ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


На тему: «Фізіологія травлення»

Лекція № 10 з фізіології

На тему: «Фізіологія травлення»

Для І МС

Тип лекції: засвоєння нових знань.

 

Мета лекції:створити уявленняпро структурно-функціональну та регуляторну цілісність органів травної системи; розкрити механізми процесів секреції, моторики та всмоктування, що відбуваються у різних відділах травного тракту; сформувати розуміння принципів регуляції функції травлення.

 

Актуальність: функціонування шлунково-кишкового тракту залежить від правильного його використання, тобто від харчування, яке повинно бути адекватним для ферментно-кислотного складу будь-якого відділу травної системи. Тому знання особливостей різних відділів цієї системи є важливими не лише для медичних працівників, але і для кожної свідомої людини. Знання у даній галузі дадуть можливість забезпечити харчування, яке не приносить шкоди, а, отже, забезпечити якісну профілактику захворювань шлунково-кишкового тракту, що є ефективнішим, ніж лікування.

 

 

План лекції

 

1. Загальне поняття про систему травлення.

2. Травлення у ротовій порожнині.

3. Травлення у шлунку.

4. Травлення у тонкій та товстій кишці.

5. Всмоктування.

6. Функції печінки.

Загальне поняття про систему травлення

Для нормальної життєдіяльності організму необхідним є пластичний та енергетичний матеріал, який потрапляє в організм з їжею. Але лише мінеральні речовини, вода та вітаміни засвоюються організмом у тому вигляді, в якому поступають. Білки, жири, вуглеводи попадають у організм у вигляді складних комплексів і для того, щоб вони могли засвоїтися організмом, необхідна їх складна хімічна та фізична переробка. При цьому компоненти їжі повинні втрати свою видову специфічність (закодовану у вигляді антигенів), інакше вони будуть прийняті системою імунітету як чужорідні речовини. Для цього і функціонує система травлення.

Травлення – це сукупність фізичних, хімічних і фізіологічних процесів, що забезпечують обробку та перетворення харчових продуктів у прості хімічні сполуки (мономери), здатні засвоюватися організмом. Ці процеси послідовно відбуваються у всіх відділах травної системи (ротовій порожнині, глотці, стравоході, шлунку, тонкій та товстій кишці, з участю печінки, жовчного міхура та підшлункової залози).

У залежності від локалізації процесу розщеплення (гідролізу) поживних речовин розрізняють внутрішньоклітинне та позаклітинне травлення. Внутрішньоклітинне травлення являє собою процес гідролізу поживних речовин всередині клітини за допомогою лізосомних ферментів. Речовини поступають у клітину шляхом фагоцитозу та піноцитозу. Внутрішньоклітинне травлення характерне для простіших організмів (амеб). У людини воно спостерігається у лейкоцитах та клітинах СМФ.

Позаклітинне травлення поділяється на порожнинне та мембранне. Порожнинне травлення здійснюється за допомогою ферментів травних соків у порожнинах шлунково-кишкового тракту на відстані від місця утворення цих ферментів. Мембранне травлення відбувається у тонкій кишці на поверхні мікроворсинок за участю ферментів, фіксованих на їх мембрані, і завершується всмоктуванням – транспортом поживних речовин через клітини кишківника у кров чи лімфу.

Функції системи травлення:

1. Секреторна – пов’язана з виробленням залозистими клітинами травних соків: слини, шлункового, кишкового, підшлункового та жовчі.

2. Рухова (моторна) функція забезпечується гладкими м’язами травного апарату на всіх етапах травлення і полягає у жуванні, ковтанні, перемішуванні та просуванні їжі по травному тракту та виведенню з організму неперетравлених рештків.

3. Всмоктувальна функція здійснюється слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту. З порожнини органу у кров або лімфу поступають білки, жири, вуглеводи у вигляді амінокислот, жирних кислот і гліцерину, моноцукрів (глюкози, фруктози), води, солей, лікарських речовин.

4. Інкреторна функція полягає у виробленні гормонів, які регулюють секреторну, моторну та всмоктувальну функції шлунково-кишкового тракту. Це гастрин, секретин, холецистокінін, мотилін тощо.

5. Екскреторна функція забезпечується виділенням травними залозами у порожнину шлунково-кишкового тракту продуктів обміну (сечовина, аміак, жовчні пігменти), води, солей важких металів, лікарських речовин, які потім виводяться з організму.

Органи травлення виконують ряд нетравних функцій: регулюють водно-сольовий обмін, місцевий імунітет, кровотворну, фібринолітичну тощо.

Основні принципи регуляції процесів травлення

Усі процеси, що забезпечують процес травлення, не ізольовані, а пов’язані між собою. Поєднання процесів травлення забезпечує складний комплекс регуляторних механізмів, що включає: власні гастроінтестинальні гормони, інші біологічно активні сполуки, місцеві рефлекторні дуги, рефлекси за участю різних структур центральної нервової системи.

Центральний рефлекторний вплив (умовні та безумовні рефлекси) більше виражений у верхніх відділах травної системи. По мірі віддалення органів травлення від ротової порожнини рефлекторний вплив стає локальнішим, зростає роль гуморальних факторів регуляції травлення. Особливо вираженим є даний вплив на діяльність шлунку, підшлункової залози, печінки, 12-палої кишки. У тонкій та товстій кишці проявляються в основному місцеві механізми регуляції.

Нервова регуляція здійснюється за допомогою рефлекторних дуг, які починаються від рецепторів , розташованих у слизовій оболонці рота, різних аналізаторах (зорового, нюхового, слухового тощо), а також від механо-, хемо-, терморецепторів слизової оболонки різних відділів травного каналу. Ці рецептори реагують на кількість та якість їжі, аналізується об’єм, консистенція, ступінь розщеплення поживних речовин тощо. Від цих рецепторів інформація потрапляє у травні центри спинного та головного мозку, аналізується там, формується відповідь, яка повертається по еферентних шляхах вегетативної нервової системи (симпатичним, парасимпатичним та внутрішньоорганним нервовим структурам) до виконавчих клітин травної системи: залозистих клітин, гладких м’язів тощо. Внутрішньоорганний відділ нервової системи представлений у травному тракті нервовими сплетіннями: підслизовим та міжм’язовим. За допомогою цих сплетінь утворюються місцеві рефлекси, які замикаються в інтрамуральних гангліях.

У гуморальній регуляції функції травлення велику роль відіграють гастроінтестінальні (шлунково-кишкові) гормони, які виробляються ендокринними клітинами слизової шлунка, 12-палої кишки, підшлункової залози і є по своїй природі пептидами чи амінами. Гастроінтестінальні гормони здійснюють регуляторні впливи на клітини-мішені різними способами: ендокринним (доставляються до органів-мішеней загальним і регіональним кровотоком) і паракринним (дифундують через інтерстиціальну тканину до поряд або близько розташованої клітини). Гастроінтестінальні гормони приймають участь у регуляції секреції, моторики, всмоктування, трофіки, вивільнення інших регуляторних пептидів тощо. До них належать: гастрин, секретин, гастроінгібуючий пептид (ГІП), бомбезин, мотилін, холецистокінін-панкреозимін, гістамін, енкефалін, субстанція Р.

 

Травлення у порожнині рота

Травлення починається у ротовій порожнині, де відбувається механічна та хімічна обробка їжі. Механічна обробка полягає в подрібненні їжі, змочуванні її слиною та формуванні харчової грудки. Хімічна обробка відбувається за рахунок ферментів, що містяться в слині. У порожнину рота впадають протоки трьох пар великих слинних залоз: привушних, підщелепних, під'язикових і безліч дрібних залоз, що знаходяться на поверхні язика та у слизистій оболонці піднебіння та щік.

Слина виконує вказані нижче функції.

- Травна функція – змочування твердої їжі; початок розщеплення деяких харчових речовин (вуглеводів); формування харчової грудки.

- Екскреторна функція. У складі слини можуть виділятися деякі продукти обміну, такі як сечовина, сечова кислота, лікарські речовини (хінін, стрихнін), а також речовини, що поступили в організм (солі ртуті, свинцю, алкоголь).

- Захисна функція. Слина має бактерицидну дію; може частково нейтралізувати кислоти і луги. У слині знаходиться велика кількість імуноглобулінів (антитіл), що захищає організм від патогенної мікрофлори. У слині виявлені речовини, що відносяться до системи згортання крові: чинники згортання крові, що забезпечують місцевий гемостаз; речовини, що перешкоджають згортанню крові і що володіють фібринолітичною активністю; речовина, що стабілізує фібрин. Слина захищає слизову оболонку порожнини рота від пересихання.

- Трофічна функція. Слина є джерелом кальцію, фосфору, цинку для формування емалі зуба.

Склад і властивості слини.

Склад слини різних залоз неоднаковий. Привушні залози і залози, розташовані на бічних поверхнях язика, є серозними, тобто містять багато води, білка та солей. Ця слина є найрідшою. Залози, розташовані на корені язика, твердому і м'якому піднебінні, відносяться до слизистих слинних залоз, секрет яких містить багато муцину (слизу). Підщелепні та під'язикові залози є змішаними. Під’язикові залози виділяють найбільш в’язку слину.

Слина, що знаходиться в ротовій порожнині, є змішаною. У дорослої людини за добу утворюється 0,5-2 л слини. Вона складається з 99% води і 1% сухого залишку. Сухий залишок представлений органічними і неорганічними речовинами. Серед неорганічних речовин - аніони хлоридів, бікарбонатів, сульфатів, фосфатів; катіони натрію, калію, кальцію, магнію, а також мікроелементи: залізо, мідь, нікель та ін. Органічні речовини слини представлені в основному білками (ферменти, муцин та лізоцим)

Білкова слизиста речовина муцин склеює окремі частинки їжі, формує харчову грудку та полегшує її проковтування.

Основними ферментами слини є амілаза та мальтаза, які діють тільки в слабколужному середовищі. Амілаза розщеплює полісахариди (крохмаль, глікоген) до мальтози (дисахариду). Мальтаза діє на мальтозу і розщеплює її до глюкози.

У слині міститься білкова речовина лізоцим (мурамідаза), що володіє бактерицидною дією.

pH змішаної слини коливається в межах 6,8-7,4іможе мінятись в залежності від швидкості секреції. При різкому збільшенні секреції слина може стати лужною (рН до 7,8).

Їжа знаходиться в порожнині рота всього біля 15 секунд, тому тут не відбувається повного розщеплювання крохмалю. Але травлення в ротовій порожнині має дуже велике значення, оскільки є пусковим механізмом для функціонування шлунково-кишкового тракту і подальшого розщеплюванняїжі.

Регуляція слиновиділення.

Під час попадання їжі у ротову порожнину відбувається подразнення механо-, термо- і хеморецепторів слизової оболонки. Збудження від цих рецепторів по чутливих волокнах язикогорлового ті інших нервів поступає в центр слиновиділення у довгастому мозку. Від слиновидільного центру по еферентних волокнах збудження доходить до слинних залоз і залози починають виділяти слину. Еферентний шлях представлений парасимпатичними і симпатичними волокнами. Ацетилхолін, що виділяється при подразненні парасимпатичних волокон, що іннервують слинні залози, приводить до відділення великої кількості рідкої слини, яка містить багато солей і мало органічних речовин. Норадреналін, що виділяється при подразненні симпатичних волокон, викликає відділення невеликої кількості густої, в'язкої слини, яка містить мало солей і багато органічних речовин. Таку ж дію спричиняє адреналін. Субстанція Р стимулює секрецію слини. СО2 підсилює слиноутворення. Больові подразнення, негативні емоції, розумова напруга гальмують секрецію слини.

Слиновиділення здійснюється не тільки за допомогою безумовних, але і умовних рефлексів. Вигляд і запах їжі, звуки, пов'язані з її приготуванням, а також інші подразники, якщо вони раніше співпадали з прийомом їжі, розмова і спогад про їжу викликають умовно-рефлекторне слиновиділення. Якість і кількість відокремлюваної слини залежать від особливостей харчового раціону. Наприклад, при прийомі води слина майже не відділяється. У слині, що виділяється на харчові речовини, міститься значна кількість ферментів, вона багата муцином. При попаданні у ротову порожнину неїстівних, шкідливих речовин виділяється велика кількість рідкої слини, бідної органічними сполуками.

Травлення в шлунку

Їжа з ротової порожнини поступає у шлунок, де вона піддається подальшій хімічній та механічній обробці. Крім того, шлунок є харчовим депо. Механічна обробка їжі забезпечується моторною діяльністю шлунку, хімічна здійснюється за рахунок ферментів шлункового соку. Подрібнені та хімічно оброблені харчові маси у суміші з шлунковим соком утворюють рідкий або напіврідкий хімус.

Шлунок виконує наступні функції: секреторну, моторну, всмоктувальну (ці функції будуть описані нижче), екскреторну (виділення сечовини, сечової кислоти, креатиніну, солей важких металів, йоду, лікарських речовин), інкреторную (утворення гормонів гастрину і гістаміну), гомеостатичну (регуляція pH), участь у гемопоезі (вироблення внутрішнього фактора Касла).

Секреторна функція шлунку.

Секреторна функція шлунку забезпечується залозами, що знаходяться в його слизовій оболонці. Розрізняють три види залоз: кардіальні, фундальні (власні залози шлунку) та пілоричні (залози воротаря). Залози складаються з головних, парієтальних (обкладочних), додаткових клітин і мукоцитов.

Головні клітини виробляють пепсиногени, парієтальні - соляну кислоту, додаткові і мукоцити, - мукоїдний секрет. Фундальні залози містять всі три типи клітин. Тому до складу соку фундального відділу шлунку входять ферменти і багато соляної кислоти і саме цей сік відіграє провідну роль у шлунковому травленні.

Склад і властивості шлункового соку.

У дорослої людини протягом доби утворюється і виділяється близько 2 -2,5 л шлункового соку. Натщесерце виділяється невелика кількість соку, рН якого близький до нейтрального. Він складається переважно з води, слизу та електролітів. Споживання їжі різко підсилює сокоутворення і змінює його склад. При цьому обкладові клітини вивільняють велику кількість соляної кислоти і реакція шлункового соку стає кислою (pH 1,5-1,8). У його склад входять вода - 99% і сухий залишок - 1%. Сухий залишок представлений органічними і неорганічними речовинами.

Склад шлункового соку

 

    Вода 98-99%     Сухий залишок 1-2%
  Органічні речовини 0,15-0,35% Неорганічні речовини 0,65-0,85%
Ферменти Інші речовини   -Хлориди -Фосфати -Сульфати -Нітрати -Солі заліза -Соляна кислота (0,4--0,6%)
Травні ферменти Нетравні ферменти     -Органічні кислоти -Білки -Слиз
Протеази Непротеази   -Лізоцим -Муколізин
-Пепсин -Пепсин В -Реннін -Гастриксин -Ліпаза

 

 

До складу органічних речовин входять протеолітичні ферменти, головну роль серед яких відіграють пепсини. Пепсини виділяються в неактивній формі у вигляді пепсиногенів. Під впливом соляної кислоти вони активуються. Найкраще ферментативна активність проявляється при pH 1,5 - 2,0. Ферменти розщеплюють білки до альбумоз і пептонів. Гастриксин гідролізує білки при pH 3,2 - 3,5. Реннін (хімозин) викликає звурджування молока у присутності іонів кальцію, оскільки переводить розчинний білок казеїноген у нерозчинну форму - казеїн.

У шлунковому соці є також і непротеолітичні ферменти. Шлункова ліпаза мало активна і розщеплює тільки емульговані жири. У шлунку продовжується гідроліз вуглеводів під впливом ферментів слини. Це стає можливим тому, що харчова грудка, що потрапила у шлунок, просочується кислим шлунковим соком поступово. І в цей час у внутрішніх шарах харчової грудки в лужному середовищі продовжується дія ферментів слини.

До складу органічних речовин входить лізоцим, що забезпечує бактерицидні властивості шлункового соку. Шлунковий слиз, що містить муцин, захищає слизисту оболонку шлунку від механічних і хімічних подразнень і від самоперетравлювання. У шлунку виробляється гастромукопротеїд, або внутрішній фактор Касла. Він утворює комплекс з вітаміном В12, захищає його, транспортує з кишки у кров, так як вітамін В12 бере участь у еритропоезі. У шлунковому соці містяться також амінокислоти, сечовина, сечова кислота.

Головний неорганічний компонент шлункового соку - соляна кислота, яка знаходиться у вільному і зв'язаному з протеїнами стані. Соляна кислота виконує ряд функцій: 1) сприяє денатурації і набуханню білків у шлунку, що полегшує їх подальше розщеплювання пепсинами; 2) активує пепсиногени і перетворює їх на пепсини; 3) забезпечує антибактеріальну дію шлункового соку; 4) сприяє нормальній евакуації їжі з шлунку: відкриттю пілоричного сфінктера з боку шлунку і закриттю з боку 12-палої кишки; 6)збуджує секрецію підшлункової залози.

Крім того, в шлунковому соці містяться наступні неорганічні речовини: хлориди, бікарбонати, сульфати, фосфати, натрій, калій, кальцій, магній і ін.

Травлення у товстій кишці

З тонкої кишки хімус через ілеоцекальний сфінктер (баугінієву заслінку) переходить у товсту кишку. Роль товстої кишки у процесі перетравлювання їжі невелика, оскільки їжа майже повністю перетравлюється і всмоктується у тонкій кишці, за винятком рослинної клітковини. У товстій кишці відбуваються концентрація хімусу шляхом всмоктування води, формування калових мас і видалення їх з кишківника. Тут також відбувається всмоктування електролітів, водорозчинних вітамінів, жирних кислот, вуглеводів.

Всмоктування

Всмоктування - це процес транспорту перетравлених харчових речовин з порожнини шлунково-кишкового тракту в кров, лімфу та міжклітинний простір. Воно здійснюється впродовж всього травного тракту, але в кожному відділі є свої особливості.

Механізми всмоктування.

Для всмоктування мікромолекул - продуктів гідролізу поживних речовин, електролітів, лікарських препаратів - використовуються декілька видів транспортних механізмів.

1. Пасивний транспорт, що включає дифузію, фільтрацію і осмос.

2. Полегшена дифузія.

3. Активний транспорт.

Дифузія заснована на градієнті концентрації речовин у порожнині кишківника, у крові або лімфі. Шляхом дифузії через слизову оболонку кишківника переносяться вода, аскорбінова кислота, піридоксин, рибофлавін і багато лікарських препаратів. Фільтрація заснована на градієнті гідростатичного тиску. Так, підвищення внутрішньокишкового тиску до 8-10 мм рт.ст. збільшує в 2 рази швидкість всмоктування з тонкої кишки розчину кухонної солі. Сприяє всмоктуванню збільшення моторики кишківника.

Переходу речовин через напівпроникну мембрану ентероцитів допомагають осмотичні сили. Якщо у шлунково-кишковий тракт ввести гіпертонічний розчин якої-небудь солі (кухонної, англійської і т.д.), то по законах осмосу рідина з крові і навколишніх тканин, тобто з ізотонічного середовища, всмоктуватиметься у бік гіпертонічного розчину, тобто у кишківник, і спричинюватиме очищаючу дію. На цьому заснована дія сольових послаблюючих. По осмотичному градієнту всмоктуються вода, електроліти.

Полегшена дифузія здійснюється також по градієнту концентрації речовин, але за допомогою особливих мембранних носіїв, без витрати енергії і швидше, ніж проста дифузія. Так, за допомогою полегшеної дифузії переноситься фруктоза.

Активний транспорт здійснюється проти електрохимічного градієнта навіть при низькій концентрації цієї речовини у просвіті кишківника, за участю носія та вимагає витрати енергії. Як носій-транспортер найчастіше використовується Na+, за допомогою якого всмоктуються такі речовини, як глюкоза, галактоза, вільні амінокислоти, солі жовчних кислот, білірубін, деякі ди- і трипептиди.

Шляхом активного транспорту всмоктуються також вітамін В12, іони кальцію. Активний транспорт украй специфічний і може пригноблюватися речовинами, що мають хімічну схожість з субстратом.

Гальмується активний транспорт при низькій температурі і дефіциті кисню. На процес всмоктування впливає pH середовища.

Деякі високомолекулярні речовини транспортуються шляхом ендоцитозу (піноцитозу і фагоцитозу). Цей вид транспорту має значення при перенесенні у новонародженого білків, імуноглобулінів, вітамінів, ферментів грудного молока.

Деякі речовини, наприклад, вода, електроліти, антитіла, алергени можуть проходити через міжклітинні простори. Такий вид транспорту називається персорбцією.

Функції печінки

Печінка - це залоза зовнішньої секреції, яка виділяє свій секрет у дванадцятипалу кишку. Свою назву вона одержала від слова «піч», оскільки в печінці найвища температура у порівнянні з іншими органами. Печінка є складною «хімічною лабораторією», в якій відбуваються процеси, пов'язані з утворенням тепла. Печінка бере найактивнішу участь у травленні та виконує цілий ряд інших важливих функцій, які будуть розглянуті нижче. Через неї проходять майже всі речовини, у тому числі і лікарські, які так само, як і токсичні продукти, знешкоджуються.

Травна функція печінки.

Цю функцію можна розділити на секреторну, або жовчоутворення (холерез) й екскреторну, або жовчовиділення (холекінез). Жовчоутворення відбувається безперервно (жовч накопичується у жовчному міхурі), а жовчовиділення - тільки під час травлення (через 3-12 хв після початку прийому їжі). При цьому жовч спочатку виділяється з жовчного міхура, а потім з печінки у дванадцятипалу кишку. Тому прийнято говорити про печінкову та міхурову жовч.

За добу відділяється 500 - 1500 мл жовчі. Вона утворюється их печінкових клітинах - гепатоцитах, який контактують з кровоносними капілярами. З плазми крові за допомогою пасивного та активного транспорту в гепатоцити надходить ряд речовин: вода, глюкоза, креатинін, електроліти і ін. У гепатоцитах утворюються жовчні кислоти та жовчні пігменти, потім всі речовини з гепатоцитів виділяються у жовчні капіляри. Далі жовч поступає у жовчні печінкові протоки. Останні впадають у загальну жовчну протоку, до якої впадає і міхурова протока. Із загальної жовчної протоки жовч потрапляє у дванадцятипалу кишку.

Функції та склад жовчі.

Жовч виконує цілий ряд важливих функцій. 1. Емульгує жири, роблячи водорозчинними жирні кислоти. 2. Сприяє всмоктуванню тригліцерідов і утворенню міцел і хіломікронов. 3. Активує ліпазу. 4. Стимулює моторику тонкого кишківника. 5. Інактивує пепсин у дванадцятипалій кишці. 6. Має бактерицидну та бактеріостатичну дію щодо кишкової флори. 7. Стимулює проліферацію та злущування ентероцитів. 8. Підсилює гідроліз і всмоктування білків і вуглеводів. 9. Стимулює жовчоутворення і жевчовиділення.

Печінкова жовч має золотисто-жовтий колір, міхурова - темно-коричневий; pH печінкової жовчі - 7,3 - 8,0, відносна густина - 1,008-1,015; pH міхурної жовчі - 6,0 - 7,0 за рахунок всмоктування гідрокарбонатів, а відносна густина - 1,026-1,048.

Жовч складається з 98% води і 2% сухого залишку, куди входять органічні речовини: солі жовчних кислот, жовчні пігменти - білірубін і білівердин, холестерин, жирні кислоти, лецитин, муцин, сечовина, сечова кислота, вітаміни А, В, С; незначна кількість ферментів: амілаза, фосфатаза, протеаза, каталаза, оксидаза, а також амінокислоти та глюкокортикоїди; неорганічні речовини: Na+, К+, Са2+, Fe2+, Сl-, НСО32-, SO42-, РО43-. У жовчному міхурі концентрація всіх цих речовин у 6 разів більша, ніж у печінковій жовчі.

Холестерин - 80% його утворюється в печінці, 10% - у тонкому кишківнику, решта - у шкірі. За добу синтезується близько 1 г холестерину. Він бере участь в утворенні міцел і хиломікронів і лише 30% всмоктується з кишківника у кров. Якщо порушується виведення холестерину (при захворюванні печінки або неправильній дієті), то виникає гіперхолестеринемія, яка проявляється або атеросклерозом, або жовчнокам'яною хворобою.

Жовчні кислоти синтезуються з холестерину. Взаємодіючи з амінокислотами гліцином і таурином, утворюють солі глікохолевої (80%) і таурохолевої кислот 20%). Вони сприяють емульгуванню та кращому всмоктуванню у кров жирних кислот і жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К). За рахунок гідрофільності та ліпофільності жовчні кислоти здатні утворювати міцели з жирними кислотами та емульгувати останні.

Жовчні пігменти - білірубін і білівердин надають жовчі специфічного жовто-коричневого забарвлення. У печінці, селезінці та кістковому мозку відбувається руйнування еритроцитів і гемоглобіну. Спочатку з гему утворюється білівердин, а потім непрямий (некон’югований) білірубін. Далі разом з білком у нерозчинній у воді формі білірубін з кров'ю транспортується у печінку. Там, з'єднавшись з глюкуроновою та сірчаною кислотами, він утворює водорозчинні кон'югати які виділяються печінковими клітинами у жовчну протоку і в дванадцятипалу кишку, де від кон'югата під дією мікрофлори кишківника відщеплюється глюкуронова кислота та утворюється стеркобілін, що додає калу відповідне забарвлення, а після всмоктування з кишківника у кров, а потім в сечу - уробілін, який забарвлює сечу в жовтий колір. При пошкодженні клітин печінки, наприклад, при інфекційному гепатиті або закупорці жовчних проток каменями чи пухлиною, у крові накопичуються жовчні пігменти, з'являється жовте забарвлення склер і шкіри.

У нормі вміст загального білірубіну в крові складає 4 - 20,6 мкмоль/л.

Лекція № 10 з фізіології

на тему: «Фізіологія травлення»

Для І МС

Тип лекції: засвоєння нових знань.

 

Мета лекції:створити уявленняпро структурно-функціональну та регуляторну цілісність органів травної системи; розкрити механізми процесів секреції, моторики та всмоктування, що відбуваються у різних відділах травного тракту; сформувати розуміння принципів регуляції функції травлення.

 

Актуальність: функціонування шлунково-кишкового тракту залежить від правильного його використання, тобто від харчування, яке повинно бути адекватним для ферментно-кислотного складу будь-якого відділу травної системи. Тому знання особливостей різних відділів цієї системи є важливими не лише для медичних працівників, але і для кожної свідомої людини. Знання у даній галузі дадуть можливість забезпечити харчування, яке не приносить шкоди, а, отже, забезпечити якісну профілактику захворювань шлунково-кишкового тракту, що є ефективнішим, ніж лікування.

 

 

План лекції

 

1. Загальне поняття про систему травлення.

2. Травлення у ротовій порожнині.

3. Травлення у шлунку.

4. Травлення у тонкій та товстій кишці.

5. Всмоктування.

6. Функції печінки.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти