ТУБЕРКУЛЬОЗ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ

Туберкульоз статевих органів є захворюванням вторинним. Первинне вогнище локалізується найчастіше в легенях. Захворювання викликають мікобактерії туберкульозу, які заносяться у статеві органи з легень або кишеч­ника переважно гематогенним шляхом. Хворіють здебільшого жінки віком 20-40 років. Туберкульозне ураження виявляють у 5-8 % хворих, які ліку­ються з приводу запальних захворювань статевих органів, і у 1-3 % хворих на сальпінгоофорит. Мікобактерії туберкульозу потрапляють у статеві шля­хи найчастіше у дитячому віці, а клінічні ознаки захворювання з'являють­ся у період статевого дозрівання, з початком статевого життя, після пере­охолодження, захворювань, що призводять до зниження імунітету тощо.

Туберкульоз уражає насамперед маткові труби (85-90 %), рідше — мат­ку та яєчники, іще рідше — шийку матки, вагіну, зовнішні статеві органи.

Згідно із класифікацією Е. Абуреля, В. Петреску (1975) виділяють 4 основні форми специфічного процесу в статевих органах жінки:

• туберкульоз статевих органів з мікроураженнями, переважно продук­тивного характеру, що мають латентний перебіг;

• туберкульоз статевих органів з макроураженнями, переважно ексудативно-проліферативного або казеозного характеру, що проходять у виг­ляді ендосальпінгіту та ендометриту, супроводжуються асцитом або спайковим перитонітом;

• поєднаний туберкульоз статевих органів та туберкульозний процес у інших органах (легенях, нирках) або поєднання туберкульозу статевих органів з іншими гінекологічними захворюваннями (ендометріозом, склерополікістозом яєчників, міомою матки тощо);

• клінічно вилікуваний туберкульоз статевих органів з формуванням післятуберкульозних змін (петрифікатів, спайок, дегенеративних змін).

При патоморфологічних дослідженнях виявляють запальні зміни, мор­фологічна специфічність яких проявляється утворенням туберкульозної гранульоми в продуктивній фазі запалення або вогнищ казеозного розпаду, пов'язаного з ексудативною фазою процесу. При застосуванні протитубер­кульозних засобів у фазі ексудативного запалення відбуваються розсмокту­вання ексудату з повним або майже повним відновленням структури тканини органа. У фазі продуктивного процесу відбувається заміщення дест­рукції тканини рубцем. При казеозному ураженні відбувається розсмокту­вання перифокальних інфільтратів та фіброзне перетворення зони розпаду з утворенням капсули та відмежуванням вогнищ від здорових тканин. У таких вогнищах мікобактерії можуть знаходитися тривалий час і при не­сприятливих умовах викликати рецидив захворювання.

Клініка. При «малих» формах туберкульозу больовий синдром спер­шу відсутній. Домінуючою ознакою бувають розлади менструального цик­лу у вигляді гіпоменструального синдрому та альгодисменореї. При макро-ураженнях виникає біль. Майже усі хворі на туберкульоз статевих органів страждають на розлади репродуктивної функції, серед яких переважають первинна та вторинна безплідність, невиношування вагітності, позаматко­ва вагітність. При виражених змінах в ендометрії у хворих розвивається аменорея (маткова форма).

Загальні зміни в організмі хворих проявляються ознаками туберкульоз­ної інтоксикації: порушенням загального стану, швидкою втомлюваністю, підвищеною пітливістю, субфебрилітетом.

Діагностика, Діагноз встановлюють на підставі даних анамнезу (кон­такт із хворими на туберкульоз, перенесені раніше туберкульоз кісток, ле­гень, часті бронхіти, пневмонії, тривалий субфебрилітет), об'єктивного обстеження (туберкульозні зміни в органах або їх наслідки), бактеріологіч­ного дослідження, додаткових методів дослідження, включаючи гістологічні.

Для уточнення туберкульозної природи захворювання використовують туберкулінові проби (Манту і Коха). Проба Манту свідчить лише про специфічну сенсибілізацію хворої і самостійного діагностичного значення не має. Діагностичне значення має проба Коха, що полягає у введенні під шкіру 20 ТО туберкуліну. У відповідь на це у хворих на туберкульоз виникає загальна, місцева та вогнищева реакція. Загальна виявляється підвищенням темпера­тури, головним болем, нездужанням. Вогнищева реакція проявляється через 48-72 год у вигляді збільшення інфільтратів у ділянці придатків, підвищен­ням болючості тощо. Об'єктивно пробу Коха можна підтвердити характерни­ми змінами гемограми (підвищення кількості лейкоцитів за рахунок моноци­тів та еозинофілів, зниження кількості лімфоцитів), протеїнограми (зменшен­ня кількості альбумінів та підвищення кількості глобулінів), імунограми. У крові з'являється С-реактивний білок, збільшується вміст сіалових кислот.

Надзвичайно важливим є бактеріологічний метод, що полягає у вияв­ленні мікобактерій туберкульозу в тканинах матки і придатків. Матеріалом для посіву є виділення з матки та піхви, вміст, отриманий при пункції пух­лин яєчників чи при лапароскопії, тканина видалених органів.

Цінним методом є лапароскопія, яка дозволяє провести візуальний ог­ляд органів черевної порожнини та взяти для бактеріологічного та гістоло­гічного дослідження частинки патологічне зміненої тканини.

Обов'язковим для хворих на туберкульоз є рентгенологічне досліджен­ня як статевих органів, так і органів грудної порожнини, особливо у хворих, у яких клінічне першим маніфестує вогнище у матці чи придатках Гістеросальпінгографія дозволяє оцінити стан порожнини матки, стан мат­кових труб, їх прохідність та інші зміни, притаманні туберкульозному про­цесу.Важливе також гістологічне дослідження ендометрія, отриманого при вишкрібанні порожнини матки. Використовують ультразвукову ехографію, що дозволяє неінвазивним шляхом оцінити ступінь морфологічних змін у матці та придатках.

Лікування туберкульозу статевих органів повинно бути комплексним і включати відповідний режим, повноцінне харчування, вітаміни, симпто­матичне та санаторно-курортне лікування. Лікування проводять у спеціалі­зованих стаціонарах.

Основним є проведення антибактеріальної терапії. Призначають проти­туберкульозні засоби (рифампіцин, ПАСК, етамбутол, препарати ізоні-котинової кислоти). Для запобігання виникненню стійкості мікобактерій до препаратів використовують їх комбінації (ізоніазид + рифампіцин). Якщо процес уперше виявлено, або він має гострий чи підгострий перебіг, при­значають три препарати — антибіотик, один із похідних ізонікотинової кислоти (ізоніазид, салюзид) і ПАСК. Останній середник не лише має виражену бактеріостатичну дію, але і попереджує виникнення стійкості мікро-бактерій до антибіотиків та похідних ізонікотинової кислоти, за рахунок чого їх можна вживати протягом більш тривалого часу. Лікування прово­дять протягом 1,5-2 років — спочатку 3-6 місяців застосовують комбінації трьох, потім 6-8 місяців — двох середників. Після цього підтримується те­рапія до двох років.

Внутрішньом'язове та пероральне введення препаратів поєднують із вве­денням певної дози безпосередньо у вогнище ураження. З цією метою мож­на використовувати лідазу у поєднанні з антибіотиками та гідрокортизо­ном. Їх вводять через заднє склепіння, підводячи безпосередньо до вогни­ща. Ці ж ліки можна вводити шляхом гідротубацій. Застосовують також 1% розчин хімотрипсину — як у заднє склепіння так і у вигляді електрофорезу. У деяких випадках вдаються до хірургічного лікування. Щороку навесні і восени проводять протирецидивне лікування.

Реабілітацію хворих проводять у спеціалізованих санаторіях (Одеса, Алупка). Для розсмоктування залишкових явищ після перенесеного тубер­кульозу застосовують фізіотерапевтичні методи та пелоїдотерапію.

ЛІТЕРАТУРА

1. С.Хміль, З.Кучма, Л.Романчук. Гінекологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 329 с., с. 141-145, 148-149, 150-153.

2. С.В.Хміль, З.М.Кучма, Л.І.Романчук. Гінекологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 544 с., с. 209-214, 222-225, 234-238.

3.Загребина В.А., Торчинов А.М. Гинекология. – М.: Медицина, 1991. – 336 с., 117-140.

Вірусні та паразитарні захворювання,