ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Сучасна бельгійська порода робочих коней об'єднує два типи — великих і мілких ваговозів.

Брабансони вирізняються добре розвиненими м'язами крупу, високою скороспілістю, великою роботоздатністю, спокійним темпераментом, що полегшує догляд за ними.

Масть — гнідо-чала, гніда, рудо-чала, руда.

До відлучення (6 — 8 міс) жива маса лошат сягає 400 - 500 кг.

Добре акліматизуються, тому найпоширеніші серед ваговозів. Розводять їх у багатьох країнах Європи, Північної та Південної Америки. У 1904 р. в Росії було 435 господарств, що розводили брабансонів.

Ардени— тип коней, який сформувався у гірській місцевості на кордоні Бельгії і Франції в різних частинах Арденського узгір'я.

На початку XIX ст. гірські ардени були невеликі, проте енергійні, витривалі, невибагливі, універсального типу. Під впливом попиту на великих коней бельгійські ардени були повністю поглинуті брабансонами.

У чистоті їх розводять тільки на приарденській території Франції. У другій половині XIX ст. цих коней завозили в Росію та Україну, де використовували при створенні російського ваговоза. Спочатку їх розводили на приватних кінних заводах на Полтавщині, з 1872-го по 1890 р. — у Деркульському, а на початку 90-х років — у Дібрівському кінних заводах.

Завезені ардени не вирізнялися гармонійною будовою тіла, мали недоліки екстер'єру (м'яка спина, звислий круп, клишоногість тощо). Проте мали добру роботоздатність, були невибагливими, що й сприяло їх популяризації.

Так, у 1915 р. в штаті жеребців-плідників Полтавської державної заводської стайні жеребці робочої (арденської) породи становили 29 %.

Для поліпшення арденів багато зробив Дібрівський кінний завод.Завдяки продуманим відбору і підбору було створено свій тип ваговоза, який відрізнявся меншим зростом, широким та глибоким корпусом. Тут було вирощено жеребців, які згодом стали родоначальниками нових ліній.

У Прибалтійських республіках колишнього Союзу схрещуванням місцевих коней з арденами, брабансонами та іншими ваговозами були створені свої важкозапряжні породи, яких і тепер звуть арденами.

Першерони— найпопулярніша у світі порода ваговозів. Виведена у Франції в нормандській провінції Перш. Єдиної думки щодо походження цих коней немає. Одні автори вважать її потомками найдавніших коней Франції. Інші стверджують, що ця порода виведена на початку XIX ст. схрещуванням місцевих кобил з арабськими, британськими та булонськими жеребцями. Спочатку в породі виділяли три типи: легкий арабізований першерон, першерон у типі легкого ваговоза і першерон важкого масивного типу. Тепер таких типів немає. Суттєвим фактором існування та вдосконалення коней цієї породи було використання їх у поштових каретах, диліжансах та особливо в омнібусах міського пасажирського транспорту, оскільки для цього потрібні були великі, масивні, витривалі коні з хорошим рисистим алюром.

Особливість конярства Франції полягає у наявності елеверів — господарств конярів-підприємців, які вирощують і реалізують молодняк, куплений у фермерів.

Типізації породи сприяли систематичні виставки племінних коней. У 1883 р. засновано товариство першеронських конярів і видано перший том студбука. З 1885 р. до книги записують дані тільки про тих коней, предки яких записані в попередні томи.

Кількість племінних кобил цієї породи у Франції у 2002 р. становила близько 4,5 тис. голів. Коні цієї породи дуже поширені у США, Канаді та країнах Азії, Африки, Австралії. В Росії першеронських коней розводять на Октябрському кінному заводі та в дер­жавній заводській стайні Ульяновської області.

Створення порід ваговозів в Російській імперії також пов'язане із зародженням та розвитком капіталізму в промисловості та сільському господарстві. На теренах цієї величезної держави не було ваговозних порід вітчизняного походження.

У першій половині XIX ст. створено досить численну групу ваговозів, яких називали битюгами,їх розводили у Воронезькій і Тамбовській губерніях.

Ці коні вирізнялися міцною будовою тіла, спокійним характером, невибагливістю і були добре пристосовані до суворих умов існування. Велику кількість цих коней у XIX ст. завозили в Україну євреї-ліверанти (торговці кіньми). Проте своєчасних заходів для збереження, поліпшення та популяризації битюгів не було вжито, тому робоче конярство того часу розвивалося під впливом західних ваговозних порід.

Вже у другій половині XIX ст. в Росію і Україну (переважно Полтавська губернія) було завезено багато коней ваговозних порід з Англії, Бельгії, Франції. Тому в різних зонах Європейської частини Росії і в Україні було створено досить великі масиви помісних коней типу ваговозів.

У 20-х роках XX ст. для розвитку ваговозного конярства були забезпечені умови, оскільки технічне оснащення сільськогосподарського виробництва було дуже низьким: в його енергетичному балансі живе тягло становило близько 90 %. У деяких республіках та областях були засновані кінні заводи, держплемрозплідники, державні заводські стайні, племінні ферми колгоспів і радгоспів; було визначено напрями роботи з помісним поголів'ям різних зон країни, розроблено основи породного районування, удосконалено техніку тренування й випробування ваговозів, впроваджено штучне осіменіння, видано державні книги племінних коней тощо.

Результатом цієї багатогранної роботи було створення вітчизняних порід ваговозів — володимирського, литовського, радянського, російського, пізніше — новоолександрівського, а також низку запряжних порід — торійської, латвійської та ін.

Російський ваговоз

У другій половині XIX ст. Росія придбала в Бельгії перших гірських арденів. Вони мали простувату будову тіла, нерідко м'яку спину, звислий круп, шаблюватість. Розводили їх у чистоті на Хрєновському і Чесменському кінних заводах та на фермі Петровської (тепер Московської) сільськогосподарської академії, а також використовували в різноманітних схрещуваннях з метою поліпшення робочих коней.

Ардени вирізнялися доброю роботоздатністю, тому з року в рік набували великої популярності.

У 1904 р. їх розводили в 376 господарствах, а серед жеребців-плідників ваговозних порід державних заводських стаєнь вони становили 25,8 %.

У 1937 р. типізоване поголів'я стали називати російськими арденами, а з 1952 р. — російськими ваговозами.

Тепер коні цієї породи розповсюджені в господарствах центральної чорноземної зони Росії та на південному Уралі.

Удосконалення породи ведуть Куєдинський (Пермська область), Красноармійський (Єкатеринбурзька область), Мстиславський (Білорусь) та Хрєновський, Пермський, Шадринський кінні заводи й інші племінні господарства.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти