Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.

Мовленнєвий апарат, мовленнєві органи — органи людини, які беруть участь у творенні мовних звуків. Робота органів мовлення називається артикуляцією. Органи мовлення складаються з органів дихання і органів, які беруть безпосередню участь у творенні звуків. Мовленнєвий апарат не є окремим органом людського тіла, а являє собою поєднання органів дихальної та травної систем. Умовно виділяють три поверхи мовленнєвого апарату: нижній, середній і верхній. До нижнього належить апарат дихання — легені, бронхи, трахея та діафрагма. їх функція — накопичувати й видихати необхідний для творення звуків повітряний струмінь. Середній поверх — гортань. Гортань — це своєрідна трубка, яка складається з персневидного та розміщеного над ним щитовидного хрящів і двох рухомих пірамідальних хрящів. До щитовидного і двох пірамідальних хрящів прикріплені голосові зв'язки — дві натягнуті еластичні мускульні плівки, які складаються з волокон, розташованих у горизонтальному, вертикальному й діагональному напрямках. Рухомі пірамідальні хрящі змінюють положення голосових зв'язок, і щілина, утворена голосовими зв'язками й пірамідальними хрящами (голосова щілина), змінює свою форму. Виділяють три основні положення пірамідальних хрящів і голосових зв'язок. Видих. У цьому положенні голосові зв'язки розслаблені, пірамідальні хрящі розсунуті, повітря вільно проходить гортанну щілину. Шепіт. У цьому положені голосова щілина звужена, міжхрящова залишається доволі широкою, видихуване повітря створює слабкий шум. Голос. Пірамідальні хрящі зближені і міжхрящова щілина закрита. Міжв'язочна щілина дуже вузька, голосові зв'язки напружені і коливаються ритмічно під тиском повітряного струменя. У цьому положенні виникає тон. Верхній поверх — надставна порожнина, до якої належать порожнини глотки (фаринкс), рота і носа. Це резонатор, де творяться обертони і резонаторні тони та шуми, тобто конкретні звуки. Ротову й носову порожнину розділяють тверде та м'яке піднебіння. Артикуляція — робота органів мови, спрямована на продукування звуків. В артикуляції розрізняють три фази — екскурсію, кульмінацію і рекурсію. Екскурсія (приступ) — початковий рух органів мовлення, підготовка їх до вимови звука. Кульмінація (витримка) — положення органів мовлення в момент вимовляння звуків. Рекурсія (відступ) — повернення органів мовлення у вихідне положення. Артикуляція здійснюється мовними зонами кори й підкіркових утворень головного мозку. За участю артикуляції органи мовлення поділяються на активні й пасивні. Активні органи рухомі, вони виконують головну роботу при творенні звуків. До них належать язик, губи, нижня щелепа, м'яке піднебіння та язичок. Пасивні органи нерухомі й виконують при творенні звуків допоміжну функцію. До них належать зуби, альвеоли, тверде піднебіння, задня стінка зіва, верхня щелепа й порожнина носа. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. Так, представникам неслов'янських мов важко оволодіти вимовою м'яких приголосних (в російському мовленні іноземців часто можна почути нужно приходит, трудно писат тощо), а українців виникають певні труднощі у вимові англійських інтердентальних [3], [9],французького увулярного [г] тощо.

Класифікація голосних.

Голосни́й звук, голосівка — звук, що вимовляється за участю голосу й має вільну артикуляцію (творення):/а/, /о/, /у/, /е/. /и/, /і/. Голосні поділяються на голосні переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього та високого піднесення. Залежно від положення язика голосні характеризуються за місцем артикуляції і ступенем підняття язика. Якщо при вимові звука язик посунений наперед і піднімається до переднього піднебіння, утворюються голосні переднього ряду ([і], [и], [е]). Якщо ж при вимові голосних язик зосереджений у задній частині рота і піднімається до м'якого піднебіння, утворюються голосні заднього ряду ([а], [о], [у]). Ступінь підняття залежить від того, якою мірою спинка язика піднімається до піднебіння. Якщо спинка язика піднята вгору найвище, утворюються голосні високого підняття ([і], [у]). Трохи нижче піднімається язик при вимові голосного високо-середнього підняття [и]. Ще нижче – при утворенні голосних середнього підняття: [е], [о]. Майже не піднімається язик при вимові голосного низького підняття [а]. Щодо участі губ голосні поділяються на неогублені, або нелабіалізовані, й огублені, або лабіалізовані. Огубленими, або лабіалізованими, називаються голосні, при вимові яких губи заокруглюються й витягуються вперед. Це голосні [о] та [у]. При вимові неогублених, або нелабіалізованих, губи нейтральні. При цьому утворюються всі інші голосні: [а], [е], [и], [і].

Система голосних називається вокалізмом. За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. Лабіалізовані вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. За положенням м'якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс. Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих. За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі голосні.

Класифікація приголосних.

Приголосні звуки (шелестівки) — звуки, що творяться за допомогою голосу й шуму або тільки шуму. При їх вимові струмінь видихуваного повітря, проходячи через ротову порожнину, натряпляє на різноманітні перешкоди. Приголосний звук має напружену артикуляцію.

В українській мові є 32 приголосні фонеми.

Приголосні звуки класифікують:

- за участю голосу й шуму

- за місцем творення, тобто за місцем дії активних і пасивних мовних органів, які беруть участь у вимовлянні звуків

- за способом творення, або як саме утворюється звук

- за акустичним вираженням

- за твердістю і м'якістю, що залежить від ступеня наближення середньої частини язика до твердого піднебіння

Сонорні звуки — (лат. sonorus — «звучний») — приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом ([в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й])

Шумні звуки — приголосні, що творяться за допомогою голосу й шуму. Залежно від наявності голосу, вони поділяються на:

- дзвінкі — у цих звуках шум переважає над голосом ([б], [д], [д'], [г], [з], [з'], [ж], [ґ], [дж], [дз], [дз'])

- глухі — ці звуки складаються тільки з шуму ([к], [п], [с], [с'], [т], [т'], [ф], [х], [ш], [ц], [ц'], [ч])

Губні – різновид приголосних звуків, що утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи з верхньою губою або з верхніми зубами: [б], [п], [в], [м], [ф].

Поділяються на:

1. Губно-губні приголосні: м, б, п, в

- Губно-задньопіднебінні

- Губно-ясенні

2. Губно-зубні приголосні: ф

Язикові — приголосні, які в залежності від того, яка частина язика торкається до піднебіння, поділяються на:

- задньоязикові: [ґ], [к], [х]

- середньоязикові: [й]

- передньоязикові: [д], [д'], [т], [т'], [з], [з'], [c], [c'], [ц], [ц'], [дз], [дз'], [ж], [ч], [ш], [дж], [л], [л'], [н], [н'], [р], [р']

- За пасивним органом передньоязикові поділяються на:

- альвеолярні (піднебінно-зубні): [ж], [ч], [ш], [дж], [р], [р']

- зубні — решта передньоязикових приголосних: [д], [д'], [т], [т'], [з], [з'], [с], [с'], [ц], [ц'], [дз], [дз'], [л], [л'], [н], [н']

Глотковий (фарингальний) звук [г].

Зімкнені (проривні):

Зімкнені чисті:

Ø Ротові: [б], [п], [д], [д'], [т], [т'], [ґ], [к]

Ø Носові: [м], [н'], [н]

Африкативні: [дж], [дз], [дз'], [ч], [ц], [ц']

Щілинні (Фрикативні): [в], [ф], [з], [з'], [с], [с'], [ж], [ш], [й], [г], [х], [л], [л']

Дрижачі: [р], [р']

Свистячі: ц, с, з, дз

Шиплячі: ш, ч, ж, дж

Палаталізація (від лат. palatum, «середнє піднебіння») — в мовознавстві явище пом'якшення приголосних звуків завдяки додатковій участі у вимові середньої частини спинки язика — піднесенні її до твердого піднебіння.

Палаталізовані приголосні звуки: [д'], [т'], [н'], [дз'], [ц'], [з'], [с'], [й], [л'], [р'].

25. Фонетичне членування мовленнєвого потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрали, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза. Фраза – відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. Фраза вичленовується інтонацією і паузами. Інтонація буває комунікативна (спрямована на увиразнення змісту висловлювання) й емоційна (призначена для передавання різних почуттів). Інтонація кожної мови своєрідна. За допомогою інтонації мовець може передати настрій, виділити важливе в повідомленні, привернути увагу слухача (слухачів) до певної думки, дати зрозуміти, шо висловлювання закінчене або буде продовжене і т.д. Синтагма — це одиниця, яка вичленовується із фрази відповідно до змісту висловлювання. Наприклад, вислів: Допомогти не можна відмовити, якщо його не поділити на синтагми, буде позбавлений змісту. Синтагма виконує дві функції: фонетичну й семантичну. Синтагма вичленовується синтагматичним наголосом, синтагматичною мелодикою й короткими синтагматичними паузами. Такт — це частина синтагми, об'єднана одним наголосом. Такт може збігатися зі словом і може включати в себе кілька слів. Короткі, неповнозначні слова не мають свого наголосу й приєднуються до наголошеного слова. Наприклад, фраза Здається, гори перевертав би й не чув би втоми (М. Коцюбинський), у якій 9 слів, розпадається на 3 синтагми і 5 тактів. У такті й не чув би одне слово наголошене і три — ненаголошені. Ненаголошене слово в такті, яке стоїть перед наголошеним, називається проклітикою (у наведеному такті — це й не). Ненаголошене слово в такті, яке стоїть після наголошеного, називається енклітикою (у наведеному такті — це би). Іноді можуть втрачати наголос і повнозначні слова (наприклад, в українській мові на ніч — із наголошеним прийменником). Склад — це частина такту, яка вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря (за повільної вимови). Склад являє собою поєднання звучнішого елемента з менш звучними. Найвищу звучність у складі становить голосний, наприклад: стрім-кий, сон-це. (Докладніше про складоподіл і структуру складу мова піде під час розгляду голосних звуків.) Отже, найменшою частиною мовленнєвого потоку, яка вичленовується фізіологічно, є склад. Звуки фізіологічно не виділяються, хоча кожен із них має свою і фізичну, і фізіологічну характеристику. Склад — це звук або комплекс звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. За наростанням голосності склад буває відкритий (якщо її вершок наприкінці складу: та, ма-ма) або закритий (якщо після вершка звук меншої голосності: під); прикритий (якщо перед вершком звук меншої голосності: від) або неприкритий (якщо вершок голосності на початку складу: от). За кількісною характеристикою розрізняють склади сильні, або «важкі» (рима складається з довгого голосного або короткого голосного + приголосний), і слабкі, або «легкі» (рима складається з короткого голосного). У слові склад є носієм супрасеґментальних елементів — наголосу й інтонації. Мелодія складу в деяких мовах є значущою для його лексичного або граматичного значення, іноді сам високий або низький тон має значення, а в багатьох південно-східноазійських мовах значущим є лише зміна тону (рівний, висхідний, спадний,пірнаючий, уривчастий). Склади у словах бувають наголошені й ненаголошені. Наголошений склади містить наголошений голос­ний, вимовляється з більшим м'язовим напру­женням голосових зв'язок, звучить виразніше і чіткіше, краще сприймається на слух, ніж ненаголошений. Акустично він позначається збільшенням динамічності (інтенсивності) ви­мови, вищою тональністю (підвищенням частоти основного тону), більшою тривалістю (часом звучання). Ненаголошені склади розрізняються своїм місцем у слові щодо наголошеного складу. Вони можуть бу­ти переднаголошеними (пе-ре-хід) або післянаголошеними (прО-стір). Перший перед- і післянаголошений склад межу­ють з наголошеним складом (за-хи-та-ти-ся), дру­гий перед- і післянаголошений склад — з першим (за-хи-та-ти-ся), третій — з другим і т. д. Монофтонг — простий голосний звук. Всі голосні звуки в українській мові є монофтонгами. Поліфтонг – це сполучення кількох звуків, що виконують роль однієї фонеми.