ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема 3. Літературне редагування як всебічний аналіз

Професійний процес редагування– це передусім аналіз. Прискіпливий, Багатоаспектний. Передбачає проникнення у творчу лабораторію автора, аби зрозуміти, що саме він, автор, хотів сказати і чи зумів реалізувати свій задум, створивши текст. Якщо – не зумів, треба виправити текст так, щоб донести до реципієнта саме те, що хотів сказати автор, для якого творчість є завжди способом самовираження, самореалізації, а потім уже засобом впливу на інших.

Літературний редактор (в ідеалі) – це порадник, помічник автора у створенні тексту, адекватного задуму. Але справжній професіонал повинен передусім стати редактором самому собі! Якщо людина не здатна вправно відредагувати власноруч створений текст, то як вона зможе відредагувати тексти іншого? Але при обробці чужих текстів творчість редактора є співтворчістю з автором. Це завжди слід пам’ятати.

Якщо фахівець починає роботу з мовної правки, то він, можливо, гарний мовник, але не редактор за сутністю, бо слово повинне цікавити його не як самоціль, а передусім як засіб вираження авторської думки та емоцій, з нею пов’язаних. Однак поняття „літературне редагування” часто підмінюється поняттями „мовник”, „коректор”. І дотепер в багатьох редакціях ЗМІ не існує належного рівня літературного редагування. Процес останнього штучно поділяють на редагування з точки зору розробки теми і редагування з погляду її розкриття (чи потрібна й під яким кутом розкрита).

Досить часто ЛР обмежують побудовою та мовним вираженням фрази, а фахове -- пов’язують з аналізом фактичного матеріалу. Це має свої причини: в радянській редакторській школі редагування ділили на мовне й ідеологічне (цензура), або на мовне й професійне (наукове, правове і т.д.). Однак фактологічний і мовний його бік – це дві сторони однієї медалі. Мова – одна із форм існування твору, і заміна якоїсь її одиниці (елемента) автоматично веде до зміни (нехай і незначної) змісту. ЛР передбачає аналіз і правку тексту в цілому, а не окремих його складових.

 

Тема 4. Житейське та наукове визначення редагування.

 

Ледь не кожен вважає себе здатним до редагування. Але ж ніхто не лізе в телевізор або комп’ютер, не набувши певних знань та навичок на відповідних курсах, тобто не отримавши певного фаху (скажімо, „майстра по ремонту телевізорів” чи „майстра технічного обслуговування комп’ютерів”). Слово здається беззахисним, доступним усім і кожному, але це і так, і не так (Фрейд, Юнг, Фуко, Потебня, Скоровода...) Слабкі енергії...Розщеплення молекули води призводить до вибуху водородної бомби. Євангеліє попереджає: „Від слів своїх виправдаєшся, від слів своїх осудишся...”

Професійний мовець – лише той, хто здатен контролювати й усвідомлювати власні мовленнєві процеси (як письмові, так і усні). Кожен повинен уміти редагувати самого себе, але не в момент написання тексту. Гоголь, Толстой, Нечуй-Левицький... Мова – основа фаху.

Останнім часом в теорії редагування все пильніша увага приділяється такому його аспектові, як підвищення ефективності повідомлення. За М.Д.Феллером, вона проявляється в тому, що читач сприймає і розуміє повідомлення відповідно до задуму автора. Оскільки „кожен розуміє в міру своєї зіпсутості”, то повідомлення має бути таким контекстом основної авторської думки, який би сприяв мінімальному її викривленню у момент сприйняття реципієнтом. Робимо висновок, що одним з головних завдань редагування є підвищення ефективності впливу повідомлення на реципієнта.

Теорія редагування – це передусім вчення про текст. Фахове редагування, як правило, починають з дослідження того, наскільки автор дотримується закономірностей становлення тексту, його природи. „Робота другої черги”, за Р.Г. Іванченком […], це шліфовка тексту, перевірка його з позицій сприймання. Редактор мас-медіа враховує, наприклад, і те, яке місце повинен зайняти даний текст на газетній шпальті, в радіо чи ТV передачі, а також те, до якої саме макроструктури він входить як фрагмент тощо.

Редагування як навчальний курс є підсумковим, бо синтезує знання цілої низки інших курсів – особливо таких як „Теорія літератури”, „ТМК”, „Теорія твору”, „Практична стилістика”, „Текстознавство”, інші мовні дисципліни. Дуже важливо засвоїти „Типологію помилок”, „Психологію творчості” „Соціальну психологію”, „Риторику”, „Логіку”, РR тощо.

Тема 5. Особливості редагування в різних засобах ЗМІ.

 

Прийнято виділяти три основні завдання редагування (триєдність): аналіз тексту, його оцінка та виправляння. Основа ж усієї редакторської праці – критичний аналіз призначеного до видання твору з метою його оцінки та допомоги авторові в удосконаленні змісту й форми твору в інтересах читача й суспільства. Для цього, як вважає Н.В. Зелінська […], потрібно, по-перше, визначити, що автор прагнув відобразити в тексті і наскільки це йому вдалося (читання „на рівні автора”); по-друге, оцінити, як сприйматиме даний текст адресат (читання „на рівні реципієнта”); по-третє, забезпечити адекватне, наскільки це можливо, його сприйняття адресатом (зближення рівнів автора і реципієнта, тобто здійснення редакторської правки). При набутті певних навичок це, як правило, здійснюється одночасно, тобто аналіз, оцінка та виправляння тексту суміщаються. Втім, якщо час дозволяє (що трапляється в ЗМІ нечасто) значно ефективнішим є їх роз’єднання.

Дуже важлива саме літературна обробка тексту. Як зазначає К.М.Накорякова, „Ефективність журналістського виступу і його літературна досконалість – поняття нерозривні... Редагування слід розглядати перш за все як багатоманітну працю над текстом”.

У редакційній праці журналістові доводиться опрацьовувати і листи, і матеріали позаштатних авторів, і коментарі фахівців тощо. Тому кожен кореспондент є не лише автором, а й редактором. На радіо й ТV такі посади і називаються „редактор”, „старший редактор”. До речі, там існують і „безтекстові записи”, тобто прямі ефіри, коли журналісту потрібні вже суто режисерські здібності, вміння на ходу корегувати, „редагувати” сценарій передачі. Тому значно зростає роль самоконтролю, саморедагування. Варто якомога уважніше спостерігати за прямими ефірами, особливо під час виборчих кампаній („Свобода слова” з С.Шустером), коли у студії досить часто виникають непередбачувані, іноді просто екстремальні ситуації. При цьому слід вчитися, як виходити з таких ситуацій з найменшими, як-то кажуть, втратами і для ведучого, і для гостей студії..

 

Тема 6. Редактор і текст

Значна частина курсу «Теорія твору”, який вивчався на першому курсі, присвячена саме проблемі різниці та схожості між твором і текстом. Останній, за В.В.Різуном […], це лише графічно-знакова фіксація твору, комунікативно-психологічне явище. А твір – це продукт мовної діяльності, який у засобах масової інформації функціонує найчастіше у вигляді тексту. Іноді замість цього терміну „текст” вживають інші – „оригінал”, „рукопис”, „інформація”, „художні образи”, але сутності явища це не змінює. Саме текст і є основним об’єктом редакторського аналізу, хоча існують, безумовно, й інші.

Текст відображає як психічні, так і мисленні процеси, тобто є продуктом як почуттів, так і думок автора. Оскільки ж ми пізнаємо й усвідомлюємо почуття за допомогою думок, то розглядаємо лише три „учасника” створення тексту – мову, мислення і мовлення.

Загадаємо, що мова – це загалом весь комплекс мовних засобів, а мовлення – їх конкретне застосування. Тобто основні ланки виникнення тексту: мова(весь комплекс лінгвістичних засобів передачі інформації) – мовлення (конкретне застосування певних з цих засобів) – текст(наслідок такого застосування). Момент закінчення мовлення є моментом народження тексту, який відображає не тільки певні психічні (емоції) процеси, а й інтелектуальні, тобто мисленнєві.

Структурно це виглядає так: мова й свідомість – мислення – мовлення – текст.Нам відомі основні ознакистаннього: архітектоніка, структурність, системність, цілісность, закріпленість (зафіксованість), об’єктивованість, когерентність (зв’язність). Саме фіксація тексту є важливою умовою для роботи з ним як з об’єктом редагування, бо відбувається його відчуження від автора, після чого текст набуває відносно самостійного існування. Безумовно, певній обробці піддавалися й тексти дописемного періоду, про що свідчить фольклор, але редагуванням це назвати можна лише умовно.

Важко не погодитися з К.М.Накаряковою, котра стверджує: „Робота над авторським текстом для редактора – основний етап, який визначає унікальність його літературної праці. Навіть за найширшого трактування редакторських обов’язків, прийнятого сьогодні в практиці періодичної преси, аналіз, оцінка й правка тексту залишаються головними завданнями редактора” [///].

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти