Інновація – кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності.

Інноваційний менеджмент – підсистема менеджменту, метою якої є управління інноваційними процесами на підприємстві. Залучення інновацій у практику роботи підприємства чи їх створення власними силами здійснюється у межах інноваційного менеджменту. Система менеджменту організацій, що використовують підприємницький, інноваційний підхід до свого функціонування і розвитку, покликана вирішувати низку завдань, інколи суперечливих і навіть взаємовиключних: - постійне оновлення асортименту продукції та послуг; - оновлення і створення нових виробничих систем; - підвищення ефективності виробничо-збутової діяльності перед усім через підвищення продуктивності праці персоналу і зниження всіх витрат; - розроблення і реалізація стратегії і тактики боротьби за лідерство на основі концентрації зусиль і ресурсів на

найперспективніших напрямах розвитку техніки;- підпорядкування діяльності всіх підрозділів виробничих систем режиму складного відтворювального конвейеру нововведень.

Класифікація інновацій.

У залежності від технологічних параметрів інновації підрозділяються на: 1. продуктові інновації, вони включають застосування нових матеріалів, нові напівфабрикати і комплектуючих; одержання принципово нових продуктів. 2. процесні інновації означають нові методи організації виробництва (нові технології). Процесні інновації можуть бути пов'язані зі створенням нових організаційних структур у складі підприємства (фірми).

По типах новизни для ринку інновації діляться на: 1. нові для галузі у світі; 2. нові для галузі в країні; 3. нові для даного підприємства (групи підприємств).

За місцем в системі (на підприємстві, у фірмі) можна виділити: 1. інновації на вході підприємства (зміни у виборі і використанні сировини, матеріали, машин і устаткування, інформації й ін.); 2. інновації на виході підприємства (вироби, послуги, технології, інформація й ін.); 3. інновації системної структури підприємства (управлінської, виробничої, технологічної).

У залежності від глибини внесених змін виділяють інновації: 1. радикальні (базові); 2. що покращують; 3. модифікаційні (приватні).

У Науково-дослідному інституті системних досліджень розроблена розширена класифікація інновацій з урахуванням сфер діяльності підприємства. За цією ознакою виділяються інновації: технологічні, соціальні, торгові, в області керування, виробничі.

Життєвий цикл інновацій.

В інноватиці використовується поняття «життєвий цикл», що означає стадійність процесу, єдність його початку і кінця. Життєвий цикл — це період від зародження ідеї до розробки, створення, поширення, використання та утилізації (занепаду) продукту. З урахуванням послідовності проведення робіт життєвий цикл інновацій розглядається як інноваційний процес.

Поняття «життєвий цикл» інновації вживається, як правило, до двох взаємопов’язаних процесів. У одному випадку — це етапи створення інновації в ланцюзі наука — техніка — виробництво — споживання; в іншому — життєвий цикл нововведення як продукту чи технології в циклі реалізації та задоволення попиту.

Життєвий цикл продукту показує часовий інтервал, який охоплює кілька фаз розвитку, кожна з яких відрізняється особливим характером процесу.

Розрізняють повний життєвий цикл продукту і життєвий цикл продукту у сфері виробництва і споживання. У практичній діяльності найчастіше оперують поняттям життєвого циклу продукції у сфері виробництва. Цей цикл складається з кількох фаз. Перша фаза — дослідження і розробка нововведення-продукту. Спочатку, коли кошти вкладаються в науково-дослідницькі і конструкторські розробки, успіхи дуже скромні. Це сфера збитків. Закінчується фаза передаванням опрацьованої документації у виробництво.

У другій фазі відбувається технологічне освоєння масштабного виробництва нової продукції. При цьому обсяги виробництва мають сягнути рівня, який забезпечує беззбитковість роботи. Результати — зростання виробництва, прибутків. Особливістю третьої фази є стабілізація обсягів виробництва, а в четвертій фазі відбувається поступове зниження обсягів виробництва і продукція виводиться зі сфери реалізації.

Зміна стадій життєвого циклу зумовлена певними закономірностями: завжди максимальне зростання прибутку досягається на стадії початку виробництва за рахунок монопольно високої ціни на ринку. Ціна перекриває збитки, пов’язані з розробкою нового продукту. Після безприбуткової реалізації (низькі обсяги продажу) крива прибутків сягає вгору, випереджуючи обсяги продажу. Насичення ринку призводить до зниження норми прибутковості, проте за рахунок великих обсягів продажу прибутковість залишається високою. У фазі зрілості різко зростає конкуренція, оскільки відбувається дифузія (поширення) нововведення, попит падає, починається фаза занепаду, прибуток стрімко падає до нуля, після чого продукція виводиться зі стадії реалізації.

Період між появою новації і втіленням її в нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

Інновації, розвиток конкуренції та економічне зростання.

Динамічний соціально-економічний розвиток кожної країни неможливий без всебічного і безперервного використання нововведень, які є каталізаторами загального розвитку. Досліджуючи структурні джерела економічного розвитку, американський економіст Майкл Портер виділив серед них три основні: виробничі чинники, інвестиції, інноваційна діяльність. Він наголошував, що ефективність і конкурентоспроможність економіки визначається співвідношенням цих джерел, яке на різних етапах економічного розвитку різне. Так, в індустріальному суспільстві важлива роль у забезпеченні економічного зростання належить виробничим чинникам, що дає змогу розширювати обсяги виробництва і збуту продукції переважно на екстенсивній основі.

Екстенсивний тип розвитку — спосіб економічного зростання, за якого досягнення основних цілей відбувається шляхом кількісної зміни виробничих чинників (залучення додаткових ресурсів, створення нових виробництв) на основі існуючого науково-технічного рівня. За відсутності гострої конкуренції й у відносно стабільному середовищі такий шлях результативний і для окремих господарюючих суб'єктів, і для економічних систем загалом. Однак він має суттєві ресурсні обмеження і не придатний для використання в умовах конкуренції за ресурси. У такому разі розвиток відбувається на інтенсивній основі.

Інтенсивний тип розвитку — спосіб економічного зростання, що передбачає використання передових науково-технічних досягнень для підвищення продуктивності та результативності соціально-економічної системи. Інтенсивний тип розвитку ґрунтується на застосуванні найефективніших виробничих чинників (вища кваліфікація робочої сили, досконаліша технологія виготовлення продукції, нові матеріали із заздалегідь заданими властивостями тощо) для розв'язання основних соціально-економічних та екологічних завдань.

Інноваційний тип розвитку — спосіб економічного зростання, що базується на постійних і систематичних нововведеннях, спрямованих на суттєве поліпшення усіх аспектів діяльності господарської системи, для створення інноваційних товарів і формування конкурентних переваг.

Вплив держави і громадськості на формування сприятливого до інновацій інституційного середовища.

Взаємообумовленість інноваційної стратегії та інноваційної політики організації.

Планування інноваційної діяльності.

планування як функція інноваційного менеджменту полягає в обґрунтуванні основних напрямів і пропорцій інноваційної діяльності відповідно до прийнятих прогнозів і цілей розвитку, можливостей ресурсного забезпечення, інноваційного потенціалу організації, попиту на ринку. Значення функції планування полягає в тому, що в процесі планових розрахунків забезпечується деталізація цілей інноваційної діяльності, доведення їх до окремих структурних підрозділів і виконавців, визначення складу необхідних ресурсів, узгодження черговості та строків реалізації проектів, програм і окремих робіт, установлених на певний період.

Планування інновацій не є разовим вольовим актом менеджменту. Цей процес складається з певних фаз, стадій і етапів, які перебувають у логічному взаємозв'язку і змінюються з постійно повторюваною послідовністю, створюючи плановий цикл. Оперативне планування здійснюється переважно лінійними керівниками, проте спеціалісти з планування беруть участь у кожному з етапів: контролюють строки, роблять розрахунки, узгоджують окремі елементи планів різних підрозділів між собою. Протягом року планові відділи організацій, регіональних відділень фірм перевіряють виконання планів.

Розробляючи перспективні інноваційні плани, фірми часто встановлюють різні планові періоди для материнської компанії і для філій, дочірніх підприємств, а також різні строки з планів різних типів, наприклад, 15-річний термін плану наукових досліджень і розвитку й 5-річний - стратегічного плану.

Оперативне управління інноваційною діяльністю має своїм завданням визначення найефективніших способів реалізації прийнятої стратегії розвитку і має певні відмінності від стратегічного планування. Воно полягає у послідовному виконанні основних управлінських функцій у короткостроковому періоді.

31.Продуктово-тематичне планування інновацій

Продуктово-тематичне планування інновацій полягає у формуванні перспективних напрямів і тематики НДДКР, підготовки програм і заходів щодо відновлення продукції, удосконаленні технології й організації виробництва на інноваційному підприємстві. На виробничій стадії інноваційних процесів цей вид планування передбачає розроблення й оптимізацію виробничих процесів інноваційного підприємства і цехів. У процесі продуктово-тематичного планування за завданнями, включеними у проект, визначаються такі параметри

• склад етапів робіт і терміни їхнього виконання;

• склад відповідальних виконавців і співвиконавців за етапами;

кошторисна вартість кожного етапу, в тому числі витрати на НДДКР, капітальні вкладення, інші витрати з розбивкою за роками;

перелік найважливіших матеріально-технічних ресурсів, необхідних для реалізації завдання, з розподілом за роками;

• розрахунки економічної ефективності;

• карти технічного рівня за новими видами продукції і за новими технологічними процесами.

Ефективним методом розробки продуктово-тематичного плану є програмно-цільові методи, інструментом - "дерево цілей" і "дерево робіт'', а основною формою - розробка комплексної програми реалізації проекту.

32.Техніко-економічне планування інноваційної діяльностіТехніко-економічне планування інноваційної діяльності — процес визначення обсягів робіт, що мають бути виконані за кожним інно-ваційним проектом, а також потреб і джерел залучення матеріаль-них, фінансових і трудових ресурсів, необхідних для їх реалізації.

Найголовнішим завданням техніко-економічного планування інноваційної діяльності є оцінювання ресурсних потреб на впрова-дження новацій, реалізацію яких організація може здійснити зогляду на свої інноваційні та фінансові можливості, а також визна-чення економічної віддачі від упровадження інновацій. Для цього необхідно сформувати бюджет інноваційного проекту за усіма статтями його ресурсного забезпечення, розрахувати очікувані до-ходи від його реалізації і визначити величину можливих прибутків(маржинального доходу). Якщо проект передбачає суттєві зміни вбізнесі (планування освоєння нового продукту, виходу на нові ри-нки збуту, розроблення інноваційної стратегії стимулювання збутутощо), розробляють його бізнес-план — розгорнутий документ, щомістить обґрунтування економічної доцільності підприємницькогопроекту на основі зіставлення ресурсів, необхідних для його реалі-зації, і очікуваної вигоди (прибутку).Радикальні технологічні зміни здійснюються нечасто. Знач-на частина інновацій має поліпшувальний характер, тобто спря-мована на вдосконалення технічних засобів з метою зменшеннятрудомісткості виконання операцій, економію матеріалів (черезвикористання дешевших замінників чи оптимізацію режимів об-роблення вихідного матеріалу), енергії тощо. Такі заходи сприя-ють зниженню виробничих витрат, що важливо для підприємств,які реалізують стратегію мінімізації витрат або чиї фінансові мо-жливості обмежені.

33. Оперативно-календарне планування інноваційної діяльностіУ процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки та встановлюються завдання цехам, виробничим дільницями і робочим місцям по випуску конкретних виробів, вузлів і заготівок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи запасів, розміри партій, періоди їхнього запуску-випуску та ін.); календарні графіки, якими встановлюється послідовність та строки виготовлення продукції на кожній стадії виробництва. Оперативно-календарне планування інноваційної діяль-ності. У процесі оперативно-календарного планування інновацій-ної діяльності рекомендують використовувати мережеві методипланування та управління і методи управління за цілями. З їх до-помогою визначають порядок виконання робіт і очікувані резуль-тати, а також терміни їх досягнення і необхідні ресурси. Мережеві методи планування управління. Це методи, щопередбачають складання планів-графіків реалізації інноваційного проекту за окремими стадіями (роботами, етапами), контроль заїх дотриманням і ліквідацію відхилень від планів-графіків з ме-тою оптимізації термінів реалізації проекту. Використовують їхдля управління реалізацією масштабних інноваційних проектів наетапі промислового освоєння інновацій з метою узгодження дія-льності різних функціональних і виробничих підрозділів підпри-ємства, що здійснюють технічну підготовку виробництва.

34.Вибір організаційних форм управління інноваційною діяльністюякщо керівництво організації вважає основним способом здобуття конкурентних переваг саме інновації, йому слід побудувати таку організаційну структуру, за якої до інноваційного процесу були б залучені усі працівники, здатні продукувати цікаві ідеї і створювати інновації. У теорії менеджменту розрізняють механістичні й органічні організаційні структури.

Механістичні організаційні структури.Характеризуються вони жорсткою ієрархією влади в компанії, формалізацією правил і процедур, централізованим прийняттям рішень, об’єктивними критеріями відбору кадрів і винагороди. Вони функціонують як чітко злагоджений механізм і надзвичайно інертні щодо будь-яких змін. До цього типу структур відносять:1) лінійну, щоскладається із взаємопідпорядкованих структурних ланок, зв’язки яких з вищими рівнями управління здійснюються через безпосереднього керівника, за ієрархією; це робить структуру малогнучкою, інертною;2) функціональну, що передбачає чітку ієрархію структурних ланок, які забезпечують виконання кожної конкретної функції управління на всіх рівнях; це розбиває управлінський процес на окремі слабо пов'язані функції,гальмуючи, зокрема інноваційні процеси;

3) лінійно-функціональну, за якої при лінійному менеджері діють групи фахівців, об’єднаних у відділи за функціональною ознакою, що мають напрацьовувати рекомендації у відповідних функціональних сферах; це

підвищує обґрунтованість управлінських рішень і оперативність їх реалізації, що важливо для інноваційних процесів;4) дивізійні, що передбачають виокремлення в організації самостійних однорідних структурних ланок за продуктовою, територіальною ознаками чи класом споживачів; це дає змогу сконцентрувати зусилля на розвитку продукту, вносячи в нього, зокрема, поліпшувальні інновації, або ж розробляти ринкові (маркетингові) інновації з урахуванням особливостей споживачів відповідного сегмента ринку.

Органічні організаційні структури.Їм властиві розмиті межі управління, незначна кількість рівнів управління, слабке чи помірне використання формальних правил і процедур, децентралізація прийняття рішень, амбіційна відповідальність, неформальні міжособистісні стосунки. До них належать структури, що характеризуються гнучкістю у взаємодії із зовнішнім середовищем:1) матричні, що є поєднанням структурування організації за функціями (вертикальне) та проектами (горизонтальне); це забезпечує координацію дій з реалізації кількох інноваційних проектів;2) проектні, які є формами реалізації інноваційних проектів у межах механістичних організаційних структур;3) мережеві, що побудовані за принципом організаційно-економічної відокремленості окремих стадій технологічного процесу; це підвищує можливості їх оптимального здійснення завдяки залученню учасників, які виконують кожну стадію процесу найкраще.

Якщо зовнішнє середовище стабільне, в цьому відбуваються незначні зміни, то організації доцільно застосувати механістичні організаційні структури, які забезпечують чітке функціонуванні і високу продуктивність усіх її ланок.Така організація передусім вирішує завдання раціоналізації поточної виробничої діяльності; інноваційну діяльність у ній спрямовано на удосконалення окремих елементів технологічного процесу. У разі підвищення

динамічності зовнішнього середовища така структура починає перешкоджати змінам, її елементи опираються інноваціям. Тому при проектуванні сучасних організацій, які повинні бути досить гнучкими, слід орієнтуватися на структурні утворення органічного типу, з високим рівнем децентралізації, широкими правами структурних підрозділів щодо прийняття рішень, щопідвищує загальну сприйнятливість організації до інновації.

35.Вплив структури організації на її інноваційніГіпотеза про вплив параметра на сприйняття нововведеньможливості — висока цілісність структури підприємства сприяє радикальним нововведенням і перешкоджає еволюційним змінам;— високий ступінь відособленості сприяє еволюційним нововведенням;— раціональне поєднання параметрів цілісності і відособленості структури організації дозволяє здійснювати нововведення в широкому спектрі їхньої радикальності Чинники сприйняття, зумовлені параметром— гнучкість структури, її здатність адаптуватися до нововведень;— стиль керівництва (у цілісних структурах — наявність авторитарного стилю, у відособлених — наявність ліберально-демократичного стилю; при комбінуванні властивостей цілісності і відособленості— поєднання авторитарного і ліберально-демократичного стилів)

36.Інноваційні стратегії та організаційні форми реалізації інноваційІнноваційна стратегія — один із засобів досягнення цілей організації, який відрізняється від інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому. В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні управлінські рішення, які:

орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища;пов’язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційними стратегіями можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька великих груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії.

Інноваційні стратегії є також однією зі складових економічної стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації. Прийняття інноваційної стратегії здійснюється на вищому рівні керівництва організацією й управління службою НДДКР. Вище керівництво встановлює орієнтири для керівників служб НДДКР, які вони використовують для визначення локальних цілей і стратегій, приймають рішення відносно обсягу, інтенсивності роботи, характеру використання одержаних результатів. Виходячи з зазначеного, розрізняють такі групи стратегічних рішень:-виділення асигнування;-фундаментальні дослідження;-оцінка результатів;-відкриття;-патенти;-сфери та напрями досліджень;-звіти про дослідження;-товарний знак. Організаційні структури інноваційної діяльності – це підприємства (організації), що займаються інноваційною діяльністю, науковими дослідженнями, розробкою та реалізацією інновацій. Інноваційний процес охоплює багатьох учасників і має свою інфраструктуру. Його здійснюють на державному і міждержавному рівнях, у регіональних і галузевих сферах, місцевих (муніципальних) формуваннях. Всі учасники мають свої цілі і формують організаційні структури для їх досягнення. Інноваційна активність великих і дрібних організацій різниться, що зумовлено різною стратегією їх діяльності. Звідси й множинність організаційних форм інноваційної діяльності: від бізнес-інкубаторів, які допомагають реалізувати підприємницькі проекти на початковій стадії існування фірми, до стратегічних альянсів, покликаних реалізовувати складні інноваційні проекти, в тому числі міжнародного рівня.

Інноваційний процес починається з ідеї, яка лише через певний час (інколи тривалий) може знайти своє матеріальне втілення у нових товарах, нових технологіях, нових матеріалах. Нова ідея виникає на базі нових знань, які є теоретичною основою матеріальною виробництва. У сучасних умовах нові знання, як правило, з'являються як результат копіткої праці великої кількості людей — вчених-теоретиків, працівників науково-дослідницьких лабораторій та експериментально-конструкторських бюро тощо. У всіх розвинутих країнах приділяють значну увагу фундаментальним та пошуковим дослідженням, які формують потенціал знань для інноваційної діяльності і створюють основу принципово нових рішень у різних сферах людського буття.

Фундаментальні теоретичні дослідження здійснюють у спеціалізованих науково-дослідницьких організаціях. В Україні вони, як правило, належать до системи Національної академії наук або мають галузеву належність. Серед них понад 360 спеціалізованих науково-дослідницьких інститутів, конструкторських бюро та організацій, діяльність яких здійснюється за державної підтримки. А всього науково-дослідницькою діяльністю займається понад 800 організацій, в тому числі 150 вищих навчальних закладів України.

38.Мотивація і стимулювання інноваційної діяльностіДля того, щоб усі учасники інноваційних змін впевнилися у вигідності інновацій не лише дляпідприємства, а й для кожного з працівників, зокрема, необхідно стимулювати усіх. Тому системастимулів інноваційних процесів має включати, з одного боку, компоненти поточного стимулювання, а з іншого – стимулювання за результатами роботи всієї організації. Своєю чергоюсистема стимулювання повинна обов’язково містити заохочення розвитку творчих здібностейпрацівників підприємства, що є передумовою створення інновацій. Це свідчить про те, щоформування мотиваційного механізму інноваційної діяльності організації передбачає розробленняефективної системи стимулювання, насамперед менеджерів усіх рівнів управління, яка спираєтьсяна оцінку досягнутих під час реалізації інноваційних результатів. Позитивного остаточного

результату можна досягти завдяки обґрунтованому поєднанню різних методів стимулювання, копіткої роботи з персоналом для формування у них мотиваційних преференцій, що лежать у площині інноваційного розвитку. У цьому аспекті актуальним повинно бути питання взаємодії держави та підприємств і підприємців та робітників з проблемами на ринку праці.З метою мінімізації негативного впливу структурної форми безробіття необхідні інвестиції в людський капітал, які повинні здійснюватися як підприємницьким сектором, так і державою.Очевидно, що тут держава повинна бути першою, оскільки можливості та важелі впливу держави є ширшими та потужнішими. З боку підприємців інвестиції в людський капітал повинні здійснюватися у формі оплати навчання, перекваліфікації та підвищення кваліфікації кадрів,соціального і методичного страхування працівників. Найголовніші вимоги конкурентоспроможної економіки до державного сектору полягають у необхідності створення гнучкої системи освіти. Така система повинна швидко та чітко реагувати на вимоги, які висуває нова техніка та новий попит. Успіх інноваційного процесу залежить від того наскільки безпосередні учасники Інноваційного процесу зацікавлені в швидкому впровадженні результатів НДДКР у виробництво. З

огляду на це, стимулювання інноваційної праці повинно постійно спиратися не лише на матеріальні, а й на нематеріальні (соціально-психологічні) форми стимулювання, орієнтовані на задоволення потреб вищого рівня. У таких умовах інноваційна активність персоналу буде високою, що розширюватиме інноваційні можливості підприємства. методи прямої дії безпосередньо пов’язані із досягненням остоточного результату – комерційної вигоди від упровадження новації. Тоді як методи непрямої дії якраз і спрямовані на формування сприятливого для інноваційної діяльності середовища. У цьому плані успіхи японських та деяких західних виробничих комплексів у розвитку передових технологій, освоєнні нових конкурентоспроможних видів продукції саме завдяки високій інноваційній активності персоналу, яка є продуктом реалізації концепції партисипативного

управління (технологія управління персоналом, яка ґрунтується на залученні до прийняття управлінських рішень всіх працівників підприємства).

Сутність і завдання інноваційного менеджменту.

Класифікація інновацій.

Життєвий цикл інновацій.

Період між появою новації і втіленням її в нововведення (інновацію) називається інноваційним лагом.

12 3 4