КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни “Інноваційний менеджмент

Відтворювальну,

Інвестиційну,

Стимулюючу.

У даний час відсутня загальноприйнята термінологія в області інноваційної діяльності. Ключовими поняттями є НТП, нововведення, інновація.

НТП –взаємозалежний поступальний розвиток науки й техніки, що проявляється, з одного боку, в постійному впливі науки, відкриттів і винаходів на рівень техніки й технології, з іншого - в застосуванні новітніх приладів й устаткування в наукових дослідженнях. На рівні організації НТП реалізується у вигляді інновацій.

Нововведення – це оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень, розробок і експериментальних робіт в якій-небудь сфері діяльності з підвищення її ефективності. Нововведення можуть оформлятися у вигляді: відкриттів, патентів, товарних знаків, раціоналізаторських пропозицій, документації на новий або вдосконалений продукт, технологію, управлінський або виробничий процес, організаційної, виробничої або іншої структури, ноу-хау, понять, наукових підходів або принципів, документа (стандарту, рекомендацій, методики, інструкції і т.п.), результатів маркетингових досліджень і т.д.

Інновація – це кінцевий результат впровадження нововведення з метою зміни об'єкта керування і одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту. Неправомірно в поняття «інновація» включати розробку інновації, її створення, впровадження і дифузію. Ці етапи відносяться до інноваційної діяльності як процесу, результатом якого можуть бути нововведення або інновації (або до процесу створення нововведення).

Нововведення, задіяне в динаміку, і до певного ступеня розвинене, стає нововведенням. З моменту прийняття до поширення нововведення здобуває нову якість і стає інновацією.

Інноваційний процес – це послідовний ланцюг подій, в ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології, структури або послуги й поширюється в господарській практиці й суспільній діяльності.

Організація інноваційного менеджменту – це система заходів, спрямованих на раціональне сполучення всіх його елементів в єдиному процесі керування інноваціями.

ЛЕКЦІЯ № 2

ОСНОВНІ ЕТАПИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

Типологія (класифікація) нововведень

Розробка нового продукту,

Вихід на ринок,

Розвиток ринку,

Стабілізація ринку,

Зменшення ринку,

Підйом ринку,

Падіння ринку.

Розробка нового продукту складається з окремих стадій.

Початковою стадією є науково-дослідні роботи (НДР), що проводяться за єдиним технічним завданням (ТЗ). Науково-дослідна робота складається з наступних етапів:

· розробка ТЗ НДР;

· вибір напрямків досліджень;

· теоретичні й експериментальні дослідження;

· узагальнення і оцінка результатів НДР.

Технічне завдання визначає мету, зміст, порядок виконання робіт і спосіб реалізації результатів НДР і є обов'язковим документом для початку НДР. Цей документ координується із замовником. Закінчена НДР обговорюється на науково-технічній раді або відповідній секції, де розглядаються відповідність виконаних робіт ТЗ НДР, обґрунтованість висновків і рекомендацій і виноситься рішення про продовження роботи на наступних стадіях життєвого циклу.

Другою стадією є дослідно-конструкторські роботи (ДКР). На цій стадії розробляється конструкторська документація: технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект, робоча конструкторська документація. ДКР проводяться також для створення технологічного устаткування, потрібного для виготовлення дослідних зразків і партій виробів.

Розробка виробу завершується після усунення недоробок за зауваженнями приймальної комісії і затвердження акту приймання дослідного зразка, партії, До складу приймальної комісії можуть входити представники організації-розробника, організації-виробника й організацію-споживача.

Розглянемо стадію дослідження (яка містить у собі НДР і ДКР):

§ фундаментальні дослідження і розробка теоретичного підходу до вирішення проблеми (фундаментальні дослідження - це теоретична або експериментальна діяльність, спрямована на одержання нових знань про основні закономірності й властивості соціальних і природних явищ, про причинно-наслідкові зв'язки відносно їхнього конкретного застосування). Розрізняють теоретичні й пошукові фундаментальні дослідження.

До теоретичихналежать дослідження, завданням яких є нові відкриття, створення нових теорій і обґрунтування нових понять і викликів.

До пошукових відносяться фундаментальні дослідження завданням, яких є відкриття нових принципів створення виробів і технологій, нових, невідомих раніше властивостей матеріалів й їхніх з'єднань, методів аналізу й синтезу. У пошукових дослідженнях звичайно відома мета наміченої роботи, більш-менш ясні теоретичні основи, але не конкретизовані напрямки. У ході таких досліджень знаходять підтвердження, відкидаються або переглядаються теоретичні пропозиції та ідеї. Позитивний вихід фундаментальних досліджень у світовій науці становить 5%.;

§ прикладні дослідження і експериментальні моделі спрямовані насамперед на досягнення конкретної мети або завдання, на виявлення шляхів практичного застосування відкритих раніше явищ і процесів; науково-дослідна робота прикладного характеру ставить своєю метою вирішення технічної проблеми, уточнення неясних теоретичних питань, одержання конкретних наукових результатів, які надалі будуть використані в експериментальних розробках;

§ експериментальні розробки, визначення технічних параметрів, проектування виробів, виготовлення, випробування, доведення (продукту - завершальний етап наукових досліджень, що характеризується переходом від лабораторних умов й експериментального виготовлення до промислового виробництва. Мета розробки продукту - створення/модернізація зразків нової техніки, які можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво або безпосередньо споживачеві. На цьому етапі провадиться остаточна перевірка результатів теоретичних досліджень, розробляється відповідна технічна документація, виготовляється і випробується технічний прототип. Технічний прототип - це реально діючий зразок продукту, системи або процесу, що демонструє придатність і відповідність експлуатаційних характеристик специфікаціям і виробничим вимогам;

Наступними стадіями розглянутого етапу є підготовка виробництва (ПВ) і вихід на потужність (ВП), тобто постановка продукції на виробництво.

Ці стадії включають заходи з організації виробництва нового виробу або освоєного іншими підприємствами.

Вихід на потужність відбудеться після завершення робіт з підготовки виробництва: пуск і перевірка технологічного устаткування; запуск у виробництво установочної серії; проведення кваліфікаційних випробувань виробів установочної серії; доробка й коригування технологічної та іншої документації.

Установочна серія, або перша промислова партія виробів виготовляється для перевірки здатності даного виробництва забезпечити промисловий випуск продукції відповідно до вимог науково-технічної документації (НТД) і споживачів. Зразки настановної партії, які пройшли приймально-здавальні й кваліфікаційні випробування, можуть бути представлені на ринку нововведень (проведення рекламної кампанії, демонстрація на виставках, торгових центрах і т.п.).

Всі розглянуті стадії життєвого циклу (НДР, ДКР, ПВ і ВП) називаються передвиробничими.Тут формується виріб, його якість, складається технічний рівень виробу, його прогресивність.

ЛЕКЦІЇ 3-4 МЕТОДИ ПОШУКУ ІННОВАЦІЙНИХ ІДЕЙ І ОРГАНІЗАЦІЯ ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ

Пошук джерел і генерації ідей.

Методи пошуку нових ідей

Основні етапи творчого процесу.

Способи й джерела фінансування

Держбюджетне фінансування

Виділяючи кошти з бюджету, держава має реальну можливість прискорювати інноваційні процеси, орієнтувати їх у потрібному напрямку й сприяти загальному підвищенню ефективності використання ресурсів, формуванню інноваційного клімату.

Прямі бюджетні асигнування здійснюються на основі сполучення двох форм прямої підтримки:

1) у формі базового фінансування наукової організації;

2) у формі конкурсного розподілу коштів на проведення фундаментальних і пошукових досліджень (система грантів) і реалізацію завдань державних науково-технічних програм (система контрактів).

Грант – грошові, матеріальні та інші ресурси, передані будь-якими фізичними (юридичними) особами безповоротно й безоплатно будь-якій фізичній (юридичній) особі винятково з метою здійснення наукової діяльності.

Застосування базового фінансування має своїм завданням збереження сучасної матеріально-технічної бази, а також висококваліфікованих і творчих кадрів організації. Цей принцип поширюється як на наукові організації, націлені на забезпечення державних (національних) пріоритетів, так і на організації, які володіють високим науковим авторитетом, але переживають період структурної перебудови, формування нової тематики робіт в області фундаментальних досліджень.

Більш пріоритетною є форма розподілу бюджетних коштів на основі паралельних конкурсних досліджень і розробок з найбільш важливих проблем науки й техніки – форма конкурсного розподілу коштів, що сприяє формуванню конкурентного середовища в інноваційній сфері.

Позабюджетне фінансування

У міру розвитку ринкових відносин позабюджетні методи мобілізації фінансових ресурсів відіграють усе більшу роль.

Держава активно використовує наявні в її розпорядженні повноваження виконавчої влади, створюючи позабюджетні фонди, визначаючи порядок їхнього формування і обліку, напрямки й контроль за витратою коштів. У той же час вона не контролює здійснення наукових й інноваційних програм і проектів. Пріоритетні напрямки фонду визначаються завданнями цільових програм державного, регіонального й галузевого рівнів. Для здійснення підтримки інноваційних програм у фонді формується відповідна інфраструктура, що сприяє просуванню на ринок перспективних розробок.

Контроль за діяльністю фонду виконує спостережлива або піклувальна рада. Голова фонду й склад піклувальної ради затверджуються Урядом України.

Кредитування інвестиційних й інноваційних програм здійснюється на пільгових умовах з компенсацією відповідної різниці кредитним організаціям. Розмір, порядок і умови компенсації встановлюються договором кредитної організації і фондом.

Власні кошти

У всіх розвинених країнах власні кошти організацій підприємницького сектора (технологічних, дослідницьких і промислових організацій) за обсягом іпитомою вагою займають провідне місце, причому спостерігається їхнє постійне зростання. Саме вони як товаровиробники й зацікавлені в одержанні закінчених науково-дослідних розробок, на основі яких може бути розгорнуте виробництво нових видів техніки й матеріалів.

Сутність лізингу

Лізинг – це особлива форма оренди, пов'язана з передачею в користування машин, устаткування, інших матеріальних коштів і майна. У широкому значенні під лізингом слід розуміти весь комплекс виникаючих майнових відносин, пов'язаних з передачею майна в тимчасове користування на основі його придбання і наступної здачі в довгострокову оренду (включає договір лізингу, договір купівлі-продажу, договір позики).

Фактично, лізинг – це щось середнє між орендою і кредитом, розстрочкою і прокатом. Істотною особливістю цієї форми підприємницької діяльності є поділ функцій власності, а саме відділення використання майна від володіння ним.

Лізинг як джерело фінансування має ряд відмітних рис.

Венчурне фінансування

Венчурне фінансування з'явилося як відгук на виниклу в 70-80-ті роки об'єктивну необхідність формування механізму кредитування і фінансування нововведень будь-якого типу, що мають ризиковий, але дуже перспективний характер і вже проведені, зокрема невеликими й знову створюваними організаціями. Саме невеликі організації, внаслідок відсутності в них майнового забезпечення і створювані ентузіастами під ідею, найменше можуть розраховувати на одержання кредиту в комерційному банку, виділюваного традиційно на короткострокову перспективу.

Венчурне фінансування можна представити як джерело довгострокових інвестицій, надаваних звичайно на 5-7 років. Таке фінансування створюється або функціонує у складі великих корпорацій та організацій для їхньої модернізації та розширення.

Венчурний капітал являє собою товариство з обмеженою відповідальністю, сформоване за рахунок особистих коштів заможних партнерів, коштів пенсійних і благодійних фондів, страхових організацій, вільних коштів великих корпорацій.

Основний принцип діяльності полягає у фінансуванні порівняно невеликих і незв'язаних між собою проектів, розраховуючи на окупність інвестицій з високою нормою прибутку на інвестований капітал без яких-небудь гарантій або забезпечення. З цієї причини таке фінансування є ризикованим, тому що інвестори беруть на себе всі ризики, характерні для позичкового капіталу.

Венчурне фінансування здійснюється в розрахунку не на відсоток і не на регулярні доходи на інвестований капітал, а на розвиток самих ризикових організацій та їхніх інновацій, доход від підвищення ціни акцій або масового випуску нових акцій успішних інноваційних організацій і розміщення їх через фондові біржі.

Фінансування ризикованих підприємницьких проектів навряд чи можна назвати новим економічним явищем. Практично будь-яке вміщення приватних коштів у різні організації з метою одержання прибутку неминуче поєднане з ризиком. Однак венчурні капіталовкладення все-таки мають ряд відмітних рис від традиційних банківських операцій. Особливістю інвестицій, фінансованих під «ризикові проекти», тобто венчурного капіталу, є надання їх на тривалий строк: звичайно власники венчурного капіталу згодні на очікування віддачі від вкладених коштів протягом перших 5-7 років. Більше того, венчурні фінансисти, засновуючи свої дії на концепції «схваленого ризику», заздалегідь немовби погоджуються на можливі втрати своїх коштів у разу невдачі фінансованої фірми. За цей ризик вони одержують високу норму прибутку (30-100 % і вище) у випадку успіху венчура.

ЛЕКЦІЯ № 6

Як правило, їхній продукт на початковій стадії становлення перебуває на рівні ідей, макетного або дослідного зразка. Їхній оборот визначається одержуваними ними з державних або недержавних джерел коштами на НДІОКР. Часто в цих організаціях зайняті один-два штатних співробітника, інші співробітники залучаються на конкретне замовлення. Їхні витрати - в основному зарплата. Ніяких відносин щодо власності з її власником вони не мають, хоча організації вже реалізують свою продукцію на вітчизняному або закордонному ринку. Для них характерно те, що значна частина обороту утворюється за рахунок обсягу продажів проекту або надаваних послуг. Оскільки такий оборот недостатній для самозабезпечення, то організація «підзаробляє» на комерції, на «технологіях викрутки», користується площами й устаткуванням «материнської структури». Але вона вже укладає договори про спільну діяльність, оплачує комунальні витрати.

До організацій на початковій стадії становлення відносяться:

Інжинірингові організації – це свого роду сполучна ланка між науковими дослідженнями й розробками, з одного боку, і між нововведеннями й виробництвом – з другого. Інжинірингова діяльність пов'язана зі створенням об'єктів промислової власності, діяльністю з проектування, виробництва і експлуатації машин, устаткування, організації виробничих процесів з урахуванням їхнього функціонального призначення, безпеки й економічності. Інжинірингові організації здійснюють оцінку ймовірної значущості, комерційної кон'юнктури й технічного прогнозування інноваційної ідеї, нової технології, корисній моделі, винаходу, виконують доробку й доводять нововведення до промислової реалізації, роблять послуги й консультації упроцесі впровадження об'єкта розробки, виконують пусконалагоджувальні, випробувальні роботи за дорученням промислових підприємств.

Впроваджувальні організації сприяють розвитку інноваційного процесу і, як правило, спеціалізуються на впровадженні невикористаних патентовласниками технологій, на просуванні на ринок ліцензій перспективних винаходів, розроблених окремими винахідниками, доведенні винаходів до промислової стадії, на виробництві невеликих дослідних партій об'єктів промислової власності з наступним продажем ліцензії.

Інноваційні організації, які діють на основі венчурного фінансування -такі організації являють собою невеликі, але дуже гнучкі й ефективні підприємства, які створюються з метою апробації, доробки й доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій і характеризуються високою активністю, що обумовно прямою особистою зацікавленістю працівників організації й партнерів по венчурному бізнесі в успішній комерційній реалізації розроблених ідей, технологій, винаходів.

Особливе значення венчурного бізнесу полягає в наступному:

· він приводить до створення нових життєздатних господарських одиниць, які впливають на всю традиційну структуру ведення наукових досліджень, і викликає структурні зміни в суспільному виробництві країни;

· збільшує зайнятість висококваліфікованих фахівців;

· сприяє технічному переозброєнню традиційних галузей економіки;

· спонука великі корпорації до вдосконалення принципів керування й організаційних структур;

· показує, що орієнтація на довгострокові цілі вимагає створення спеціальної кредитно-фінансової системи у вигляді венчурного капіталу.

Технопаркові структури -особливу роль серед структур, які підтримують розвиток інноваційної діяльності, відіграють технопаркові структури, які перетворюють вхідні ресурси (основні й оборотні фонди, інвестиції, інтелектуальні ресурси) у вихідні інноваційні послуги.

Технопаркові структури можуть значно розрізнятися за структурою і обсягом вхідних ресурсів і вихідних послуг. Ці характеристики змінюються в широкому інтервалі й визначають форму - від найпростіших структур типу наукових «готелів», які можуть розміщуватися в одному невеликому будинку й виконувати 2-3 види послуг, до технополісів або регіонів науки, які займають значний простір і являють собою складні регіональні економічні комплекси з інноваційною орієнтацією.

За наростанням ступеня складності технопаркові структури можна розташувати в такий спосіб: інкубатори, технологічні парки, технополіси, регіони науки й технологій.

Інкубатор бізнесу – це структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних організацій, які реалізують оригінальні науково-технічні ідеї. Інноваційна організація залежно від її технологічного профілю купує або орендує в інкубатора той чи інший набір інноваційних послуг, куди обов'язково входить оренда приміщення. Інкубаційний період організації-клієнта звичайно триває 2-3 роки, рідше 5 років, після закінчення цього строку інноваційна організація залишає інкубатор і починає самостійну діяльність.

Своє призначення інкубатор бізнесу здійснює за допомогою виконання таких функцій:

забезпечення систем підтримки організацій за рахунок надання матеріальної (відчутна) і нематеріальної (невловима) підтримки.

Відчутна – це надання на пільгових умовах приміщень, місця в офісі, обладнання (лабораторного й офісного), дослідного виробництва, рекламних, інформаційних, консультаційних послуг та ін.

Невловима – це забезпечення доступу починаючим і невідомим широкому колу підприємцям і малим організацям до інтелектуального потенціалу університету, корисних зв'язків з органами влади, великими корпораціями, рекомендації й гарантії доступу до фінансових джерел.

§ досягнення успішної стратегії комерціалізації ризикової технології. Інкубатор за рахунок створення тепличних умов на початковому етапі становлення організації повинен підготувати цю організацію до дій у ринкових умовах. За час перебування організації в інкубаторі вона повинна стати успішною, тобто побудувати свої канали руху товарів, розмістити виробництво, знайти перших покупців і одержати перші заявки й контракти;

§ здійснення бізнес-освітньої функції у вигляді навчання у вільній обстановці або організації безкоштовних семінарів, забезпечення умов для оволодіння практичними навичками бізнесу студентами й випускниками навчального закладу.

Між інкубаторами існують «національні розходження». Особливості європейських інкубаторів: широка участь у їхній організації великих корпорацій, високий рівень спеціалізації, сильна орієнтація на наукомісткий бізнес, цілеспрямована підтримка безробітних. Характерні риси американських інкубаторів: програми підтримки широкого підприємництва, прагнення забезпечити обов'язковий ріст малої організації й перетворити її в середню, а потім й у велику організацію. Вітчизняні інкубатори, як правило, створюються у складі технопарків і є першою фазою їхнього розвитку. Такий підхід у цілому спрощує організаційний проект створення технопарку в специфічних умовах вітчизняної економіки.

Існують фірми-інкубатори трьох типів:

Перший тип – безприбуткові. Вони найбільш численні. Орендна плата, що стягується ними з фірм-орендарів, від 15 до 50% нижче середнього рівня. Безприбуткові фірми-інкубатори субсидіюються місцевими організаціями, зацікавлені у створенні робочих місць й економічному розвиткові регіону. Орендарями можуть бути промислові фірми, дослідницькі, конструкторські й сервісні організації.

Фірми-інкубатори другого типу – прибуткові. Це приватні організації, загальна чисельність яких постійно збільшується. На відміну від безприбуткові фірми-інкубатори другого типу, як правило, не пропонують знижених тарифів на послуги, але вони дозволяють орендарям, надаючи їм широкий спектр послуг, платити тільки за ті, котрими орендар фактично скористався.

Інкубатори третього типу формуються як філії вищих навчальних закладів. Вони надають найбільш ефективну допомогу компаніям, які збираються здійснювати розробку й випуск технологічно складних виробів. Орендна плата може бути досить високою, але вона включає можливість користуватися інститутськими лабораторіями, технічним обслуговуванням, обчислювальною технікою, бібліотекою, мати контакти з викладачами.

Створення фірм-інкубаторів є нетрадиційним методом організації так званого процесу нововведень.

Відмітна риса й організаційна особливість інкубаторів полягає в тому, що вони займаються розробкою не конкретного товару, а незалежного господарського суб'єкта.

Технопарк

Науково-технологічний парк – це самостійна організаційна структура, створювана у сфері науки й наукового обслуговування з метою підтримки малого науково-технічного підприємництва і формування середовища для освоєння виробництва та реалізації на ринку високотехнологічної продукції.

Основні завдання створення технопарків:

· перетворення знань і винаходів у технології;

· перетворення технологій у комерційний продукт;

· передача технологій у промисловість через сектор малого наукомісткого підприємництва;

· формування і ринкове становлення наукомістких організацій;

· підтримка організацій у сфері наукомісткого підприємництва.

Технопарки дозволяють сформувати те економічне середовище, що забезпечує стійкий розвиток науково-технологічного й виробничого підприємництва, створення нових малих і середніх організацій, розробку, виробництво й поставку на вітчизняний і закордонний ринки конкурентоздатної наукомісткої продукції.

Регіон, сприяючи створенню і розвитку технопарків, одержує можливість формування і прискореного розвитку науково-виробничої й соціальної інфраструктури, залучення в регіони висококваліфікованих фахівців, підтримки й розвитку сектора економіки й, у зв'язку з цим, створення нових робочих місць.

Технопарки можна класифікувати за наступними групами:

1) дослідницький парк здійснює неприбутковий, як правило, фундаментально-прикладний науковий трансфер, діє від стадії завершення фундаментальних досліджень. Його основним об'єктом є новітні, авангардні наукові ідеї й проекти, що випливають з них, і розробки, що можуть мати або мають прикладне значення, нерідко в довгостроковій перспективі (понад 10 років). Тому держпідтримка тут повинна бути визначальною;

2) науково-технологічний парк здійснює прибутковий або неприбутковий прикладний науково-експериментальний трансфер, функціонує переважно від стадії прикладних НДІОКР до стадії виробництва дослідно-експериментальної партії нового продукту (відпрацьовування нової технології) нерідко середньострокової перспективи (понад 5 років). Організації технопарку тиражують технічну документацію і готують продукт (технологію) до освоєння у виробництві (випуск першої промислової партії). Тут варто говорити про паритетну підтримку державою і бізнесом;

3) технологічний парк здійснює, як правило, прибутковий експериментально-виробничий трансфер, діє переважно зі стадії дослідно-конструкторських й експериментальних робіт до організації серійного виробництва нової продукції (освоєння нової технології), яка має майже гарантований попит на ринку. Організації технопарку реалізують готову документацію (ноу-хау), провадять новий продукт (можливо малими партіями) або беруть участь в його серійному виробництві. Тут очевидна головна роль бізнесу-підтримки;

4) промислово-технологічний парк здійснює прибуткову діяльність, пов'язану з наданням у тимчасове користування площ, приміщень іустаткування для організації виробництва нової продукції за новою технологією.

5) Технопарки відрізняються від традиційних виробничих і впроваджувальних організацій тим, що:

· технопарк являє собою своєрідну «фабрику» з виробництва й випуску малих і середніх інноваційних організацій (безперервне формування нового наукомісткого бізнесу є основною функцією технопарку);

· так само як і організації, технопарки розташовуються поблизу джерела сировини, яким у цьому випадку виступає інтелект, але фундаментальна відмінність полягає в тому, що технопарк не стільки споживає інтелект, скільки сприяє його розвитку, працює на нього;

· технопарк надає комплекс послуг всім, чиї пропозиції і проекти визнаються перспективними й спрямованими на істотне поліпшення соціально-економічної ситуації в регіоні, де технопарк розташовується;

· у технопарку організації не можуть залишатися назавжди, повинен дотримуватися закон «кругообігу, припливу свіжих сил», у цьому полягає принципова відмінність технопарків від інших наукових і виробничих структур, у яких, як правило, склад підрозділів постійний;

· відмітною ознакою є винятково ринкова націленість діяльності технопарку, тобто тут займаються не просто будь-якими технологіями й продуктами, а тими технологіями й продуктами, що мають попит на ринку, потрібні споживачеві.

Технополіс

Технополіс являє собою цілісну науково-виробничу структуру, створену на базі окремого міста, в економіці якого помітну роль відіграють технопарки й інкубатори. Нові товари й технології, розроблені в наукових центрах, використовуються для вирішення всього комплексу соціально-економічних проблем міста.

Технополіси можуть бути утворені як на основі нових міст, так і тих, що реконструюються. Існують також технополіси «розмитого» типу, звичайно вони виникають на базі більших міст, які при відсутності чітко окреслених високотехнологічних зон, мають у своєму розпорядженні розвинені інноваційні структури.

Технополіс — це сукупність технопарків, інкубаторів і комплексу різноманітних структур, що забезпечують життя міста.

Технополіс – найбільш передова форма інтеграції науки з виробництвом. Кожен технополіс повинен складатися з трьох основних компонентів: великих підприємств як мінімум двох-трьох самих передових галузей промисловості (виробництво оптичних волокон, інтегральних схем, медичної електроніки, інформаційних систем та ін.); потужної групи державних або приватних університетів, НДІ, лабораторій; житлової зони із сучасними будинками, розвинутого мережею доріг, шкіл, спортивних, торговельних, культурних центрів.