ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТЕМА № 7 ЕКОЛОГО-ГЕОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ В УКРАЇНІ

Екологія, з часів її визначення Е. Геккелем (1886 р.) як науки про відносини організмів до навколишнього середовища, зазнала істотних змін і наблизилась до категорії світоглядного характеру. Поряд з формуванням екології як конкретної наукової дисципліни складались і розвивались міждисциплінарні підходи до вивчення взаємодії живої і неживої природи (біоекологія, зооекологія, геоеко­логія, екологія людини, соціоекологія).

В надрах географічної науки, яка вивчає в комплексі єдність природи, населення, господарства, розвивається географічна еколо­гія (геоекологія), яку необхідно розглядати як ландшафтну, при умові широкого трактування категорії ландшафт (О. І. Горленко, 1991 р.). Геоекологія вивчає якість навколишнього середовища сто­совно умов життєдіяльності людини і існування живих організмів. В геоекологічних дослідженнях вивчається еколого-географічна си­туація (ЕГС), під якою розуміють стан в конкретний період в певному регіоні навколишнього середовища, ступінь його відповід­ності санітарно-гігієнічним нормам життя населення і природно-еко­логічним умовам існування живих організмів.

Еколого-географічна ситуація є залежною від властивостей ком­понентів природи, особливостей ландшафтів, рівня розвитку продук­тивних сил, пріоритетів суспільного розвитку і державно-правових механізмів їх реалізації. Вона, як правило, характеризується кількі­сними показниками, і відображає стан компонентів середовища існування людини і їх відповідність належному рівню комфортності, існуючі ековідносини в регіоні.

В умовах України ЕГС можна розглядати на різних рівнях: державному, регіональному, локальному, місцевому. Розглянемо ос­новні фактори формування ЕГС України. Серед них:

— історично висока освоєність території;

— різноманітний природно-ресурсний потенціал, який поєднує мінеральні, земельні, лісові, водні, рекреаційні ресурси, і значна його освоєнність;

— інтенсивна насиченість виробництвом, незадовільна структура
виробництва, за рахунок надмірного розвитку енерго та ресурсоміст­ких галузей, які виступають основними джерелами забруднення навколишнього середовища;

— високий рівень урбанізації центральних і східних регіонів;

— територіальна скупченість різноманітних природо користувачів;

— недостатність інвестицій в природоохоронну діяльність на даному етапі розвитку.

В результаті в багатьох регіонах України складається несприят­лива, а в ряді місць критична еколого-географічна ситуація, яку доцільно проілюструвати мовою цифр (за даними статистичного збірника «Охорона навколишнього середовища та використання природних ресурсів України» та «Еколого-географічні дослідження території України» (1988). Станом на 1991 р. в Україні нараховува­лось 314694 організованих джерел викидів шкідливих речовин в атмосферу. 31% промислових та інших об'єктів не мали санітарно захисних зон, розміри яких відповідали б нормативам. Кількість шкідливих речовин, які викидаються стаціонарними джерелами за­бруднення склала 38, 147 млн. т. Найбільше атмосферних забруд­нень припадає на індустріально розвинуті області: Донецьку, Дніп­ропетровську (відповідно 24,6 % і 22 %), Луганську (7,1 %), Харківську (6,3 %), Миколаївську (4,9 %), Кіровоградську (4,8 %), Запорізьку (4,7 %), Івано-Франківську (4 %), які в су­купності дають 78,4 % атмосферних викидів. Частка Тернопільської області для порівняння складає 0,35 %. Незважаючи на відчутне скорочення атмосферних викидів —8,7 млн. т, протягом шести ос­танніх років стан повітряного басейну України погіршується, особ­ливо в індустріальних районах і великих промислових центрах: Кривий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя. Атмосферні забруднення завдя­ки циркуляції повітряних мас є скрізь проникаючими і доступними і тому є небезпечними як для природних ландшафтів, населених живими організмами, так і для здоров'я людей.

Незадовільною є тенденція щодо використання води і забруд­нення поверхневих та підземних вод внаслідок скидання забрудне­них стічних вод, загальна кількість яких у 1991 році складала 4,29 млрд. м3 і зросла на 1,1 млрд. м3 протягом 1991 року. При цьому в природні водні об'єкти скидається 701 млн. м3 неочищених стічних вод, що в 3,3 рази більше в порівнянні з 1985 роком. Тенденція просто загрозлива.

У місцях водокористування в середньому по Україні невідповід­ність вод з санітарними нормами за хімічним та бактеріологічним показником відповідно складала 30,1 % та 27,4 %. В деяких облас­тях ці показники є ще вищими (Донецька—39,1 % та 48,1 %, Рівненська— 31,4 % та 51,4 %, Тернопільська 32,2 % та 61,5 %). Не відповідає державним стандартам і вода для споживання. Аналіз очищеної води з комунальних водопроводів показав, що в середньо­му 11,7 % хімічних та 7,3 % бактеріологічних показників перевищу­ють санітарно-допустимі норми.

Небезпечних масштабів досягає еродованість сільськогоспо­дарських угідь. Водною і вітровою ерозією щорічно виноситься з полів по Україні близько 470 млн. т родючих грунтів, що складає в середньому 15 т/га. На території Тернопільської області, а також Харківської, Хмельницької, Чернівецької, Івано-Франківської в ре­зультаті ерозії орних земель щорічно в середньому виноситься більше 24 т/га дрібнозему. Еродованість сільськогосподарських угідь в Івано-Франківській, Чернівецькій, Тернопільській, Хмель­ницькій, Вінницькій, Черкаській, Запорізькій, Дніпропетровській, Харківській областях, республіці Крим коливається від 20 до 40 %, а в Одеській, Кіровоградській, Миколаївській, Луганській перевищує 40 %, («Атлас природних условий и естественных ресурсов Украинской ССР»).

Надмірна хімізація сільського господарства призвела до забруднення як самих грунтів, так і продуктів сільськогосподарського виробництва нітратами, пестицидами, іншими шкідливими речовина­ми. Так, протягом 1988 року у 17 % продуктів виявлено перевищен­ня допустимого рівня нітратів. В овочах, фруктах та ягодах цей показник перевищував норму в 2,5 раза, по м'ясних продуктах — в 0,8 раза, у молочних продуктах— 1,2 раза. (Еколого-географічні дослідження території України, 1990 р.).

Крім названих видів забруднення середовища, на життєдіяль­ність людини впливає електромагнітне, шумове і вібраційне, теплове «забруднення», яким властива певна територіальна диференціація та специфіка впливу.

Після 1986 року першочерговою екологічною проблемою для всієї території України, і в першу чергу району аварії, є радіоактивне забруднення. Небезпека полягає в тому, що незначні дози радіації викликають ракові захворювання і генетичні пошкодження. Причому пік ракових захворювань приходить не раніше, ніж через 10—20 ро­ків. А вроджені вади, дефекти розвитку та інші спадкові хвороби, викликані пошкодженням генетичного апарату, проявляються, як правило, в наступних поколіннях: це діти, внуки, правнуки людини, яка отримала радіоактивне випромінювання («Радиация, дозы, зффекты, риск», 1990).

Вплив забрудненого середовища помітно відбивається на стані здоров'я населення України. Загальна захворюваність населення за останнє десятиріччя зросла на 35 % переважно за рахунок злоякіс­них пухлин, серцевосудинних хвороб, бронхіальної астми, цукрового діабету, алергії та інших. Рівень розповсюдження захворюваності населення України (без інфекційних хвороб) складав у 1988 році 109930 (на 100 тис. жит.), зріс показник первинної інвалідності, який у 1988 році становив 36,2 на 1000 жителів.

Ураження злоякісними пухлинами на цей же період становило 1356,8 на 10 000 жителів. Економічні збитки від інфекційної захво­рюваності у 1988 році склали 1,67 млрд. крб. (Екологічні дослі­дження території України).

На тривалість життя і захворюваність населення істотним чином вплинули процеси урбанізації, які знайшли відображення в територі­альній організації розселення, зміні форм проживання та різкому погіршенні умов життєдіяльності людей.

На приведеній картосхемі рис. 9 (автори В. А. Барановський, Л. Г. Руденко) методом картографічного синтезу (накладанням карт) показаний сучасний стан сумарного техногенного забруднення території України. Екологічна ситуація, як бачимо, дуже складна.

Надзвичайно забруднені території і території екологічного ли­ха — це 30-кілометрова зона аварії на ЧАЕС, північна частина Житомирської і Київської областей, міста Дніпродзержинськ, Полі­ське. Надзвичайно забруднені території: райони підвищеної радіаційної забрудненості (Житомирська, Київська і Чернігівська області, а також Донецька і південь Луганської області, Дніпропет­ровська, а також східні райони Кіровоградської, центральні райони Чорноморсько-Азовського узбережжя.)

Сучасна ЕГС дає підстави стверджувати науковцям, що на території України вичерпані можливості інтенсифікації природоко­ристування за сучасних технічних і технологічних умов. Пом'якшен­ня напруженості ЕГС в багатьох регіонах України можливе за рахунок:

— зміни структури виробництва, переорієнтації його розвитку на задоволення потреб населення;

— розробки і впровадження принципово нових екологічно зба­лансованих технологічних процесів у виробництво;

— посилення адресних природоохоронних інвестицій на вирі­шення провідних екологічних проблем (радіоактивного забруднення, ерозії і хімічного забруднення земель, забруднення малих і середніх рік);

— змістовного покращення системи екологічної освіти і вихо­вання;

— впровадження екологічних механізмів, важелів природокорис­тування (плати за ресурси, відшкодувань за нанесені збитки, за­бруднення).



 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти