Обмін інформацією (комунікація) — іманентна властивість людини і атрибут людства, як тільки воно утворює первісні суспільні об'єднання: родові групи і племена. «У будь-якому суспільстві,— твердить видатний філософ і дослідник архаїчної культури Клод Леві-Строс,— комунікація здійснюється принаймні на трьох рівнях: комунікація жінками, комунікація речами і послугами; комунікація повідомленнями»².

Найдавнішим типом комунікації є комунікація жінками. Це найповільніший тип обміну інформацією; смисл його полягає в обміні генною інформацією, яка відбувалася за допомогою обміну жінками між різними етнічними і соціальними утвореннями, унаслідок чого здійснювався перехід від менших до більших суспільних об’єднань.

Комунікація речами і послугами або економічна комунікація, прискорила темпи обміну інформацією. ЇЇ смисл – в обміні виробничим досвідом.

Мовна (лінгвістична) система комунікації забезпечує найшвидші темпи обміну інформацією.

З появою письма вийшла на новий рівень і комунікація. Уже в стародавньому світі з’явилися перші явища пражурналістики.

Пражурналістика.

Так називають групу явищ культури й письменства, які містили в собі елементи майбутньої журналістики як соціального інституту і творчої праці з інформаційної діяльності.

Пражурналістика—це такий стан масово-інформаційної діяльності, що передує народженню друкованих періодичних видань і характеризується усними та письмовими рукописними способами збирання, обробки й поширення інформації в стародавньому світі.

Усі явища пражурналістики можуть бути представлені у вигляді двох її типів: до першого залучаємо набутий людством досвід збирання й опрацювання зовнішньої інформації; до другого — виготовлення внутрішньої інформації. Важливе місце серед пражурналістських явищ займає розвиток системи комунікації, тобто способів передавання інформації з одного місця в інше та розповсюдження її на масового споживача.

Слід мати на увазі, що в стародавньому світі людській діяльності властивий був синкретизм — нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвинутого стану будь-якого явища. Таким синкретизмом позначена, наприклад, історіографія в Стародавній Греції, коли вона за способом збирання інформації мало чим різнилася від журналістики, а за формою викладу — від такого її сучасного жанру, як подорожній нарис, відзначалася документальністю, містила актуальні публіцистичні ідеї, а часом виконувала функцію історії сучасності, а комунікативним каналом її розповсюдження було усне читання твору автором перед громадою слухачів та поширення тексту в рукописних списках. Синктеричним способом існування масової інформації є й античний театр.

Християнська традиція комунікації.

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ЖУРНАЛІСТИКИ

Масово-інформаційна діяльність як явище духовної культури в тих чи інших формах існувала завжди, але виникнення журналістики в суспільній свідомості пов'язане з появою друкованих періодичних газет і журналів. Так, кілька століть у свідомості людства журналістика була пов'язана з друкованим способом поширення інформації. Усі попередні способи інформаційної діяльності сприймалися як пражурналістика, хоча, як уже мовилося, не можна виключати можливості, що в процесі подальшого наукового вивчення цієї теми буде запропоновано й інший погляд: вважати журналістикою й пражурналістські явища. Адже для розв'язання певного питання в старогрецькому полісі на міській площі могла зібратися уся спільнота держави (окрім рабів, жінок і неповнолітніх), а політичне ораторство було способом і донесення інформації, і формування громадської думки, тобто виконувало функції, які виконує журналістика в сучасному світі. Масовою була не тільки аудиторія слухачів, але й учасників обговорення: право голосу мав кожен громадянин. Античний поліс просто не потребував писемної форми журналістики, оскільки його цілком задовольняла усна форма її існування. Зібрання громадян і було усною газетою античності. Ці думки й оцінки висловлюємо у вигляді припущення.

Таким чином, традиційний погляд на історичний розвиток інформаційної й комунікаційної діяльності людства полягає в тому, щоб вважати додрукарські способи існування й поширення інформації (усний і рукописний) пражурналістикою. Відповідно до цієї концепції, народження журналістики пов'язане з низкою об'єктивних передумов виникнення журналістики. Передумови виникнення журналістики – це такі обставини і явища суспільного життя, які спричинили появу нового типу існування інформації — у вигляді друкованого періодичного видання.

Найважливішою передумовою виникнення журналістики є технічний винахід — відкриття друкарства.

Політичні передумови.

Напередодні народження журналістики можемо спостерігати на політичній карті Європи три типи держав. Перший тип складають монархії: Франція, Іспанія, Англія. У XVI столітті в цих країнах завершився процес формування національних централізованих держав. Головним ворогом королівської влади, як не дивно, виступали не народ і не щойно народжена буржуазія, а великі феодальні магнати, які й самі претендували на роль монархів у своїх володіннях і не рахувалися з наказами короля. Становлення централізованих держав пройшло, як правило, через етан громадянських воєн.

В Англії зміцненням королівської влади завершується Війна червоної та білої троянди (1455-1485). 1479 року внаслідок династичного шлюбу об'єдналися Леоно-Кастильське та Каталоно-Арагонське королівства і утворили єдину Іспанську державу. У 1477 році Франція остаточно перемогла герцогство Бургундію у тривалих війнах і приєднала його землі до своєї держави.

Ці держави ведуть нещадні, кровопролитні війни між собою за переділ світу і завоювання нових колоній. Іспанія і Англія змагаються за Американський континент, Франція опановує Північну Африку. Отже, кожна з цих держав перетворюється на імперію з претензією на світове панування.

У зміцненні королівської влади, у перетворенні держави на абсолютну монархію виявляються зацікавленими переважна більшість верств населення, з молодою буржуазією включно. Королівська влада рятує від громадянської війни, забезпечує спокій і стабільність, такі необхідні для плідного економічного розвитку і нагромадження багатства.

I хоча королівська влада в цих країнах ніколи не ототожнювалася з самодурством, король, як найвищий суб'єкт влади був предметом боротьби за вплив на нього різних дворянських угруповань, монархи старанно дбають про утвердження управлінської вертикалі, забезпечення ефективності виконавчої влади. Але зв'язок з урядовцями на місцях столиця здійснює за допомогою кур'єрської пошти. Інформація, що відноситься до сфери прийняття управлінських політичних рішень, залишається в цих країнах конфіденційною і не має тенденції перетворюватися на масову. Журналістика залишається потенційною можливістю, переживає латентний період свого існування, коли попередні умови сформовані, але внутрішньої потреби в явищі суспільство не переживає.

Але поява журналістики не лишилася поза увагою вищих урядовців цих держав. Коли вже вона з'явилася, то вони вирішили використати для зміцнення держави і королівської влади.

Альтернативний до абсолютної монархії тип держави становила Республіка Сполучених провінцій — Голландія, яка управлялася парламентом — Генеральними штатами, куди входили представники станів усіх провінцій. Під час революції саме Генеральш штати стали центром буржуазно-дворянської опозиції. Перемога революції виявилася можливою, бо в цій державі був піднесений на державну висоту культ людської особистості, творчості, індивідуальності. Усе більше число громадян втягувалося в політичну діяльність. Творення історії, прийняття державних рішень перестає бути прерогативою лише утаємниченої верхівки. До числа державних діячів, не кажучи вже про урядовців у провінції, все більше втягуються нижчі суспільні прошарки, включаючи представників «третього стану» — новонародженої буржуазії, що включається в боротьбу за владу.

Логічно було б очікувати, що журналістика виникне в цій Республіці, яка найповнішою мірою в тих історичних умовах реалізувала ідею свободи. Але цього не сталося. Слід гадати, причина цього полягала в тому, що Голландія — невелика за площею, але густозаселена країна. Усний і рукописній способи функціонування інформації ще цілком задовольняли політичну систему молодо! республіки. Ще одна обставина, яка перешкоджала виникненню тут журналістики, полягала в тому, що країна тривалий час являла собою військовий табір. Генеральш штати тільки в 1583 році проголошують Республіку Сполучених провінцій незалежною від Іспанії державою. Але й на цьому боротьба не припинилася. Лише 1609 року Іспанія визнала незалежність Голландської республіки. Таким чином, ні внутрішньополітична, ні міжнародна ситуація не сприяли винайденню в Голландії журналістики.

Третій тип державної організації являли собою Німеччина та Італія. Це були децентралізовані національні організми, що складалися з численних невеликих держав. Німеччина XVI століття нараховувала близько 300 (!) королівств, графств, герцогств, курфюрств. Були тут значні і впливові, принаймні в Німецькому світі, держави, до яких належали Прусія, Австрія, Саксонія. Але були й невеличкі держави, що складалися з одного міста і мали кілька тисяч населення. Влада монархів у таких державах за всієї поваги громадян до не! не відзначалася суворістю й залишала людині великий простір для власної ініціативи й творчої діяльності.

Разом з тим можновладці невеликих німецьких князівств підтримували жваві стосунки між собою, цікавилися подіями в сусідніх графствах і герцогствах. Заможніші з них навіть мали приватних кореспондентів в інших містах Німеччини, які з певною періодичністю в листах за певну оплату інформували своїх адресатів про новини.

Особливе місце в тодішній Європі займають дві Італійські держави: Венеція і Генуя. Будучи великими морськими портами Середземномор’я, маючи статус купецьких міст, які жили за рахунок торгівлі, транспортування й перепродажу товарів, саме ці міста опинилися на перетині головних шляхів сполучення, а відтак і на шляху головних потоків новин. За ними, як-то кажуть, не треба було полювати, вони самі припливали в місто з торговельними суднами. їх необхідно було лише вислухати й записати — і рукописний листок новин готовий.

Саме в цих децентралізованих державах, де центральна влада не була зосереджена на самій собі настільки, щоб не рахуватися з громадською думкою, де самі громадяни через близькість кордонів часто перетинали їх i щиро цікавилися новинами, які там, в інших державах, відбувалися, склалися особливо сприятливі умови для виникнення друкованої журналістики.

Необхідно додати, що в цілому на рубежі XVI-XVI1 століть розширилося коло споживачів політичної інформації, тих, кому було життєво необхідно знати соціальне довкілля, бути добре обізнаним з подіями в столицях сусідніх держав, новинами при дворах можновладців, перебігом бойових дій під час воєн, наявністю збройних сил в розпорядженні тієї чи іншої історичної особи і т. п. Зрештою, це коло проблем завжди цікавило соціально активну особистість. Але був тут і цілком прагматичний аспект: без правдиво"! та своєчасної інформації про події і факти суспільного життя неможливими були і прийняття політичних рішень у верхніх ешелонах влади. I знову спрацював відомий закон: попит породжує пропозиції. Інформація поступово перетворилася з усної на письмову, з принагідної — на періодичну, з передаваної конфіденційними каналами — на поширювану публічно. Так народилася журналістика.

Культурні передумови.

I все ж усіх попередніх передумов було недостатньо для народження нового інформаційного явища — періодичної преси. Усі передумови залишалися мертвими без оживлення їх людським фактором, без появи суб'єкта і об'єкта масово-інформаційної діяльності. Цей фактор міг запрацювати лише за умови наявності культурних передумов виникнення журналістики. Сутність цієї передумови полягає в необхідності забезпечення в суспільстві порівняно високого рівня загальної освіченості, що, з одного боку, висуває певну групу літераторів-журналістів, здібних щодня збирати, обробляти й письмово викладати інформацію, а з другого боку, формує досить розвинуту читацьку аудиторію, яка складається з осіб, котрі мають навички щоденного читання й готові витрачати кошти на придбання періодичної преси.

На час пізнього Ренесансу в Європі вже склалася розгалужена система освіти, а вміння читати й писати стало звичайним атрибутом громадян, особливо в містах. Як тип вищого навчального закладу сформувалися університети, спершу в Італії в ХІ-ХІІ століттях, далі в Іспанії, Англії, Франції (XII — поч. XIII століття).

Найдавнішим вважається Болонський університет (Північна Італія), заснований в XI столітті як юридичний навчальний заклад. У XIV столітті він набув класичної завершеності: крім юридичного, у ньому відкрито філософський, медичний і теологічний факультети. Цей університет відзначався автономією в тлумаченні права людини на вищу освіту: у ньому мали право навчатися й особи жіночої статі, а деякі жінки ставали професорами. У 1479 році тут викладав астрономію, а в 1481-1482 роках був ректором університету видатний український учений і поет Юрій Дрогобич.

1224 року відкрито Неаполітанський університет. З ініціативи пап 1303 року засновано Римський університет. Він перебував у фінансовій і адміністративній залежності від католицької церкви. У 1575 році для Римського університету архітектор Джакомо делла Порта на замовлення Ватикану збудував спеціальний палац «Сапієнца»; відтоді назви будівлі переносять і на університет.

1134 року заснований Саламанкський університет, найстаріший в Іспанії. Від часу заснування університети відзначалися особливою незалежністю від політичної системи держави і внутрішнім демократизмом. Вони концентрували в своїх стінах національний розум, вели велику видавничу діяльність; причому це стосувалося як рукописного, так і друкарського періоду існування книги. Із винайденням друкарства і здешевленням книги при університетах засновуються бібліотеки, які згодом стають центральними книгозбірнями держав, а окремі набувають статусу національних. Університети були державами в державах. Найкраще свідчення автономності університетів подає приклад саме Саламанкського університету: у час поширення інквізиції в університеті викладалися природничі науки, вивчалися й розвивалися традиції прогресивної на той час арабської культури, вперше перекладалися європейськими мовами твори видатних учених Сходу. Професори Саламанкського університету підготували перші європейські енциклопедичні видання. Незважаючи на заперечення церквою геліоцентричної системи, у XVI столітті тут вивчалися праці М. Коперніка. Згодом в Іспанії засновані університети в Барсе-лоні (1430), Севільї (1502), Мадриді (1508).

Відомі два найдавніші університети Англії. У 1167 році відкритий Оксфордський університет у складі гуманітарного, юридичного, медичного й богословського факультетів. У Середні віки тут викладали Р. Бекон, Й. Дуне Скотт, Дж. Уїкліф, у добу Відродження — Е.Роттердамський, Т. Mop. Кембріджський університет, заснований у 1209 році, дав світові багатьох видатних осіб. Його попечителем у XVI столітті був Томас Мор. У цей час з університетом пов'язана діяльність Еразма Роттердамського, Френсіса Бекона, Ісаака Ньютона. 1578 року в столиці Шотландії відкрито Единбурзький університет.

У 1257 році завершилося будівництво найстарішого французького університету в Латинському кварталі Парижа — Сорбонни. Назву університет дістав від прізвища духівника короля Людовіка IX Р. де Сорбона, який виступив ініціатором створення цього вищого навчального закладу. Спочатку він мав статус коледжу для підготовки вищого духівництва, але згодом розпочав підготовку й за світськими спеціальностями.

Пізніше, ніж в інших країнах, виникають університети в Німеччині. На розвиток освіти тут впливав величезної ваги політичний фактор — державна роздрібненість Німеччини і децентралізація суспільно-політичного життя. У відповідності до цієї обставини майже кожна більш-менш значна німецька держава прагнула мати свій університет. До початку XVI століття Німеччина вже була вкрита цілою мережею університетів. 1365 року засновано університет у Відні, 1386 року — у Гейдельберзі, 1409 року — у Лейпцигу, 1472 року — у Мюнхені, 1557 року — у Ієні і т. д.

Університети стають розплідниками вільнодумства, осередками науки, літератури й освіченості. З Віттенберзького університету розпочалася Реформація. М. Лютер, закінчивши Ерфуртський університет і будучи доктором богослов'я у Віттенберзі, знаходить цілковиту підтримку колег-викладачів і студентів. Характерно, що навіть У. Шекспір у трагедії «Гамлет» (1600) зробив свого головного героя, данського королевича, студентом саме Віттенберзького університету, вдаючись до явного порушення історичної правди. У Лейпцизькому університеті вчилися Ульріх фон Гуттен і Томас Мюнцер. Г. В. Лейбніц закінчив Лейпцизький університет, але докторський ступінь здобув у Альтдорфі, університетському містечку поблизу Нюрнберга.

Наявність розгалуженої мережі університетів висунула Німеччину в число найбільш освічених країн XV-XVI століть. Батьки охоче віддавали тут вчитися своїх дітей, що розглядалося як запорука їхньої успішної кар'єри, необхідна умова просування по східцях державної служби чи професійного ведення підприємницької діяльності.

Величезного поштовху розвиткові освіти надало винайдення книгодрукування, завдяки якому книга стала важливим чинником суспільно-політичного життя й розвитку культури. Друкована книга у порівнянні з рукописною значно здешевилася, скоротилися терміни її виготовлення, збільшилася кількість виготовлених примірників. Книга перестала бути доступною лише королівським дворам і монастирям, а стала загальносуспільним надбанням.

Процес поширення освіти привів до зростання загального рівня освіченості. Читання книжок, брошур, полемічних трактатів стає звичайною справою не лише для дворянської верхівки, але й для звичайного середньостатистичного городянина. Вироблені навички до постійного щоденного читання уможливили створення попиту на періодичну пресу, спричинили появу аудиторії постійних читачів. Іншими словами, мова йде про такий період у житті суспільства, коли, внаслідок поділу праці, розділяються її фізичний і розумовий різновиди, а відтак виникає інтелігенція як специфічна верства населення, зайнята розумовою діяльністю. Вона й стає гарантом виникнення журналістики.

А відтак у підсумку відзначимо, що розвинуте суспільно-політичне та релігійне, господарчо-економічне та культурно-освітнє життя, розвиток нових друкарських технологій стали передумовами народження журналістики. Це ті самі історичні причини та процеси, які приводять до переростання народності в націю, феодалізму в капіталізм, тобто породжують нову якість життя, що всебічно охоплює всі сфери діяльності людини.

Народження журналістики. Ще задовго до появи друкованих періодичних видань у Європі склалася стійка традиція збирання й поширення (в тому числі й продажу) інформації. Комунікаційні канали з обміну інформацією склалися в усіх країнах, але особливого значення набули в Генуї, Римі та Венеції з огляду на їхнє унікальне географічне розташування між Сходом і Заходом, між Півднем і Північчю. У цих містах збиралася величезної ваги міжнародна інформація, яка становила інтерес для представників як християнського, так і мусульманського світів, як для жителів Європи, так і для народів Африки й Азії.

Саме тут і виникає своєрідне ремесло — створення рукописних листків найсвіжіших інформаційних повідомлень, які вже були товаром і могли бути продані. У Венеції за кожен примірник рукописних новин їхні автори-писарі вимагали дрібну монету XVI століття, що називалася «газетта». Творців рукописних інформаційних листків тут називали «газеттанті», а самі листи «газетта». З часом це слово перейшло й у заголовок самого виробу.

Традиція торгувати новинами швидко поширилася в Італії та Німеччині, де також у XVI столітті виникають численкі рукописи! газета. Найбільш професійно новинарська справа була поставлена в столиці Саксонії Лейпцигу торговельним домом Фуггера і Вельзера. У Віденській великій бібліотеці зберігається найповніший комплект фуггерівської рукописної газети «Ordinari Zeitung» (Звичайні вісті) за 1520-1614 роки. Фуггери мали мережу своїх представників по всіх великих містах Європи; у їх обов'язки входило не лише просувати на ринок товари, але й постачати до штаб-квартири фірми різноманітну новинарну інформацію.

Незалежно від обсягу, який залежав від кількості повідомлень, примірник газети коштував 4 крейцери. Його можна було придбати в конторі фірми або замовити поштою. Для найбільших німецьких міст були розроблені умови передплати. Для Аугсбурга річна передплата з доставкою коштувала 25 гульденів. Газета мала додаток «Exraordinari Zeitung» (Надзвичайні вісті); їх так само можна було отримували, доплативши 14 гульденів.

Основна тема повідомлень у газеті Фуггерів — економіка: рівень урожаїв у всіх кінцях світу, ціни на товари, стан шляхів та засобів пересування. Вміщувалися в газеті й торгівельні об'яви й оголошення, які можна прийняти за первісні рекламні проекти. Не обминала газета видатні політичні події, вміщувала повідомлення про нові книги, навіть про театральні вистави.

«Ordinari Zeitung» виходила нерегулярно, а в міру накопичення повідомлень, тобто не мала сталої періодичності. У зв'язку з цим не задовольняла газета й таку вимогу періодичної преси, як оперативність. Газета була допоміжним знаряддям торговельного дому у веденні його комерційних справ, була супровідним товаром у його діяльності.

За прикладом Фуггерів рукописні газети створюються в інших містах Німеччини торговельними фірмами та приватними особами. Мали ці аркуші з новинами ужитковий характер, не зберігалися довго, бібліотеки не виявляли до них інтересу, вважаючи своїм завданням збереження передусім книги. Велика кількість рукописних газет загинула й не дійшла до наших днів.

Часом народження журналістики переважна більшість учених вважає 1609 рік. Датовані цим роком, до нас дійшли дві щотижневі газети під однаковою назвою «Avizo relation oder Zeitung» (Донесені повідомлення, або Часопис). Одна з них виходила в Страсбурзі, друга — в Аугсбурзі. Обидва міста займали вигідне географічне становище. Страсбург розташовувався на лівому березі Рейна на кордоні Франції й Німеччини, від нього порівняно недалеко було до Люксембурга, Голландії, Швейцарії. Аугсбург знаходився на річці Лех, неподалік від ії впадіння в Дунай; від міста було недалеко до Австрії й Чехії.

Повний заголовок страсбурзької газети формулювався так: «Відомості про всі видатні й варті уваги події, що відбулись у Верхній і Нижній Німеччині, Франції, Італії, Шотландії, Англії, Іспанії, Угорщині, Польщі, Валахії, Молдавії й Туреччині в нинішньому 1609 році». Далі міститься цінне повідомлення видавця газети Іоанна Каролуса: «Складання авізо реляціон буде продовжуватися за прикладом минулих років». Отже, перед нами не перший річник (річна збірка) газети, вона виходила й раніше не один рік.

Історія не зберегла напевне для нащадків і ім'я тієї особи, якій уперше прийшла в голову щаслива думка використати для виготовлення листка новин друкарський верстат. Аугсбурзька газета не зберегла імені свого видавця. Але видавцем страсбурзької газети ймовірно був книговидавець Іоанн Каролус, який написав передмову до її комплекту за 1609 рік. Його поки що ми й можемо вважати творцем друкованої газети, тобто періодичної преси, людиною, яка започаткувала існування журналістики в сучасному розумінні цього слова.

Ці газети мали формат книги (21 х 15 см), повідомлення подавалися в них за принципом сліпої верстки. Друковані газети мало чим відрізнялися від своїх рукописних посестер; ніяких рубрик у них не існувало, вміщені поруч повідомлення не мали зв'язку між собою, мова і стиль повідомлень були важкими; були відсутніми будь-які редакційні коментарі.

Справа виготовлення друкованих газет поширилася в усій Європі. 1610 року у Базелі (Швейцарія) починає виходити газета «Ordinäre Wochenzeitung» (Звичайні тижневі вісті). 1616 року в Антверпен! (Голландія) друкар Авраам Верховен приступив до видання газети «Новий тижневик», що провокує припускати наявність у нього попередника — старого тижневика. 1618 року в Італії виникла перша друкована спеціалізована (юридична) газета «Акта римського суду». Перша друкована газета Англії була заснована Натаніелем Буттером і з'явилася 1621 року під назвою «Щотижневі повідомлення з Італії, Німеччини і т. д.» У Португалії періодична преса існує з 1627 року, хоча збереглися примірники газети лише за 1641 рік. У Польщі журналістика виникла німецькою мовою, коли 1619 року в Гданську почав виходити тижневик , «Wochenzeitung». Перша ж газета національною мовою з'явилася в Кракові 3 січня 1661 року й мала назву «Польський Меркурій». У цьому ж 1661 році виникла перша друкована газета в Іспанії. 1663 року німецькою мовою в Копенгагені почала виходити перша газета Данії «Європейський тижневий часопис». 1686 року так само німецькою мовою народилася перша чеська газета «Ordinari postzeitungen», яку видавав Ян Арнольт з Доброслава.

Поява перших газет зовсім не означала, що для друкованої журналістики відкривається в цих країнах зелена вулиця. Навпаки, доля перших видавців часто була драматичною. Розглянемо це на прикладі доволі демократичної країни, якою вже тоді була Швейцарія. Уже через кілька місяців після появи в Базелі першої газети «Ordinäre Wochenzeitung» магістрат виніс газеті першу догану і суворе попередження: «За вміщення в щотижневій газеті ординарців брехливих відомостей і безглуздих повідомлень обер-кнехту (адміністративний урядовець.— I. М.) пропонується заборонити надалі друкування оних Шорендорфу і Кеплеру (очевидно редакторам.— I. M.) під страхом начальницької немилості»¹². Для газети була запроваджена цензура, а для книговидавців була запроваджена присяга про те, що вони будуть дотримуватися цензурних правил. Проте, незважаючи на старанність цензурного контролю, у газету знову проникли повідомлення, що викликали роздратування міської влади. На цей раз був схоплений книговидавець I. Шретер і кинутий на цілу ніч у тюремну башту, до нього, очевидно, були застосовані тілесні покарання. Після них він назавжди втратив бажання займатися журналістикою. Вихід газети припинився. Вдруге періодична преса в Базелі виникла лише в 1684 році з наказу уряду, який доручив поштмейстеру на підставі повідомлень з чужих газет видавати власну офіційну газету міста. На жаль, це не виняток, а типова ситуація, яка супроводжувала народження журналістики в багатьох країнах Європи.

Зазвичай газети мали тижневу періодичність. Але книгопродавець Т. Ріцш, отримавши від Саксонського королівського двору привілей на видання газети, з 1 січня 1660 року розпочав видавати щодня (крім неділі) велику політичну газету «Щойно одержать повідомлення про війни і світову торгівлю», яка згодом дістала назву «Лейпцизька газета». Проіснувала вона впродовж 1661-1663 років. її прийнято вважати за першу щоденну газету в світі.

Слово «газета» стало особливо популярним після того, як видатний французький просвітитель Теофраст Ренодо (1586-1653) розпочав у Парижі на запрошення всемогутнього реального правителя Франції кардинала Рішельє видання друкованої газети. Це була перша не комерційна, а урядова політична газета, численні матеріали до якої створювали не лише кардинал Рішельє, але й власноручно король Людовик XIII. Державні мужі вперше зрозуміли, яку величезну силу має періодичне друковане слово, і поставили собі за мету використати газету для зміцнення своєї влади.

Перший номер газети вийшов 30 травня 1631 року. Видавець довго не шукав назву для свого часопису, а з охотою використав для цього вже відоме слово, поставивши в заголовку друкованого листа новин «Ля газетт». Перша газета виходила форматом 21,5 х 15 см на чотирьох сторінках щотижня. Наступного року її обсяг зріс до восьми сторінок. Дітище надовго пережило свого творця. У січні 1762 року у нього з'являється нова назва — «Газетт де Франс», що утрималася до 1800 року, коли Наполеон I, надавши виданню статусу свого офіційного органу, змінив і його назву на «Монітор універсаль» (загальна пересторога). Від початку Великої Французької революції газета виходила двічі на тиждень, поширювалася лише вроздріб і коштувала 1 су.

Журнальний тип видання виник як додаток до газет, які, вміщу-ючи оперативну інформацію, не могли друкувати фундаментальні та аналітичні матеріали. Прабатьком сучасних журналів є французьке періодичне видання «Журналь де Саван» (журнал науков-ців). Розвиваючи ідеї Т. Ренодо, його почав видавати в 1665 році радник парламенту і вчений Дені де-Салло. Цей журнал проіснував до 1901 року. Видання висвітлювало досягнення науки й літератури і довгий час користувалося королівською монополією на поширення знань у цих галузях. Після цього почали з'являтися журнали в інших країнах Європи.

Нова епоха в історії журналістики розпочалася з виникненням в Англії на початку XVIII століття «моральних тижневиків» Ричарда Стіла (1672-1719) й Джозефа Аддісона (1672-1729). У 1709 році вийшов перший номер журналу Р. Стіла «Татлер» («Базіка, балакун»). Назва журналу відповідала його сутності й припала до вподоби читачам. Знаменитий романіст Джонатан Свіфт створив спеціальний образ «Ісаака Бікерстафа, есквайра». Він і базікав з читачами зі сторінок журналу, з незвичайною легкістю торкаючись найрізноманітніших тем з життя суспільства.

3 приходом до журналу талановитого публіциста Дж. Аддісона змінився тон журналу. Він і далі будувався як невимушена розмова з читачем, але вже на більш поважні теми. Видавці змінили назву: з 1 березня 1711 року в заголовку журналу з'явилося слово «Спектейтор» («Спостерігач, глядач»). Співбесідником читача став освічений, ерудований молодий джентльмен, готовий точно й кваліфіковано розповісти про різні речі, висловити оцінки тих чи інших подій і діячів.

Далина трансформація задуму видавців народила журнал «Гардіан» («Сторож, блюститель»), що почав виходити в 1713 році. Його герой споважнів ще більше, висвітлював політичні теми, втручався в двірські інтриги. І хоч Ричард Стіл став на той час членом парламенту, він не зміг врятувати журнал від заборони восени того ж року.

Поняття журналу в сучасному розумінні цілком неприйнятне до листків, що виходили через день, як «Татлер», або щоденно, як «Спектейтор». Читач міг знайти тут літературну, театральну, а часом і політичну інформацію. Та головне місце в кожному числі належало есеїстичному нарисові на вільно вибрану побутову, морально-філософську, естетичну чи іншу тему, яка іноді вичерпувалася в одному аркуші, а іноді потребувала для висвітлення цілого нарисового циклу.

В історії англійської естетичної думки залишилися глибокі статті про Шекспіра і Мільтона Дж. Аддісона, які немалою мірою прислужилися до створення світової слави цих поетів, а також його есе про народну творчість, у якому високо оцінювалась естетична вартість духовних створінь простолюду.

Багато ознак просвітницького реалізму були відкриті й апробовані в різноманітних матеріалах журналів. Побутописання, створення перших начерків реалістичних типів, могутній сатиричний і гумористичний пафос відзначали характер есеїстичних нарисів авторів часописів. «Спектейтор», наприклад, видавався від імені вигаданого клубу, члени якого представляли різноманітні верстви англійського суспільства того часу. Це багатий лондонський купець сер Ендрю Фріпорт, провінційний поміщик сер Роджер де Коверлі, відставний офіцер капітан Сентрі, світський джиґун Уїлл Хоніком та ін. Усі вони виходили на сторінки часопису зі своєю мовою, звичками, поглядами, примхами й дивацтвами.

Успіх «Татлера» і «Спектейтора» був величезним, що свідчило про відповідність журналів суспільним потребам часу. «Спейтек-тор» пізніше був перекладений французькою, німецькою, голландською, італійською та іншими мовами. Головний журналістський (і художній) прийом англійських «моральних часописів» виявив свою продуктивність. Читачам подобалось, що з ними розмовляють на рівних, роз'яснюють у формі вільної, невимушеної бесіди різноманітні проблеми життя, висміюють суспільні вади, а отже, в такий спосіб мимохідь формують і громадську думку, визначають суспільну свідомість. Майже по всіх країнах Європи з'являються наслідувачі й послідовники Р. Стіла й Дж. Аддісона.

Такі найголовніші етапи пройшла світова журналістика до її виникнення в Україні.

ПЕРШІ ПЕРІОДИЧНІ ВИДАННЯ

Перша газета в Україні, як і перша книга, з'явилася у Львові. 9 липня 1749 року тут вийшов одноденний листок польською мовою «Kuryer Lwowski». Проте дане видання не належить до власне періодичної преси, а являє собою одноденний листок (листівку, летючку), випущену з нагоди інтронізації львівського греко-католицького єпископа Льва Шептицького.

Архівні джерела зберегли звістку, хоча й не залишили для дослідників жодного номера газети «Avertissement» («Повідомлення», «Вісті»), яку почав видавати у Львові книгодрукар Антон Піллер відразу після приєднання Галичини до Австрії в 1772 році. Та оскільки робив він це свавільно, без належного дозволу влади, то львівський окружний уряд 11 січня 1774 року виніс ухвалу про заборону цього видання.

Першою газетою в Україні, що відповідала нашим нинішнім уявленням про подібного роду періодичні видання, була «Gazette de Leopol» («Львівська газета»), яка виходила у Львові французькою мовою впродовж усього 1776 року. Дана газета була тижневиком, хоча виходила й не суворо регулярно. Але однаково за рік з'явилося 52 числа газети. Бона мала формат 23 на 18 см та об'єм 4 сторінки. До окремих чисел (таких усього 15) випускалися додатки по 2-4 сторінки формату газети. Вони були двох типів: «Supplements» («Новини») i «Les annonces» («Оголошення»); у додатках першого типу містилися повідомлення й новини, такі ж, як і в основній частині газети, другий тип додатків друкував різного роду рекламні оголошення й об'яви.

У заголовку газети був зображений герб Австрії (двоголовий орел) з квітами по боках. Гаслом газети було латинське висловлювання «Sub umbra alarum tuarum» (у затінку твоїх крил), яке, написане на стрічці, утримував орел у своїх лапах.

Видавалася газета в друкарні Антона Піллера. Про її видавця і власника ширше невідомо, знаємо лише його прізвище — Оссуді (Ossoudi)³⁴. Правдоподібно припустити, що походив він з львівського шляхетського гуртка, який ще в 1774 році звертався до центрального австрійського уряду за дозволом видавати газету.

За приклад і взірець львівському журналістові правила столична «Gazette de Vienne» («Віденська газета», 1759-1788), яка в свою чергу була «французькою сестрою» упривілейованої німецькомовної газети «Wiener Diarium», попередниці урядового видання «Wiener Zeitung».

«Gazette de Leopol» за головне своє завдання мала всебічне інформування своїх читачів про політичні новини в країнах Європи. Повідомлення з приватного життя траплялися рідко. Число повідомлень у кожному номері газети в залежності від обсягу новин могло коливатися від двох до десяти. Географія повідомлень охоплювала весь тодішній культурний світ. Вони нагадували газети! телеграми або хронікерські новини в сучасних часописах. Найбільш імовірне джерело походження повідомлень — передруки з тогочасних французьких або переклади з німецьких газет.

Перше число починалося відразу інформаційним повідомленням і не містило програми видання чи звернення до читачів. Але в додатку до першого числа «Газети», що мав назву «Прилюдні оголошення з міста Львова та його околиць з дня 1 січня 1776 року», на самому початку друкувався виклад завдань видання та запрошення до співробітництв<

Предыдущая12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая