ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Навчальний посібник для 10—11 класів середньої загальноосвітньої школи

Я. В. КОДЕНКО

ОСНОВИ МЕДИЧНИХ ЗНАНЬ

Навчальний посібник для 10—11 класів середньої загальноосвітньої школи

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

КИЇВ «APT-ОСВІТА» 2004

 

 

ЗМІСТ

 

Передмова ..............................................................................5

Розділ 1. Нещасні випадки. Значення першої медичної допомоги.................................................................7

§ 1. Поняття ризику і небезпеки .............................7

§ 2. Завдання медичної служби під час стихійних лих і техногенних аварій...................................................................9

§ 3. Травми, нещасні випадки під час аварій на транспорті. Дитячий травматизм і його профілактика..........................15

Розділ 2. Рани та їх обробка.....................................................................18

§ 4. Класифікація ран. Асептика і антисептика...........................................18

§ 5. Основні види ускладнень при пораненнях та їх профілактика ................22

§ 6. Пов'язки і правила їх накладання ............................................................30

Розділ 3. Переломи кісток.............................................................................41

§ 7. Поняття про переломи. Ознаки перелому...........................................41

§ 8. Подання першої медичної допомоги при перелом..........................44

Розділ 4. Закриті ушкодження................................................................50

§ 9. Допомога в разі удару та синдрому тривалого зд.........................50

§ 10. Перша допомога у випадках вивихів, розтягнень зв'язок та м'язів .............................52

§ 11. Найхарактерніші побутові небезпечні ситуації ........................................................53

 

Розділ 5. Допомога в разі хімічних чи фізичних ушкоджень ..........................................56

§ 12. Опіки, їх класифікація. Перша допомога при опіках ...........................56

§ 13. Тепловий та сонячний удари...............................................................59

§ 14. Обмороження....................................................................................60

§ 15. Електротравми ...................................................................................62

§ 16. Укуси отруйних змій і комах ...............................................................64

Розділ 6. Дія йонізуючого випромінювання...............................................68

§ 17. Поняття про радіоактивність, радіаційний фон ...............................68

§ 18. Біологічна дія йонізуючого випромінювання................................70

§ 19. Клінічна картина радіаційного ураження .....................................71

§ 20. Допомога населенню в разі радіоактивного забруднення місцевості...............73

Розділ 7. Перша допомога у разі отруєння ...................................................................77

§ 21. Поняття про отруєння. Найхарактерніші ознаки отруєння ...............................77

Розділ 8. Вплив на організм алкоголю, наркотичних і токсичних речовин.............84

§ 22. Поняття про алкоголізм, наркоманію, токсикоманію ........................................84

Розділ 9. Соматичні захворювання основних систем органів людини .....................91

§ 23. Хвороби дихальної системи ................................................................................91

§ 24. Хвороби нервової системи...........................................................................................92

§ 25. Хвороби органів травлення..........................................................................................92

§ 26. Порушення обміну речовин..........................................................................................94

§ 27. Хвороби системи кровообігу........................................................................................94

§ 28. Найпростіші тести на виявлення ознак життя .............................................................97

§ 29. Непрямий масаж серця і штучна вентиляція легенів..................................................100

Розділ 10. Інфекційні захворювання.............................................104

§ 30. Збудники інфекційних захворювань ......................................104

§ 31. Клінічна картина інфекційнцх захворювань.............................113

§ 32. Шляхи проникнення інфекцій в організм людини. Профілактика інфекційних захворювань........114

 

§ 33. Імунітет..........................................................................117

 

§ 34. Найхарактерніші дитячі захворювання.............................................122

Розділ 11. Основи медичної деонтології .....................................................127

§ 35. Значення догляду за хворими. Особиста гігієна хворого .....................127

§ 36. Особливості догляду за хворою дитиною ........................................128

§ 37. Догляд за хворими під час лікування..................................................128

§ 38. Вимірювання головних числових характеристик стану хворого .......................129

§ 39. Проведення медичних процедур......................................................................132

Розділ 12. Фізичний і статевий розвиток підлітків....................................................136

§ 40. Анатомо-фізіологічні і психологічні особливості підліткового періоду.......................136

§ 41. Статевий розвиток та періоди життя жінки............................................................................139

§ 42. Вагітність і пологи ................................................................................................................145

§ 43. Допомога під час пологів.......................................................................................................148

§ 44. Розлади статевої функції .....................................................................................................150

Термінологічний словник.........................................................................................................156

Література..................................................................................................159

ПЕРЕДМОВА

Шановні учні!

Перед вами навчальний посібник з курсу «Основи медичних знань». Потреба в ньому виникла у зв'язку з тим, що медичні знання мають важливе значення для людини. Життя людині дається лише один раз, і треба навчитися берегти його. Стихійні лиха, забруднення навколишнього середовища, аварії на підприємствах і транспорті, злочинні напади — ось далеко не повний перелік чинників, котрі можуть призвести до травмування людей і навіть до смерті. Велике занепокоєння викликає поширення тяжких інфекційних захворювань. Люди часто гинуть лише тому, що оточуючі неспроможні вчасно подати їм допомогу через відсутність елементарних медичних знань.

 

Курс «Основи медичних знань» допоможе вам навчитися правильно поводити себе в ситуаціях, пов'язаних із загрозою для вашого життя чи життя оточуючих, подавати першу медичну допомогу собі чи товаришу в разі травми, отруєння, підкаже, як зміцнити здоров'я. До посібника увійшли відомості, тісно пов'язані з курсом «Людина та її здоров'я». Вони, на наш погляд, є базою для вивчення матеріалу, що стосується гігієни і збереження здоров'я школяра.

 

«Здоров'я» і «хвороба» — основні поняття медицини. Під здоров'ям розуміють гармонійну єдність біологічних і соціальних якостей людини, під хворобою — порушення цієї гармонії. Отже, доцільно розглянути головні фактори, що визначають стан здоров'я як окремої людини, так і суспільства в цілому.

 

Такими факторами є насамперед соціально-економічні, які залежать від рівня розвитку промисловості, освіти, медицини, характеру харчування тощо. Вони можуть спричинити цілий ряд захворювань. Так, населення розвинутих країн страждає переважно на захворювання серцево-судинної системи, гіпертонію, психічні хвороби. У слаборозвинутих країнах основною проблемою медичної служби є інфекційні захворювання, хвороби, пов'язані з неповноцінним харчуванням, дефіцитом вітамінів.

 

Другу групу факторів визначає стан природного середовища, тобто клімат, рослинний і тваринний світ, космічні чинники — рівень сонячної активності, природний радіаційний фон. Про їх негативний вплив свідчить, зокрема, зростання захворювань щитовидної залози, раку шкіри, катаракти.

Третю групу факторів становлять біологічні і психологічні — спадковість, темперамент, особливості поведінки людини, тобто все те, що визначає її індивідуальність. Встановлено, що стан здоров'я і частота травмування людини залежать від психологічного клімату в родині, додержання режиму дня, чергування навчання і відпочинку.

 

Практика свідчить, що формування фізичного і психологічного здоров'я починається з дитинства і визначається такими компонентами:

• достатньою руховою активністю;

• загартуванням організму, що сприяє підвищенню опору несприятливим факторам середовища;

• раціональним харчуванням;

• додержанням режиму дня з урахуванням динаміки індивідуальних біологічних ритмів, гігієни праці і відпочинку;

• особистою гігієною;

• грамотною екологічною поведінкою;

• психогігієною, спрямованою на формування здатності керувати своїми емоціями і профілактикою невротичних станів;

• сексуальним вихованням, профілактикою захворювань, що передаються статевим шляхом;

• відмовою від шкідливих звичок — паління, вживання алкоголю, наркотичних речовин;

 

• безпечною поведінкою вдома, на вулиці, в школі, що дає змогу уникати травм, отруєння та інших нещасних випадків.

Здоровий спосіб життя є універсальним засобом не тільки профілактики захворювань, а й попередження нещасних випадків.

Сподіваємося, що під час вивчення предмета ви збагатитеся корисною і цікавою інформацією, навчитеся берегти своє здоров'я та здоров'я інших людей. Бажаємо успіхів!

РОЗДІЛ 1

НЕЩАСНІ ВИПАДКИ. ЗНАЧЕННЯ ПЕРШОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Поняття ризику і небезпеки

У процесі свого розвитку людство пристосувалося і продовжує пристосовуватися до умов довкілля, що постійно змінюються. Нині нас оточує майже штучне середовище існування — техносфера. Перетворюючи навколишнє середовище, людина намагалася досягти зменшення впливу потенційних чи реальних факторів небезпеки. В цьому напрямі вона досягла значних успіхів: середня тривалість життя в Європі у XIX ст. становила близько 40 років, а в XX ст. зросла до 75 років. Однак поява складних і енергоємних підприємств з розвинутою інфраструктурою створила проблему безпеки населення. Остання тепер залежить від надійності обладнання, точності та правильності дій персоналу. З підвищенням складності керування обладнанням зростає і рівень небезпеки.

Під поняттям небезпека розуміють такі чинники, котрі можуть завдати шкоди здоров'ю людини, створити загрозу для життя, утруднити функціонування різних систем органів. Мається на увазі негативний вплив довкілля, загострення соціально-політичних ситуацій, неконтрольована технологічна діяльність. Один з можливих варіантів класифікації видів небезпеки подано на схемі 1.

С х е м а 1. Класифікація видів небезпеки

к бачимо, небезпека зумовлюється надзвичайними ситуаціями і виникає при соціально-політичних конфліктах, техногенно-антропогенних аваріях і катастрофах, а також під час стихійних лих.

Масштаб поширення небезпеки буває локальним (регіональним) або глобальним, що охоплює значну територію. Наприклад, налипання снігу на дротах ліній електропостачання може призвести до надзвичайної ситуації в окремому регіоні, а смерч, тайфун спричинюють негативні наслідки не тільки в місці свого утворення, а й на шляху проходження. Негативні наслідки чорнобильської катастрофи відчутні майже в усіх країнах світу.

 

Соціально-політична небезпека — це наслідок нестабільної політичної ситуації в країні, економічного спаду, кризи виробництва, міжнаціональних конфліктів і сутичок, під час яких може виникнути напружена обстановка в суспільстві.

Техногенно-антропогенна небезпека виникає під час аварій на енергетичних і біохімічних об'єктах, транспортних комунікаціях. Аварії часто бувають пов'язані з катастрофічними змінами у біосфері. Внаслідок їх порушується господарський ритм, гинуть люди, витрачаються кошти на ліквідацію. Прикладом може бути вже згадана аварія на Чорнобильській АЕС.

Природні небезпеки є результатом дії стихійних сил природи. Вони нерідко призводять до тяжких наслідків. Так, смерчі утворюються близько 700 раз на рік, в результаті чого гине майже 120 осіб. У кожному випадку охоплюється територія приблизно у 2,5 км2, а матеріальні збитки сягають 70 млн доларів. Але природні стихійні лиха не бувають довготривалими і не викликають негативних наслідків у біоценозах, хоча можливі тимчасові негативні зміни.

Для оцінки небезпеки існує поняття «ризик». Ризик — це вірогідність втрат чи ушкоджень за певний проміжок часу.

Жодній людині протягом життя не може бути гарантована повна безпека. Кожний з нас мусить щоденно уникати ризику і долати небезпеки, пов'язані із захворюваннями, природними катастрофами, аваріями тощо. Індивідуальний ризик оцінюється вірогідністю загибелі окремої людини. В таблиці 1 наведені значення ступенів індивідуального ризику залежно від різних причин.

Поняття індивідуального ризику складається з кількох систематичних груп ризику, якими є, наприклад, ризик природних катастроф, екологічний ризик, ризик диверсій, ризик захворювань тощо. Крім того, різні чинники можуть накладатися один на одного, що, звичайно, збільшує загальний індивідуальний ризик.

Припустимим вважається ризик, який не призводить до зниження середньої тривалості життя людини, тобто

Таблиця 1. Ступені індивідуального ризику

 

компенсується зусиллями медиків. Отже, головним завданням медичної служби слід вважати попередження нещасних випадків, профілактику захворювань, іншими словами, зменшення індивідуального ризику кожного члена суспільства. Ця мета може бути досягнута такими засобами:

• попередженням виникнення і розповсюдження масових інфекційних захворювань серед населення;

• забезпеченням належного санітарного стану в житлових помешканнях і на підприємствах;

• профілактикою травматизму, особливо серед дітей;

• поширенням серед населення елементарних медичних знань;

• своєчасним поданням усіх видів медичної допомоги хворим та потерпілим, їх лікуванням з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я.

§ 2. Завдання медичної служби під час стихійних лих і техногенних аварій

У випадку стихійного лиха чи аварії необхідно негайно організувати медичну допомогу населенню. Велике значення має саме своєчасне подання людині допомоги відразу після ушкодження, само- і взаємодопомога, доставка потерпілих з місць аварій чи стихійних лих у лікарні та інші медичні заклади.

Зміст заходів з надання першої допомоги населенню залежить від виду стихійного лиха, тому надзвичайно важливо знати характеристики кожного з них, щоб бути готовим до тих чи інших дій в разі нещасного випадку. Стихійне лихо — це явище природи, що виникає раптово, має надзвичайний перебіг подій, призводить до порушення нормального життя населення, інколи до загибелі людей, знищення матеріальних цінностей. Далі наведено перелік стихійних лих, які найчастіше можуть траплятися в Україні, та вказано короткі медичні характеристики ураження населення.

 

Землетрус — могутній прояв внутрішніх сил Землі, який супроводжується підземними поштовхами та коливаннями земної поверхні. Сила землетрусу оцінюється за дванадцятибальною шкалою Ріхтера — від дуже слабких і непомітних (1—2 бали) до могутніх поштовхів (10—12 балів), що призводять до повного руйнування будівель, комунікацій. Основна територія України знаходиться в сейсмічно мало активному регіоні. Виняток — Автономна Республіка Крим, де геологічні процеси формування земної поверхні ще не завершені, та Карпати. Під час землетрусів характер ураження людей залежить від сили землетрусу, густоти заселення, способів забудови, періоду доби тощо. В цегляних та кам'яних будинках у потерпілих можуть спостерігатися травми голови, хребта, кінцівок, ушкодження внутрішніх органів. У дерев'яних будинках переважатимуть опіки в результаті займання деревини внаслідок руйнування печей чи замикання електричної проводки. Зміст рятівних заходів полягає у звільненні людей із завалів та надання допомоги залежно від характеру травм.

 

Виверження вулканів — вихід магми на поверхню. Характеризуються викидами лави, попелу, вулканічних гарячих газів з кратера та їх розповсюдженням на значні відстані. В Україні немає районів з вулканічною активністю. Вчені-вулканологи завчасно передбачають можливі строки виверження вулканів і дають рекомендації щодо захисту людей. Серед ушкоджень під час виверження вулканів зустрічаються численні опіки, отруєння газом, пошкодження очей тощо.

 

Повені — затоплення значної території під час підйому рівня води у водоймах внаслідок сильних і тривалих дощів, танення великої кількості снігу. Найнебезпечніші повені ті, що виникають внаслідок руйнування гідроспоруд. Під час повеней можливі утоплення людей, численні переломи, обморожування. Першочергове завдання при цьому — витягти людину з води, зігріти її, стимулювати серцеву діяльність.

 

Пожежі виникають доволі часто і мають різні масштаби: від локальної (в одному будинку) до природних катастроф, пов'язаних зі згорянням великих лісових масивів та аварій в районах видобування й переробки нафти та газу, на залізничних станціях, у портах тощо. Основними видами травм у цих випадках є опіки та отруєння чадним газом. Передусім на потерпілих

гасять одяг, на обпечені місця накладають стерильні пов'язки. У разі отруєння димом потерпілого слід негайно евакуювати із зони сильного задимлення.

 

Шторми та урагани виникають раптово у зв'язку із різкою зміною атмосферного тиску. Швидкість вітру під час шторму сягає 29 м/с, під час урагану вона ще більша. Шторми та урагани можуть пересуватися на дуже великі відстані й охоплювати території в сотні кілометрів. Як правило, такі лиха супроводжуються зливами, що викликають повені. Руйнуються будівлі, гідроспоруди, рвуться лінії електропостачання, населені пункти надовго залишаються без зв'язку. Ще одним різновидом швидкого переміщення повітряних мас є смерчі, які мають величезну руйнівну силу. Основними видами ушкоджень людей є закриті травми голови, кінцівок (переломи, забиті місця, струси головного мозку), поранення, що супроводжуються кровотечами. Оскільки кровотечі — найнебезпечніший вид ураження, то насамперед обробляють саме ті рани, які загрожують життю.

 

Снігові заноси утворюються в результаті тривалих снігопадів (протягом 20 і більше годин). Вони порушують транспортне сполучення, пошкоджують лінії електропостачання. Основні види уражень, тобто замерзання людей, сильні обмороження, виникають внаслідок дії низьких температур. Потерпілих спочатку витягують з-під снігу, зігрівають, потім обробляють обморожені місця.

 

Сельові потоки та зсуви — це гірські потоки, що несуть із собою суміш піску, глини, каміння. Виникають під час тривалих дощів чи зміщення мас гірських порід внаслідок насичення ґрунтовими водами. Нерідко спричиняють руйнування населених пунктів та промислових підприємств, розташованих у передгір'ях. У людей при цьому можуть бути поранення, переломи.

 

Пилові бурі та засуха завдають шкоди в основному сільському господарству, спричинюючи різке зниження врожайності, що в свою чергу веде до нестачі продуктів харчування. А це може бути причиною масових захворювань.

 

Аварії, залежно від місця і характеру їх виникнення, поділяють на виробничі і транспортні. Особливо небезпечними є аварії на атомних електростанціях і об'єктах хімічного виробництва, де зберігаються значні запаси сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).

 

Результатом аварії на АЕС часто є радіоактивне забруднення місцевості, після чого проживання людей там стає неможливим. Внаслідок викиду палива з реактора різко підвищується рівень радіації. Люди, які не мають спеціальних захисних засобів, можуть дістати дози опромінення, що спричинюють гостру променеву хворобу. У результаті викиду радіоактивних речовин утворюються забруднення місцевості у вигляді плям. Це триває до повної ліквідації аварії в реакторі.

 

У випадку аварій на АЕС необхідно організувати радіаційну розвідку, що дасть змогу визначити дози опромінення та рівні забруднення місцевості. Надзвичайно важливо проводити радіаційний контроль продуктів харчування та води, щоб зробити висновок про можливість їх вживання.

 

З метою профілактики радіаційних уражень необхідно додержувати правил поведінки на забрудненій місцевості, рекомендованих органами охорони здоров'я.

 

Під час аварій на об'єктах, де зберігаються сильнодіючі отруйні речовини, відбувається забруднення ними місцевості. Масштаби забруднення визначаються кількістю і фізико-хімічними властивостями речовин, що потрапляють в атмосферу, швидкістю вітру, характером забудови населеного пункту, рельєфом, рослинністю. СДОР спричинюють у людей опіки і отруєння різних ступенів тяжкості. На забрудненій території розрізняють райони зі смертельною, уражуючою та граничнодопустимою концентраціями отруйних речовин.

 

Найбільш поширеними СДОР є аміак, хлор, мінеральні та органічні кислоти, чадний газ, луги, органічні розчинники та інші технічні рідини.

 

У разі зараження місцевості хлором найбільша його концентрація утворюється біля поверхні землі, оскільки хлор важчий за повітря. Аміак легший за повітря, тому його концентрація біля поверхні зменшується в міру віддалення від місця аварії.

 

Медичну допомогу потерпілим під час аварій на хімічних підприємствах необхідно подати у мінімально короткий строк — не пізніше трьох годин. Тільки тоді вона буде ефективною.

 

Під час виникнення ситуацій, пов'язаних зі стихійними лихами, аваріями, суспільно-політичними конфліктами, організовується система лікувально-евакуаційних заходів. Вивезення людей може здійснюватися автомобільним, водним, залізничним та повітряним транспортом. На шляхах евакуації автомобільним транспортом працюють медичні розподільні пункти, які регулюють надходження потерпілих та направляють їх у лікувальні заклади. Під час евакуації повітряним, водним та залізничним транспортом організовують приймальні пункти, у яких тимчасово розміщують потерпілих і пересаджують з одного виду транспорту на інший. В роботі таких пунктів беруть участь усі працівники сфери охорони здоров'я. До неї можуть залучатися студенти медичних вузів і учні, які пройшли курс медичної підготовки.

 

Якщо виникає загроза поширення тяжких інфекційних захворювань, вживаються заходи щодо локалізації хвороби, виявлення людей, які захворіли, їх лікування, ізоляції тих, хто контактував з хворими. Всі заходи, пов'язані з інфекціями, проводяться тільки на території, де виявлено збудник.

 

У всіх випадках ураження людей передбачається подання таких видів допомоги:

 

• перша медична допомога подається потерпілим відразу ж на місці ураження. Вона полягає у врятуванні життя потерпілого і попередженні можливих ускладнень. Це, як правило, тимчасова зупинка кровотечі, штучна вентиляція легенів, непрямий масаж серця, введення протишокових препаратів, накладання стерильних пов'язок;

 

• перша лікарська допомога полягає у підтриманні життєдіяльності організму під час доставки потерпілого до медичного закладу, попередженні ускладнень, створенні комфортних умов, зігріванні або, навпаки, укритті від спеки;

 

• кваліфікована лікарська допомога подається після доставки потерпілих до медичних закладів, серед яких розрізняють центральні багатопрофільні, профільні лікарні, травматичні та опікові пункти, станції швидкої допомоги, поліклініки, лікувально-профілактичні та оздоровчі центри. Тут проводять загальне обстеження потерпілих, ліквідовують наслідки їх ураження, цілеспрямовано лікують.

 

Подання медичної допомоги в якнайкоротші строки має вирішальне значення для долі потерпілого. У випадку кровотечі, електротравми, утоплення, припинення серцевої діяльності і дихання перша медична допомога подається негайно. Якщо допомоги потребує одночасно велика кількість людей, визначається терміновість і черговість подання допомоги. Насамперед допомагають дітям і людям, які можуть загинути, якщо не отримають допомогу негайно.

 

Приступаючи до подання допомоги у разі комбінованих уражень і численних поранень, потрібно визначити послідовність окремих прийомів. Спочатку проводять ті заходи, від яких залежить життя потерпілого, або ті, без яких неможливе подальше подання допомоги. Так, у разі відкритого перелому кісток стегна, що супроводжується артеріальною кровотечею, спочатку потрібно зупинити небезпечну для життя кровотечу накладанням джгута, потім накласти стерильну пов'язку і провести іммобілізацію шляхом накладання шини для забезпечення нерухомості кінцівки.

 

Подаючи першу медичну допомогу, користуються табельними і підручними засобами. До табельних засобів належать гумові джгути, бинти, серветки, вата, фанерні, драбинчасті й сітчасті шини. Як підручні засоби для накладання пов'язок використовують чисті рушники, шматки тканини (краще не кольорової), для зупинки кровотечі — пояс чи закрутку з тканини, при переломах — смужки твердого картону, уламки фанери, палички тощо.

 

Подавати медичну допомогу слід дуже обережно. Грубі втручання можуть спричинити шоковий стан та і^ші ускладнення.

 

Основне правило: не завдай шкоди потерпілому!

 

Ваша мета — подати допомогу, не погіршивши стан потерпілого. Не можна пересувати потерпілого з потенційно небезпечними травмами, насильно змінювати положення тіла чи переміщувати його частини без спеціальних засобів. Не можна давати потерпілому їжу та воду, якщо ви не впевнені, що це необхідно та безпечно; ніколи не кладіть потерпілому в рот ліки та інші речовини, коли він непритомний.

 

Будь-яке переміщення потерпілого можливе тільки у разі крайньої необхідності (наприклад, якщо людина перебуває у зоні пожежі). Якщо вам ніхто не може допомогти, використайте свої найсильніші м'язи — стегна, плечі. У разі непритомного стану потерпілого можливі тільки два способи його переміщення:

 

1) підтримуючи під пахви, тягнути за собою спиною вперед;

 

2) зв'язавши руки потерпілого у зап'ястках і просунувши крізь них свою голову, рухатися уперед на колінах, тягнучи його за собою.

 

Транспортуючи потерпілого на ношах, слід нести його головою вперед. Таке положення дає змогу тому, хто несе ззаду, бачити обличчя потерпілого і контролювати його стан. У разі необхідності можна скористатися імпровізованими ношами. Для цього слід взяти кілька курток і дві товсті палки, вивернути рукава курток і просунути в них палки (одну — в один рукав, другу — в другий). Потім застебнути куртки — і ноші готові.

 

Якщо потерпілого необхідно нести східцями, краще влаштувати його на стільці, одна людина триматиме стілець за спинку, друга — за ніжки.

 

Потрібно враховувати ще одну особливість масового травмування людей під час стихійних лих: більша частина населення перебуває у стані підвищеного нервового збудження, піддається паніці, втрачає самоконтроль. Це явище таке ж небезпечне, як і фізичні поранення. Тому, якщо можна, треба вжити всіх заходів для попередження у людей нервових зривів, що можуть виникнути в результаті стресів.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Мал. 1. Вогнепальна рана.

 

 

Різані рани (мал. 2) характеризуються незначним пошкодженням шкіри, рівними краями. Стінки рани зберігають життєздатність, як правило, сильно кровоточать, довго загоюються, але меншою мірою піддаються інфікуванню.

Мал. 2. Різана рана.

 

Колоті рани (мал. 3) так само мають невелику поверхню пошкодження шкіри, але можуть сягати значної глибини, яку нерідко важко визначити. Такі рани небезпечні тим, що ушкодження внутрішніх органів може спричинити внутрішню кровотечу.

Мал. 3. Колота рана.

Рублені рани (мал. 4) мають неоднакову глибину, супроводжуються забиттям м'яких тканин, що може бути причиною нагноєння і змертвіння їх клітин.


Мал. 4. Рублена рана.

Забиті (мал. 5) і рвані рани виникають внаслідок грубої механічної дії, що інколи супроводжується пошкодженням сухожиль, м'язів і судин. Різновидом цих ран є розтрощені рани складної форми з нерівними краями, просоченими кров'ю, некротизацією тканин на значній ділянці, де створюються сприятливі умови для розмноження хвороботворних мікроорганізмів.

Мал. 5. Забита рана.

Укушені рани навіть за наявності невеликих пошкоджень можуть завдати тяжких наслідків, оскільки завжди сильно інфіковані. Зі слиною тварин передаються надзвичайно небезпечні захворювання — правець, сказ тощо.

Операційні рани завжди стерильні, оскільки завдаються хірургічним інструментом під час операції і перебувають під постійним наглядом працівників медичної служби.

Навіть незначна рана може загрожувати життю і здоров'ю людини. Крім того, після неправильної обробки рани назавжди залишається неприємний рубець, тому треба приділяти пильну увагу обробці ран і профілактиці їх ускладнень.

Травматичний шок

Травматичний шок — небезпечна для життя нервово-рефлекторна реакція організму у відповідь на сильний больовий подразник, яка виникає під час поранень, переломів, опіків та інших тяжких уражень. Шок характеризується розладом діяльності центральної нервової системи, кровообігу, обміну речовин та інших життєво важливих функцій.

Спричинити шок може будь-яка тяжка травма. Залежно від часу розвитку шоку розрізняють первинний (виникає відразу ж після поранення) і вторинний (виникає під час необережного транспортування хворого, його переохолодження, поганої іммобілізації кінцівок, недостатніх заходів з попередження шоку).

У розвитку шоку розрізняють дві фази: збудження та гальмування. Відразу ж після виникнення травми розвивається перша фаза — збудження як відповідь на сильний больовий подразник. При цьому потерпілий виявляє неспокій, кричить, скаржиться на біль. Його шкіра бліда (але пульс і артеріальний тиск нормальні), голос глухий, мова уривчаста. Ця фаза триває недовго — 10—15 хв і не завжди може бути визначена.

Далі спостерігається прояв другої фази — гальмування. Сили організму швидко виснажуються і поступово пригнічуються функції багатьох його систем. Потерпілий виявляє байдужість до навколишнього. Артеріальний тиск швидко падає, пульс стає слабким і частим, дихання — ледве помітним. Знижується температура тіла, шкіра набуває землистого відтінку, виділяється холодний, липкий піт.

Залежно від тяжкості розрізняють шок легкий, середньої тяжкості і тяжкий.

Перша допомога під час шокового стану тим ефективніша, чим раніше вона буде надана . Основними заходами є ліквідація чи послаблення болю, зупинка кровотечі, іммобілізація кінцівок у разі переломів. Вкрай неприпустиме переохолодження. Хворого можна покласти горизонтально, голову трохи опустити. Рекомендується звільнити шию і груди від одягу, послабити ремені, дотримуватися повної тиші. У випадках, коли немає спеціального знеболювального засобу (новокаїн використовують для місцевої, гідрохлорид морфіну — для загальної анестезії), потерпілому можна дати випити трохи алкоголю: вина, горілки, розведеного спирту за умови відсутності проникних поранень живота. Також показані гарячий чай, кава. Потерпілого тепло вкривають і доставляють у медичний заклад.

§ 6. Пов'язки і правила їх накладання

Пов'язка — це асептичний засіб у вигляді перев'язувального матеріалу, яким закривають рану. Вона складається з двох частин: внутрішньої, яка торкається рани (завжди має бути стерильною) і зовнішньої, яка закріплює і утримує пов'язку на рані. Внутрішньою частиною пов'язки є, як правило, серветка з марлі, що має прошарок гігроскопічної вати для вбирання крові та гною. Як підручний засіб краще використати чистий м'який рушник. Зовнішня частина — бинт, за допомогою якого серветка закріплюється на рані. Замість бинта можна використати відрізки будь-якої тканини (краще не кольорової). В окремих випадках можна скористатися поясом чи ременем.

Найбільш пристосовані для надання першої медичної допомоги табельні засоби. Вони виготовляються промисловістю і надходять у продаж у спеціальних пакетах, що забезпечує їх стерильність. Серед табельних засобів поширені перев'язувальні пакети, стерильні серветки, стерильна і нестерильна вата, косинкові пов'язки, опікові пов'язки, лейкопластир тощо.

Перев'язувальний пакет складається з ватно-марлевої подушечки розміром 32x17,5 см, пришитої до одного кінця бинта. Деякі пакети містять дві подушечки (для наскрізних поранень), причому одна з них вільно пересувається вздовж бинта 10 см завширшки та 7 м завдовжки. Перев'язувальний пакет стерильний, запакований у пергаментний папір. Інколи він має зовнішню обгортку з прогумованої тканини, яка краще зберігає стерильність і у разі необхідності може бути використана для герметизації рани. На обгортці кожного пакета подається інструкція щодо його застосування.

Бинт являє собою смугу з марлі шириною від 6 до 20 см і довжиною до 10 м. Згорнута частина бинта називається голівкою, вільний кінець — початком. Так само як і пакети, стерильні бинти мають герметичну пергаментну обгортку.

Серветки — це згорнуті у кілька разів чотирикутні відрізки марлі. Розрізняють великі — 70x68 см і малі — 68x35 см серветки. В упаковці їх, як правило, 20 штук.

Пов'язка опікова має широку подушечку — 65x45 см, до якої замість бинта пришито шість смужок тканини для її фіксування. Таку пов'язку можна використовувати і під час численних поранень.

Вата — матеріал, який виготовляється з целюлози, обробленої особливим способом. Є вата стерильна (для виготовлення внутрішньої частини пов'язки) і нестерильна (для компресів, прокладок, накладання стискальної пов'язки).

Косинкові пов'язки використовуються для закріплення бинтів, серветок, для фіксування кінцівок у разі поранень.

Бинти еластичні трубчасті являють собою прогумовані кільцеві сітки. Використовують їх для фіксування пов'язок на голові, грудях, ліктьовому, плечовому, колінному суглобах, на стопі, пальцях тощо. Відповідно до призначення існують бинти трьох номерів.

Лейкопластирні пов'язки — міцні клейкі смуги, якими закривають і герметизують невеликі рани, закріплюють бинти та серветки. Існують спеціальні лейкопластирі: бактерицидні, перцеві та інші.

Процес накладання пов'язки називається перев'язкою.

Під час накладання первинної пов'язки важливо не викликати зайвого болю у потерпілого. Бинт слід тримати правою рукою, а лівою підтримувати та розгладжувати його ходи. Бинт розмотують, не відриваючи від пов'язки, зліва направо. Кожний наступний тур повинен перекривати попередній наполовину. Накладати пов'язку потрібно не сильно стягуючи, щоб не порушити кровотік, але так, щоб вона не сповзла. Винятком є спеціальна стискальна пов'язка.

Перед накладанням пов'язки рану слід оголити, але ні в якому разі не торкатися її руками чи будь-якими предметами. Верхній одяг обережно зняти або розрізати, починаючи зі здорової частини тіла і переходячи на травмовану. Не можна відривати від рани тканину, що прилипла. В цьому випадку слід обережно обрізати її ножицями навколо рани і потім накласти пов'язку. Одяг надівають у зворотній послідовності: спочатку на травмовану частину тіла, потім — на здорову.

Вибір типу пов'язки і перев'язувального матеріалу залежить від місця та характеру рани.

Первинна пов'язка часто прилипає до рани внаслідок висихання крові, що її просочує, і зняти її без пошкодження рани можна, лише застосувавши пероксид гідрогену, яким слід добре змочити місце навколо рани і саму рану. Інакше рана може відкритися, що створює загрозу її інфікування чи кровотечі.

Стерильні пов'язки на груди

На груди накладають в основному хрестоподібні пов'язки.

Хрестоподібну пов'язку (мал. 14) починають накладати знизу, спірально піднімаючись угору. Далі роблять фіксуючий хід знизу через праве надпліччя і

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти