Мезозойський етап розвитку Землі.

Мезозойська ера мала дуже сприятливі умови для розвитку органічного жит­тя. Тектонічні рухи за мезозою проявлялись у вигляді значних коливань, які поширювались майже на всі материках. Всередині ери в окремих части­нах середземноморської та тихоокеанської геосинкліналей відбувалися значні дислокації – кімерійське горотворення. Залишки структур того часу є в Криму, Східному Сибіру та в інших гірських кряжах. Наприкінці мезозойської ери, після тривалого затишшя, почалося горотворення вздовж тихоокеанського узбережжя, яке в наступну еру поширилось на всі рухли­ві зони планети.

У зв'язку із складними тектонічними рухами розподіл суші та моря в цю еру кілька разів мінявся. Спочатку переважав континентальний режим, а в середині та під кінець ери море наступало й затоплювало більшу частину поверхні сучасних материків. Наприкінці мезозою море швидко відступало і протягом короткого часу звільнило більшу частину площі, яку воно вкривало на материках.

Клімат тоді був теплий і м'який, на початку ери – посуш­ливий, а потім – вологий. Серед рослин переважали сагові та хвойні. В кінці ери з'явилися квіткові дерева і трави.

У складі фауни безхребетних тварин дуже розмножились найпростіші. З їх скелетів утворилися потужні відклади вапняків, крейди. Різноманітні і численні були корали, зокрема рифові. Серед молюсків мезозою характерні амоніти та белемніти. Ще більш різноманітними стали риби. Свого розквіту досягли рептилії. Вони населяли сушу, воду й повітря. Вперше на Землі з'явилися птахи і ссавці.

В кінці ери більшість характерних для того часу представників тваринного світу вимерла. На межі мезозойської ери з кайнозойською за короткий час відбулося цілковите оновлення органічного світу.

За фізико-географічними умовами та розвитком життя мезозойську еру поділяють на періоди: тріасовий, юрський та крейдовий.

Клімат тоді був теплий і вологий. Рослинність за складом була така сама, як і в тріасовому періоді. З деревини могутніх лісів місцями утво­рилися поклади кам'яного та бурого вугілля. За багатством вугільних родовищ юрська система стоїть на другому місці після кам'яновугільної.

У складі морської фауни, як і раніше, переважали амоніти, численні белемніти, пелециподи, корали. На суші, у воді й повітрі панують рептилії. Знаменною подією юрського періоду була поява перших птахів – археоптериксів. Досить поши­реними стають ссавці, серед них найчисленніші – пантотерії.

Відклади юрської системи представлені верствами морського, конти­нентального та вулканічного походження. Серед них відомі конгломерати, піски, пісковики, глини, глинисті сланці, вапняки оолітові та коралові, а також піщано-глинисті вугленосні верстви. На території Української РСР юрська система поширена на Донецькому кряжі, у Дніпровсько-Донецькій западині, Канівських горах, Криму, При­дністров'ї, Карпатах тощо.

Юрська система багата на поклади кам'яного вугілля (Схід­ний Сибір, Далекий Схід, Урал, Закавказзя), газу і нафти, мінеральних солей, флюсових вапня­ки, графіту (Кавказ, Франція). З рудних родовищ відомі поклади залізної руди на Донбасі, в Арденнах, у Франції та Піренеях.

Крейдовий період.

Завершальний період мезозойської ери тривав 60-70 млн. років і дістав назву від найпоширенішої породи, утвореної того часу, – крейди. Рухи тектоносфери в крейдовий період більше проявлялись у підняттях та опусканнях материків. На початку періоду в тихоокеанській геосинкліналі місцями відбувалося складкоутворення, відоме під назвою тихоокеанська фаза, а в кінці періоду – ларамійська фаза – передвісники на­ступного альпійського орогенезу. У зв’язку з посиленням тектонічних рухів формувалися глибинні розло­ми земної кори. Південний материк Гондвана розколювався на частини, Австралію, Індійський щит, Мадагаскар від нього відокремили морські протоки.

Відбувалась напружена вулканічна діяльність. Особливо великі базальтові покриви в крейдовий період утворилися в Арктиці, на Деканському плоскогір'ї в Індії, в Півден­ній Америці. Розподіл суші та моря тоді дуже змінився. На початку другої половини періоду відбулась найбільша в історії Землі трансгресія моря. Більшу ча­стину поверхні сучасних материків вкривали води Світового океану. На­прикінці крейдового періоду море за короткий час звільнило територію ма­териків.

Клімат в кінці ери був теплий. Проте відчувались різкі коливання температури і вже чітко проявилась природна зональність.

Рослинність збагатилася появою квіткових рослин, виникненням широколистих дерев. Вперше на Землі з'явилися квітасті луки, барвисті ліси і переліски.

У морях дуже поширилися мікроскопічні корененіжки — форамініфери та радіолярії. З мікроскопічних раковин найпростіших тварин утворилися відклади крейди завтовшки в кілька сот метрів. Ще численнішими стали криноідеї та морські їжаки. Деякі форми молюсків досягли велетенських розмірів. Під кінець періоду вимерли типові для мезозойської ери амоніти та белемніти.

Великі зміни сталися в розвитку велетенських ящерів. На суші панівну роль протягом усього періоду відігравали травоїдні ігуанодони, трицератопси та багато інших. Серед хижих ящерів виділявся тиранозавр. Але під кінець крейдового періоду велетенські ящери безслідно вимерли. Зникли також зубасті птахи. На життєву арену вийшли предки сучасних хребетних, зокрема, плацентні ссавці, та вони вже характерні для наступної, кайнозой­ської, ери.

Характерні для мезозою представники тваринного світу в крейдовому періоді вимирали масово і протягом короткого часу. Причини різкого оновлення тваринного світу на межі палеозою і мезозою, а особливо на межі мезозою і кайнозою досі покриті загадкою. В.Г. Бондарчук вбачає їх у зміні фізико-географічних умов на Землі в результаті горотворення, а також впливом посиленого радіоактивного випромінювання в певних зонах Галактики, через які про­ходить Сонячна система в її галактичному русі.

Крейдові відклади на Землі дуже поширені, міс­цями вони вугленосні. На території України крейдові відклади залягають майже скрізь. Крейдові відклади на Волино-Поділлі складаються з верств зеленого глауконітового піску з проверстками глини та включенням кременю, зеле­нувато-сірого мергелю з проверстками чорного кременю і світлого вохристо-жовтого мергелю.

У передкарпатських крейдових відкладах України є родовища газу і нафти. У крейдовій системі багато родовищ кам'яного вугілля (Забайкалля, Дале­кий Схід), калійної солі (Туркменія), цементних мергелів (Донбас, поблизу м. Новоросійська), фосфоритів (Єгипет, Франція, Туніс), бокситів (Урал, Казахстан). Відомі родовища руд міді (Болівія, Греція), срібла (Мексіка), цинку (Югославія).