1. Управління охороною навколишнього природного середовища полягає у здійсненні в цій галузі функцій спостереження, дослідження, контролю, прогнозування, екологічної експертизи, програмування, інформування та іншої виконавчо-розпорядчої діяльності.

Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є:

- реалізація законодавства;

- контроль за додержанням вимог екологічної безпеки;

- забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- раціональне використання природних ресурсів;

- досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища.

За системними ознаками можна виділити такі види екологічного управління: державне, корпоративне, місцеве, громадське.

До функцій державної системи екологічного управління належать: законодавче регулювання, нормування, експертиза, а також екологічний моніторинг, аудит, ліцензування, інформування, стандартизація, страхування, екологічна паспортизація, забезпечення відповідальності за екологічні правопорушення, що спрямовані переважно на забезпечення охорони та контролю за станом навколишнього природного середовища, прогнозування його змін.

2. Екологічна експертиза (франц. expertise, від лат. expertus) – це оцінка впливу на довкілля й здоров’я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього природного середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства.

Відносини в галузі екологічної експертизи регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Законом України «Про екологічну експертизу». За українським природоохоронним законодавством, проведення експертизи обов’язкове для будь-якої діяльності, що впливає на довкілля, для будь-якого проекту нововведень, технологій, для будівництва, реконструкцій тощо.

Основні завдання експертизи – сприяти дотриманню природоохоронних законів та оцінювати рішення щодо підтримки й відновлення довкілля.

Діють екологічні експертизи кількох типів: державні, громадські, відомчі, змішані. За призначенням вони бувають первинні і вторинні, за масштабами – локальні (об’єктні), районні, регіональні (обласні й міжобласні), державні, міждержавні. Процес експертизи передбачає оцінювання й аналіз технологій, техніки, проектів підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров’я людей, якості повітряного середовища, води, харчових продуктів, виявлення аномалій фізичних полів тощо.

Екологічна експертиза має спиратися на принципи обов’язковості її проведення, наукової обґрунтованості, законності висновків, незалежності, об’єктивності, широкої гласності та участі громадськості.

Державну екологічну експертизу здійснюють експертні комісії Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та його підрозділи на місцях, міжгалузеві комісії, а громадську експертизу – громадські комісії із залученням спеціалістів.

3. Моніторинг (віл лат. monitor – спостереження) – комплексна система спостережень, оцінки та прогнозу змін стану навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів.

Основними завданнями екологічного моніторингу є: спостереження за станом біосфери; оцінка та прогноз стану природного середовища; виявлення факторів і джерел антропогенного впливу на довкілля; оцінка природно-ресурсного потенціалу; контроль за дотриманням санітарно-гігієнічних норм; вибір індикаторів, які б найкраще показували стан довкілля.

Види моніторингу залежно від призначення:

- загальний (стандартний) – це оптимальні за кількістю та розміщенням параметри й періодичність спостережень за довкіллям, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої та загальнодержавної екологічної діяльності.

- оперативний (кризовий) – це інтенсивні спостереження за природними об’єктами, джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками, для забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації і прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення і господарювання.

- науковий (фоновий) – це багаторічні комплексні дослідження спеціально визначених об’єктів природоохоронних зон для оцінки та прогнозування зміни стану екосистем. Віддалених від об’єктів промислової і господарської діяльності, або одержання інформації, щоб визначити середньостатистичний (фоновий) рівень забруднення довкілля в антропогенних умовах.

Екологічний моніторинг здійснюється на чотирьох рівнях: локальному (на території окремих об’єктів, міст, на ділянках ландшафтів), регіональному (в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів), національному (на території країни в цілому), глобальному (дослідження і охорона природи здійснюється на основі міжнародних угод).

4. Одним із базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища є державне екологічне нормування. Екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов’язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища.

Система екологічних нормативів включає:

- нормативи екологічної безпеки (ГДК забруднювачів у навколишньому середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

- граничнодопустимі викиди (ГДВ) та скиди (ГДС) у навколишнє середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні встановлюватись з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних норм та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

В екологічному нормуванні необхідно відокремити два напрями: саме нормування та лімітування. При нормуванні визначаються нормативи ГДВ та ГДС забруднювачів у навколишнє середовище. Мета лімітування полягає у затвердженні для підприємств, установ та організацій лімітів використання або добування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювачів у навколишнє середовище та лімітів на утворення і розміщення відходів.

5. Основою екологічного обліку суб’єктів господарювання є екологічний паспорт, який необхідний для підготовки управлінських рішень.

Екологічний паспорт – комплексний документ, що містить характеристику взаємовідносин підприємства або взагалі будь-якого об’єкта з навколишнім природним середовищем.

Екологічний паспорт затверджується керівником підприємства після погодження з органами охорони природи. Процес екологічної паспортизації безперервний. Вона проводиться періодично за будь-яких змін технології, під час реконструкції підприємств та при освоєнні нової продукції.

В першій частині паспорта наводяться загальні відомості про виробництво: загальні дані про підприємство та його реквізити (назва підприємства та продукції, що виробляє це підприємство; потужність підприємства, кількість працівників); район розташування та займана площа; відомості про використання земельних ресурсів; витратні величини споживаної сировини, води, палива, повітря; характеристика викидів в атмосферу; відомості про споживану сировину, джерела водо- та теплопостачання; короткий опис технологічних схем виробництва основної продукції; технології очищення газодимових викидів в атмосферне повітря та стічних вод; оборотність, зберігання, транспортування продукції; вилучення твердих відходів; небезпечні матеріали; відомості про кращі альтернативні технології, що завдають меншої шкоди довкіллю; характеристика санітарно-захисної зони підприємства. У другій частині паспорта відображено заплановані природоохоронні заходи із зазначенням конкретних термінів, виконавців, обсягів і витрат, питомих і загальних викидів в атмосферне повітря та скидів стічних вод й відходів виробництва до і після впровадження кожного заходу.

В Україні на сьогодні набули розвитку напрями екологічної паспортизації потенційно небезпечних об’єктів, відходів, земельних ділянок, водних об’єктів, міст, радіаційно-екологічні паспорти.

6. Екологічний аудит – процес перевірки екологічних аспектів діяльності організації, оцінювання об’єктивних даних і відповідності вимогам екологічної безпеки.

Екологічний аудит може проводитися щодо підприємств, установ та організацій, їхніх філій та представництв чи об’єднань, окремих виробництв, інших господарських об’єктів у цілому або щодо окремих видів їхньої діяльності.

Екологічний аудит в Україні може бути добровільним або обов’язковим. Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об’єктів екологічного аудиту на замовлення зацікавленого суб’єкта, за згодою керівника чи власника об’єкта екологічного аудиту. Обов’язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення зацікавлених органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об’єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

7. Ліцензування – це видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Ліцензія – дозвіл, що видається компетентним державним органом, на проведення якого-небудь виду діяльності, разового або обумовленого певним числом разів упродовж визначеного періоду (наприклад, відстріл дичини, вилов риби, спускання забруднювачів).

Право на видачу ліцензій мають органи ліцензування: Міністерство екології та природних ресурсів України, Державний комітет ядерного регулювання України, Міністерство аграрної політики України, Національне космічне агентство України, Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет України із земельних ресурсів.

Контрольні запитання

1. У чому полягає сутність управління в галузі охорони навколишнього природного середовища?

2. Які основні функції екологічного управління?

3. Визначте мету та завдання екологічної експертизи. Які принципи проведення екологічної експертизи?

4. Які об’єкти та форми екологічної експертизи Ви знаєте7

5. У чому полягає різниця між загальним, оперативним та фоновим моніторингом? На скількох рівнях здійснюється моніторинг?

6. Що включає система екологічних нормативів?

7. Визначте мету, завдання та об’єкти екологічного аудиту. Які основні принципи та форми екологічного аудиту?

8. Дайте оцінку ролі екологічної паспортизації підприємств у визначенні їхнього впливу на навколишнє середовище. Які зміст і структура екологічного паспорта підприємства?

Література:

1. Білявський Г.О., Бутченко Л.І. Основи екології: теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Лібра, 2006. – Р.6, §§ 6.1-6.2, с.166-171.

2. Заверуха Н.М., Серебряков В.В., Скиба Ю.А. Основи екології: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2008. – Т.2.4., § 2.4.1., с.191-215.

3. Основи екології та соціоекології. За ред.. Бедрія Я. І. – Львів: «Афіша», 1999. - Р.2, § 2.11, с.177-183.

М’ягченко О.П. Основи екології. – Р.2, §2.6 , с. 58-60, §§ 2.9.13-2.9.14, с137-142, §2.10.8 , с. 162-163.

5. Закон України від 26 червня 1991р. №1268-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища».

6. Закон України від 9 лютого 1995р. №45/95-ВР «Про екологічну експертизу».

7. Закон України від 24 червня 2004р. №1862-ІV «Про екологічний аудит».

Предыдущая 1 2 3 4 5 678 9 Следующая