Типові диференційно-діагностичні ознаки дегідратації

Ступінь зневоднення у дітей до року визначається за такими критеріями:

• 1 ступінь – зменшення МТ до 5% вiд вихідної;

• 2 ступінь – зменшення МТ до 6- 10% від вихідної;

• 3 ступінь – зменшення МТ до 11-15% від вихідної;

• втрата більше 15% - гiповолемiчний шок.

Ступінь зневоднення у дітей старше року визначається за наступними критеріями:

• 1 ступінь – зменшення МТ до 3% від вихідної;

• 2 ступінь – зменшення МТ до 6% від вихідної;

• 3 ступінь – зменшення МТ до 9% від вихідної;

• Втрата більше 12% - гiповолемiчний шок.

При розвитку дегідратації слід думати про наявність більш важкої діареї. За визначенням ВООЗ, діарея - це часті (3 і більше разів протягом 24 год) рідкі випорожнення внаслідок первинного або вторинного, набутого чи спадкового порушення порожнинного, мембранного травлення або всмоктування різних харчових речовин (насамперед вуглеводів). При цьому відбувається виділення калу понад 10 г/кг на добу. Гостра діарея, або епізод діареї триває 7 діб, стійка ­– не менше 2-х тижнів. Стійкі діареї частіше інфекційного або спадкового походження.

Діарея є головною причиною розвитку гіпотрофії через погане засвоєння їжі на фоні синдрому мальабсорбції. Кожний епізод діареї призводить до втрати маси тіла, розвитку гіпотрофії, яка швидко прогресує у разі повторних і стійких епізодів діареї, особливо у маленьких дітей. У свою чергу, на фоні гіпотрофії діарея перебігає важче, триваліше, з приєднанням інших інфекційних захворювань (найчастіше пневмонії). Особливо великий ризик виникнення діареї є

- у дітей віком 4-6 міс;

- у дітей на штучному вигодовуванні;

- у періоді відлучення від грудей;

- під час введення у харчування інших немолочних продуктів.

Діареї, викликані патогенними чи умовно-патогенними бак­теріями, займа­ють одне з провідних місць у патології дітей грудного і раннього віку. Їх клінічною особливістю є торпідність перебігу, висока частота аліментарних порушень, алергічних проявів, залучення до патологічного процесу інших органів і систем травного каналу з розвитком синдромів мальабсорбції, мальдигестії, кишкового дисбактеріозу, що може призвес­ти до несприятливих наслідків.

На першому році життя частіше виявляють ротавіруси, ентеропатогенні ешерихії, сальмонели, шигели, умовно-патогенні збудники (стафілокок, протей, клебсієла, клостридії тощо).

Патоморфологічні зміни у разі кишкових інфекцій мінливі – від запальної інфільтрації слизової оболонки до виразково-некротичних процесів. При цьому завжди розвивається гастроентеральна ферментопатія (зниження ферментативної активності травних соків), що призводить до порушення процесів травлення, підсилення бродіння або гниття. Внаслідок утворення нефізіологічних продуктів – газів, кислот, індолу, скатолу подразнюється слизова оболонка травного каналу, що викликає пронос, блювання.

У загальному комплексі терапевтичних заходів під час діареї або діарейного синдрому провідним компонентом є лікувальне харчування. Раціонально призначене, воно важливе для відновлення функції кишок, запобігає зниженню маси тіла, сприяє позитив­ному перебігу захворювання, підвищенню захисних сил організму, ак­тивізації метаболічних процесів, що веде до видужання дитини.

Зберігаючи основний принцип лікувального харчування, - індивідуальний підхід, на думку В.П.Місник (1999), можна виділити такі основні напрямки дієтотерапії дітей з діареєю:

- лікувальне харчування з урахуванням віку дитини, харак­теру вигодовування, важкості діарейного синдрому, ступеня функціональних і морфологічних порушень органів травлення, наявності фонових станів (гіпотрофія, рахіт, анемія тощо);

- врахування етіології діареї і діарейного синдрому, що в багатьох випадках (галактоземія, целіакія) потребує застосування елімінаційних дієт, тобто виключення з раціонів продуктів, що спричиняють діарею, мальабсорбцію, мальдигестію;

- харчування дитини якнайшвидше повинно наближатися до фізіологічних потреб дитячого організму щодо основних харчових інгредієнтів і енергії;

- дієтотерапія повинна сприяти відновленню метаболічних пору­шень, підвищенню адаптаційного потенціалу, нормалізації мікроекології кишок і загального нутритивного статусу дитини;

- доцільним є широке застосування у дієтах спеціалізованих лікувальних продуктів промислового виробництва для призначення патогенетичної дієтотерапії.

Майже у разі всіх типів діарей доцільно використовувати низько-осмолярні продукти харчування на напівелементній основі, які збалансовані за вмістом основних харчових компонентів, мають достатні калорійність, вміст вітамінів, макро- і мікроелементів. Особливості складу цих сумішей дозволяють вилучити з комплексної терапії дітей з порушеннями процесів трав­лення водно-чайну паузу і проводити повноцінне ентеральне харчування у ранні терміни.

Враховуючи те, що майже в усіх дітей під час гострої і хронічної діареї має місце несприймання молочного цукру (лактози), є показаними низьколактозні і безлактозні суміші, а також безмолочні каші.

У лікуванні діарей, які виникли внаслідок інфекційного ураження кишок, доцільно призначати антибіотики за показами, а також ентеросорбенти, які своїми адсорбційними властивостями сприяють відновленню і збереженню слизового бар’єру. Маючи цитопротективні властивості, вони сприяють потовщенню, збільшенню в’язкості і поліпшенню реологічних властивостей муцинового шару кишок, адсорбують токсини, жовчні кислоти, умовно-патогенні і патогенні бактерії, нормалізують моторику кишок. Найчастіше вживані ентеросорбенти – це смекта, силард, полісорб, ентеросгель, вітапектин. Їх призначають по 1 пакетику/чайній ложці 3 рази на добу, за 30-40 хв до їжі протягом 5-7 днів.

Перспективним є використання селективних біоентеросорбентів з іммобілізованими штамами бактерій на носії-сорбенті. Уважають, що селективні біоентеросорбенти краще сприяють колонізації пристінкового шару і мають більше виражений антагоністичний ефект. З метою корекції дисбіозу показано застосування біопрепаратів. В лікуванні діарейного синдрому широко використовують пробіотики. Перевагу слід надавати препаратам, які містять пробіотичний штам Lactobacillus GG, наприклад, Біфі-форм дитячий.Тривалість застосування лікувальних продуктів під час реабілітації дітей з шлунково-кишковими захворюваннями індивідуальна - від 2-4 тиж до 1,5 - 2 міс.

Функціональний закреп (obstipatio) – порушення функції кишок, яке визначається збільшенням інтервалів між дефекаціями (порівняно з віковою нормою) або систематичним недостатнім випорожненням кишок. Справжня поширеність закрепів у дітей невідома через неусвідомлення важливості цієї патології батьками і педіатрами. Припускають, що на закрепи страждає від 10 до 25% дитячого населення.

Критерії діагностики:

· тривалість протягом 3 і більше місяців;

· оформлені, тверді випорожнення у дітей перших 2 років життя;

· відсутність щоденних випорожнень у дітей перших 2 років життя;

· пальпація калових мас через стінку живота або ректально;

· біль, неспокій, тривале натужування дитини при дефекації;

· відсутність структурних, органічних уражень кишок.

Фактори ризику розвитку закрепів у дітей різноманітні, але для кожної дитини вони індивідуальні (табл.1.1.2).

Таблиця 1.1.2