ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Білет: Невербальні засоби спілкування.

Окрім мови існують і невербальні способи спілкування. Їх поділяють на 3 групи: міміка і жести; система сигналів технічної природи; певні види мистецтва.

Міміка – зміна виразу обличчя, рух лицевих м’язів. Жести – рухи тілом, переважно руками. Вони виражають певний сенс, почуття і можуть супроводжувати звукове мовлення або ж виступати самостійно, окремо від говоріння.

Наприклад: знизування плечима виражає сумнів або незнання, стверджене чи заперечне похитування головою, жест рукою ходімо сюди.

Міміка проявляється більш спонтанний розлито, але загалом вона досить виразно передає характер і ступінь почуттів людини. Але є і конкретні мімічні «висловлювання» такі як підморгування.

У міміці і жестах є інстинктивний підсвідомий шар. Вивченням міміки і жестів займається наука пара лінгвістика.

 

Також до невербальних засобів належитьрізні сигнали, або системи сигналів технічної природи. Взірцем таких засобів є світлофор. Засобів цієї групи в наш технічний вік безліч. Приклади окремих комунікативних сигналів, гудок, сирена швидкої допомоги, емблеми. Приклади комунікативних систем: дорожні знаки, наукова символіка.

Третім різновидом невербальних засобів є певні види мистецтва. Хоч кожен з них є беззаперечно, комунікативним, є засобом спілкування. Адже мистецтво становить собою специфічну форму свідомості., що відбиває дійсність у художніх образах. Література, театр, опера, спів, кіно використовують як основний спосіб вираження мову, але існують і такі види мистецтва, які не використовують мову. Живопис – засобами творення художніх образів є колір і малюнок. Графіка – малюнок, штрих, світлотінь. Скульптура - об’ємно-просторові форми. Музика – звукоінтонація. Балет – танець. Архітектура.

Звичайно невербальні види мистецтва так чи інакше пов’язані з мовою, бо їх можна описати, певним чином осмислити через мову.

Отже можна зробити висновок,що невербальні засоби спілкування можуть доповнювати мову, але ні в якому випадку не замінити її. Величезна перевага мови у її всеосяжності, придатності до передавання будь-якої інформації.

 

10. Білет: Біологічні теорії про походження мови.

Проблема походження мови – це проблема походження мови взагалі як сусп.. явища. Існує багато міфів про походження мови. Найбільш поширеними є 2 групи: соціальні і біологічні.

До біологічних теорій належать звуконаслідувальна та вигукова.

Звуконаслідувальна гіпотеза. Згідно з цією гіпотезою мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Наприклад, рос. кукушка, болг. кукуви-ца є відтворенням крику зозулі {ку-ку).

вигукова гіпотеза. Суть її полягає в тому, що, сприймаючи предмети, явища, людина реагувала на них вигуками — особливими словами, які виражають емоції.

Жодна з цих теорій не дала по справжньому наукового пояснення походження мови. Загальний недолік всіх теорій – ізольованість територій походження мови від проблем походження і розвитку самої людини.

 

Білет: Соціальні теорії походження мови.

Проблема походження мови – це проблема походження мови взагалі як сусп.. явища. Існує багато міфів про походження мови. Найбільш поширеними є 2 групи: соціальні і біологічні.

До соціальних теорій належать: теорія соціального договору, теорія трудових вигуків.

Гіпотеза соціального договору. Суть її полягає в тому, що люди домовилися називати певні предмети, явища певними словами. Гіпотеза соціального договору спирається на давньогрецьку концепцію виникнення мови шляхом встановлення.

Гіпотеза трудових викриків. мова виникла з трудових викриків що сприяли ритмізації, організації праці. Позитивним аспектом гіпотези трудових викриків те, що вона пов'язує походження мови з працею. Однак трудові викрики є лише технічним прийомом виконання колективної праці, вони не виражають ніякої інформації і не виконують комунікативної функції.

Гіпотеза суспільних регуляторів. вважали, що мова з'явилася не у людини як індивіда, біологічної істоти, а в суспільстві, у людей як соціальних істот. Поява звукового спілкування є наслідком розвитку виробничих суспільних відносин у первісному трудовому колективі, наслідком того, що в людей з'явилося що сказати одне одному. На його думку, потребу в спілкуванні породила колективна праця.

Гіпотеза жестів. Деякі лінгвісти вважають, що первісно мова була не звуковою, а кінетичною і виражалася жестами, передусім порухами рук.

Гіпотеза ігор. її висунули американські вчені. Вона полягає в тому, що мова народилася з гри: людина примітивно моделювала дійсність, заступаючи реальні речі звуковими замінниками, що й стали з часом елементами мови.

Контактна гіпотеза. Сформулював її російський мовознавець Василь Абаєв.На його думку, в давні часи всередині племені люди розуміли одне одного і без мови, а ось зіткнення двох різних племен породило звукові сигнали типу ми, вони, свої, чужі. Просте копіювання викриків чужого племені могло стати його назвою для інших племен, а свої власні викрики підносилися до рівня самоназви.

Прихильники гіпотези моногенезу (схиляються до думки, що людина (а отже, й мова) виникла десь в одному місці земної кулі. Це означає, що спочатку була тільки одна мова. В процесі її розвитку відбувалися певні зміни, інші мови утворювалися шляхом поділу первісної. Цей поділ багаторазово повторювався.

Спираючись як на мовні, так і на антропологічні свідчення, представники гіпотези полігенезу припускають, що людина (і мова) виникла у двох точках земної кулі — у Східній Африці (ностратична мовна група) і в Південній Азії (синокавказька мовна група).

Отже можна зробити висновок,що невербальні засоби спілкування можуть доповнювати мову, але ні в якому випадку не замінити її. Величезна перевага мови у її всеосяжності, придатності до передавання будь-якої інформації.

Білет: Етапи історичного розвитку мов.

Мова безперервно розвивається, змінюється тобто мова є історичною категорією.

Основним змістом , результатом мовного розвитку є диференціація і збагачення мов. Людство мігрувало тому втрачало свої мовні контакти.

Диференціація( або дивергенція) – характерна риса первісно – суспільного ладу. Це розходження мов. У наслідок чого кількість мов а особливо діалектів зростає.

Розвиток мови - це постійна зміна її стану, пристосування до зміни суспільного ладу.

Першим соц. об’єднанням був рід, але рід не міг існувати ізольовано тому вони об’єднувались у плем’я. плем’я характеризувалися своєю племінною мовою. Племінна мова існувала лише в усно – розмовному варіанті. Племена об’єднувались і створювали союзи племен,які обслуговувала мова союзу племен. Племінні мови зберігаються на деяких територіях Африки, Америки,Австралії, Азії.

Нові сусп.. формації викликали зміни і у формі існування мов. Створюються народності. Народність має єдину мову, але продовжують життя діалекти різних племен, що об’єдналися. Для цієї доби характерна діалектна дивергенція. Одночасно відбувається і протилежний процес – конвергенція(сходження мов), їх інтеграція.

На зміну народності приходить нація. Разом з цим мова народності перетворюється у мову нації. Це найвища форма у історичній еволюції мови. Національна мова - це мова певної нації. Національна мова включає в себе:

- Літературну форму мови

- Діалекти

- Просторіччя

- Соціальні жаргони.

Немає прямої відповідності між національною і державною мовою. Так наприклад у Фінляндії рівні права мають – фінська і шведська, у Швейцарії – національні варіанти німецької, ретороманської, італійської, французької.

Отже мова пройшла певні еволюційні етапи: племінна, мова народності, національна.

Білет: Контакти мов.

Мовні контакти – взаємодія двох або більше мов внаслідок спілкування її носіїв.

 

Найбільшому впливові піддається мова в умовах контактування з близькоспорідненою мовою. Коли ж мови характеризуються глибокими структурними відмінностями, то можливість впливати одна на одну незначна.

 

Серйозні контактно зумовлені зрушення починаються з двомовності, тобто з функціонування двох мов на одній території, в одному й тому ж етнічному середовищі. У двомовних групах людей дві мовні системи вступають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з’являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією.

 

 

Наслідком мовних запозичень може бути білінгвізм, що може спричинити інтерференцію - мимовільне перенесення, накладання ознак однієї мови на іншу, внаслідок чого з’являються відхилення від мовної норми. Найб. інтерференція проявляється на фонетичному рівні, в укр. Мові часто вживають конь (рос) замість укр. Кінь.

Субстрат - мова-підоснова, елементи якої розчинилися в мові, що нашарувалася на неї; сліди мови корінних жителів у мові-переможниці чужинців; сліди витісненої місцевої мови.

Наприклад, кельтський (галльський) субстрат для французької мови, фракійський субстрат для румунської мови, іберійський субстрат для іспанської мови, дравідський субстрат для індійських мов, фінський субстрат для російських говірок півночі європейської частини Росії.

Адстрат - сукупність рис мовної системи, які з'явилися внаслідок впливу однієї мови на іншу в умовах тривалого співіснування і контактів сусідніх народів.

На відміну від субстрату і суперстрату цей тип мов-ної взаємодії є нейтральним: при ньому не відбуваєть-ся асиміляції етносу і розчинення однієї мови в іншій; це своєрідний прошарок між двома мовами. Як прик-лад можна навести білорусько-литовський, словенсь-ко-італійський та інші адстрати.

Суперстрат – залишки прийшлої мови. Розрізняють матеріальні запозичення і калькування.
Матеріальне (лексичне) запозичення - запозичення, за якого з іноземної в рідну мову входить лексична одиниця повністю (значення й експонент). Наприклад: лазер (англ. laser, що є скороченням, яке складається з перших букв виразу light application by stimulatedemission of radiation - "підсилення світла за допомогою індукованого випромінювання"), мітинг (англ. mееting), тінайджер (англ. tееnаger "підліток від 13 до 19 років"), кіднепінг (англ. kidnapping "викрадання дітей") тощо.

Іншим видом запозичення є калькулювання. Калькуванню (від фр. "копія") - копіювання іншомовного слова за допомогою свого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова.

За калькування переймаються лише значення іншомовного слова та його структура, але не його матеріальний експонент. Так, наприклад, українське слово недолік є калькою російського недочет, самовизначення — калькою самоопределение, займенник — калькою лат. рrопотеп, хмарочос— калькою німецького Wolkenkratzer (Wolke "хмара", kratzer "чесати"); російське слово небоскреб є кількою англійського skyscraper (sky "небо", scraper "скребти"), російське представление — калькою нім. Vorstellung (vor "перед"» stellen "ставити"), нім. Selbstbidung (Selbst "сам", bidung "освіта") — калькою російського слова самообразование.

Крім кальок, існують ще напівкальки, коли одна частина слова запозичена, а інша калькується. Наприклад: телебачення (ангд. television із гр. tele "далеко" й англ. Vision "бачення"), інтербачення (англ. intervision із лат. іпter "між і англ. vision "бачення), антитіло (фр. Апticorps із грец. anti "проти" і фран. corps "тіло»).

 

14.Білет: Винекнення писемності. Предметне письмо.

За довго до того, як люди придумали літери, вони відчули потребу щось сказати, передати свої думки тим, хто знаходився далеко. Ні телеграфу, ні телефону, ні радіо, ні телебачення в ті часи не було. Людина могла користуватися лише конкретними предметами .

Першим кроком на далекому і важкому шляху до сучасного письма було використання предметів - спочатку як мнемонічних засобів. Вони не передавали думку, а тільки нагадували про неї. До цих збереглася в нас звичка зав'язувати вузлики на пам'ять.

Потім за предметами стали закріплювати конкретне значення. Вони були свого роду сигналами, умовними знаками, що позначали те, про що було заздалегідь обумовлено. Такими умовними знаками служили карби на деревах, вузли, шнури, стріли для оголошення війни та інші предмети. Цей спосіб закріплення значень зветься "предметне письмо".

Людина брала гілочку дерева чи ремінець і до нього прив’язувала тоненькі мотузочки різної довжини й різних кольорів. Кожен мотузок зав’язувався різноманітними способами для різних цілей, і кожен колір мав своє власне значення .

У деяких народів вузлики замінювались намистинами з різноманітних кольорових морських мушель. Ці мушлі розпилювали на маленькі пластинки і нанизували на нитки. З цих ниток робилися цілі пояси.

Щоб не виникло плутанини той, хто склав з мушель листа, повинен був сам прочитати його послу, а посол, прийшовши в потрібне місце, дивлячись на мушлі і згадуючи, що вони означають, повинен був у голос повторити лист.

Певне значення присвоювались і деяким предметам. Приміром, у індіанців люлька була знаком миру. Натягнутий лук – знаком ворожості.

Повідомлення числового характеру, наприклад, відзначали умовними карбами на бирках. Їх використовували для різних договорів.

Давні китайці також використовували для рахунка і запам'ятовування вузлики на шнурах. Вузлики часто застосовувалися древніми народами і для обліку часу. Прикладом може служити календар Дарія, про яку розповідає Геродот.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти