Санітарно-гігієнічні вимоги до питної води

(ДСТУ 3041-95 та ДСТУ 4107-2002 «Якість води»)

1. Повинна бути прозорою, по можливості безколірною, без будь-якого запаху та присмаку, мати освіжаючу температуру (5–15 °С).

2. Не містити домішок отруйних речовин у токсичних концентраціях.

3. Бути вільною від патогенних мікроорганізмів, головним чином фекального походження, а також від гельмінтів та їх личинок.

4. Не забруднена стічними водами (фекальними, побутовими, промисловими тощо).

Повну оцінку якості води можна дати на основі комплексного її дослідження, в яке входять:

1) санітарно-топографічне обстеження джерела водопостачання і навколишньої території;

2) визначення фізичних властивостей води;

3) визначення хімічного складу води;

4) визначення бактеріологічного забруднення води;

5) біологічний аналіз води.

Санітарно-топографічне обстеження джерел водопостачання

(паспортизація вододжерел)

(ДСТУ 3831–98 «Автоматизовані системи контролю якості води»)

Ветеринарно-санітарний нагляд за джерелами водопостачання передбачає:

1) проведення санітарно-топографічного обстеження джерела водопостачання і навколишньої території;

2) спостереження за станом і організацією його охорони з метою запобігання забрудненню води;

3) організацію лабораторного дослідження води з урахуванням пори року та погодних умов;

4) встановлення залежності між якістю води та спалахами хвороб у тварин. Ця обставина вимагає детального вивчення епізоотичних, топографічних і технічних умов.

План санітарно-топографічного обстеження джерела водопостачання залежить від ряду обставин, у тому числі зональних особливостей, господарських можливостей та ветеринарного благополуччя. Так, під час обстеження колодязя необхідно звернути увагу на його обладнання, санітарний стан, відстань до джерел забруднення. Для встановлення зв'язку колодязя із джерелом забруднення в останнє вливають 2 %-ний розчин флуоресцину, після чого протягом 1–2 діб кожні 3 год беруть пробу води з колодязя і визначають її колір. Флуоресцин забарвлює воду у зелений колір.

Під час обстеження відкритих вододжерел вивчають санітарний стан населених пунктів, розташованих поблизу джерела, або тих, що з ним контактують, місце забору води, систему забору, стан водоочисних споруд, організацію зони санітарної охорони.

План санітарно-топографічного обстеження вододжерела

І навколишньої території

1. Поштова адреса вододжерела (область, район, село, вулиця).

2. Назва вододжерела (колодязь, став), призначення або мета використання.

3. Дата будівництва та введення в експлуатацію.

4. Рельєф розташування.

5. Наявність джерел забруднення (розташування їх по рельєфу, походження нечистот).

6. Обладнання підходу до вододжерела.

7. Наявність та обладнання гідроізоляції (водяного замка).

8. Розміри вододжерела (глибина, ширина, довжина), розрахунок запасу води.

9. Як змінюється запас води залежно від погодних умов.

10. Характеристика ґрунтових порід, а також ґрунту дна вододжерела.

11. Характеристика зрубу, матеріал, стан, висота колодязя.

12. Спосіб забору води, напування тварин, обладнання корит.

13. Охорона від забруднення (кришка, навіс, відра).

14. Оцінка вододжерела за даними огляду.

15. Дата, місце роботи, посада, підпис.

Техніка відбору проб води

Для повного аналізу об'єм проби води має становити 5 л, для неповного – 2 л, спрощеним методом – 1 л. Бутлі повинні бути скляними чи пластиковими, чисто вимитими і споліснутими дистильованою водою.

Пробу води з глибини зручніше відбирати спеціальними батометрами конструкції Виноградова А.С., Грирорьєва Л.В., Сатаневича Р.В.

Для бактеріологічного дослідження проби води відбирають у стерильні бутлі і закривають стерильними пробками. Якщо воду відбирають із водопровідного крана, то кінець його фломбують (обпалюють вогнем), а вода повинна протекти через кран не менше 10–15 хвилин.

Місце відбору проби води залежить від характеру джерела та мети дослідження. Якщо треба виявити вплив певного джерела забруднення проточної води, проби беруть вище цього джерела, проти нього і нижче за течією.

Відбір проб води з відкритих водойм (ставків та річок): ДСТУ ISO 5667–1–2003; ДСТУ ISO 5667–2–2003; ДСТУ ISO 5667–4–2003

Воду відбирають на глибині 0,5–1 м від поверхні водойми, на відстані 1–2 м від берега. В неглибоких вододжерелах проби відбирають на глибині 10–15 см від дна.

Відбір проб води з відкритих водойм (криниць): ДСТУ ISO 5667–4–2003

З криниць проби води рекомендується відбирати на глибині 0,5–1 м від поверхні двічі на день – вранці, коли воду з нього ще не брали, і ввечері, коли вже закінчили брати воду.

Відбір проб води з водопроводів: ДСТУ ISO 5667–4–2003

Вода повинна протекти через кран не менше 10–15 хвилин.

Відібрані проби води варто негайно доставляти у лабораторію, особливо влітку. Фізико-хімічні дослідження необхідно проводити не пізніше ніж через добу після взяття проби, а в окремих випадках (залежно від якості води) у межах 42–72 годин у разі зберігання зразків води у спеціальних термосах з льодом.

Бактеріологічні дослідження проводять не пізніше 3–5 годин після взяття води, за умови, що проби транспортувалися в спеціальних термосах.

У разі потреби дозволяється застосування консервантів під час зберігання відібраних проб. Для визначення у воді аміаку і окиснюваності води можна додавати 2 мл 25 %-го розчину сірчаної кислоти на 1 л води, для визначення інших показників – 2 мл хлороформу на 1 л води. За бактеріологічних досліджень консервація води не допускається.

Після відправки води до лабораторії надалі необхідно оформити супровідний документ, в якому зазначають такі відомості:

· номер проби води, рік, місяць, дата і година взяття;

· назва і місце розташування джерела води;

· місце взяття проб і глибину, з якої брали пробу;

· спосіб відбору води (батометр, бутиль з вантажем), тривалість відкачки води, спосіб консервування, якщо проводили;

· відомості про опади і напрям вітру у день взяття проби води;

· температуру води і повітря на час взяття проби води;

· мета аналізу;

· короткий опис санітарного стану водоймища та місцевих умов, які можуть впливати на якість води;

· первинні органолептичні властивості води на момент відбору;

· посада і місце роботи особи, що відбирала пробу води та її підпис.

Розділ 2. ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВОДИ

(ДСТУ ISO 7027–2003; ISO 7027:1999, IDT)

З фізичних властивостей води звертають увагу на такі показники: температуру, запах, смак і присмак, прозорість і колір.

Вимірювання температури води

(ДСТУ ISO 7027–2003)

У глибоких підземних водоносних шарах ґрунту вода має відносно постійну температуру (5–12°С), тоді як у поверхневих шарах, відкритих водоймищах температура протягом року різко змінюється.

Споживання холодної води взимку може призвести до зниження продуктивності і підвищення витрат кормів на одиницюпродукції, оскільки на нагрівання її в організмі необхідна певна кількість енергії. Крім того, це може бути причиною простудних захворювань у тварин і абортів^: у вагітних маток.

Питнавода для дорослих тварин повинна мати температуру 10–
12 ⁰С, а молодняку – 15–30 ⁰С (залежно від віку).

Температуру води визначають на місці взяття проби і на тій же глибині. Для цього використовують спеціальний черпальний термометр. На кінці термометра, де розташований резервуар з ртуттю, знаходиться розширена ємність, у верхній частині якої є отвори. На протилежному кінці приладу розміщене кільце, за допомогою якого термометр прикріплюється до мотузки.

У разі відсутності черпального термометра використовують звичайний спиртовий або ртутний термометр.

Вимірювання температури проводять протягом 15 хвилин і виражають в градусах Цельсія зточністю до 0,1. Під час вимірювання температури води свердловин, водопроводів беруть велику пробу води (10 літрів), в яку негайно ж опускають термометр на 15 хвилин.

Визначення запаху води

(ДСТУ ISO 7027–2003)

Характер та інтенсивність запаху визначають органолептично. Чиста вода не має запаху. Запах води може бути природним або штучним. Природними вважають запахи землі, болота, трави, дерева; риби, сірководню та інші. Штучними – запах хлору (після хлорування), бензину, фенолу, гною (у разі забруднення джерел промисловими стоками).

Запах води визначають за температури 20 ⁰С, а потім – 40 і 60 ⁰С.

Для визначення запаху води за температури 20 ⁰С наливають 150–200 мл води у чисту склянку, закривають її пробкою, струшують, а потім відкривають і швидко визначають запах, характер та його інтенсивність за даними табл. 1. Інтенсивність запаху визначають за температури води 60 ⁰С.

Таблиця 1– Визначення запаху води

Якісна питна вода відповідно до ДСТУ ISO 7027–2003 повинна мати присмак і запах за температури 20 ⁰С не більше двох балів.

Визначення смаку води

(ДСТУ ISO 7027–2003)

Смак води залежить від кількості в ній речовин природного походження або тих, які потрапили внаслідок забруднення. Розрізняють солоний, гіркий, кислий, солодкий, гірко-солоний. терпкий і в'яжучий смак води. Всі інші смакові відчуття називають присмаками. Розрізняють залізистий, хлорний, металевий і рибний присмаки.

Неприємний смак або присмак найчастіше залежить від надлишку розчинених у воді солей. Так, надлишок хлористого натрію і калію надає воді солоного смаку, солей магнію – гіркого, заліза і міді – в'яжучого. Продукти гниття органічних речовин зумовлюють неприємний гнилісний смак і запах. Смак води з відкритих водоймищ визначають після її кип'ятіння протягом п'яти хвилин і охолодження до 20–25 ⁰С. Смак води, підозрілої в бактеріологічному і хімічному забрудненні, не визначають.

Для визначення смаку і присмаку 15–20 мл води набирають у рот на кілька секунд, не ковтаючи її. Інтенсивність смаку характеризують за п'ятибальною системою, так само як і запах.

Визначення прозорості води

(ДСТУ ISO 7027–2003; ISO 7027:1999, IDT)

Ступінь прозорості води залежить від наявності в ній закислих часток органічного або мінерального походження: якщо їх багато, то вода буде каламутною.

Прозорість води визначають в сантиметрах висоти водяного стовпа, через який можна вільно читати шрифт Снеллена № 1. Для цього користуються спеціальним циліндром з краном у нижній частині. На стінці циліндра нанесено поділки (в см). Шрифт читають крізь стовпчик води зверху. Прилад має підставку висотою 4 см. Визначаючи прозорість, воду поступово випускають через кран доти, поки не буде чітко видно шрифт. Висота водяного стовпчика і буде величиною прозорості.

Прозорість води у відкритих водоймах визначають за допомогою білої фарфорової або емальованої пластини розміром 15x20 см. Пластину занурюють у воду доти, поки її контури стануть невидимими. Потім пластину повільно піднімають до її чіткої видимості. Середню величину цих замірювань і вважають показниками прозорості води у водоймах.

Прозорість якісної питної води згідно із зазначеним вище ДСТУ повинна бути не менше 30 см.

Зразок шрифту для визначення прозорості води: «Справжній стандарт встановлює способи визначення загальних фізичних властивостей господарсько-питної води, запаху, смаку і присмаку, температури, прозорості, мутності, завислих речовин і кольоровості 5 4 1 7 8 3 0 9 ».

Визначення кольору води

(ДСТУ ISO 7887–2003; ISO 7887:1994, IDT)

У зоогігієнічній практиці колір води визначають порівнянням. Беруть два однакових циліндри з безбарвного скла. У перший наливають профільтровану досліджувану воду, у другий стільки ж дистильованої води для порівняння на білому фоні. Доброякісна вода не повинна мати кольору. Розрізняють воду безбарвну, світло-жовту, жовту, інтенсивно жовту, зеленувату і т. п.

Для визначення кольору води у польових умовах у пробірку з безбарвного скла діаметром 1,5 см і висотою 12 см наливають воду, яку досліджують і порівнюють з аналогічним стовпчиком дистильованої води. Колір визначають у градусах за табл. 2.

Таблиця 2 – Визначення кольору води

Для водопровідної води колір не повинен перебільшувати 15°, а, для води відкритих водойм – 35°.

Нормативи. Прозорість води за кільцем не менш як 40 см вважається доброю, 20–30 см – допустимою, а вода з прозорістю менш як 20 см вимагає освітлення.