|
ДИСГОРМОНАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ МОЛОЧНИХ ЗАЛОЗ
Захворювання молочних залоз поза вагітністю та лактацією називається дисгормональними дисплазіями або терміноммастопатія. Молочні залози є частиною репродуктивної системи жінки, а отже, органом-мішенню для гормонів яєчників,пролактину, тому залозиста тканина молочних залоз зазнає циклічних змін упродовж менструального циклу, відповідно до його фаз. Звідси зрозуміло, що надмір чи брак статевих гормонів порушує регуляцію діяльності залозистого епітелію молочних залоз і може призвести до патологічних процесів у них. За визначенням ВООЗ (1984), мастопатія — фіброзно-кістозне захворювання, якому притаманний спектрпроліферативних і регресивних змін тканини залози з ненормальним співвідношенням епітеліального і сполучнотканинного компонентів. Мастопатія — одне з найпоширеніших захворювань: її частота складає 30-45 %, а серед жінок з гінекологічною патологією — 50-60 %. Найчастіше хворіють жінки віком 40-50 років, далі частота мастопатій знижується, натомість зростає захворюваність на рак молочної залози. Форми мастопатії: І — дифузна фіброзно-кістозна мастопатія: • з переважанням залозистого компонента; • з переважанням фіброзного компонента; • з переважанням кістозного компонента; • змішана форма. II — вузлова фіброзно-кістозна мастопатія. Фіброзно-кістозна мастопатія з переважанням залозистого компонента клінічно проявляється болючістю, набуханням, дифузним ущільненням усієї залози чи її ділянки. Симптоми посилюються у передменструальний період. Ця форма частіше трапляється у молодих дівчат наприкінці періоду статевого дозрівання. Фіброзно-кістозна мастопатія з переважанням фіброзу. Цій формі захворювання притаманні зміни сполучної тканини між часточками молочної залози. При пальпації визначаються болючі, щільні, тяжисті ділянки. Такі процеси переважають у жінок передменопаузального віку.
Вузлова фіброзно-кістозна мастопатія характеризується тими самими змінами в тканині залози, але вони не є дифузними, а локалізуються у вигляді одного або кількох вузлів. Вузли не мають чітких меж, збільшуються перед і зменшуються після менструації, не з'єднані із шкірою. Діагноз встановлюють на основі суб'єктивних ознак (скарги хворої) та об'єктивного дослідження, що включає пальпацію молочної залози у положенні стоячи і лежачи з послідовним обстеженням усіх її квадрантів. Ущільнення, які знаходять при пальпації, у переважній більшості випадків локалізуються у верхньо-зовнішніх секторах залози, ближче до ямки, де розміщена велика кількість часточок. Іноді ущільнення мають нерівномірну консистенцію. При натисканні на соски можуть з'являтися виділення — прозорі, світлі або мутні, із зеленуватим відтінком, деколи — білі, як молоко. Із спеціальних досліджень використовують мамографію, яка проводиться у першу половину менструального циклу на спеціальних рентгенівських апаратах, що дають мінімальне променеве навантаження. Знімок роблять у двох проекціях, якщо потрібно — прицільний, із контрастуванням проток. Ультразвукове дослідження також проводять у 1-у фазу циклу. Особливо добре УЗД виявляє макрокістозні зміни й утвори. Проводять пункційну біопсію з наступним цитологічним дослідженням аспірата. Точність діагнозу раку при такому методі складає 90-100 %. Жінки з розладами менструального циклу часто хворіють на фіброзно-кістозну мастопатію, а такі хворі входять до групи ризику з розвитку раку молочної залози. Тому гінекологічний огляд обов'язково має включати пальпацію молочних залоз. Лікування: Хвору, в якої виявили ущільнення у молочній залозі, обов'язково слід направити до онколога. Лікування призначають тільки тоді, коли за допомогою усіх діагностичних методів переконалися, що у хворої немає злоякісної пухлини. Фіброаденома підлягає видаленню хірургічним шляхом. Інші форми мастопатії лікують консервативно: лікар призначає гормонотерапію — прогестерон у другу половину циклу. Рекомендована вітамінотерапія — вітаміни А, В1, В6, Є, препарати йоду — йодид калію протягом 6-12 місяців. Серед жінок, які застосовують оральнуконтрацепцію, дуже мало хворих на фіброзно-кістозну мастопатію, тому ефективне застосування гестагенних препаратів з незначними дозами естрогенів протягом 6-12 місяців.
ЛІТЕРАТУРА 1. С.Хміль, З.Кучма, Л.Романчук. Гінекологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 329 с., с. 121-129. 2. С.В.Хміль, З.М.Кучма, Л.І.Романчук. Гінекологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 544 с., с. 141-148. 3.Загребина В.А., Торчинов А.М. Гинекология. – М.: Медицина, 1991. – 336 с., 93-96.
Класифікація запальних захворювань геніталій. Неспецифічні вульвіти, кольпіти, цервіцити, метрити ПЛАН 1.Фізіологічні захисні механізми, що забезпечують бар’єр для проникнення збудників захворювання. 2.Бартолініт: поняття, клініка, діагностика, лікування. 3.Вульвіт: поняття, клініка, діагностика, лікування. 4.Вагінізм: поняття, клініка, діагностика, лікування. 5.Кольпіт: поняття, клініка, діагностика, лікування. 6.Бактеріальний вагіноз: поняття, клініка, діагностика, лікування. 7.Ендоцервіцит: поняття, клініка, діагностика, лікування. 8.Гострий ендометрит: поняття, клініка, діагностика, лікування. 9.Хронічний ендометрит: поняття, клініка, діагностика, лікування. Запальні захворювання жіночих статевих органів зустрічаються у 60-65 % гінекологічних хворих. Особливо збільшилась їх кількість у нашій країні в останні роки внаслідок росту проституції, міграції, урбанізації населення, змін статевої поведінки молоді. Розвиток запального процесу жіночих статевих органів залежить від стану захисних сил організму та біологічних особливостей збудника. У піхві здорової жінки постійно присутні різні види мікроорганізмів. Необхідно підкреслити, що в нормі секрет піхви має кислу реакцію, зумовлену вмістом у ньому молочної кислоти, що утворюється в результаті життєдіяльності піхвової палички Додерлейна, при наявності якої утруднюється розвиток патогенних бактерій. Прийнято розрізняти чотири ступені чистоти піхвового вмісту. Мікроорганізми, які присутні у піхві, за певних умов можуть стати високовірулентними і призвести до виникнення запального процесу. Бар'єром на їх шляху є фізіологічні захисні механізми, до яких належать ¨ фактори загального та місцевого імунітету, ¨ бактерицидні властивості піхвового секрету. ¨ Слизова пробка, яка є у цервікальному каналі, також має антибактеріальні речовини і є перешкодою для проникнення мікроорганізмів у матку, в якій захисну функцію виконує ¨ функціональний шар ендометрія, що відокремлюється під час менструації. Велика роль у поширенні мікроорганізмів з піхви у верхні відділи статевих органів належить інвазивним гінекологічним процедурам, як-от: ¨ гідротубація, ¨ гістеросальпінгографія, ¨ гістероскопія, ¨ зондування порожнини матки, ¨ переривання вагітності. ¨ Особливо часто інфікування відбувається при кримінальних абортах. ¨ Важливе значення у поширенні інфекцій мають внутрішньоматкові контрацептиви. Розвитку запальних захворювань жіночих статевих органів сприяють вроджені ендокринні й обмінні порушення, перенесена екстрагенітальна патологія. Опірність організму до інфекції може бути знижена внаслідок неправильного харчування, переохолодження, стресових ситуацій, дії низьких доз радіації. Проникнення мікроорганізмів у матку та придатки відбувається за допомогою сперматозоїдів, трихомонад, а також можливий пасивний їх транспорт. Збудниками запальних захворювань жіночих статевих органів здебільшого бувають: ¨ стрептококи, ¨ стафілококи, ¨ кишкова паличка, ¨ гонококи, ¨ хламідії, ¨ віруси, ¨ мікоплазми, ¨ трихомонади, ¨ гарднерели, ¨ туберкульозна паличка. Залежно від збудника, запальні захворювання жіночих статевих органів класифікують за етіологією на неспецифічні та специфічні. ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ НЕСПЕЦИФІЧНОЇ ЕТІОЛОГІЇ БАРТОЛІНІТ Бартолініт — запалення великої залози присінка піхви. Може викликатися стафілококами, ешерихіями, гонококами тощо. Незалежно від виду збудника, процес починається у вивідній протоці залози — виникає каналікуліт, далі він може поширитися і на саму паренхіму залози, при цьому з'являється серозне, серозно-гнійне або гнійне запалення. Клініка. Хворі скаржаться на загальну слабість, нездужання, неприємні відчуття в ділянці зовнішніх статевих органів. Температура тіла підвищена. Спостерігають набряк і гіперемію в ділянці бартолінової залози, при пальпації — різка її болючість, місцеве підвищення температури і набряк м'яких тканин. Якщо гнійний ексудат заповнює всі часточки залози — утворюється псевдоабсцес. Стан жінки різко погіршується: температура тіла стає гектичною, виникають озноб, сильний головний біль. При обстеженні виявляють різко болючий пухлиноподібний утвір. Після прориву гнійника стан хворої поліпшується: знижується температура тіла, зменшуються набряк і гіперемія в ділянці бартолінової залози. Якщо лікування недостатнє і вивідна протока перекривається знову — спостерігаються рецидиви і формування ретенційної кісти, яку помилково можна вважати за доброякісну або навіть злоякісну пухлину зовнішніх статевих органів. Лікування. Антибіотики, відповідно до чутливості мікроорганізмів, сульфаніламідні препарати. Показані теплі сидячі ванночки з розчином калію перманганату (1:6000), теплові процедури (грілка, солюкс) у поєднанні з мазевими аплікаціями (іхтіол, лінімент бальзамічний (за Вишневським)) до появи флюктуації, симптоматичні засоби. При утворенні псевдоабсцесу чи ретенційної кісти — хірургічний розтин, при рецидивному бартолініті — екстирпація залози. Опромінення зони рани інфрачервоним напівпровідниковим лазером у поєднанні з магнітним полем у терапевтичних дозах. Курс лікування — 5-6 процедур. При гонорейній етіології — специфічне лікування. ВУЛЬВІТ Вульвіт — запалення зовнішніх жіночих статевих органів. Розрізняють первинний і вторинний вульвіт. Виникненню первинної форми сприяють запрілість (при ожирінні), недотримання гігієни статевих органів, хімічні, термічні, механічні подразнення, розчухи, садна, цукровий діабет тощо. Вторинний вульвіт виникає внаслідок інфікування зовнішніх статевих органів патогенними мікроорганізмами, що містяться у виділеннях з піхви при кольпіті, цервіциті, ендометриті. У жінок репродуктивного віку вульвіт трапляється на тлі гіпофункції яєчників, авітамінозі, частіше буває у дівчаток та жінок у постменопаузі. Клініка. При гострому вульвіті є гіперемія і набряк зовнішніх статевих органів, серозно-гнійні нашарування. Хворі скаржаться на біль, свербіння, паління, нерідко — на загальну слабість. У хронічній стадії ці прояви вщухають, але періодично поновлюються. Діагностика базується на описаній клінічній картині. Для встановлення збудника доцільно провести бактеріологічне та бактеріоскопічне дослідження виділень. Необхідно встановити, первинним чи вторинним є запальний процес. Лікування насамперед спрямовують на усунення захворювання, яке ускладнилося вульвітом. У гострий період застосовують відвар квіток ромашки, слабкий розчин калію перманганату, борної кислоти; при бактеріальних, грибкових, паразитарних вульвітах — тержинан по одній піхвовій таблетці перед сном, тривалість лікування — 10 днів. Якщо збудником вторинного вульвіту є гриби роду Саndida, то доцільно призначати Гіно-Певарил — по 1 свічці (150 мг) на ніч протягом 3-х днів, при рецидивах — по 1 свічці (50 мг) 2 рази на добу протягом 7 днів, а також нанесення крему на зовнішні статеві органи — протягом 10 днів. Висока ефективність лікування спостерігається при використанні орунгалу— по 100 мг 2 рази на день упродовж 6-7 днів, потім протягом 3-6 менструальних циклів по 1-й капсулі в перший день циклу. Ефективне опромінювання зовнішніх статевих органів за допомогою гелієво-неонового чи напівпровідникового лазера. Якщо є виражене свербіння, призначають препарати брому, собачої кропиви, валеріани, місцево — анестезиновумазь. ВАГІНІЗМ Вагінізм — больовий спазм м'язів входу до піхви і тазового дна. Він може розвиватися при запальному процесі зовнішніх статевих органів, піхви або мати неврогенний характер (наприклад, розвивається після грубої спроби здійснити статевий акт). Клініка. При спробі здійснення статевого акту, іноді лише від думки про нього, виникають спазми стискача піхви і привідних м'язів стегна, що перешкоджає введенню статевого члена у піхву. Гінекологічний огляд слід проводити обережно, оскільки болючий спазм може спричинитися від одного дотику до статевих органів. Лікування. За наявності вульвіту, кольпіту проводять протизапальне лікування. При неврогенній формі необхідні тактовне ставлення чоловіка при статевих зносинах, психотерапія, гіпноз. Хвора потребує консультації сексопатолога. КОЛЬПІТ Кольпіт — інфекційно-запальне захворювання піхви. Належить до найпоширеніших гінекологічних захворювань у жінок репродуктивного віку. Запалення слизової оболонки піхви може бути спричинене стафілококом, стрептококом, кишковою паличкою та іншими збудниками. Форми перебігу захворювання: ¨ гостра, ¨ підгостра, ¨ хронічна (рецидивна). Запалення піхви найчастіше поділяють на дві форми: серозно-гнійний кольпіт та дифузний кольпіт. Клінічна картина неспецифічного кольпіту може проходити по-різному, залежно від важкості запального процесу. Основним симптомом захворювання є виділення, які можуть бути пінистими, гнійними, водянистими, рідкими, при сильному злущенні епітелію стають густими, з неприємним запахом. Хворі скаржаться на біль, паління, свербіння у піхві, на неможливість статевого життя, посилення болю і паління під час сечовипускання. У хронічній стадії ці явища вщухають, переважають скарги на виділення, паління, свербіж. Діагностика Грунтується на даних огляду в дзеркалах. У гострій стадії захворювання слизова оболонка піхви набрякла, гіперемійована, при дотику кровить, вкрита гнійним або серозним нашаруванням. При серозно-гнійному кольпіті з'являються яскраво-червоні ділянки неправильної форми, слизова оболонка різко потовщена, набрякла, гіперемійована, покрита сірими плівками, а при дифузному — слизова яскраво-червона, крапкова інфільтрація сосочкового шару слизової оболонки піхви, що виступає над поверхнею. У хронічній стадії кольпіту біль стає незначним, гіперемія слизової оболонки менш інтенсивна. Збудника виявляють за допомогою бактеріоскопічного, бактеріологічного дослідження вмісту піхви, каналу шийки матки, сечівника, вивідних проток бартолінових залоз. Лікування неспецифічного кольпіту комплексне: • використання етіотропних протизапальних препаратів; • лікування супутніх захворювань, нейроендокринних, імунодефіцитних станів; • обстеження та лікування статевого партнера, до повного видужання забороняються статеві контакти. Місцеве лікування: спринцювання піхви відваром квіток ромашки, листків шавлії, розчинами антисептичних засобів (калію перманганату, фурациліну, діоксидину, хлоргексидину, фунгізону) не більше 3-4 днів. Хлорофіліпт застосовують для спринцювання (по 1 столовій ложці 1 % спиртового роз-ну на 1 л води) і для вагінальних тампонів (2 % олійний розчин). Використовують також обліпихову олію, галаскорбін. При гострих та хронічних формах кольпіту проводять лазеротерапію (газові та напівпровідникові лазери). Призначають загальнозміцнювальні засоби, проводять лікування супутніх захворювань, нейроендокринних, обмінних та інших порушень. До повного одужання забороняють статеві зносини. Проводять повне обстеження статевого партнера, а за необхідності – його лікування. Методом вибору є призначення метронідазолу (флагіл — вагінальні свічки), хлорхінальдину, тержинану, далацину, дифлюкану, орунгалу, Гіно – Певарилу. Антибактиріальну терапію призначають залежно від збудника. Незалежно від збудника, який є причиною кольпіту, для нормалізації біоценозу піхви використовують солкотриховак, вагілак. БАКТЕРІАЛЬНИЙ ВАГІНОЗ Бактеріальний вагіноз — дисбактеріоз піхви. В основі захворювання є порушення мікробіоценозу. Захворювання характеризується появою рясних виділень, що неприємно пахнуть. Візуальні ознаки запалення слизової оболонки піхви при цьому відсутні, патогенні збудники також. Вагінальний секрет в нормі має рН 3,8-4,2, що зумовлено молочнокислими штамами лактобактерій. Бактеріальний вагіноз виникає при дестабілізації мікробіоценозу в піхві внаслідок порушень гормонального гомеостазу, імунологічного статусу, а також після масивної антибактеріальної терапії. Відбувається різке зниження лактобактерій, збільшення рН вагінального вмісту — від 5,0 до 7,5. Виникають умови для масового розмноженнягарднерел, анаеробних бактерій, які ще більше пригнічують ріст лактобактерій і стимулюють ріст умовно патогенних мікроорганізмів. Клініка : Основною скаргою хворих на бактеріальний вагіноз є значні виділення з неприємним рибним запахом. На початку захворювання вони мають рідку консистенцію, білий або сірий колір. У подальшому набувають жовто-зеленого забарвлення, стають густішими, липкими, можуть пінитись. Кількість виділень на добу збільшується до 20 мл, що у 10 разів більше за норму. Хвора може відчувати локальний дискомфорт, свербіння та паління у вульві, турбує диспареунія. При огляді статевих органів ознаки запалення відсутні. Немає гіперемії, набряку, слизова оболонка рожевого кольору. Діагностика. Основними ознаками захворювання є: • скарги на значні виділення з піхви; • наявність «ключових клітин» у вагінальному мазку; • підвищення рН; • позитивний амінотест вагінальних виділень; • наявність піхвових гарднерел. Для встановлення діагнозу бактеріального вагінозу достатньо трьох ознак із щойно названих. Основним методом діагностики є бактеріоскопічний. У мазках, забарвлених за Грамом, виявляють злущені клітини епітелію піхви, вкриті грам-негативними паличками, так звані «ключові клітини». У здорових жінок таких клітин немає. Використовують також амінотест. При змішуванні у рівних кількостях вмісту піхви та 10 % розчину гідроокису калію з'являється або посилюється неприємний запах гнилої риби. Лікування. Завданням першого етапу лікування є оптимізація фізіологічного середовища піхви та корекція місцевого і загального імунітету. На другому етапі лікування слід відновити нормальну мікрофлору піхви. Лікування починають з інстиляції у піхву на 15-20 хв. 50-100 мл 2-3 % молочної або борної кислоти протягом тижня щоденно. Молочна кислота сприяє відновленню кислого середовища, поновлює процес самоочищення піхви, створює несприятливі умови для розвитку анаеробів та гарднерел. Застосовують свічки або тампони з метронідазолом або тинідазолом, синестролом, фолікуліном, флагілом, далациновий крем. Доцільно проводити десенсибілізуючу терапію тавегілом, піпольфеном, супрастином. Для профілактики надлишкового розвитку грибків протягом 3 діб місцево застосовували один раз на добу ністатин. Другий етап — місцеве застосування біопрепаратів (лактобактерин, біфідумбактерин, апілак, біфідин) на тампонах. Перед уживанням препарати розводять у 5 мл кип'яченої води з додаванням лактози, вводять у піхву по 2,5-3 дози двічі на день з 10-12-годинними інтервалами. Застосовують також препарати вагілак, солкотриховак, які сприяють заселенню піхви нормальною мікрофлорою. Широко використовують для лікування вітчизняний мультипробіотик Симбітер ентерально по одній дозі з останнім прийомом їжі протягом 10 днів, а також місцево по одній дозі у піхву на тампоні на ніч протягом 10 днів. ЕНДОЦЕРВІЦИТ Ендоцервіцит — запалення слизової оболонки каналу шийки матки. Збудниками можуть бути хламідії, гонококи, трихомонади, віруси, гриби, мікоплазми, стафілококи, кишкова паличка. Ендоцервіцит часто поєднується з іншими запальними процесами статевих органів — аднекситом, ендометритом і кондиломами. Проникненню мікроорганізмів у шийку матки сприяють травми шийки під час пологів, абортів, внутрішньоматкові втручання. Хламідії можуть проникати у слизову оболонку цервікального каналу без попереднього пошкодження її. Характер запальної реакції залежить від вірулентності збудника та від стану захисних сил організму, зокрема місцевого імунітету. Тому ендоцервіцит може проходити у гострій та хронічній формі. Перебіг захворювання залежить також від характеру збудника. Тривалість перебігу пов'язана з проникненням збудників у розгалужені залози (крипти) слизової оболонки, де вони стають менш доступними для дії місцевих лікувальних процедур. Запальний процес у шийці матки супроводжується набряком слизової, утворенням інфільтратів у субепітеліальному шарі та стромі. Інфільтрати складаються з лейкоцитів, лімфоцитів та плазматичних клітин. У хронічній стадії запальна реакція не так виражена, у місцях відшарування епітелію починається його регенерація. Під час регенерації може відбутися метаплазія епітелію і часткове заміщення циліндричного епітелію плоским. Клініка. Для захворювань шийки матки біль не характерний. При гострому ендоцервіциті основною скаргою хворих є слизово-гнійні виділення, які зрідка супроводжуються тупим болем унизу живота, попереку. Виникнення інших скарг — біль при сечовипусканні, біль переймоподібного характеру тощо — зумовлене переважно супутніми захворюваннями (уретритом, ендометритом, сальпінгоофоритом тощо). При огляді в дзеркалах виявляють гіперемію довкола зовнішнього вічка і слизисто-гнійні виділення з каналу шийки матки. Запалення шийки матки призводить до виникнення спочатку справжньої, а згодом несправжньої ерозії шийки матки. При тривалому перебігу захворювання запалення розповсюджується не тільки на слизову оболонку, але й на підлеглі тканини, відбувається їх ущільнення, шийка матки гіпертрофується — розвивається хронічний цервіцит. Діагностика Грунтується на огляді в дзеркалах, кольпоскопії, бактеріологічному дослідженні виділень. При кольпоскопії видно дифузну гіперемію, судинні петлі, особливо їх багато навколо зовнішнього вічка цервікального каналу. При цитологічному дослідженні виявляють клітини циліндричного та багатошарового плоского епітелію без ознак атипії. Бактеріологічне дослідження необхідне для ідентифікації збудника і призначення етіотропного лікування. Лікування. У гострій стадії захворювання проводять переважно антибактеріальну терапію, залежно від виду збудника. Місцеві процедури протипоказані (існує ризик висхідного розповсюдження інфекції), їх проводять після вщухання процесу. Застосовують спринцювання, ванночки з хлоргексидином, рекутаном, димексидом, балізом. Лазеротерапію рекомендовано як у гострій, так і в хронічній стадії захворювання. Застосовують гелієво-неонові та напівпровідникові лазери. При хронічних ендоцервіцитах і цервіцитах, що супроводжуються гіпертрофією шийки матки, особливо за наявності псевдоерозій, ерозованих ектропіонів, слід здійснювати оперативне лікування — діатермоконізацію шийки матки, клиноподібну або конусоподібну ампутацію шийки матки. ГОСТРИЙ ЕНДОМЕТРИТ Інфікування внутрішньої оболонки матки відбувається найчастіше як наслідок внутрішньоматкових втручань — діагностичних вишкрібань, абортів або після пологів. Гострий запальний процес ендометрія викликають бактерії, віруси, грибки, мікоплазми, спірохети. Останніми роками зросла роль хламідійної інфекції та вірусу генітального герпесу. Найчастіше зустрічаються асоціації 3-4 анаеробів і 1-2 аеробів. Факторами, що сприяють виникненню запального процесу ендометрія, є наявність у порожнині матки залишків плацентарної тканини, згустків крові, децидуальної тканини, плідного яйця. Важливу роль відіграє імунний статус організму. Розрізняють специфічні та неспецифічні ендометрити. Специфічні ендометрити викликають мікобактерії туберкульозу, гонокок, хламідії, актиноміцети. Клініка гострого ендометриту. Захворювання починається на 3-4 день після інфікування. Підвищується температура тіла, з'являється озноб. При гінекологічному дослідженні виявляють серозно-гнійні виділення, деколи вони бувають сукровичними за рахунок затримки регенерації ендометрія. Цервікальний канал нерідко відкритий. Матка помірно збільшена, чутлива при пальпації, особливо по боках — за ходом великих лімфатичних судин. Захворювання триває 8-10 днів і при правильному лікуванні закінчується видужанням, зрідка гострий ендометрит переходить у хронічний. Захворювання може перебігати в легкій або абортивній формі. Лікування ендометриту. У гострій стадії ендометриту призначають антибіотики відповідно до чутливості мікроорганізмів: напівсинтетичні пеніциліни, аміноглікозиди, доксициклін, клацид, цефобід, клафоран, далацин С, уназин. Дози і тривалість введення антибіотиків визначаються важкістю захворювання. Оскільки захворювання в переважній більшості випадків викликається асоціаціями аеробних та анаеробних мікроорганізмів, крім антибіотиків, призначають метронідазол. Проводять також детоксикаційну, загальнозміцнюючу, десенсибілізуючу терапію. ХРОНІЧНИЙ ЕНДОМЕТРИТ Як правило, хронічний ендометрит виникає як наслідок недостатньо лікованого післяпологового чи післяабортного ендометриту. Його виникненню можуть сприяти часті повторні вишкрібання ендометрія з приводу маткових кровотеч. Іноді причиною хронічного ендометриту може бути шовний матеріал після кесаревого розтину або тривале перебування в матці внутрішньоматкових контрацептивів. У таких випадках можливе виникнення хронічного ендометриту без гострої стадії. При хронічному ендометриті в процес захоплюється не лише функціональний, але й базальний шар, а у важких випадках — навіть міометрій. Роль первинного збудника при хронічному ендометриті втрачається і посилюється роль вторинного збудника, яким може бути умовнопатогенна флора вагіни (ешерихії, протей, золотистий стафілокок, мікоплазма). Клініка хронічного ендометриту найчастіше проявляється матковими кровотечами — пост- і передменструальними. Причинами цих кровотеч є порушення процесів десквамації та регенерації ендометрія, підвищення проникності судин ендометрія, а також порушення скоротливої діяльності матки та агрегаційних властивостей тромбоцитів. Крім кровотеч, у хворих іноді бувають серозно-гнійні виділення із статевих органів. Постійним симптомом є біль унизу живота. Бімануальним дослідженням виявляють незначне збільшення і ущільнення матки. За наявності овуляції хронічний ендометрит не є перешкодою до зачаття, проте процес імплантації та розвитку плідного яйця порушується, виникають викидні, нерідко звичні. Діагностика базується на анамнезі, клінічних проявах захворювання. Остаточно діагноз підтверджується гістологічним дослідженням ендометрія. Для отримання максимальної інформації, вишкрібання слід робити на 8-10 день менструального циклу. Оскільки діагностичне вишкрібання зв'язане із ризиком загострення, рекомендується робити ехографічне дослідження. При ендометриті в зоні серединного М-ехо визначаються ділянки підвищеної ехогенності. Досить часто в порожнині матки виявляють міхурці газу, а в базальному шарі ендометрія — невеликі гіперехогенні включення, які являють собою ділянки фіброзу, склерозу та кальцинозу. Лікування. При хронічному ендометриті проводять комплексне лікування, що включає в себе засоби, спрямовані на терапію супутніх захворювань, десенсибілізуючу терапію, загальнозміцнюючу терапію, вітаміни. Провідну роль відіграє фізіотерапія, що покращує гемодинаміку малого таза. Призначають діатермію на низ живота, електрофорез із міддю та цинком, ультразвук, індуктотермію, лазерне опромінення. Якщо під час фізіотерапії виникає загострення, рекомендують антибіотики. Під час ремісії вживання антибіотиків не обґрунтоване. Фізіотерапія нерідко сприяє активації гормональних функцій яєчників. Якщо ефект фізіотерапії недостатній, то з урахуванням віку хворої, тривалості захворювання, ступеня гіпофункції яєчників проводять гормонотерапію. Ефективне також курортне лікування (пелоїдотерапія, бальнеотерапія). ЛІТЕРАТУРА 1. С.Хміль, З.Кучма, Л.Романчук. Гінекологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 329 с., с. 130-138. 2. С.В.Хміль, З.М.Кучма, Л.І.Романчук. Гінекологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 544 с., с. 173-184. 3.Загребина В.А., Торчинов А.М. Гинекология. – М.: Медицина, 1991. – 336 с., 96-104.
|
|
|