ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Елементи та структура релігії

Що таке релігія? На яких підставах ті або інші погляди, ідеї, дії можна вважати релігійними? Різні мислителі по — різно­му виділяють пріоритетні сфери в релігії. Одні вважають, що фу­ндаментальним ядром релігії є релігійна свідомість із її основною складовою — вірою, інші як пріоритет виділяють релігійні куль­ти, треті — релігійні організації або релігійну діяльність, причо­му багато дослідників наполягають на синтезі усіх складових. ->*


Розглянемо релігійну свідомість. Багато дослідників з необ­хідністю пов'язують релігійну свідомість з вірою (часто релігійна людина — віруюча людина). Однак у цьому міститься така про­блема: і нерелігійні люди можуть бути віруючими (наприклад, комуністи). Будь — яка віра має свій предмет. Віра — активне емоційне та оцінне ставлення до свого предмету, неодмінно охо­плює і вольовий процес та виявляється в тій чи інший поведінці особистості. Віра як складовий елемент вольового вибору вира­жає стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобі­лізації її духовних та фізичних сил у певній проблематичній си­туації: при нестачі інформації, відсутності достатніх логічних доведень, при наявності сумнівів тощо. Розум обмежений. Вже при вивченні природи ми часто стикаємося з тим, що можна на­звати ірраціональним. В. Гьоте зауважував, що «природа не поді­ляється без остачі на розум», наприклад, в фізиці «індетермінізм» розуміється як відхилення від принципу суворої причинності в так званому мікросвіті. Обмеженість розуму виступає з особли­вою ясністю по відношенню до людини.

В людині є дуже багато позараціонального знання, тобто знання, яке не визначається раціональним знанням і не залежить від нього, тобто не є справжнім знанням, яке має велике значення в нашому житті. Сюди відноситься все те, що підказує нам наше серце, відчуття, інтуїція. Б. Паскаль: «Серце надає нам знання, про підстави якого нічого не знає наш розум». Предметом релі­гійної віри є надприродне. Згідно з основними релігійними кон­цепціями надприродне не підлягає законам оточуючого світу, знаходиться по той їх бік та руйнує природний перебіг подій. До надприродного не можна застосувати звичайні критерії емпірич­ної вірогідності. Це яскраво постулював Тертулліан в тезі: «Ві­рую, оскільки неймовірно». Віра — це особливий психологічний стан впевненості в досягненні мети, в істинності ідеї за умови де­фіциту точної інформації про досяжність поставленої мети, про кі­нцевий результат події. В ній міститься очікування здійснення ба­жаного. Даний психологічний стан виникає в ситуації ймовірності, коли існує можливість для успішної дії, її успішного результату і знання про цю можливість. Якщо подія відбулася або стало ясно, що вона неможлива, якщо щось реалізоване або виявлено, що во­но буде здійснено, якщо істинність або хибність ідеї доведена, віра вгасає. Віра виникає з приводу тих процесів, подій, ідей, що мають для людей істотно значущий зміст, і являє собою сплав когнітивного, емоційного і вольового моментів. Оскільки віра з'являється в ситуації ймовірності, дія людини в ній пов'язана з


ризиком. Незважаючи на це, вона виступає важливим фактом інтег­рації особистості, групи, маси, стимулом рішучості й активності людей. Що, власне кажучи, розуміється під релігійною вірою? На­самперед, внутрішня впевненість в існування вищої істоти, вищої сили, всемогутнього Бога (або богів), бога, який створив світ, тако­го, який надав норми моралі, який карає та врятовує. Релігія надає детальні норми поведінки в основних сферах життя, аж до гігієніч­них. Вона містить в собі конкретні твердження про побудову або походження світу. Релігійні догми та норми, які викладені в будь-якому священому зібранні догм (Старий Заповіт, Євангеліє, Коран), вважаються наданими Богом. В основі релігійної віри міститься са­ме це ствердження про існування Божества, якому притаманні озна­ченні властивості, та про істиність його догм. Це твердження, яке розглядається з гносеологічної точки зору, є судженням інтуїтив­ним, яке неможно перевірити шляхом досвіду. Істиність будь-якого твердження, яке не міститься в священій збірці догм, доводиться дискурсивним зведенням до цього джерела. Таке твердження, кано­нізоване церквою, стає догматом. І вже тут виникають ускладнення: серед тверджень, релігійного вчення, які визнаються безумовно іс­тинними, зустрічаються такі, які містять логічні (або хоча б дискур­сивні) неузгодженості і також внутрішні суперечності, які не вирі­шуються раціонально. Найбільш відомою є така антиномія: чи може всемогутній Бог утворити каміння, яке не в змозі потім підняти? Будь — яка відповідь «так» чи «ні» — означає, що він не всемогут­ній в тому чи іншому відношенні. В релігійній свідомості питання, яке обговорюється, залишається серед тих, відносно яких неможна вимагати раціональної відповіді. Єдиною відповіддю залишається відсилашія до ірріціональної сутності релігії. Іншою рисою догм, які приймаються, є їх протиріччя із такими, що поступово розкри­ваються, людиною властивостями фізичного світу, тобто із позити­вним знанням. Віра в диво є необхідним елементом релігійності. Б. Паскаль в «Думках» писав: Де твій Бог? Дива його визначають та суть сяяння його. До того ж Паскаль приводить слова св. Августіна: "Я не був би християнином, якщо б не існувало див", — і зауважує: «Не можна розумно міркувати проти див». Це, ймовірно, треба ро­зуміти так, що потрібно повірити в дива всупереч розуму, або ж відмовитися від релігійності. Віра всуперіч розуму надається звер­ху, як одкровення.

Ще порівняно недавно безумовна релігійність саме такого харак­теру, віра в кожну букву вчення, яка зневажає східними колізіями й суперечностями із позитивним знанням, була для людей загальною, безперечною та обов'язковою.


Релігійна віра — це віра: а) в об'єктивне існування істот, властивостей, зв'язків, перетворень, які є продуктом процесу гі­постазування; б) у можливість спілкування з об'єктивними істо­тами, впливаючи на які, є шанс отримати від них допомогу; в) у реальне здійснення якихось міфологічних подій, в їхню повто­рюваність, у здійснення очікуваної міфологічної події, у приче­тність до неї; г) в істинність відповідних уявлень, поглядів, дог­матів, текстів і т. ін.; д) у релігійні авторитети — «батьків», «вчителів», «святих», «пророків», служителів культу тощо. Ре­лігійній свідомості також притаманні символістика, сильна емоційна насиченість, функціонування за допомогою релігійної лексики (і інших спеціальних знаків).

Наявність віри зумовлює символічний аспект релігійної сві­домості. У символах предмети, дії, слова, тексти наділяються ре­лігійними значеннями і смислами. Сукупність носіїв цих значень і смислів утворить релігійно-символічне середовище формування і функціонування відповідної свідомості.

З вірою пов'язана діалогічність релігійної свідомості. Віра в об'єктивне існування істот включає віру в спілкування з ними, а таке спілкування припускає діалог. Діалог реалізується в богослу­жінні, молитві, медитації, за допомогою промови вголос або вну­трішньої промови.

Завдяки мові релігійна свідомість стає практичною, діючою, стає груповою і суспільною і, таким чином, такою, яка існує і для індивіда. На ранніх стадіях мова існувала в усній формі, тому ре­лігійна свідомість виражалася і передавалася за допомогою усно­го мовлення. Поява письма дозволила фіксувати релігійні зна­чення і смисли також і в письмовому вигляді, укладати сакральні тексти. Сила слова, дієвість, насамперед промови в слові відби­лися в релігії. Наприклад, добре відомо християнське вчення про Логос: «Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Словом був Бог...» (Іоанн 1:1,3).

Виникала віра в те, що саме знання і проголошення імені впливають на предмет, особу, істоту. З цим пов'язана поява мов­ної магії, а також словесних табу: у багатьох племен цілком або в більшості випадків заборонялося вимовляти імена вождів, тоте­мів, духів, богів. Такі табу відбиті в Старому Завіті — ім'я Бога «Яхве» заборонено вимовляти, воно замінюється іншим.

Релігійна свідомість містить в собі звичайні людські почуття кохання, страху, радості, надії. Особливості цій свідомості надає її особлива направленість на об'єкт її віри. Наприклад, релігійна любов — це притаманне всім людям почуття любові, звернене на


релігійний об'єкт. Релігійний страх — це звичайний трепет сер­ця, але пов'язано з ідеєю божої кари (У. Джеме).

В принципі всі релігієзнавці погоджуються з тим, що релігій­на свідомість відрізняється від інших форм її інтенціональністю. Розбіжності починаються при тлумаченні джерел цієї свідомості. Представники богословсько-теологічної думки вважають вито­ками релігійної свідомості надприродне, представники філософ­ської думки — природне,

В різних релігійних системах виділяють два рівні релігійної свідомості: перший рівень — повсякденна свідомість, другий — теоретично оформлена концептуальна свідомість. На повсякден­ному рівні релігійна свідомість постає у вигляді уявлень, стерео­типів, настанов, містерій, ілюзій, настроїв і почуттів, потягів, сподівань, спрямованості волі, навичок і традицій, що є безпосе­реднім відбитком умов буття людей. Вона виступає не як щось суцільне, систематизоване, а у фрагментарному вигляді — розрі­знених уяв, поглядів або окремих вузлів таких уяв і поглядів. На цьому рівні є раціональні, емоційні і вольові елементи, проте до­мінуючу роль відіграють емоції — почуття і настрої, свідомость існує в наочно-образній формі. Серед компонентів повсякденної свідомості виділяються стійкі, консервативні і рухливі, динаміч­ні; до перших можна віднести традиції, звичаї, стереотипи, до других — настрої. Варто підкреслити також, що на цьому рівні переважають традиційні засоби передачі уявлень, думок, почут­тів, ілюзій, релігія завжди безпосередньо пов'язана з індивідом, завжди виступає в особистісній формі.

Релігійна свідомість на концептуальному рівні — концептуа-лізована свідомість — це спеціально розроблювана свідомість, свідомість, систематизована у вигляді сукупності понять, ідей, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій. До її складу вхо­дять: 1) більш-менш упорядковане вчення про Бога (богів), світ, природу, суспільство, людину, цілеспрямовано розроблюване фа­хівцями (віровчення, теологія, богослов'я, символи віри і т. ін.); 2) здійснювана відповідно до принципів релігійного світогляду інтерпретація економіки, політики, права, моралі, мистецтва, тоб­то релігійно-економічні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етичні, релігійно — естетичні та інші концепції (теоло­гія праці, політична теологія, церковне право, моральне бого­слов'я тощо); 3) релігійна філософія, що знаходиться на стику богослов'я і філософії (неотомізм, персоналізм, християнський екзистенціалізм, християнська антропологія, метафізика всеєдно­сті та ін.).


Релігійна діяльність.Наступним структурним елементом ре­лігії є релігійна діяльність. Варто розрізняти нерелігійну і релі­гійну діяльність релігійних індивідів, груп, інститутів і організа­цій. Нерелігійна діяльність здійснюється у позарелігійних галу­зях: економічній, виробничій, фаховій: політичній, державній, художній, науковій. Вона може бути релігійно забарвлена, в яко­сті одного з її мотивів може виступати релігійний мотив. Але за об'єктивним змістом, предметом і результатам — це позарелігій-на діяльність.

Релігійна діяльність посідає своєрідне місце в системі суспі­льної діяльності. Визначають два види релігійної діяльності: по-закультова і культова. Позакультова здійснюється в духовній і практичній сферах. Духовну позакультову діяльність становить розробка релігійних ідей, систематизація й інтерпретація догма­тів теології, богословських творів тощо. Різновидами практичної позакультової діяльності є виробництво засобів релігійного куль­ту, місіонерство, участь у роботі соборів, викладання богословсь­ких дисциплін у навчальних закладах (школах, університетах, духовних навчальних закладах), управлінська діяльність у релі­гійних організаціях і інститутах, пропаганда релігійних поглядів через пресу, радіо, телебачення, релігійна пропаганда в сім'ї та в інших контактних групах. Варто підкреслити, що, як правило, у позакультову діяльність у більшій або меншій мірі проникають і елементи культу.

Найважливішим видом релігійної діяльності є культ. Його іс­нування визначається відповідними релігійними уявленнями, іде­ями, догматами. Релігійна свідомість постає у культі, насамперед, у вигляді культового тексту, до якого відносяться тексти Свя­щенного Писання, Священного Переказу, молитов, псалмів тощо. Відтворення цих текстів під час відправлення культу актуалізує у свідомості учасників релігійні уявлення і міфи. Проаналізований з погляду існування культ може бути охарактеризований як «драматизація релігійного міфу». У мистецтві (наприклад у теат­рі) відтворення художнього тексту, яким би точним і майстерним воно не було, не усуває умовності ситуації дії. А драматизація тексту в релігійному культі пов'язана з вірою в дійсне вчинення описаних у міфі подій, у повторюваність цих подій, у присутність міфологічних персонажів, в одержання відповіді від визнаних об'єктивними істот, у ідентифікацію з ними. Предметом культо­вої діяльності стають різноманітні об'єкти і сили, що усвідом­люються у формі релігійних уявлень. У якості предметів культу в релігіях різних типів, у різних релігійних напрямках і конфесіях

 


виступали матеріальні речі, тварини, рослини, ліси, гори, ріки, Сонце, Місяць та ін. з відповідними властивостями і зв'язками. Різноманітні процеси і явища можуть поставати у якості предме­та культу й у вигляді гіпостазованих духовних істот-духів, богів, єдиного всемогутнього Бога. Різновидами культу, зокрема, є ри­туальні танці навколо зображень тварин — предметів полювання, заклинання духів тощо (на ранніх стадіях розвитку релігії); бого­служіння, релігійні обряди, проповідь, молитва, релігійні свята, паломництва (у розвинених релігіях).

Суб'єктом культу може бути релігійна група або віруючий ін­дивід. Мотивом участі в цій діяльності є релігійні стимули: релі­гійна віра, релігійні почуття, потреби, прагнення, сподівання. Водночас мотивом може бути задоволення в культовій діяльності і нерелігійної потреби — естетичної, потреби в спілкуванні тощо. На основі релігійних поглядів складаються певні норми, розпо­рядження про те, що і як потрібно робити. Ці розпорядження сто­суються як елементарних культових актів (хресний знак, покло­ни, колінопреклоніння, падіння ниц), так і більш складних (жертво­принесення, обряди, проповіді, молитви, богослужіння, свята). Засоби діяльності мають символічне значення. Символ являє со­бою єдність двох сторін — наявного предмета, дії, слова і зна­чення. Наявний предмет, дія, слово подають значення, відмінне від їх безпосереднього значення. Хрест, наприклад, — це не про­сто предмет із перехресними планками, він є символом, який ви­ражає певне значення (розп'яття Христа, його воскресіння). Трьохперстя під час хресного знака православних, представляю­чи собою деяку фігуру, утворену трьома складеними пальцями, у той же час позначає сповідання триєдності Бога.

Результатом культової діяльності є, насамперед, задоволення релігійних потреб, пожвавлення релігійної свідомості. У свідомо­сті віруючих за допомогою культових дій відтворюються релігій­ні уявлення, символи, міфи, збуджуються відповідні емоції. Культ може стати чинником динаміки психологічних станів ві­руючих, відбувається перехід від стану пригніченості (занепоко­єння, незадоволеності, внутрішньої розірваності, скорботи, туги) до стану полегшення (задоволеності, заспокоєності, гармонії, ра­дості, припливу сил). У культовій діяльності відбувається реаль­не спілкування віруючих один з одним, вона є засобом замкнення релігійної групи. Під час відправлення культу задовольняються і естетичні потреби. Ікона, що має художню цінність, архітектура й оздоблення храму, читання молитов і псалмів — усе це може приносити естетичну насолоду.


Релігійні відносини. Відповідно до різноманітних видів дія­льності укладаються відносини позарелігійні і релігійні. Протя­гом виконання економічної, політичної, державної, просвітниць­кої й іншої діяльності релігійні індивіди, групи, інститути вступають у відповідні цим видам активності зв'язки. У цього роду зв'язках можливий релігійний смисл, проте за об'єктивним змістом вони позарелігійні.

Релігійні відносини — це відносини в духовній сфері, які складаються на підставі релігійної свідомості, реалізуються й іс­нують за допомогою релігійної діяльності. їх носіями можуть бу­ти індивіди, групи, інститути, організації.

Релігійні відносини відбуваються, насамперед, в свідомості, проте виявляються в дійсних відносинах між людьми, наприклад, між мирянином і священнослужителем. Контакти віруючих один з одним, хоча і мають спрямованість до названих істот, властиво­стей, зв'язків, являють собою дійсні взаємовідносини. З іншого боку, релігійна свідомість, відображаючи і висловлюючи дійсні відносини, за їх образом і подобою конституює схеми релігійних відносин. Відповідно до цих схем рекомендуються відносини гі­постазованих істот один з одним і з людьми, людей із цими істо­тами і між собою. Схеми моделюють відносини панування-підпорядкування (за типом «Господь і раб Господень»), держав­но-правові структури (Бог — «Цар небесний», патріарх-«вла-дика», папа-»монарх», «канонічне право»), зв'язку судочинства («суд» над Христом, Бог — «суддя», грішники — «суджені», «Судний день»), сімейні відносини («Бог Батько», «Бог Син», «брат», «сестра»). Особливе значення має відтворення моральних відносин, по істоті, усім релігійним відносинам надається мора­льне значення.

Є різноманітні засоби фіксації й опосередкування релігійних відношень. У якості посередників можуть виступати: 1) предмети неживої і живої природи — храм, ікона, хрест, розп'яття, ступа, «чорний камінь», корова, крокодил, голуб і т. ін., — і тоді релі­гійні відносини приймають предметну, речову форму; 2) індивід або група осіб — служитель культу, глава релігійної організації, функціонер общини, володар «дарунка» й ін.; у цьому випадку можна говорити про персоніфікований засіб фіксації взаємних зв'язків віруючих; 3) образи Бога, духів, душ, Богоматері, Хрис-та, Будди, бодхисаттви, Мухаммеда, святих і т д ; це ідеалізована, образна форма опосередкування (І сказав Ісус: «...де двоє або троє зібрані в ім'я Моє, там Я посеред них» — Мф. 18:20); 4) мо­ва — окреме слово і цілі пропозиції, що містять настанови про те,

тштіятттітшттшштттт,..


з ким і як треба спілкуватися; цей засіб фіксації відносин назива­ються мовним. Предмети, речі, персони, уявлення, слова мають символічні властивості, є знаками, що виражають релігійні зна­чення і смисли, що вступають у зв'язок індивідами.

Носіями релігійних відносин у залежності від ступеня впливу релігії могли бути етнос, сім'я, стан, клас, фахова група або час­тини зазначених груп, тобто такі соціальні й політичні об'єднан­ня, представники яких відносять себе також до одного загального віросповідання. Особливо велику роль у зберіганні і відтворенні релігійних відношень фали соціальні групи, що виділялися за релігійною ознакою, — варна брахманів у давньоіндійському су­спільстві, жерці в рабовласницьких державах Європи, стан духів­ництва в середньовічних феодальних монархіях тощо.

Релігійні відносини можуть мати різний характер — солідар­ності, толерантності і нейтралітету, конкуренції, конфлікту і бо­ротьби, нерідко із сильною тенденцією релігійного фанатизму. Проте навіть при «мирному співіснуванні», як правило, є уявлен­ня про перевагу даного об'єднання, конфесії, напрямки, релігії.

Релігійні організації.В якості інстанцій, які регламентують релігійну діяльність, виступають інститути й організації. Для «орієнтації» у позарелігійних галузях створюються економічні інститути (наприклад, «Банк святого духу» у Ватикані), політичні партії (християнські, ісламські й ін.), профспілки, жіночі, моло­діжні та інші формування.

Складаються організації й у релігії. У первісній спільноті ре­лігійних організацій не було. Керували релігійними церемоніями спочатку старійшини роду і племені. Поступово з'являлися вико­навці культу: шамани, знахарі й ін. Укладалися релігійні групи — «таємні спілки», що не збігалися з етнічними спільностями. В мі­ру диференціації суспільства, поділу праці поступово утворився стан жерців, а разом із ним релігійні організації.

Послідовники певного віросповідання складають релігійну спільність. У рамках спільності на основі різноманітних видів ді­яльності — культової і позакультової — виділяється ціла система релігійних субгруп. Існування і функціонування спільності як єдиного цілого забезпечуються організацією.

Побудова релігійної організації зумовлюється традицією і звичаєм, церковним правом або статутом, апостольськими пра­вилами, конституціями тощо. Організаційні принципи визнача­ють її складові частини, сукупність позицій і ролей, правила суб­ординації і координації діяльності індивідів і окремих ланок організації, вузли діяльності і, відповідно, групи діячів, поклика-


ні забезпечити єдність об'єднання. У залежності від умов виник­нення й існування релігійні організації набувають монархічного (католицизм, православ'я), парламентсько-королівського (англі­канство), республікансько-демократичного (кальвінізм, баптизм) та іншого вигляду.

Спільнота з усіма своїми організаційними елементами являє собою релігійне об'єднання. Первинним осередком об'єднання є релігійна община, над общинами будується комплекс ланок аж до вищої ланки — центру об'єднання. У об'єднанні існує і цілий ряд інших складових елементів, що мають специфічні організа­ційні зв'язки, але в той же час включених у загальну структуру (наприклад, духівництво, чернецтво). Окремі складові частини мають власну інфраструктуру. Всі ланки стають взаємозалежни­ми органами цілого. Механізмами контролю за діяльністю інди­відів і різноманітних елементів організації є норми релігійного права і моралі, санкції і зразки, авторитети.

На основі вивчення християнства виділені такі типи релігій­них об'єднань: церква, секта, деномінація, установлена секта, мі­стерія й ін. Найбільшу єдність дослідників одержало визнання трьох перших типів.

Церква являє собою порівняно широке об'єднання, приналеж­ність до якого визначається, як правило, не вільним вибором ін­дивіда, а традицією. Звідси визнання можливості кожної людини стати членом церкви. У багатьох церквах члени діляться на духі­вництво і мирян. Позиції і ролі, ступені і градації упорядковані за ієрархічним й авторитарним принципами.

Секта виникає як опозиція стосовно тих або інших релігійних напрямків. Для неї характерна претензія на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей, настанов. З цим пов'язані настрої виключності, а нерідко і тенденція до ізоляціо­нізму. Різко виражене прагнення до духовного відродження. Ін­ститут священства відсутніх, лідерство вважаються харизматич-ним. Підкреслюється рівність усіх членів, оголошується принцип добровільності об'єднання, робиться акцент на «обертанні», що передує членству. Історична доля сект неоднакова. Одні з них через певний проміжок часу припиняють своє існування. Інші з часом перетворюються в інші типи.

Деномінація може розвиватися з інших типів об'єднань або укладатися із самого початку в такій якості. її ідейні, культові й організаційні принципи формуються в опозиції до церкви і секти. Зберігаючи акцент на «обраності» членів, вона визнає можли­вість духовного відродження для будь-якого віруючого. Ізоляція

 


від «світу» і замкнутість усередині релігійної групи не вважаєть­ся обов'язковою ознакою «щирої» релігійності. Хоча і висуваєть­ся принцип постійного і суворо контрольованого членства, від­повідно до яких наказується активність, насамперед, у релігійній діяльності, спостерігається тенденція до з'єднання з «світом», послідовники закликаються до активної участі в житті суспільст­ва. Деномінації властива чітка організація як по горизонталі, так і по вертикалі.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти