|
МЕТОДИ КОРЕЛЯЦІЇ РОЗРІЗІВ СВЕРДЛОВИН
Кореляція (зіставлення) розрізів свердловин — один з найвідповідальніших етапів роботи геолога. На цьому етапі насамперед виділяють опорні (або маркувальні пласти і горизонти, їх ще іменують реперами). Опорними (маркувальними) пластами (горизонтами) називають пласти (горизонти), фізико-літологічна характеристика яких відрізняється від характеристики вмісних порід і зберігається у межах усього родовища, нафтогазоносного району або навіть регіону. Згідно з результатами вивчення розрізів свердловин за даними електричного і радіоактивного каротажу геоелектричні та георадіоактивні репе-ри-максимуми або репери-мінімуми на кривих уявного опору (УО), гамма-каротажу (ГК) або нейтронного гамма-каротажу (НГК) можуть простежуватися в межах одного родовища, району або регіону. Прикладами маркувальних горизонтів у Західноукраїнському нафтогазоносному регіоні можуть слугувати так звані роговикові горизонти у мені-літовій світі олігоцену Внутрішньої зони Передкарпатського прогину, а також гіпсо-ангідритовий горизонт тортону у відкладах неогену Зовнішньої зони цього прогину. Зазначені горизонти чітко відрізняються від вмісних порід літологією і відбиваються на усіх діаграмах ГДС. Кореляція дає змогу встановити послідовність залягання пластів гірських порід, які розкриті свердловинами, виділити одновікові пласти, простежити зміну їх товщин, літологічного і фаціального складів, виявити тектонічні порушення. На основі узагальнення та інтерпретації результатів кореляції складають геологічні розрізи, структурні карти, карти товщин, карти неоднорідностей, за якими вивчають будову продуктивних пластів. Кореляцію також здійснюють за зразками гірських порід з відслонень у процесі геологічної зйомки або за керном, піднятим зі свердловин. Проте низький відсоток винесення керна і відсутність суцільного відбору зразків утруднюють кореляцію. Найефективнішою є кореляція розрізів свердловин за матеріалами ГДС. У кожній свердловині проводять комплекс промислово-геофізичних досліджень, і виділені, наприклад, геоелектричні репери можна простежувати в розрізах усіх пробурених свердловин у межах площі. В цьому випадку слід ураховувати нижченаведене: 1. Вважається, що один і той самий пласт у розрізах різних свердло 2. Значення геофізичних параметрів можуть залежати не лише від вла 3. Подібність зміни комплексу параметрів кожного з пластів виявля Крім того, слід враховувати пласти з різними фізичними властивостями — насиченістю нафтою, газом, літологічним складом унаслідок фаці-ального заміщення тощо. При кореляції спостерігають за подібністю пластів: якщо вона є сталою, то це можна вважати ознакою правильної кореляції. У свою чергу, зміну товщин пластів можна пояснити такими причинами: • викривленням свердловини — залежить частіше від технічних при • зміною умов нагромадження осадів (різні швидкості опускання дна • перетинанням свердловиною однієї частини пласта підкиду або насу- • регіональним зменшенням товщини кожного шару і пласта. межах якої-небудь площі або родовища від земної поверхні до вибою. Детальна {зональна, за термінологією М. О. Жданова) кореляція — зіставлення між собою частин розрізів свердловин в межах продуктивних пластів, горизонтів або продуктивної нафтогазоносної товщі. Регіональна кореляція — зіставлення зведених геолого-геофізичних розрізів площ або родовищ по всьому регіону в цілому. 4.1.1. Загальна кореляція Загальна кореляція починається з виділення і порівняння на каротажних діаграмах опорних горизонтів, які чітко простежуються за даними дослідження керна і матеріалами промислової геофізики у першій розвідувальній свердловині. Після попередньої кореляції за опорними горизонтами приступають до пошарової кореляції. При цьому зіставлення, ув'язку виділених геоелектричних реперів здійснюють від нижнього репера до верхнього. Основною задачею порівняння при цьому є виділення тих самих шарів, пачок, пластів і горизонтів, що і в перших свердловинах. Шари, пачки, пласти і горизонти простежують за подібністю конфігурації каротажних діаграм, які відповідають однойменним пластам. Межі пластів і пачок проводять аналогічно, як їх виділено у перших свердловинах, для чого каротажні діаграми пересувають паралельно одна відносно іншої вздовж шкали глибин. У процесі зіставлення виникають випадки, коли кореляція порушується, тобто змінюється товщина окремих пачок або шарів. У такому разі каротажні діаграми суміщають по покрівлі або підошві вишезалягаючого геоелектричного репера і починають від нього простежувати пласти зверху вниз до того місця, де встановлено порушення кореляції. Після ув'язки діаграм стандартного каротажу переходять до зіставлення даних щодо літології порід та їх віку, отриманих у результаті комплексних досліджень керна і шламу. Потім виділяють у розрізі досліджуваної свердловини стратиграфічні підрозділи за аналогією вікових і літологічних характеристик. 4.1.2. Детальна (зональна) кореляиія Детальну кореляцію розпочинають з виділення опорних горизонтів (геоелектричних реперів), які залягають вище і нижче досліджуваного пласта (якщо вище передбачається нормальне залягання пластів), або по маркувальному горизонту всередині пласта (якщо покрівля і підошва розмиті). Якщо покрівля і підошва розмиті та відсутні маркувальні горизонти, використовують так звані місцеві (групові) репери, які простежуються в межах тільки окремих груп пластів. Після попередньої кореляції по геоелектричних реперах також здійснюють пошарову кореляцію продуктивних пластів. Основним завданням при цьому є простеження характеру поширення продуктивних шарів та прошарків і непроникних прошарків, що їх розділяють, а також фаціальної мінливості по розрізу і площі в межах продуктивного пласта чи горизонту. У процесі детальної (зональної) кореляції виділяють зональні інтервали, тобто частини розрізу пласта, які за літолого-фізичними властивостями і положенням відрізняються від інших інтервалів та простежуються на більшій частині площі. Виділення і простеження зональних інтервалів має велике практичне значення для вивчення геолого-промислових особливостей і геологічної будови продуктивного пласта. Зональна кореляція набуває важливого значення під час вивчення і розчленування продуктивних пластів за значної їх фаціальної мінливості (рис. 4.1) у процесі підрахунку запасів, проектування і аналізу стану їх розробки. За результатами детальної кореляції будують зональну карту (карту поширення колекторів). За визначенням М.О. Жданова, зональною слід називати карту меж розвитку зональних інтервалів і ділянок їх зливання з вище- і нижчезалягаючими інтервалами. Методику складання цих карт викладено нижче. Спочатку будують карти поширення кожного виділеного проникного прошарку. Потім послідовно ці карти накладають одну на одну, в результаті чого отримують зональну карту в цілому для всього продуктивного горизонту. На цій карті умовними позначками показують ділянки: а) розвитку окремих проникних прошарків; б) послідовне зливання прошарків — першого і другого тощо; в) зливання всіх проникних про- Рис. 4.1. Детальна (зональна) кореляція геолого-геофізичних розрізів нижньофранських відкладів ОІ канівської площі (за В.О. Добрянським): 1 — пісковики; 2 — алевроліти; 3 — аргіліти; 4 — вапняки; ПО — уявний опір
Рис. 4.2. Схема побудови зональної карти (за М.О. Ждановим): а — схема виділення зональних інтервалів (І—VI); б — зональна карта піщаного інтервалу II; 7 — пісок; 2 — глина; 3 — свердловина; 4 — площа поширення зонального інтервалу II;площі злиття інтервалів: 5 — II та НІ, 6 — IIта І, 7—1, IIта III шарків; г) фаціального заміщення проникних прошарків глинистими щільними породами (рис. 4.2). Зональні карти дають змогу детально вивчити літолого-фізичні властивості та фаціальні особливості продуктивного пласта, тобто встановити його неоднорідність по площі й розрізу. Велику увагу при цьому надають виявленню тупікових і застійних зон, ділянок зливання окремих пропластків, які слід враховувати для розробки заходів щодо дії на пласт, розміщення видобувних і нагнітальних свердловин. У процесі проектування та аналізу розробки за допомогою зональних карт визначають метод дії на пласт (законтурне, приконтурне, внутрішньо-контурне заводнення тощо), розміщення резервних видобувних свердловин, можливі напрямки утворення язиків обводнення, характер просування внутрішнього і зовнішнього контурів нафтоносності. Складання кореляційних схем Кореляційною схемою називають креслення, призначене для відображення стратиграфічних співвідношень у розрізах свердловин. На ній фіксують глибини залягання і товщини стратиграфічних підрозділів в усіх пробурених свердловинах. Зазвичай кореляційні схеми будують у вертикальному масштабі 1 : 2000, 1 : 1000, 1 : 500, 1 : 200. Такі схеми створюють відповідно до розміщення свердловин на структурі або за порядком їх номерів; свердловини, що бурять у склепінні, — в центрі схеми, а ті, що на крилах, — на периферійних частинах схеми.
Рис. 4.3. Схема зіставлення геолого-геофізичних розрізів свердловин нижньокрейдових відкладів Усть-Балицького родовища (за даними Тюменського геологічного управління, Росія): 1 — аргіліти; 2— алевроліти, пісковики; 3— водонасичені; 4— нафтонасичені; 5— конгломерати; ПО — уявний опір Одним із основних елементів кореляційних схем є лінія зіставлення, яку проводять для більш наочного зображення зміни товщин відкладів, які корелюються. Лінією зіставлення може слугувати покрівля або підошва пласта, яку умовно можна прийняти за горизонтальну поверхню. При цьому має бути сталою товщина як самого пласта, так і шарів, які перекривають його. Не можна за таку лінію брати поверхню неузгодження, ліпше пласт, який залягає нижче або вище цієї поверхні. Лінію зіставлення проводять жирною рискою, розрізи усіх свердловин вирівнюють по лінії зміни товщин нижчезалягаючих порід, які стають добре помітними. Межі одновікових шарів з'єднують прямими лініями, межі перерв — хвилястими. Оскільки на кореляційних схемах відображають стратиграфічні співвідношення, літологічний склад пластів можна не показувати. Якщо кореляційну схему будують за результатами зіставлення великої кількості свердловин, кожну свердловину можна відобразити не колонкою, а лише однією лінією. На схемі проводять межі усіх пластів, а потім штри-ховкою або кольором виділяють найхарактерніші з них. Проте найоб'єк-тивнішу інформацію про результати кореляції розрізів свердловин дають схеми, на яких показано геолого-геофізичні розрізи (рис. 4.3). За такими схемами можна отримати уяву про розчленування пластів, їх витриманість у межах площі. Складання
Загрузка...
|
|
|