ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Теорія соціальної дії» М.Вебера,її сутність

Соціальна дія (включаючи невтручання або терпляче прийняття) може бути орієнтоване на минуле, сьогодення або очікуване в майбутньому поведінку інших. Воно може бути помстою за минулі образи, захистом від небезпеки в сьогоденні або заходами захисту від небезпеки, що загрожує в майбутньому. «Інші» можуть бути окремими особами, знайомими або невизначеним безліччю зовсім незнайомих людей. (Так, наприклад, «гроші» служать засобом обміну, яке дійова особа приймає тому, що орієнтує свої дії на очікування готовності з боку численних незнайомих і невизначених «інших» у свою чергу прийняти їх згодом у процесі обміну).

Концепція Вебера грунтується на існуванні різних типів дії. Найбільш важливим з них є дія целерациональное, «орієнтоване виключно на кошти, які (суб'єктивно) вважаються адекватними для (суб'єктивно) однозначно усвідомлювати цілей». Тут ступінь очевидності найвища. У міру спадання раціональності дія стає все менш зрозумілим, його безпосередня очевидність стає все меншою. І хоча в реальності межа, яка відокремлює целерациональное дію від ірраціонального, ніколи не може бути жорстко встановлено, хоча «частина будь-якого соціологічно релевантного дії (особливо в традиційному суспільстві) стоїть на грані того й іншого», тим не менш соціолог повинен виходити з целерационального дії як дії соціально-типового, розглядаючи інші види людської поведінки як відхилення від ідеального типу.

Отже, за Вебером, розуміння у чистому вигляді має місце там, де перед нами - целерациональное дію. Сам Вебер вважає, що в цьому випадку вже не можна говорити про психологічний розумінні, оскільки сенс дії, його цілі лежать за межами психології. Але поставимо питання по-іншому: що саме ми розуміємо в разі целерационального дії: сенс дії або самого діючого? Вебер тому вибрав як ідеально-типової моделі целерациональное дію, що в ньому обидва ці моменти збігаються: зрозуміти сенс дії - це і означає в даному випадку зрозуміти чинного, а зрозуміти діючого - значить зрозуміти сенс його вчинків. Такий збіг Вебер вважає тим ідеальним випадком, від якого повинна відправлятися соціологія. Реально найчастіше ці обидва моменти не співпадають, але наука не може, згідно з Вебером, відправлятимуться від емпіричного факту: вона повинна створити собі ідеалізованное простір. Таким «простором» є для соціології целерациональное дію.

Шість типів соціальної дії по їх орієнтації

М. Вебер виділив шість типів соціальної дії:

1. Правильний тип, в якому мета і засоби, що обираються об'єктивно адекватні одне одному і тому строго раціональні.

2. Тип, в якому обрані для досягнення мети кошти здаються адекватними самому суб'єкту. Об'єктивно вони можуть такими не бути.

3. Дія приблизне, без ясно визначеної мети і засобів, за принципом «може щось вийде».

4. Дія, що не має точної мети, що визначається конкретними обставинами і зрозуміле тільки з їх урахуванням.

5. Дія, лише частково зрозуміле їх його обставин. Воно включає і ряд незрозумілих елементів.

6. Дія, яке викликається зовсім незрозумілими психологічними або фізичними факторами і незрозуміло з раціональної позиції.

Така класифікація не є надуманою чи спекулятивною. Вона дозволяє впорядкувати всі види соціальної дії за ступенем убування раціональності, а, отже, і зрозумілості. На ділі перехід з одного типу в інший майже непомітний. Але накопичення зростаючих кількісних відмінностей у результаті перетворює тип целерационального дії в його протилежність, в тип ірраціонального, практично незрозумілого, незбагненного дії. Лише два останніх типи потребують пояснення з психологічної точки зору.

17.Історія розвитку соціологічної думки в Україні

Представник Провідна соціологічна ідея

С. Подолинський (1850-1891) Суспільне життя відбувається за законом боротьби за існування, аналіз соціального становища різних груп людей, соціальної мобільності і розшарування.

М. Драгоманов (1841-1895) Запровадження політичних свобод, демократизації, рівні права всіх націй

В. Антонович (1834-1908) Вивчення соціальної структури, психосоціальні типи, поведінка натовпу, чинники соціального розвитку

М. Грушевський (1866-1934) Виникнення і розвиток української та російської народності, становлення державності в Україні та Росії

В. Липинський (1882-1931) Солідарність між усіма мешканцями України, компроміс між усіма верствами на основі української державності

Д. Дорошенко (1882-1951) Провідна верства в державі - аристократія, створення демократичної буржуазної республіки

Структурний функціоналізм як соціологічна теорія соціології ХХ ст..

Структурний функціоналізм— напрямок у соціології, що розглядає суспільство, його явища й процеси як соціальні системи, що мають свою структуру й механізм взаємодії відповідних структурних елементів, кожний з яких виконує своєрідну роль, функцію в даній системі. Як одне явище може мати різні функції, так і та сама функція може виконуватися різними явищами.

Найбільш повно основи цієї концепції викладені Т. Парсонсом (1902—1979). Велику увагу він приділив проблемі стійкості, стабільності соціальних систем. Суспільний розвиток, за Парсонсом, відбувається в напрямку есе більшої структурної диференціації суспільств, ускладнення їхньої соціальної структури, що веде до зменшення їхньої стабільності.

Іншим представником структурного функціоналізму є Р. Мертон (1910—1999), що багато зробив для органічного сполучення теоретичного й емпіричного в соціології на основі розроблених ним теорій функціонального аналізу й «середнього рівня». У роботах Р. Мертона центральне місце займає розробка теорії й методології структурного функціоналізму.

Феноменологія як соціологічна теорія соціології ХХ ст..

Феноменологі́чна соціоло́гія — напрямок, парадигма в соціології, яка виникла в 60-тих роках ХХ століття і розглядає суспільство як явище, створене й постійно відтворюване в духовній взаємодії індивідів. Проблеми взаємодії індивідів, розуміння дій і вчинків одних осіб іншими, питання тотожності і відмінності наукового осмислення світу та реального відчуття його людиною стали предметом дослідження феноменологічної соціології.

Феноменологічна соціологія постала через необхідність вивчення соціального світу як повсякденного (буденного) життєсвіту індивіда, причому не просто індивіда, а людини, яка відчуває, переживає, прагне до чогось. В цьому випадку соціальний світ як об'єкт соціологічного вивчення перетворюється в світ феноменальний, світ суб'єктивного досвіду. Він постає тим життєсвітом, в якому дії людей мають суб'єктивне значення і залежать від об'єктів, які на них впливають. Цей феноменальний життєсвіт суб'єктивного досвіду й мав стати об'єктом ретельного вивчення феноменологічної соціології.

Прихильники феноменологічної соціології виходять з того, що зовнішній, оточуючий людей світ є результатом їхньої діяльності, творінням їхньої свідомості. Не заперечуючи об'єктивності цього світу (оскільки він існує як такий і поза людьми, поза їхньою свідомістю), соціологи вважають, що він стає значущим для людей лише тоді, коли вони його сприймають і коли він із зовнішнього, об'єктивного стає для індивідів внутрішнім, суб'єктивним. При цьому сприймають люди, як правило, не сам світ, а його явища (феномени).

Завдання феноменологічної соціології полягає в тому, щоб прояснити, виявити, зрозуміти, пізнати, як, яким чином люди структурують (упорядковують) сприйнятий світ (його феномени, явища) в своїй свідомості та як втілюють своє знання про світ у повсякденних діях, тобто в повсякденному житті. Представників феноменологічної соціології цікавить в першу чергу те, як об'єктивний світ соціальних явищ і процесів та його різноманітні структури сприймаються звичайними людьми в їхньому повсякденному житті. Тому прихильники феноменологічної соціології прагнуть теоретично осмислити соціальний світ в його людському, духовному бутті.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти