ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Предмет, проблематика, завдання стилістики. Структура стилістики.

Предмет, проблематика, завдання стилістики. Структура стилістики.

Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення — стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо). Стилістика також досліджує еволюцію стилів у зв'язку з історією літературної мови, мову художнього твору в її еволюції, експресивні засоби мови, фігури та тропи.

Предмет стилістики української мови. Це переважно друковані мовознавчі джерела, присвяче ні вивченню об’єкта

ПРОБЛЕМАТИКА СТИЛІСТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
До головних проблем лінгвостилістики можна віднести:
• визначення мовного стилю як основного поняттялінгвостилістики;
• закономірності функціонування мови у різних сферах її
суспільного життя та ситуаціях мовного спілкування;
• принципи і критерії класифікації та жанрової диференціації
стилів;
• описові стилі мови;
• експресивні стилі мовлення;
• функціональні стилі та підстилі;
• співвідношення функціональних стилів і усної та писемної
форм мови;

СТРУКТУРА СТИЛІСТИКИ

Структура стилістики, як і кожної науки, зумовлюється її
Загальна стилістика (теоретична стилістика, або теорія
стилістики) визначає основні поняття і категорії її, предмет
досліджень, теоретично обґрунтовує принципи і методи
стилістичних досліджень. Загальна стилістика вивчає універсальні
стилістичні засоби мови, та закономірності функціонування
мови залежно від змісту, мети, ситуації і сфери спілкування,
тобто загальне про функціональні стилі.

Завдання стилістики мови — встановити системи
стилістичних протиставлень на кожному рівні мовної структури ікваліфікувати мовний матеріал відповідно до йогостилістичних ознак (значень, забарвлень), тобто сформувати стилістичні.парадигми

Основні поняття стилістики.

Основним у стилістиці і вихідним для багатьох інших стиліс­тичних понять є поняття стилю. Воно складає основу широко­го терміна, яким називається наука про стилі — стилістика

Функціональний стиль — це суспільно усвідомлений внутріш­ньо цілісний (звідси гармонія стилю) спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції су б'сктивно-духовного впливу.

Низький стиль служить для повчань і розповідей, навчання, ним розповідається про буденні справи, тому немає потреби в особливих фігурах і тропах.

Середній стиль придатний для помірних думок та емоцій, для звеселяння. \

Індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) — це така сис­темність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи іншого індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців.

ЛІНГВІСТИЧНА НОРМА

Мовні норми — це сукупність найбільш традиційних реалі­зацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації.

КОНТЕКСТ

Контекстом (від лат. сопіехіиз — тісний зв'язок, з'єднання) вважається оточення (ліве і праве) мовної одиниці, в якому виявляються її властивості

Експресивність (лат. ехргеззіо — вираження) є семантико- стилістичною властивістю мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивованою, яка забезпечує цим одиницям повно­цінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту. Експресивність часто ототожнюють з емоційніс­тю, хоча це різні поняття.

КОЛОРИТ

Колорит — це певна тональність тексту, яка закладається мовцем з метою викликати у слухача відповідний настрій, емоції, тон спілкування

ТЕКСТ ЯК КАТЕГОРІЯ ЛІНГВОСТИЛІСТИКИ

Текст— це об'єднана змістовим зв'язком послідовність мовних одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність.

Стилістичні прийоми.

Стилістичними прийомами називають різні способи
комбінування мовних одиниць одного рівня у межах одиниць вищого.рівня.

Інтердепенденція— це використання в тексті двох чи
багатьох стилістично маркованих одиниць, але одного.стилістичного плану, що й надає тексту однотипної конотації,
Констеляція — це використання стилістично маркованиходиниць, що належать до різних стилістичних планів. Стилістичний прийом створення звукового фону за
допомогою ономатопоетичної лексики
широко використовується в
літературі:
Звуконаслідуваннявикористовуються в художньому творі
як додатковий до понятійно-предметної семантики тексту засіб
звукової виразності, що конкретизує для акустичного
сприймання якесь одне явище або його ознаку, вже описану за
допомогою інших мовних одиниць, і таким чином актуалізує її.

Стилістичним прийомом є гіперсемантизація на контрасті,
тобто перебільшення до неймовірного.Актуалізація — це прийом порушення звичних семантико-
синтаксичних зв’язків слова з іншими словами, в результаті чого
виникають нове змістове виділення слова і несподівані асоціації.
Стилізація — це всеохоплююче, свідоме насичення тексту
ознаками певного стилю і жанру для створення відповідного
стильового враження у читача. Комутація — стилістичний прийом і породжена ним
стилістична фігура інвертування займенників або іменників, при
якому відбувається заміна одних слів або форм іниїими

 

4. Джерела стилістики.

Стилістична система української літературної мови склада­лася впродовж віків з тих елементів усіх мовних рівнів, які на­бували стилістичної маркованості на різних етапах розвитку мови.

ЕЛЕМЕНТИ ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ У СТИЛІСТИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Мовні одиниці з міфологічною семантикою в українській мові складають велику і різноманітну за темами і культуроге- незою групу, яка становить значний інтерес для стилістичних досліджень.

АНТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ОДНЕ ІЗ ДЖЕРЕЛ СТИЛІСТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

В українську літературу і мову з грецької міфології запози­чено багато тем і сюжетів, образів, що стали символами, слів і виразів. Серед них такі вирази, як: авгісві стайні, царство Аїда, Амур, Аитей,

АНТИЧНА РИТОРИКА ЯК ВИХІДНА ОСНОВА СТИЛІСТИКИ

Стилістика як лінгвістична дисципліна сформувалась у XX ст. Однак етимологічна основа слова «стилістика» свідчить, що витоки цієї науки в античній риториці.

БІБЛІЙНІ ДЖЕРЕЛА СТИЛІСТИКИ

До найдавніших джерел, з яких черпає стилістика виражальні засоби, належить Вічна Книга— Біблія. Біблійні книги, сюжети, образи Багато письменників, інших діячів культури перекладали біблійні книги, освоювали сюжети й образи, писали переспіви, стилізували

СТИЛІСТИЧНІ ДЖЕРЕЛА ДАВНЬОУКРАЇНСЬКОЇ ДОБИ

сюжети й образи антич­ної та біблійної міфології, перекладної релігійної і світської літе­ратури, реальні й уявні численні апокрифи і житія та інші

Літописи

Літописну стилістичну традицію виробили такі риси ранньо- українських літописів: нахил до ритмізованої мови та аліте- рацій, уживання сталих мовних формул для певних ситуацій: поставити стяг (почати бій),

Святі книги

Збірник «Києво-Печерський патерик» є неоціненною істо­ричною пам'яткою української культури. ДАВНЯ КНИЖНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА ЯК ДЖЕРЕЛО СТИЛІСТИКИ

У лексиці, морфології, фонетиці «простої» мови І. Вишен­ського багато церковнослов'янських та українських паралелей: благочестивий — побожний,

Художній стиль..

Серед інших стилів художній стиль займає особливе місце як опора всієї літературної мови. Він міцно пов'язаний з усною народною творчістю, живиться її образними і мовними засо­бами, постійно збагачується елементами усної розмовної мови, використовує діалектизми.

Художній стиль збагатився елементами південно-західного наріччя через творчість таких визначних майстрів українського слова, як Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Василь Сте- фаник, Ольга Кобилянська. Вплив північного наріччя україн­ської мови на літературну йшов через творчість Леоніда Глібо- ва, Лесі Українки, Павла Тичини.

ОФІЦІЙНО-ДІЛОВИЙ СТИЛЬ

мовні кліше, специфічна термінологія, синтаксичні структу­ри, композиція ділового тексту, що були ще в давній книжній мові, сформувалися у стильову парадигму мовних ознак офі­ційно-ділового стилю сучасної української літературної мови. У зв'язку з проголошенням України незалежною самостійною державою нині максимально зростає роль офіційно-ділового стилю української мови, що обслуговує суспільне, громадське і державне життя громадян усієї країни.

ПУБЛІЦИСТИЧНИЙ СТИЛЬ

. Його корені сягають давньої полемічної української літератури, славу якій склали такі не- перевершені майстри іронічно-сатиричного та запального пера, як рек­тор Острозької академії Герасим Смотрицький («Кшоч царства небесного», 1587 р.), Мелетій Смотрицький («Тренос», 1610 р.), Іов Борецький («Аполлея апології»), Петро Могила, До початків публіцистичного стилю нової української літе­ратурної мови відносять окремі українські тексти з російсько­мовної харківської періодики першої половини XIX ст.: Г. Квітки-Основ'яненка «Супліка до пана іздателя», Є. Гребін­ки «Так собі до земляків», «До зобачення»;

РОЗМОВНИЙ СТИЛЬ

Як і в кожній мові, в українській — цс найдавніший стиль, тому що він започаткувався з виникненням мови і в ньому вона розвивалася на початкових своїх етапах. Перші норми літера­турних мов, що виникали на діалектній основі, формувалися саме в розмовному стилі.

Особливості наукового стилю

Основні ознаки:

ясність (понятійність) і предметність тлумачень,логічна послідовність і довідність викладу,узагальненість понять і явищ,об'єктивний аналіз,точність і лаконічність висловлювань,аргументація й переконливість тверджень,однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,докладні висновки.

Публіцистичний стиль.

Використання

Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

Основне призначення:

інформаційно-пропагандистськими методами розв'язувати важливі актуальні проблеми.

активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові,

пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення.

Основні ознаки:

доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал),

поєднання логічності доводів і полемічності викладу,

поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю,

наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційну ознаку,

наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол ).

Основні мовні засоби:

синтез складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів,

насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами,

використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз,

уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів,

використання чужомовних суфіксів -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксів псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо,

різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше,

влучні афористичні, інтригуючі заголовки.

Публіцистичний стиль щодо жанрів, мовних особливостей і способів подання інформації поділяють на такі підстилі:

стиль ЗМІ — засобів масової інформації (часописи, листівки, радіо, телебачення тощо),

наприклад:

художньо-публіцистичний стиль (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо),

ессе (короткий нарис вишуканої форми),

науково-публіцистичний стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

Офіційно-діловий стиль.

Офіційно-діловий стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, гро­мадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Підстилі

1. Законодавчий — використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо.

2. Дипломатичний — використовується в сфері між­державних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.

3. Юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, за­питів, повідомлень тощо.

4. Адміністративно-канцелярський — використовуєть­ся в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, дого­ворів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо.

10.Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстівЦей стиль широко використовується у творчій діяльності, різних видах мистецтва, у культурі й освіті.

Основні ознаки:

образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ),

поетичний опис словом подій у прозових і драматичних творах,

естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного,

експресія та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе тощо),

зображувальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання дійсності,Основні мовні засоби:

наявність багатства найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак),

уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів),

запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця,

уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів,

представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість тощо).

Щодо родів і жанрів літератури художній стиль поділяють на підстилі, які мають особливості мовного зорганізування тексту:

епічні (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис),

ліричні (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма),

драматичні (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль),

комбіновані (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).

 

11. Епістолярний стиль.

Епістолярний стиль— функціональний різновид літературної мови, який обслуговує сферу письмових приватних або приватно-офіційних відносин. Уживаний переважно в листуванні, яке, відповідно до теми й мети послання, існуючих традицій, взаємин кореспондентів, особистості автора, його настрою в момент написання, поділяють на «родинно-побутове, інтимно-товариське, приватно-ділове і т. ін.»

сферою використання є офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.призначення епістолярного стилю – обслуговувати спілкування людей у всіх сферах їхнього життя у формі листів.

Листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне).

Офіційним є листування між державними органами, установами.Неофіційне (приватне) листування відбувається між особами, які мають неофіційні стосунки. Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.

Основні ознаки

- персональність; - інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата); - авторське «я»; - наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання; головна частина, у якій розкривається зміст листа; кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум (P.S. — приписка до закінченого листа після підпису).

Основні мовні засоби

Основні мовні засоби:

- адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах;

- різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;

- емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;

- поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.

 

Конфесійний стиль.

Сакра́льний стиль, також Конфесі́йний— стильовий різновид української мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства. Не всі стилісти виділяють його як стиль, а більше як підстиль (так само як і епістолярний стиль)

Сфера використання — спілкування в конфесіях, культових установах, релігійних громадах, духовних навчальних закладах, віруючих родинах.

Призначення — обслуговувати релігійні потреби як окремої лю­дини, так і всього суспільства. Допомагати віруючим у спілку ванні душі з Богом, зберігати і примножувати культові ритуали, об'єднувати віруючих одним, почуттям щиросердної віри в Бога. Конфесійний стиль утілюється (реалізується) в релігійних відправах (літургіях), проповідях, молитвах (усна форма), духов­них традиціях і в Біблії та інших церковних книгах, молитовни­ках, требниках тощо (писемна форма).

Основні засоби:

Ø суто церковна термінологія, символічні стилістеми, мовні фор­мули із сакральним значенням (дар праведности, гріховність тіла, усі люди — Божий храм);

Ø непрямий порядок слів у реченні та словосполуці (Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити);

Ø значна кількість метафор, алегорій, порівнянь (Я зруйную цей храм рукотворний, — за три дні збудую інший, нерукотворний); наявність архаїзмів; стандартність стильової форми.

Розмовний стиль.

Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.

У розмовній мові велику роль грають невербальні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.

Сфера використання розмовного стилю — усне повсякденне спілкування в побуті, у родині, на виробництві.

Основне призначення — бути засобом впливу й невимушеного спілкування, жвавого обміну думками, судженнями, оцінками, почуттями, з'ясування виробничих і побутових стосунків.

Основні ознаки:

безпосередня участь у спілкуванні,

усна форма спілкування,

неофіційність стосунків (неформальна),

невимушеність спілкування,

непідготовленість до спілкування (неформальна),

уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації),

уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка),

емоційні реакції,

Основні мовні засоби:

емоційно-експресивне забарвлення (метафори, порівняння, синоніми тощо.),

суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості),

прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові),

часте вживання різноманітних займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-),

специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна лексика, скорочені слова, вигуки тощо,

Розмовний стиль має два підстилі:

розмовно-побутовий,

розмовно-офіційний.

Типові форми мовлення — усні діалоги та полілоги.

 

Урочистий різновид

Він характеризується вживанням слів і словосполучень з піднесеним емоційним змістом, окличних речень.Воно найчастіше виявляється і публіцистичному та ораторському стилях.

Офіційний різновид

Офіційне забарвлення властиве діловому і зрідка приватному листуванню,а іноді й усній розмовній мові. Воно створюється вживанням офіційних звертань(слів офіційно-ділової мови,описових синтаксичних зворотів), а також тим,що в такому листуванні немає займенників першої і другої особи однини. lol

Інтимно-ласкавий різновид

Інтимно-ласкаве забарвлення досягається насамперед використанням слів із суфіксами пестливості та вживанням епітетів з пестливим значення і простих синтаксичних конструкцій,властивих розмовній мові.Воно властиве розмовно-побутовому ,епістолярному,художньому мовленню для вираження почутів,симпатії.

Жартівливий різновид

Жартівливий,або гумористичний, колорит надається мові вживанням слів у невідповідному до ситуації значенні, перебільшення якостей осіб і предметів,про які йдеться мова. До такого емоційного забарвлення вдаються у деяких художніх творах та в розмовно-побутовому мовленні.

Сатиричний різновид

Сатиричний емоційний тон найчастіше спостерігається в публіцистичному,ораторському і художньому мовленні, а іноді і врозмовному. Найголовнішим мовним засобом сатири є вживання слів,за допомогою яких виражається презирство і зневага жо потворних вчинків

 

Фоностилістика.

Фоностилі́стика (фонетична стилістика) — це мовознавча наука, яка вивчає частоту вживання фонем у різних стилях, їхню сполучуваність і співвідношення, аналізує звукові ефекти, вмотивовані змістом і образністю тексту.

Фонетичні засоби стилістики:

частота вживання фонем у текстах різних мовних стилів;звукові повтори, їх співвідношення і функції;

рима;звуковідтворення та звуконаслідування.1.Частота вживання фонем у текстах різних мовних стилів2.Звукові повтори, їх різновиди та функціїФонетичні повтори можуть виступати в тексті на межі фонетичного та лексичного, фонетичного та морфологічного рівнів. До фонетичних повторів, які не мають співвідношення з одиницями інших мовних рівнів відносять:

анафору;епіфору;алітерацію;асонанс.

3.Рима.Суголосся закінчень у суміжних та близько розташованих словах, які можуть бути на місці клаузул або перебувати в середині віршового рядка4.Звуконаслідування та звуковідтворення

Власне звуковідтворення є включення у текст переданих фонетичними засобами мови криків тварин і птахів, звуки машин

й іншої техніки.

Звуконаслідування— це відображення звуків навколишньої дійсності за допомогою спеціально дібраних слів, як і в

попередньому випадку, але цього разу у їх складі повторюються фонеми, які, безпосередньо, нагадують відповідні звуки.

Алітерація— суголосся приголосних звуків, тобто повтор
одного або кількох приголосних у суміжних чи розташованих
недалеко одне від одного словах. Асонанс (від лат. аззо — відгукуюся) — суголосся голосних,
тобто повтор однієї або кількох голосних у суміжних чи
розташованих недалеко одне від одного словах.
Анафора — початковий (ініціальний) повтор однакових
звуків (слів) на початку слів, рядків, строф, речень, абзаців,розділів твору. Епіфора — повтор однакових звуків, слів, словосполучень
наприкінці суміжних віршованих рядків, строф, речень, абзаців,розділів твору

Стилістичні фігури.

Стилісти́чні фігу́ри (від лат. stilus — «грифель для писання» та figura — «образ», «зовнішній вигляд») — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення.

Стилістичні фігури досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. Стилістичну фігуру, яка ще називається фігурою поетичного мовлення, слід відрізняти від тропів, які будуються не за синтаксичним принципом.

Приклади стилістичних фігур

Алюзія.Анадіплозіс.Анаколуф.Анафора

Антитеза.Асиндетон.Гіпербола

Градація.Діалектизм.Еліпс

Епіфора

Зевгма

Інверсія

Іронія,Літота.Метафора.Метонімія.Оксюморон.Паралелізм

Парономазія.Парцеляція.Полісиндетон.Пролепсіс.Хіазм

 

55.Метафора (від гр. — переміщення, віддалення, перенесення) — вид тропів, побудованих на основі вживання слів та виразів у переносному значенні.

Синекдоха (гр. зупексіосЬе — переймання) — це різновид метонімії, такий стилістичний зворот, у якому ціле подається через назву його частини, загальне — через часткове виражен­ня: Парономазія — стилістична фігура, що виникає в результаті каламбурного зближення близьких за звучанням, але різних за змістом слів: серпанок серпня (І. Драч)

Мейозис (від гр. — зменшення) — протилежна гіпер­болі фігура, суть якої полягає у применшенні ознак предмета з тим, щоб підкреслити його нікчемність.

Літота (від гр. — простота) — різновид мейозису, зу­мисне применшення якоїсь ознаки шляхом повного чи частко­вого її заперечення. Літота є виразом погляду на третю істоту між іншими і зневаги до неї (О. Потебня).

Епітет Порівняння:

Інші тропи і фігури

Антитеза (від гр. — протиставлення, супереч­ність) — риторична фігура, що полягає у зумисне підкреслено­му зіставленні двох протилежних, але пов'язаних між собою понять, явищ, речей, ідей та образів для підсилення вражень, для більшої переконливості.

Парцеляція (фр. рагсеїіе — частка) — це прийом стилістич­ного синтаксису, що полягає в розчленуванні цілісної змістово-синтаксичної структури на інтонаційно та пунктуаційно ізольовані комунікативні частини — окремі речення.

Паліндром (від гр. — біжу назад) —текст, який тотожно прочитується зліва на­право і справа наліво або так само від початку вірша до кінця і назад. його називають ще «ра­ковим» віршем, або «раком» літературним (літерацьким).

Оксюморон .Паронімічна атракція — це явище поетичної семантизації лексичних і морфологічних одиниць, які зіставляються на ос­нові глибокої звукової подібності. Комплекси приголосних і голосних, повторюючись, створюють слухове враження спіль­них частин і ніби розширюють, збільшують образ: журавлі журились, журавлина жура (О. Олесь);

Персоніфікація. Алегорія (гр. — інше говорю, іносказання) — різно­вид метафориі є зрозумілою тільки в суцільному тексті на відміну від персоніфікації. Яскравими зразками алегоричних текстів є бай­ки, притчі, а також загадки та прислів'я.

Пародія (від гр. — жартівлива переробка) — посиле­на іронія, яка завершується повним роз'єднанням, відокремлен­ням форми і змісту. Певний жанр, форма або індивідуальний авторський стиль заповнюється невідповідним йому змістом, а нерідко прямо протилежним.


56.Стилістичний аналіз тексту.
Починаючи аналізувати текст з точки зору стилістики, пам'ятайте, що в першу чергу ви повинні зрозуміти основну думку і структуру тексту. А це все і визначає метод аналізу. Адже більш детальне вивчення тексту має побачити і оцінити мовні особливості тексту, мовні звороти, які використовує автор, а також атмосферу і навколишнє середовище навколо героя, в якій ці фрази і вимовляються.

 Під час аналізу ви повинні докладно відповісти на питання, з чого і як зроблено текст. А це означає, що необхідно визначити функції мовних засобів, визначити, чому саме їх автор вибрав в тому чи іншому контексті і зрозуміти, наскільки вони тут доречні. Звичайно ж, коли стилістично аналізується текст, написаний класиком і заслуженим авторитетом в галузі літератури, то тут можна виправдати багато неточності і пробачити їх. А у разі коли пишеться шкільний твір або будь-яка наукова робота, стилістичні неточності легко можуть стати причиною низької оцінки чи засудження з боку викладацького складу. Тому аналізувати текст потрібно украй ретельно.

 Не менш важливим пунктом аналізу тексту є обчислення експресії в тексті. При глибокому дослідженні твору потрібно визначити, якими саме акцентами й емоційними фарбами наділений певний уривок. Також необхідно відповісти на питання - чому саме цей вид стилістичного забарвлення слів вжито тут. До того ж, необхідно пам'ятати, що в одному тексті можуть поєднуватися різні види експресії мови.

 Також обов'язково потрібно проаналізувати повтори слів (наскільки вони виправдані), використання граматичних форм, повтори, як звукові, так і схожі закінчення слів і багато інших деталей. Все це допомагає визначити не тільки епоху, в яку був створений текст, а й настрій серед людей в цей час, а також і ставлення автора до проблеми.

 

 

Предмет, проблематика, завдання стилістики. Структура стилістики.

Стилістика — розділ мовознавства й літературознавства (поетики), що вивчає функційно-стильові засоби мови та їхнє застосування з погляду норм, їхніх варіантів (нормативна стилістика) і відхилень (літературна стилістика) в синхронному й діахронному (історична стилістика) перекрої. Основний предмет вивчення — стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо). Стилістика також досліджує еволюцію стилів у зв'язку з історією літературної мови, мову художнього твору в її еволюції, експресивні засоби мови, фігури та тропи.

Предмет стилістики української мови. Це переважно друковані мовознавчі джерела, присвяче ні вивченню об’єкта

ПРОБЛЕМАТИКА СТИЛІСТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ
До головних проблем лінгвостилістики можна віднести:
• визначення мовного стилю як основного поняттялінгвостилістики;
• закономірності функціонування мови у різних сферах її
суспільного життя та ситуаціях мовного спілкування;
• принципи і критерії класифікації та жанрової диференціації
стилів;
• описові стилі мови;
• експресивні стилі мовлення;
• функціональні стилі та підстилі;
• співвідношення функціональних стилів і усної та писемної
форм мови;

СТРУКТУРА СТИЛІСТИКИ

Структура стилістики, як і кожної науки, зумовлюється її
Загальна стилістика (теоретична стилістика, або теорія
стилістики) визначає основні поняття і категорії її, предмет
досліджень, теоретично обґрунтовує принципи і методи
стилістичних досліджень. Загальна стилістика вивчає універсальні
стилістичні засоби мови, та закономірності функціонування
мови залежно від змісту, мети, ситуації і сфери спілкування,
тобто загальне про функціональні стилі.

Завдання стилістики мови — встановити системи
стилістичних протиставлень на кожному рівні мовної структури ікваліфікувати мовний матеріал відповідно до йогостилістичних ознак (значень, забарвлень), тобто сформувати стилістичні.парадигми

Основні поняття стилістики.

Основним у стилістиці і вихідним для багатьох інших стиліс­тичних понять є поняття стилю. Воно складає основу широко­го терміна, яким називається наука про стилі — стилістика

Функціональний стиль — це суспільно усвідомлений внутріш­ньо цілісний (звідси гармонія стилю) спосіб використання мови, принцип вибору і комбінування мовних засобів, який забезпечує реалізацію функції су б'сктивно-духовного впливу.

Низький стиль служить для повчань і розповідей, навчання, ним розповідається про буденні справи, тому немає потреби в особливих фігурах і тропах.

Середній стиль придатний для помірних думок та емоцій, для звеселяння. \

Індивідуальний стиль (ідеостиль, ідіолект) — це така сис­темність виразових засобів мови окремого письменника, діяча культури чи іншого індивіда, яка вирізняє, виділяє його мову серед інших мовців.

ЛІНГВІСТИЧНА НОРМА

Мовні норми — це сукупність найбільш традиційних реалі­зацій мовної системи, повторюваних, відібраних і закріплених у процесі спільної комунікації.

КОНТЕКСТ

Контекстом (від лат. сопіехіиз — тісний зв'язок, з'єднання) вважається оточення (ліве і праве) мовної одиниці, в якому виявляються її властивості

Експресивність (лат. ехргеззіо — вираження) є семантико- стилістичною властивістю мовних одиниць, психологічно і соціально вмотивованою, яка забезпечує цим одиницям повно­цінне функціонування і створення стилістичного значення, фону, ефекту. Експресивність часто ототожнюють з емоційніс­тю, хоча це різні поняття.

КОЛОРИТ

Колорит — це певна тональність тексту, яка закладається мовцем з метою викликати у слухача відповідний настрій, емоції, тон спілкування

ТЕКСТ ЯК КАТЕГОРІЯ ЛІНГВОСТИЛІСТИКИ

Текст— це об'єднана змістовим зв'язком послідовність мовних одиниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність.

Стилістичні прийоми.

Стилістичними прийомами називають різні способи
комбінування мовних одиниць одного рівня у межах одиниць вищого.рівня.

Інтердепенденція— це використання в тексті двох чи
багатьох стилістично маркованих одиниць, але одного.стилістичного плану, що й надає тексту однотипної конотації,
Констеляція — це використання стилістично маркованиходиниць, що належать до різних стилістичних планів. Стилістичний прийом створення звукового фону за
допомогою ономатопоетичної лексики
широко використовується в
літературі:
Звуконаслідуваннявикористовуються в художньому творі
як додатковий до понятійно-предметної семантики тексту засіб
звукової виразності, що конкретизує для акустичного
сприймання якесь одне явище або його ознаку, вже описану за
допомогою інших мовних одиниць, і таким чином актуалізує її.

Стилістичним прийомом є гіперсемантизація на контрасті,
тобто перебільшення до неймовірного.Актуалізація — це прийом порушення звичних семантико-
синтаксичних зв’язків слова з іншими словами, в результаті чого
виникають нове змістове виділення слова і несподівані асоціації.
Стилізація — це всеохоплююче, свідоме насичення тексту
ознаками певного стилю і жанру для створення відповідного
стильового враження у читача. Комутація — стилістичний прийом і породжена ним
стилістична фігура інвертування займенників або іменників, при
якому відбувається заміна одних слів або форм іниїими

 

4. Джерела стилістики.

Стилістична система української літературної мови скла

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти