унікальні та достовірні факти з історії України, які не збереглися в інших джерелах.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти