ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Психологічний портрет підприємця

Слід визначити, якими особистими рисами повинен володіти підприємець, щоб виконувати підприємницьку функцію. Й економісти, і соціологи перш за все звертають увагу на психологічний склад особи, її характер. Причому підкреслюються дуже різні властивості особи підприємця:

– інтелект і спрямованість на здобуття нових знань (І. Кирц­нер);

– розвинена уява і винахідливість (Дж. Шекль);

– особиста енергія і воля до дії (Й. Шумпетер, Ф. Візир);

– поєднання розуму і фантазії (В. Зомбарт) [3, с. 100].

Характеризуючи підприємця, слід звернути увагу на мотиви, які рухають його діяльністю. Основний мотив – це мотив прибутку. Хоча сам по собі прибуток не є самоціллю. Прибуток важливий насамперед як критерій успіху, до якого прагне підприємець. Сам же підприємець, на думку Й. Шумпетера, прагне до свободи і самореалізації. Підприємцю характерний свого роду героїзм. Й. Шумпетер вважає, що підприємцем може бути лише та людина, яка має до цього виду діяльності хист [30, с. 169–194].

Його погляди поділяє психолог Д. Макклелланд, який пов’язує феномен підприємця з підвищеною потребою в досягненні. Це “щось у крові”, що виявляється сильніше за природну лінь і важливіше за просту жагу до наживи і суспільного визнання [3, с. 101].

Українські соціологи В.Є. Піліпенко та І.П. Шевель вважають, що для успішних підприємців характерні такі риси:

1) схильність витрачати більше часу на осмислення сучасного й майбутнього і менше (на відміну від менш успішних) – на осмислення минулого;

2) схильність розглядати ширше коло завдань, ніж менеджери;

3) на відміну від менш успішних, вони виграють більше на заходах, спрямованих у майбутнє;

4) мають більш розвинену інтуїцію, на відміну від менш вдалих;

5) приділяють більше уваги лімітуванню циклів і подій бізнесу [2, с. 27].

Вітчизняне підприємництво в “застійні” роки існувало у “тіньовому” різновиді. Підприємницька діяльність “проривалася” до життя різними шляхами. По-перше, вона часто послуговувалася комсомольско-молодіжними та партійними каналами. По-друге, підприємництво існувало поза рамками державних (офіційних) структур і було пов’язано з “іншим життям” (дрібне фарцювання, дисидентство, захоплення небезпечним спортом тощо). По-третє, були й такі професійні сфери, в межах яких з’являлися можливості для розвитку заповзятливості, наприклад матеріально-технічне постачання. Постійне балансування на межі закону привчало до розумного ризику, тактичної виверткості, швидкого реагування, розвитку оперативної пам’яті. По-четверте, свого роду бізнесом займалися працівники торгівлі, перш за все з боку кооперативного громадського харчування та комерційної торгівлі, що пояснюється примітивним, суто паразитичним характером їх збагачення, яке не розвиває уяви і не вимагає особливого ризику. Працівники торгівлі мали звички зберігати гроші, не вводячи їх в обіг. Ці звички обмежували їх підприємницькі можливості [2, с. 28].

Серед вітчизняних бізнесменів рідко зустрінеш гуманітаріїв. Щодо економістів, то до бізнесу більше пристосовані фінансисти, ніж аналітики. Роблять кар’єру в бізнесі й колишні керівні працівники, які пройшли добру школу за радянських часів. Брак спеціальних знань їм з лишком компенсує колосальна працездатність. Як свідчать соціологічні дослідження, досвід керівної роботи мали 75,4% вітчизняних підприємців. Підприємництвом найуспішніше займаються молоді люди, свідомість яких не “зашорена цінностями соціалізму” [2, с. 29].

Підприємець – це людина вольова і дисциплінована, котра любить і вміє управляти людьми, інстинктивно відчуває кон’юнктуру і її зміни. Ця людина любити владу, здатна на рішучі дії. Більшість перелічених якостей характерні для людей з апарату влади. Тільки замість того, щоб управляти потоками товарів, вони управляють потоками паперів і людьми. Оцінки підприємців-власників або управлінців високодохідних підприємств, тобто тих, хто досяг найбільшого успіху, помітно відрізняються від оцінок їх менш успішних колег. Перші оцінюють вираженість негативних якостей у працівників своєї сфери вище, а соціально бажаних якостей – нижче, ніж другі.

На історичне і соціальне коріння підприємництва звертають увагу М. Вебер і В. Зомбарт. Вони вважають підприємницький дух перш за все духом капіталістичним, при чому розглядають його не як філософське поняття або чисто психологічну рису, а як економіко-соціологічне явище. Дух – це сукупність стійких психологічних рис, властивих господарюючому суб’єкту в конкретному співтоваристві на певній стадії його розвитку. “Господарський дух – це сукупність душевних властивостей і функцій, які супроводжують господарюва­ння” [14, с. 6].

В. Зомбарт не відкидає біологічної схильності до підприємництва. Він навіть поширює її на окремі народи. Але біологічне і психічне ставиться у нього на конкретну історичну і соціологічну основу [14, с. 159–168 ].

У знаменитій праці “Протестантська етика і дух капіталізму” М. Вебер протиставляє простому жаданню наживи й авантюризму – рисам, успадкованим від середньовіччя, інше, капіталістичне підприємництво, пов’язане з раціональною організацією вільної праці і використанням можливостей обміну і ненасильницького користолюбства. На його думку, новий підприємницький дух має релігійну основу і виріс з надр протестантизму [7, с. 61–272].

Капіталістичний дух виникає зі складної історичної сукупності речових умов і етичних сил. Важливий вплив на його формування справляє держава, масові переселення, технічні вдосконалення – все це різноманіття джерел капіталістичного духу добре показане в працях В. Зомбарта.

Як вважає В. Зомбарт, капіталістична людина несе в собі одночасно дух підприємництва і дух міщанства. “Підприємницький дух – це синтез жага до грошей, пристрасті до пригод, винахідливості і багато чого іншого; міщанський дух полягає в схильності до розрахунку й обачності, в розсудливості і господарності” [14, с. 19].

Підприємець, за В. Зомбартом, має бути триєдиним, володіти якостями: 1) завойовника (духовна свобода, воля й енергія, завзятість і постійність); 2) організатора (здатність правильно оцінювати людей, спонукати їх працювати, координуючи їх дії); 3) торговця (здатність вербувати людей без примусу, пробуджувати в них інтерес до своєї продукції, викликати довіру). Міщанинові ж потрібні інші якості: а) господарність, пов’язана з раціональним господарюванням, розумною економією й ощадливістю; б) ділова мораль, пов’язана з дотриманням умов угоди і чітким веденням звітності.

Міщанський дух багато в чому протилежний підприємництву. Але разом вони якраз і утворюють суперечливу єдність капіталістичного духу.

На відміну від М. Вебера, В. Зомбарт стверджує, що основи підприємницького духу були закладені в католицтві, а протестантизм мало не перешкоджав його зародженню. Проте найбільш сприятливі основи для розвитку підприємництва, на думку В. Зомбарта, містилися в іудаїзмі. Релігія Талмуда – єдина серед світових релігій – ніколи не проголошувала ідеалу бідності, а навпаки, проповідувала ідеал торговельної свободи. Розвитку єврейського підприємництва сприяло вигнання євреїв з багатьох європейських країн і відлучення їх від найбільш престижних занять, оскільки вони потрапили під соціальну і господарську дискримінацію. Тому вони зайняли такі заборонені господарські зони, як стягування відсотків, з якого згодом виросла банківська справа.

М. Вебер оспорював провідну роль євреїв у становленні промислового капіталізму. “Капіталізм паріїв” поширюється на торгівлю грошима, а фабричне виробництво будувалося переважно спочатку в більшості країн національною буржуазією [8, с. 154–155].

Таким чином, на думку М. Вебера, новий капіталістичний дух формується з розвитком підприємництва і бюрократичної організації. Як вважає В. Зомбарта, цей дух є переплетінням підприємницького і міщанського духу. Ці позиції взаємно доповнюють одна одну. “Підприємець”, “міщанин”, “бюрократ” – це три історично зумовлені ідеальні типи, три складові капіталістичного духу, що по-різному характеризуються господарського організатора індустріального періоду.

Управління підприємництвом

Управління підприємництвом – це спрямований процес впливу на сукупність політичних, соціологічних, психологічних, економічних факторів на різних рівнях – загальносуспільному, груповому та окремого підприємства, кожний з яких утворює ієрархічну систему взаємовідносин, що в сукупності з різною силою впливають на підприємництво. Кожен із факторів здійснює відповідальний регулювальний вплив на підприємництво, забезпечуючи в сукупності та взаємодії його успішне функціонування та розвиток.

Верховна Рада України ухвалила Закон “Про підприємництво” як особливу форму трудової діяльності в 1992 р. Цей Закон визначає загальні правові, економічні і соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності громадянами і юридичними особами на території України, встановлює гарантії свободи підприємництва і його державної підтримки. Закон України “Про підприємництво”, так само як і закони про трудові організації, у період трансформації суспільства України зазнав суттєвих змін і доповнень [13; 23].

У Законі України “Про підприємництво” подано визначення підприємництва як сфери застосування праці. Підприємництво – це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутків, здійснювана фізичними і юридичними особами, зареєстрованими як суб’єкти підприємницької діяльності в порядку, встановленому законодавством [24, с. 89].

Суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни Україні або інших держав, які не обмежені законом в правочинності або дієздатності, а також юридичні особи всіх форм власності. Не допускаються до підприємницької діяльності такі категорії громадян: військовослужбовці, службові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які здійснюють контроль за діяльністю підприємств.

У ст. 4 перелічені обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності. На кожен вид діяльності підприємець повинний отримати ліцензію в органі, що видає ліцензії. Порядок зупинення і поновлення дії ліцензії визначає орган, спеціально уповноважений Кабінетом Міністрів Україні, або орган, який видав ліцензію. Підприємницька діяльність без ліцензії заборонена законом. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться виконавчими комітетами міських, районних рад за місцем знаходження або за місцем проживання підприємця.

У ст. 10 передбачена відповідальність суб’єкта підприємницької діяльності. Підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди довкіллю і не порушувати права й інтереси громадян, підприємств, закладів, організацій і держави, що охороняються законом.

У ст. 11 передбачені умови, за яких припиняється діяльність підприємця. Це може бути у двох випадках: 1) за власною ініціативою підприємця; 2) на підставі рішення суду або арбітражного суду у випадках, передбачених законодавством Україні.

Законом передбачаються взаємовідносини підприємця з державою.

Держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Збитки, завдані підприємцеві внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Держава зобов’язана підтримувати підприємців і створювати сприятливі організаційні й економічні умови для розвитку підприємництва.

Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності. Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи податкову і кредитно-фінансову політику; цільові дотації і валютний курс; розміри економічних санкцій; державне майно і систему резервів; науково-технічні, економічні і соціальні республіканські та регіональні програми; договори на виконання робіт і постачань для державних потреб.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних або інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також через неправильне здійснення такими органами або їх службовими особами передбачених законодавством зобов’язань відносно підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами. Спори з відшкодування збитків вирішуються судом або державним арбітражем.

Іноземні громадяни й особи без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність на території Україні, користуються такими самими правами і мають такі самі обов’язки, що й громадяни Україні.

Якщо міжнародною угодою Україні встановлені інші правила, відмінні від передбачених законодавством Україні про підприємництво, то застосовуються правила міжнародної угоди.

Питання для самоконтролю

1. Коли виникло підприємництво?

2. У чому полягає економічна функція підприємництва?

3. Чому підприємництво є соціальним феноменом?

4. Які значення вкладаються в поняття “підприємництво”?

5. Як Ви уявляєте собі психологічні риси підприємництва?

6. Як виглядає психологічний портрет підприємця?

7. Що таке капіталістичний дух підприємництва?

8. Які риси, на думку В. Зомбарта, має підприємець?

9. Які взаємозв’язки понять “підприємець”, “міщанин” та “бюрократ”?

10. Які громадяни України згідно із законодавством не мають права займатися підприємницькою діяльністю?

11. Хто може бути суб’єктом підприємницької діяльності?

12. Які права та обов’язки має підприємець згідно із Законом України “Про підприємництво”?

13. Які взаємовідносини підприємця з державою?

Література

Основна

1. Лукашевич М.П. Соціологія економіки : підручник / М.П. Лу­кашевич. – К. : Каравелла, 2005. – 288 с.

2. Пилипенко В.Є. Соціологія підприємництва / В.Є. Пили­пенко, І.П. Шевель. – К., 1997. – 104 с.

3. Радаев В.В. Экономическая социология : курс лекций / В.В. Радаев. – М. : Аспект Пресс, 1998. – 368 с.

Додаткова

4. Агеев В. Предпринимательство: стратегия нового поколения / В. Агеев, М. Грачёв, Д. Кузин // Международная экономика и международные отношения. – 1991. – № 3. – С. 120–122.

5. Апресян Р. Ценностные контроверзы предпринимательства / Р. Апресян // Общественные науки и современность. – 1993. – № 2. – С. 22–24.

6. Білоус О. Стратегічний менеджмент (Введення до теорії) / О. Білоус // Вісник Академії наук України. – 1992. – № 6. – С. 41–47.

7. Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма / М. Вебер // Избран. произведения. – М. : Прогресс, 1990. – С. 61–272.

8. Вебер М. Развитие капиталистического мировоззрения / М. Вебер // Вопросы экономики. – 1993. – № 8. – С. 154–158.

9. Ворона В.М. Предприниматель как объект социологического исследования / В.М. Ворона // Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / отв. ред. В.М. Ворона, Е.И. Суименко. – К., 1995.

10. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : в 4 т. – М. : Русский язык, 1980. – Т. 3. – 555 с.

11. Ермошенко Н.Н. Формы предпринимательства за рубежом / Н.Н. Ермошенко, Э.И. Борсученко. – К., 1991.

12. Жизнин С. Как стать предпринимателем? / С. Жизнин. – М., 1990. – 202 с.

13. Законодательство Украины о предпринимательстве (по сост. на 15 марта 2000 г.). – Х. : Одиссей, 2000.

14. Зомбарт В. Буржуа. Этюды по истории духовного развития современного экономического человека / В. Зомбарт. – М. : Наука, 1994.

15. Іванов Ю.Б. Вступ до бізнесу / Ю.Б. Іванов, Ю.І. Кравченко, М.М. Хоменко. – К., 1995.

16. Кисилёв А.П. Теория и практика современного бизнеса / А.П. Кисилев. – К., 1995.

17. Коуз Р. Фирма, рынок и право / Р. Коуз. – М. : Дело, 1993.

18. Краева Н.М. Особенности развития российского предпринимательства / Н.М. Краева // Общество и экономика. – 1995. – № 4. – С. 75–78.

19. Лапуста М.Г. Риски в предпринимательской деятельности / М.Г. Лапуста. – М., 1998.

20. Ле Гофф Ж. Цивилизация средневекового Запада / Ж. Ле Гофф Ж. – М. : Прогресс-Академия, 1992.

21. Маршалл А. Принципы экономической науки / А. Маршал. – М. : Прогресс-Университет, 1993.

22. Наш деловой человек / Е.И. Донченко, Е.Г. Злобина, В.А. Тихонович. – К., 1995.

23. Нельга Т. Українське підприємництво: історичні передумови й соціокультурні детермінанти / Т. Нельга // Філософська і соціологічна думка. – 1994. – № 7. – С. 81–84.

24. Новое в законодательстве Украины о предпринимательстве (с изм. и доп. по сост. на 15 апреля 1998 г.). – Х. : Одиссей, 1998.

25. Огаренко В.М. Соціологія праці : навчальний посібник / В.М. Огаренко, Ж.Д. Малахова. – К. : Центр навчальної літератури, 2005. – 304 с.

26. Пачковський Ю.Ф. Соціопсихологія підприємницької діяльності й поведінки / Ю.Ф. Пачковський. – Л., 2000.

27. Пилипенко В.Є. Реформи. Підприємницьтво. Культура / В.Є. Пилипенко. – К., 2001.

28. Предприниматель Украины: эскизы к социальному портрету / отв. ред. В.М. Ворона, Е.И. Суименко. – К., 1995.

29. Словарь-справочник менеджера / под ред. М.Г. Лапусты. – М., 1996.

30. Толковый словарь по управлению / под ред. В.В. Позняко­ва. – М., 1994.

31. Февр Л. Торговец ХVІ столетия / Л. Февр // Бои за историю. – М. : Наука, 1991.

32. Хизрич Р. Предпринимательство, или Как завести собственное дело и добиться успеха : пер. с англ. / Р. Хизрич, М. Питерс // Предприниматель и предпринимательство – М., 1992.

33. Хоскинг А. Курс предпринимательства : пер. с англ. : практическое пособие / А. Хоскинг. – М., 1993.

34. Шумпетер Й. Теория экономического развития / Й. Шумпетер. – М. : Прогресс, 1982.

35. Экономическая социология / под ред. В.Е. Пилипенка. – К., 2002.


МОДУЛЬ ІІ
СПЕЦИФІЧНІ ПРОБЛЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Розділ 7
Соціологія грошей

У цьому розділі розглянуто такі питання:

Завдання і предмет соціології грошей.

Соціальна сутність грошей.

Соціальні функції грошей.

Гроші як соціальна річ.

Концепція множинних грошей.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти