ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Наука та релігія як специфічні способи засвоєння реальності

У результаті культурної інтеграції людства здійсню-не тільки перетворення мовних та світоглядних систем у іьному масштабі, а й взаємопереформування більш глибин-снов: кластерів, паттернів, архетипів. Спосіб говорити про івний світ, а також універсальне, трансцендентне залежить з, як і коли людина імпринтує мову; від багатства мови за-структура і гнучкість моделей світу, «тунелів реальнос-азеологій реальностей»; широта свідомості залежить від

лі__ чим більш вона укорінена в знанні реальності, а не

, чим більше наслідує духу, а не букві як своїй основі, тім Гявищ і змістів вона здатна в собі увібрати, переборовши Шнгвістичні галюцінації» — прихильність до форм вияв-5*єктивного світу та священного, обумовлених мовою. Ін-і культур сприяє подоланню нейрогенетичного шовінізму тості за ознакою формулювань і обумовлених ними віросповідних, світоглядних комплексів; шовінізму культурно-генетичного коду, що виявляється в соціа-


5. Кант И. Наблюдения над чувством прекрасного и во-
звьішенного // Кант И. Соч. В 6 т. Т. 2. М., 1964.

6. Релігієзнавство / Під ред. С. Бублика. — К.: Юрінком
Інтер, 1999.

7. Релігієзнавство / Під ред. М. Законовича. — К., 2000.

8. Релігієзнавство. — К.: Академія, 2000.

9. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного, Б.
Лобовика. — К.: Четверта хвиля, 1996.

 

10. Релігія і суспільство. Хрестоматія. — М, 1996.

11. Спенсер Г. Основания зтики, Т. 2, ч. 4. — СПб., 1899.

188


 

НАУКА ТА РЕЛІГІЯ

1. Наука та релігія як специфічні способи засво­
єння реальності.

2. Історичні типи співіснування науки та релігії.

3. Сучасна метанаукова парадигма.

4. Релігієзнавство як пошук нових форм співісну­
вання релігійних і світських елементів.

5. Наукові принципи класифікації релігій.

1. Наука та релігія як специфічні способи засвоєння реальності

У результаті культурної інтеграції людства здійсню­ється не тільки перетворення мовних та світоглядних систем у глобальному масштабі, а й взаємопереформування більш глибин­них основ: кластерів, паттернів, архетипів. Спосіб говорити про об'єктивний світ, а також універсальне, трансцендентне залежить від того, як і коли людина імпринтує мову; від багатства мови за­лежить структура і гнучкість моделей світу, «тунелів реальнос­ті», «фразеологій реальностей»; широта свідомості залежить від її глибини — чим більш вона укорінена в знанні реальності, а не в словах, чим більше наслідує духу, а не букві як своїй основі, тім більше явищ і змістів вона здатна в собі увібрати, переборовши «нейролінгвістичні галюцінації» — прихильність до форм вияв­лення об'єктивного світу та священного, обумовлених мовою. Ін­теграція культур сприяє подоланню нейрогенетичного шовінізму (нетерплячості за ознакою формулювань і обумовлених ними відмінностей віросповідних, світоглядних комплексів; шовінізму за ознакою культурно-генетичного коду, що виявляється в соціа­льній дії).


Сам процес пізнання, осягнення світу являє собою поступову зміну всього комплексу тіло—свідомість, очищення свідомості людини, загострення органів почуттів, сприйняття і мислення (розуму), і доти, поки хоча б одна яка-небудь частина реальності не сприйнята власними органами почуттів, усе залишається та­ким, як нібито воно було безпосередньо невідомим, і не може ви­кликати твердого розуміння ані наукових категорій, ані таких явищ, як нумінозне, сакральне.

Так сталося, що західна традиція (бо культурам Сходу прита­манний синкретизм) протиставляє науку, як точне і правдиве знання, емпірично перевірене і таке, що працює на благо людст­ву, і релігії, чиї постулати треба сприймати на віру. Наукова тра­диція розглядається без взаємозв'язку з іншими способами пі­знання світу. Науковці й філософи минулого в масовій, уяві постають як борці з нераціональною релігійною стороною дійс­ності. Але треба уникати так званого «принципу презентизму», тобто розгляду минулого з погляду сьогодення.

Завдання науки у європейській культурі визначилося гаслом-програмою Г. Галилея «вимірювати усе, що можна виміряти, і робити вимірюваним те, що ми ще не можемо виміряти». Тільки людина раціональною стороною не обмежується. Більшість на­ших знань і переконань отримані нераціональним шляхом. І тому всі філософські й психологічні школи XX ст. займалися пробле­мою втрати людиною цілісності світосприйняття, відчуження від своєї справжньої природи, сутності.

Релігія (лат. «ге-1і§аге» — буквально відновлення зв'язку) пре­тендує на роль прояву цієї цілісності й висуває себе гарантом по­долання індивідом подвійності при умові підключення до неї (релігійної системи), сприйняття її некритично — теза «спочатку відкрито, з вірою зроби, потім осягнеш». Засвоєні таким чином знання виявляються критерієм достовірності для знань, досягну­тих іншим способом, та є матрицею для сумління. Достовірність отриманих знань забезпечується переданням, авторитетним свід­ченням, а поглиблюється й відновлюється лише особистим до­свідом кожного, бо саме знання не є статичною інформацією, а являє собою досвід спілкування з Найвищим. Тобто релігія про­понує нові, додаткові для розуму, базові аксіоми для подальшого просування й розвитку його операцій; прийняття готовими нових складових його структури, перші з котрих утворювались емпіри­чно при взаємодії й адаптації до зовнішнього світу — для при­скорення еволюції й засвоєння існуючого світу — через слово як носій та ціль досвіду. В релігійних системах надається і приблиз-


на схема для класифікації та діагностування стану адепта в озна­ченій системі координат: мірою слугує надлюдськість, причет­ність до реальності, відкритість буття, яким воно є, а відзнакою — ступінь концентрації й чистоти свідомості.

Отже, релігійне знання подається у формі аксіом, як факти, як виклад знань. «Знаючий не доводить, той, що доводить, не знає» (приказка). А всі науки в нашому ще досить позитивіст-ськи орієнтованому світі теж спираються на довільно вигадані їх засновниками підстави, аксіоми. Релігійні аксіоми є інтуїти­вно, без фільтрів оперативного розуму, сприйнятим знанням. На аксіомах базується їеогіа — безпосереднє бачення божест­венного устрою. Так само, як і наукова теорія породжує нове бачення явищ завдяки специфічному тлумаченню фактів. Тео­ретичне осмислення змінює мову визначеної дисципліни, ви­являючи нові властивості її мови і роблячи видимими нові вла­стивості її об'єкта.

Релігія зазвичай постає як знання про надприродні закономір­ності, нелогічні й бездоказові, а наука — як знання про закони природні. Надприродним звичайно називається те, що суперечить природним законам. Не можна сказати, що надприродне супере­чить усім законам взагалі: так жоден міф ми не зможемо віднести до надприродного, тому що нам можуть бути відомі не всі зако­ни. Як відомо, й у науці є фантазії, що сприймаються часто навіть не як гіпотези, а у вигляді достовірного знання — флогістон у хі­міків XVIII ст. або світовий ефір у фізиків XIX ст. Гіпотези не відповідають законам, і все ж таки це наука, не містицизм. Тому що, хоча це й фантазії, але фантазії про закони, то можуть бути перевірені практикою й або відкинуті, або доведені. Законом на­зивають незмінність у змінах, неодмінну однорідність дії всіх од­норідних речей. Такими є сталість властивостей (сніг білий), ста­лість кількісних відносин у русі (швидкість звуку у визначеному середовищі) і т. ін. Загальність законів діалектично єдина з їх­ньою обмеженістю: однорідно діють лише однорідні речі в одно­рідних умовах. А надприродне — це те, що суперечить самій сутності закону як такого — неодмінної однорідності дії однорі­дних речей.

Таке визначення дуже неточне. Помилково приймати за нело­гічність понадприродну фактичність і зверхлогічність. Біологічні явища суперечать законам механіки, закони механіки не можна поширювати на хімічні явища і т. ін. За межами дії будь-якого закону протікають суперечні йому явища. Але вони від того не менш раціональні й не менш істинні.


© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти