А як же наша країна, чи готова вона генерувати й сприймати економічні структури майбутнього?

Відповідь на це запитання в істотній мірі залежить від декількох ключових проблем, без успішного вирішення яких немислиме венчурне підприємництво.

Перша проблема - створення у країні інституту приватної власності, розвиток на його основі ринкових відносин, що є основою стратегії і головною економічною умовою венчурного бізнесу.

Друга проблема - приватизація і демонополізація державної власності, створення за допомогою цього конкурентного економічного середовища, суб'єкти якого об'єктивно зацікавлені у венчурних новаціях як умові своєї життєздатності.

Третя проблема - створення суспільних фондів і державних структур підтримки венчурного бізнесу за рахунок залучення індивідуальних, приватних і бюджетних коштів, забезпечення інноваційних фірм державними замовленнями, ліцензіями, угодами на закупівлю продукції і т.д. Сюди ж можна віднести централізоване створення або сприяння створенню інфраструктури венчурного бізнесу ринку цінних паперів, бірж інтелекту, науково-технічних аукціонів, комерційних, посередницьких і управлінських фірм і т.д.

Четверта проблема - створення ідеологічної атмосфери, сприяючої розвитку венчурного підприємництва, зміна відношення суспільства до інтелектуальної діяльності, особистої ініціативи, заповзятливості. У плані вирішення даної проблеми лежить відмова від застарілих політичних штампів, ідеологічних догм і трафаретів як неодмінної умови демократичного й економічного прогресу суспільства в майбутньому постіндустріальному періоді.

Нарешті, п'ята проблема - створення ефективного правового механізму захисту різних суб'єктів інтелектуальної власності (юридичних і фізичних осіб), наділення авторів винаходів монопольними правами на свій винахід, а отже, і можливостями одержувати відповідні доходи за використання цих винаходів іншими особами.

Створення умов для венчурного підприємництва сьогодні є найефективнішими й надійними засобом нашого прогресу в майбутньому.

ЛЕКЦІЯ № 6

ФОРМИ ІННОВАЦІЙНОЇ РОБОТИ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Мале підприємництво й інноваційна робота

Характеристика організацій на початковій стадії становлення

3. Нові організаційні форми інноваційної діяльності. "М'які" асоціюючі "метаструктури".

Своєрідність нових організаційних форм інноваційної діяльності.

1. В умовах ринкової економіки парадоксальність ситуації полягає в тому, що більшу частину дослідницьких робіт і більші витрати у зв'язку з їхнім виконанням несуть одні організації, а найбільш значущих результатів домагаються інші.

Дійсно, що переважна частина наукових досліджень виконується найбільшими корпораціями, які здатні до 5-10 %коштів, зароблених від продажу своєї продукції, направляти на самофінансування НДІОКР.

Проте, радикальні нововведення, що міняють напрямки розвитку галузі, з незмінною закономірністю стають результатом діяльності дрібних, раніше невідомих організацій, які діють на вістрі науково-технічного прогресу. При цьому характерною рисою інноваційної діяльності малих організацій є їхня переважна орієнтація на створення продуктових інновацій, а не нових технологій, хоч саме така орієнтація приносить найбільший комерційний успіх на початковому етапі функціонування на ринку.

Як фактори, що спричиняють важливу роль малих інноваційних організацій в області нововведень, можна виділити наступні:

· мобільність і гнучкість переходу до інновацій, висока сприйнятливість до принципових нововведень;

· сильний і багатоплановий характер мотивації, обумовлений причинами як позаекономічного, так і комерційного плану, оскільки тільки успішна реалізація такого проекту дозволить його автору відбутися як підприємцю;

· вузька спеціалізація наукових пошуків або розробка невеликого кола технічних ідей;

· малий управлінський персонал;

· орієнтація на кінцевий результат при широкому використанні всіх видів ресурсів, насамперед, інтелектуальних;

· готовність нести величезні, абсолютно неприйнятні для великих і середніх організацій ризики в якості, властивій піонерову-підприємцю;

· за характером інноваційної продукції малі організації проявляють наступні види спеціалізації;

· науково-дослідна діяльність, розробка й проектування нововведень (венчурне фінансування);

· надання послуг у сфері наукового обслуговування (інжиніринг, консалтинг, навчання кадрів, обслуговування нової техніки).

Як правило, їхній продукт на початковій стадії становлення перебуває на рівні ідей, макетного або дослідного зразка. Їхній оборот визначається одержуваними ними з державних або недержавних джерел коштами на НДІОКР. Часто в цих організаціях зайняті один-два штатних співробітника, інші співробітники залучаються на конкретне замовлення. Їхні витрати - в основному зарплата. Ніяких відносин щодо власності з її власником вони не мають, хоча організації вже реалізують свою продукцію на вітчизняному або закордонному ринку. Для них характерно те, що значна частина обороту утворюється за рахунок обсягу продажів проекту або надаваних послуг. Оскільки такий оборот недостатній для самозабезпечення, то організація «підзаробляє» на комерції, на «технологіях викрутки», користується площами й устаткуванням «материнської структури». Але вона вже укладає договори про спільну діяльність, оплачує комунальні витрати.

До організацій на початковій стадії становлення відносяться:

Інжинірингові організації – це свого роду сполучна ланка між науковими дослідженнями й розробками, з одного боку, і між нововведеннями й виробництвом – з другого. Інжинірингова діяльність пов'язана зі створенням об'єктів промислової власності, діяльністю з проектування, виробництва і експлуатації машин, устаткування, організації виробничих процесів з урахуванням їхнього функціонального призначення, безпеки й економічності. Інжинірингові організації здійснюють оцінку ймовірної значущості, комерційної кон'юнктури й технічного прогнозування інноваційної ідеї, нової технології, корисній моделі, винаходу, виконують доробку й доводять нововведення до промислової реалізації, роблять послуги й консультації упроцесі впровадження об'єкта розробки, виконують пусконалагоджувальні, випробувальні роботи за дорученням промислових підприємств.

Впроваджувальні організації сприяють розвитку інноваційного процесу і, як правило, спеціалізуються на впровадженні невикористаних патентовласниками технологій, на просуванні на ринок ліцензій перспективних винаходів, розроблених окремими винахідниками, доведенні винаходів до промислової стадії, на виробництві невеликих дослідних партій об'єктів промислової власності з наступним продажем ліцензії.

Інноваційні організації, які діють на основі венчурного фінансування -такі організації являють собою невеликі, але дуже гнучкі й ефективні підприємства, які створюються з метою апробації, доробки й доведення до промислової реалізації «ризикових» інновацій і характеризуються високою активністю, що обумовно прямою особистою зацікавленістю працівників організації й партнерів по венчурному бізнесі в успішній комерційній реалізації розроблених ідей, технологій, винаходів.

Особливе значення венчурного бізнесу полягає в наступному:

· він приводить до створення нових життєздатних господарських одиниць, які впливають на всю традиційну структуру ведення наукових досліджень, і викликає структурні зміни в суспільному виробництві країни;

· збільшує зайнятість висококваліфікованих фахівців;

· сприяє технічному переозброєнню традиційних галузей економіки;

· спонука великі корпорації до вдосконалення принципів керування й організаційних структур;

· показує, що орієнтація на довгострокові цілі вимагає створення спеціальної кредитно-фінансової системи у вигляді венчурного капіталу.

Технопаркові структури -особливу роль серед структур, які підтримують розвиток інноваційної діяльності, відіграють технопаркові структури, які перетворюють вхідні ресурси (основні й оборотні фонди, інвестиції, інтелектуальні ресурси) у вихідні інноваційні послуги.

Технопаркові структури можуть значно розрізнятися за структурою і обсягом вхідних ресурсів і вихідних послуг. Ці характеристики змінюються в широкому інтервалі й визначають форму - від найпростіших структур типу наукових «готелів», які можуть розміщуватися в одному невеликому будинку й виконувати 2-3 види послуг, до технополісів або регіонів науки, які займають значний простір і являють собою складні регіональні економічні комплекси з інноваційною орієнтацією.

За наростанням ступеня складності технопаркові структури можна розташувати в такий спосіб: інкубатори, технологічні парки, технополіси, регіони науки й технологій.

Інкубатор бізнесу – це структура, що спеціалізується на створенні сприятливих умов для ефективної діяльності малих інноваційних організацій, які реалізують оригінальні науково-технічні ідеї. Інноваційна організація залежно від її технологічного профілю купує або орендує в інкубатора той чи інший набір інноваційних послуг, куди обов'язково входить оренда приміщення. Інкубаційний період організації-клієнта звичайно триває 2-3 роки, рідше 5 років, після закінчення цього строку інноваційна організація залишає інкубатор і починає самостійну діяльність.

Своє призначення інкубатор бізнесу здійснює за допомогою виконання таких функцій:

забезпечення систем підтримки організацій за рахунок надання матеріальної (відчутна) і нематеріальної (невловима) підтримки.

Відчутна – це надання на пільгових умовах приміщень, місця в офісі, обладнання (лабораторного й офісного), дослідного виробництва, рекламних, інформаційних, консультаційних послуг та ін.

Невловима – це забезпечення доступу починаючим і невідомим широкому колу підприємцям і малим організацям до інтелектуального потенціалу університету, корисних зв'язків з органами влади, великими корпораціями, рекомендації й гарантії доступу до фінансових джерел.

§ досягнення успішної стратегії комерціалізації ризикової технології. Інкубатор за рахунок створення тепличних умов на початковому етапі становлення організації повинен підготувати цю організацію до дій у ринкових умовах. За час перебування організації в інкубаторі вона повинна стати успішною, тобто побудувати свої канали руху товарів, розмістити виробництво, знайти перших покупців і одержати перші заявки й контракти;

§ здійснення бізнес-освітньої функції у вигляді навчання у вільній обстановці або організації безкоштовних семінарів, забезпечення умов для оволодіння практичними навичками бізнесу студентами й випускниками навчального закладу.

Між інкубаторами існують «національні розходження». Особливості європейських інкубаторів: широка участь у їхній організації великих корпорацій, високий рівень спеціалізації, сильна орієнтація на наукомісткий бізнес, цілеспрямована підтримка безробітних. Характерні риси американських інкубаторів: програми підтримки широкого підприємництва, прагнення забезпечити обов'язковий ріст малої організації й перетворити її в середню, а потім й у велику організацію. Вітчизняні інкубатори, як правило, створюються у складі технопарків і є першою фазою їхнього розвитку. Такий підхід у цілому спрощує організаційний проект створення технопарку в специфічних умовах вітчизняної економіки.

Існують фірми-інкубатори трьох типів:

Перший тип – безприбуткові. Вони найбільш численні. Орендна плата, що стягується ними з фірм-орендарів, від 15 до 50% нижче середнього рівня. Безприбуткові фірми-інкубатори субсидіюються місцевими організаціями, зацікавлені у створенні робочих місць й економічному розвиткові регіону. Орендарями можуть бути промислові фірми, дослідницькі, конструкторські й сервісні організації.

Фірми-інкубатори другого типу – прибуткові. Це приватні організації, загальна чисельність яких постійно збільшується. На відміну від безприбуткові фірми-інкубатори другого типу, як правило, не пропонують знижених тарифів на послуги, але вони дозволяють орендарям, надаючи їм широкий спектр послуг, платити тільки за ті, котрими орендар фактично скористався.

Інкубатори третього типу формуються як філії вищих навчальних закладів. Вони надають найбільш ефективну допомогу компаніям, які збираються здійснювати розробку й випуск технологічно складних виробів. Орендна плата може бути досить високою, але вона включає можливість користуватися інститутськими лабораторіями, технічним обслуговуванням, обчислювальною технікою, бібліотекою, мати контакти з викладачами.

Створення фірм-інкубаторів є нетрадиційним методом організації так званого процесу нововведень.

Відмітна риса й організаційна особливість інкубаторів полягає в тому, що вони займаються розробкою не конкретного товару, а незалежного господарського суб'єкта.

Технопарк

Науково-технологічний парк – це самостійна організаційна структура, створювана у сфері науки й наукового обслуговування з метою підтримки малого науково-технічного підприємництва і формування середовища для освоєння виробництва та реалізації на ринку високотехнологічної продукції.

Основні завдання створення технопарків:

· перетворення знань і винаходів у технології;

· перетворення технологій у комерційний продукт;

· передача технологій у промисловість через сектор малого наукомісткого підприємництва;

· формування і ринкове становлення наукомістких організацій;

· підтримка організацій у сфері наукомісткого підприємництва.

Технопарки дозволяють сформувати те економічне середовище, що забезпечує стійкий розвиток науково-технологічного й виробничого підприємництва, створення нових малих і середніх організацій, розробку, виробництво й поставку на вітчизняний і закордонний ринки конкурентоздатної наукомісткої продукції.

Регіон, сприяючи створенню і розвитку технопарків, одержує можливість формування і прискореного розвитку науково-виробничої й соціальної інфраструктури, залучення в регіони висококваліфікованих фахівців, підтримки й розвитку сектора економіки й, у зв'язку з цим, створення нових робочих місць.

Технопарки можна класифікувати за наступними групами:

1) дослідницький парк здійснює неприбутковий, як правило, фундаментально-прикладний науковий трансфер, діє від стадії завершення фундаментальних досліджень. Його основним об'єктом є новітні, авангардні наукові ідеї й проекти, що випливають з них, і розробки, що можуть мати або мають прикладне значення, нерідко в довгостроковій перспективі (понад 10 років). Тому держпідтримка тут повинна бути визначальною;

2) науково-технологічний парк здійснює прибутковий або неприбутковий прикладний науково-експериментальний трансфер, функціонує переважно від стадії прикладних НДІОКР до стадії виробництва дослідно-експериментальної партії нового продукту (відпрацьовування нової технології) нерідко середньострокової перспективи (понад 5 років). Організації технопарку тиражують технічну документацію і готують продукт (технологію) до освоєння у виробництві (випуск першої промислової партії). Тут варто говорити про паритетну підтримку державою і бізнесом;

3) технологічний парк здійснює, як правило, прибутковий експериментально-виробничий трансфер, діє переважно зі стадії дослідно-конструкторських й експериментальних робіт до організації серійного виробництва нової продукції (освоєння нової технології), яка має майже гарантований попит на ринку. Організації технопарку реалізують готову документацію (ноу-хау), провадять новий продукт (можливо малими партіями) або беруть участь в його серійному виробництві. Тут очевидна головна роль бізнесу-підтримки;

4) промислово-технологічний парк здійснює прибуткову діяльність, пов'язану з наданням у тимчасове користування площ, приміщень іустаткування для організації виробництва нової продукції за новою технологією.

5) Технопарки відрізняються від традиційних виробничих і впроваджувальних організацій тим, що:

· технопарк являє собою своєрідну «фабрику» з виробництва й випуску малих і середніх інноваційних організацій (безперервне формування нового наукомісткого бізнесу є основною функцією технопарку);

· так само як і організації, технопарки розташовуються поблизу джерела сировини, яким у цьому випадку виступає інтелект, але фундаментальна відмінність полягає в тому, що технопарк не стільки споживає інтелект, скільки сприяє його розвитку, працює на нього;

· технопарк надає комплекс послуг всім, чиї пропозиції і проекти визнаються перспективними й спрямованими на істотне поліпшення соціально-економічної ситуації в регіоні, де технопарк розташовується;

· у технопарку організації не можуть залишатися назавжди, повинен дотримуватися закон «кругообігу, припливу свіжих сил», у цьому полягає принципова відмінність технопарків від інших наукових і виробничих структур, у яких, як правило, склад підрозділів постійний;

· відмітною ознакою є винятково ринкова націленість діяльності технопарку, тобто тут займаються не просто будь-якими технологіями й продуктами, а тими технологіями й продуктами, що мають попит на ринку, потрібні споживачеві.

Технополіс

Технополіс являє собою цілісну науково-виробничу структуру, створену на базі окремого міста, в економіці якого помітну роль відіграють технопарки й інкубатори. Нові товари й технології, розроблені в наукових центрах, використовуються для вирішення всього комплексу соціально-економічних проблем міста.

Технополіси можуть бути утворені як на основі нових міст, так і тих, що реконструюються. Існують також технополіси «розмитого» типу, звичайно вони виникають на базі більших міст, які при відсутності чітко окреслених високотехнологічних зон, мають у своєму розпорядженні розвинені інноваційні структури.

Технополіс — це сукупність технопарків, інкубаторів і комплексу різноманітних структур, що забезпечують життя міста.

Технополіс – найбільш передова форма інтеграції науки з виробництвом. Кожен технополіс повинен складатися з трьох основних компонентів: великих підприємств як мінімум двох-трьох самих передових галузей промисловості (виробництво оптичних волокон, інтегральних схем, медичної електроніки, інформаційних систем та ін.); потужної групи державних або приватних університетів, НДІ, лабораторій; житлової зони із сучасними будинками, розвинутого мережею доріг, шкіл, спортивних, торговельних, культурних центрів.