|
Кейнсіанська функція споживання
Переважна частина (приблизно 2/3) виробленої продукції йде на споживання (С). Пригадаємо, що та частина доходу, яка залишилася після сплати всіх податків (Y-T), називається використовуваним доходом. Люди поділяють свій використовуваний доход на споживання (С) та заощадження (S) , тобто Заощадження — це частина використовуваного доходу, яка не споживається. Залежність між обсягом споживання і використовуваним доходом має назву функції споживання: C=C(Y-T). Це поняття, запроваджене Кейнсом, ґрунтується на припущенні, що доход є основним, визначальним фактором споживання, а процентна ставка не відіграє в цьому значної ролі. Детальніше функцію споживання Дж.Кейнса можна показати у вигляді: де: а — автономне споживання, тобто обсяг споживання, який не залежить від використовуваного доходу (наприклад, проживання в борг, за рахунок заощаджень, субсидій. У довгостроковому періоді для економіки в цілому автономне споживання має тенденцію наближатися до нуля); b — гранична схильність до споживання (МРС) — це величина, яка показує, наскільки зміниться обсяг споживання при зміні використовуваного доходу на одну одиницю, і визначається за формулою: де: . — приріст споживчих витрат; — приріст використовуваного доходу. набуває значення в інтервалі від 0 до 1, тобто одна додаткова одиниця використовуваного доходу збільшує обсяг споживання, але на величину меншу від 1. Це пояснюється тим, що кожна гривня доходу, яка не споживається, — заощаджується. І кожна гривня додаткового доходу витрачається або на додаткове споживання, або на додаткове заощадження. З геометричної точки зору гранична схильність до споживання (МРС) — це кут нахилу кривої споживання (мал. 5.1). Існує поняття середньої схильності до споживання (АРС) — це відношення обсягу споживання до величини використовуваного доходу: Найпростіша функція заощадження має вигляд: де 3' - величина заощаджень у приватному секторі; а - автономне споживання; (1-Ь) — гранична схильність до заощадження; F - доход; Т - податкові відрахування. Гранична схильність до за-ощадрсення (MPS) - величина додаткового заощадження, яке виникає із додаткової гривні використовуваного доходу: де приріст заощаджень; — приріст використовуваного доходу. Оскільки частина кожної гривні, яка не споживається, обов'язково заощаджується, то гранична схильність до споживання і гранична схильність до заощадження в сумі дорівнюють одиниці: Середня схильність до заощадження (APS) - це частина використовуваного доходу, яку домогосподарства заощаджують, тобто У короткостроковій перспективі із збільшенням доходу зростає частка споживання так званих "люксових благ", серед яких найбільшим "люксовим благом" є заощадження (про це стверджують закони, або "якісні схеми поведінки", Ернста Енґеля), а тому середня схильність до споживання має тенденцію до зменшення, а середня схильність до заощадження зростає. Проте в довгостроковій перспективі середня схильність до споживання стабілізується. На відміну від Дж.Кейнса, сучасні дослідники показали, що споживання — функція не лише від поточного використовуваного доходу (хоча цей фактор і є основним!). На його обсяги впливають також рівень нагромадженого багатства, процентна ставка, розвинена система соціального захисту (яка спричиняє зменшення особистих заощаджень), раціональні очікування споживачів тощо. Інвестиційна функція Другим основним компонентом сукупних витрат є інвестиції (Г). Вони відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді, впливаючи на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капітало-утворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію. Нагадаємо, що інвестиційні товари набувають як фірми, так і домогосподарства, і діляться вони на три групи: • інвестиції в житлове будівництво; • виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання, устаткування; • інвестиції в товарно-матеріальні запаси. Кількість інвестиційних товарів, на які з'являється попит, залежить від величини процентної ставки. Для того щоб інвестиційний проект був прибутковим, доход від його реалізації має перевищувати витрати на його впровадження. Підвищення ставки процента призводить до того, що змен- шується кількість прибуткових інвестиційних проектів і, відповідно, скорочується попит на інвестиційні товари. Інвестиції залежать від реальної (г), а не від номінальної процентної ставки. Найпростіша функція інвестицій має вигляд: I=e-dr, де / - інвестиційні витрати; е - автономні інвестиції (не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними факторами, наприклад, запасами корисних копалин тощо);r— реальна процентна ставка (вартість запозичення); d — емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки процентної ставки. Графік інвестиційного попиту нахилений донизу (мал. 5.2): чим вища ставка процента, тим менша кіль-кість інвестиційних проектів буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти. Окрім процентної ставки, на інвестиції також впливають і інші сили. Наприклад: а) зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту праворуч; б) зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції, і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч; в) песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційного попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, — праворуч. Інвестиції — це найнестабільніший компонент сукупних витрат. Поведінку інвестицій важко передбачити, оскільки вони залежать від таких мінливих факторів, як успіх або невдача нових, невипробуваних виробів, зміни у податкових та процентних ставках, політичних відносинах, підходах до стабілізації економіки, та інших змінних елементів економічного життя. Варто також пам'ятати, що макроекономісти застосовують поняття "інвестиції" лише тоді, коли створюється новий реальний капітал. Перерозподіл існуючих активів між різними агентами не є інвестиціями для економіки. Державні закупки та податки Державні закупки (G) — це третій компонент попиту на товари та послуги. Держава закуповує зброю, послуги державних службовців, книжки для бібліотек, наймає вчителів, будує школи і дороги тощо. Всі ці та їм подібні операції складають компонент державних закупок товарів і послуг, на який припадає десь п'ята частина виробленого ВВП. Ці купівлі є лише одним із видів державних витрат. До іншого виду належать трансфертні платежі домогосподарствам. Проте, на відміну від державних закупок, трансфертні платежі не є частиною попиту на вироблені економікою товари і послуги, а отже, не є компонентом змінної G. Збільшення трансфертних платежів за рахунок зростання податків не змінює використовуваний доход. Тому будемо вважати у даній моделі, що показник Т— це чисті податки, тобто Т=Податки—Трансфертні платежі. Коли обсяг державних закупок дорівнює величині чистих податків (G=T), то уряд має збалансований бюджет. Коли G>T, уряд зводить бюджет з дефіцитом, який фінансується через позики на фінансових ринках за рахунок зростання державного боргу. Якщо ж G<T, — утворюється надлишок державного бюджету, який може бути використаний для погашення заборгованості. У нашій моделі ми припускаємо, що обсяг державних закупок (G) і розмір податкових надходжень (Т) є екзогенними змінними, тобто змінними, визначеними за рамками моделі: Прийнявши це припущення, розглянемо, як впливають бюджетні та податкові заходи на ендогенні економічні змінні споживчих витрат (С), інвестиційних витрат (І) та реальну процентну ставку (г). |
|||
|