В Україні проблема стандартизації термінології документаційного забезпечення управління особливо гостро постала в останній декаді ХХ століття. В цей період українське документознавство стикається з новими викликами: необхідністю розбудови системи спеціальних інститутів, прийняття нормативних актів, стандартів, методичних документів, розроблення проблем уніфікації і стандартизації документації, підготовки кваліфікованих кадрів. Одним із базових завдань стає унормування понятійного апарату науки. Залежно від напрямку дослідження, конкретної проблеми передбачається обрання певного варіанту розуміння терміна. У науковому обігу нараховуємо десятки авторських та стандартизованих визначень терміна діловодство, його синонімів та близьких за змістом понять, наприклад, справочинство, документаційне забезпечення управління, керування документацією, керування документаційними процесами.

Важливим організаційним проривом в укр. документознавсті стало заснування галузевої наукової інституції - Укр. науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства, започаткування професійної освіти за напрямами підготовки " Документознавство та інформаційна дільність", введення документознавства у навчальні плани спеціальності "Історія, архівознавство", першого фахового періодичного видання з документознавства - "Студії з архівної справи та документознавства " (1996 р.), затвердження паспорту наукової спеціальності "Д окументознавство та архівознавство" (2003 р.).

Першим оприлюденим авторським продуктом докладного аналізу змісту документознавства і перспектив його розвитку став підручник Н. М. Кушнаренко "Документоведение" (1997 р). Н. М. Кушнаренко виділяє загальне й особливе документознавство. Загальне включає три розділи – теорію документа (документологію), історію документа, історію і теорію документно-комунікаційної діяльності. До завдань особливого документознавства Н. М. Кушнаренко відносить вивчення окремих типів і видів документів, і процесів документно-комунікаційної діяльності. Особливе документознавство вона розділяє на спеціальне і часткове. Перше вивчає специфіку документів, що функціонують у бібліотеках, архівах музеях, інформаційних центрах. На цій підставі Н. М. Кушнаренко включає до структури документознавства на правах спеціальних наукових дисциплін – бібліотекознавство, бібліографознавство, архівознавство, музеєзнавство, інформацієзнавство. До часткового документознавства віднесено вивчення окремих видів документів, яке відбувається у межах відповідних дисциплін, наприклад, книго-патенто-картознавства.

Центральним об’єктом документознавства, на думку М. С. Слободяника, є документ як основний змістовий елемент документної інфраструктури суспільства. Запропонована М. С. Слободяником структура документознавства базується на необхідності забезпечення комплексного дослідження документа як системи в єдності трьох обов’язкових і достатніх елементів – матеріального носія, інформаційного наповнення, комунікаційної орієнтованості.

На сучасному етапі, документознавство є науковою дисципліною, яка виникла з традиційного документознавства. Єдине, що можна сказати з упевненістю це те, що назва «документознавство» добре закріпилася саме за сучасною його частиною. Воно має більш високу теоретичну забезпеченість, розглядає термін «документ» у широкому значенні. Відзначимо що, становлення документознавства також нерозривно пов’язане з ім’ям відомого історика, архівіста, доктора історичних наук, професора Московського державного інституту – К. Г. Мітяєва. Зорієнтована на теорію і практику архівної справи і діловодства, творчість неординарного науковця стала основоположною для створення документознавчої науки. К. Г. Мітяєв, визнаний засновник документознавства, котре пізніше дістало прикметникове означення класичне або традиційне. Традиційне документознавство сформувалося вперше як допоміжна дисципліна у рамках архівознавства, а після переходу на інформаційну парадигму і виникнення теоретичної бази виділилось у вигляді самостійної дисципліни, що вивчає різні форми оперативної документації. «Нова версія» документознавства з’явилася на базі традиційного документознавства, використовуючи широке трактування документа як об’єкта документознавства.

Структура документознавства поки що не розроблена повноцінно. Багато відомих вчених, такі як М. С. Слободяник, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. М. Кушнаренко та інші, працювало та працюють над проблемою визначення структури документознавства, але вони так і не пришли до єдиної думки щодо цього питання.

Сучасне документознавство має на своєму рахунку багато прогресивних концепцій та теорій. Його представники ведуть нескінченну працю з розширення його бази, ними написано багато книг та статей, котрі високо оцінені світовим науковим товариством. Питання розвитку та функціонування документознавства є дуже актуальними на наш час і потребують детальнішого його вивчення, де особливе значення треба приділити саме змісту та структурі цієї наукової дисципліни.

19.Визначення поняття "документ" в управлінському документознавстві.

Поняття документ широко застосовувався в усіх сферах діяльності. Його розуміють по-різному, залежно від специфіки тих обєктів, яким надається статус документа. Слово документ латинського походження. Від середньовіччя до ХХ ст. воно вживалося на позначення письмового свідчення, а згодом було запозичено в усі європейські мови. Його появу в укр. мові повязують із діяльністю російського царя Петра І в кінці ХVII - на початку XVIII ст, який надав перевагу всьому запозиченому. Спочатку документом називали папери, які підтверджували чиїсь права, законність володіння чим-небудь, мали юридичну силу.Юридична сила документа - властивість документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, і встановленим порядком оформлення. Документ повинен бути достовірним, переконливим, належним чином відредагованим й оформленим, містити конкретні пропозиції та вказівки. На юридичну силу документа впливають такі фактори: достовірність інформації, правельність оформлення й розміщення складових - реквізитів, компетентність автора.

Сьогодні документ - узагальнена назва всіх юридично значущих джерел інформації. Для управлінця - засіб фіксації й передавання управлінського рішення.У державному стандарті України 2732-94 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" під документом розуміється матеріальний обєкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію, оформлений у заведеному порядку й має відповідно до чинного законодавства юридичну силу.Основні ознаки документа:наявність інформації, яка має певний зміст; стабільна матеріальна форма, що забезпечує довготривале використання та зберігання документа; функціональна визначеність для передавання інформації в просторі та часі;правова вага: документ може слугувати письмовим доказом, засобом засвідчення чогось. Документ має двоєдину природу - являє собою єдність матеріальної форми та зафіксованої в ній інформації, яка є його головною складовою.

Специфіка документованої інформації:

1. цільове призначення : документ - носій соціально значущої інформації;

2. дискретність: інформація передається у вигляді окремих повідомлень завершиного характеру;

3.знаковість: повідомлення є закодованим текстом у певній знаковій системі;

4. фіксованість: інформація фіксується на матеріальному носієві;

5. інваріантність носіїв: інформація фіксується в будь-який спосіб. створений людиною;

6. тлінність: носії інформації зазначають старіння, псування, руйнування;

7. трансляційність: інформація може передаватися у просторі та часі, тиражуватися, переноситися з одного носія на інший;

8. мультиплікативність: можливість одночасного існування однієї і тієї інформації на різних носіях;

9. розпорошування: інформація, будучи зафіксованою на матеріальному носієві, віддділяється від автора;

10.якість, показниками якої є повнота, корисність, своєчасність, достовірність, новизна, доступність, цінність.

Особливості управлінських документів: створюється і використовується органами управління відповідно до встановленої компетенції і поставлених завдань; служать засобом закріплення функцій органів управління; містять інформацію довідкового та правового характеру; мають високий ступінь важливості й обовязковості для виконаннґ; найінтенсивніше використання в перші шість місяців після сворення.

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая