|
Наука та релігія як специфічні способи засвоєння реальності
У результаті культурної інтеграції людства здійсню-не тільки перетворення мовних та світоглядних систем у іьному масштабі, а й взаємопереформування більш глибин-снов: кластерів, паттернів, архетипів. Спосіб говорити про івний світ, а також універсальне, трансцендентне залежить з, як і коли людина імпринтує мову; від багатства мови за-структура і гнучкість моделей світу, «тунелів реальнос-азеологій реальностей»; широта свідомості залежить від лі__ чим більш вона укорінена в знанні реальності, а не , чим більше наслідує духу, а не букві як своїй основі, тім Гявищ і змістів вона здатна в собі увібрати, переборовши Шнгвістичні галюцінації» — прихильність до форм вияв-5*єктивного світу та священного, обумовлених мовою. Ін-і культур сприяє подоланню нейрогенетичного шовінізму тості за ознакою формулювань і обумовлених ними віросповідних, світоглядних комплексів; шовінізму культурно-генетичного коду, що виявляється в соціа- 5. Кант И. Наблюдения над чувством прекрасного и во- 6. Релігієзнавство / Під ред. С. Бублика. — К.: Юрінком 7. Релігієзнавство / Під ред. М. Законовича. — К., 2000. 8. Релігієзнавство. — К.: Академія, 2000. 9. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного, Б.
10. Релігія і суспільство. Хрестоматія. — М, 1996. 11. Спенсер Г. Основания зтики, Т. 2, ч. 4. — СПб., 1899. 188
НАУКА ТА РЕЛІГІЯ 1. Наука та релігія як специфічні способи засво 2. Історичні типи співіснування науки та релігії. 3. Сучасна метанаукова парадигма. 4. Релігієзнавство як пошук нових форм співісну 5. Наукові принципи класифікації релігій. 1. Наука та релігія як специфічні способи засвоєння реальності У результаті культурної інтеграції людства здійснюється не тільки перетворення мовних та світоглядних систем у глобальному масштабі, а й взаємопереформування більш глибинних основ: кластерів, паттернів, архетипів. Спосіб говорити про об'єктивний світ, а також універсальне, трансцендентне залежить від того, як і коли людина імпринтує мову; від багатства мови залежить структура і гнучкість моделей світу, «тунелів реальності», «фразеологій реальностей»; широта свідомості залежить від її глибини — чим більш вона укорінена в знанні реальності, а не в словах, чим більше наслідує духу, а не букві як своїй основі, тім більше явищ і змістів вона здатна в собі увібрати, переборовши «нейролінгвістичні галюцінації» — прихильність до форм виявлення об'єктивного світу та священного, обумовлених мовою. Інтеграція культур сприяє подоланню нейрогенетичного шовінізму (нетерплячості за ознакою формулювань і обумовлених ними відмінностей віросповідних, світоглядних комплексів; шовінізму за ознакою культурно-генетичного коду, що виявляється в соціальній дії). Сам процес пізнання, осягнення світу являє собою поступову зміну всього комплексу тіло—свідомість, очищення свідомості людини, загострення органів почуттів, сприйняття і мислення (розуму), і доти, поки хоча б одна яка-небудь частина реальності не сприйнята власними органами почуттів, усе залишається таким, як нібито воно було безпосередньо невідомим, і не може викликати твердого розуміння ані наукових категорій, ані таких явищ, як нумінозне, сакральне. Так сталося, що західна традиція (бо культурам Сходу притаманний синкретизм) протиставляє науку, як точне і правдиве знання, емпірично перевірене і таке, що працює на благо людству, і релігії, чиї постулати треба сприймати на віру. Наукова традиція розглядається без взаємозв'язку з іншими способами пізнання світу. Науковці й філософи минулого в масовій, уяві постають як борці з нераціональною релігійною стороною дійсності. Але треба уникати так званого «принципу презентизму», тобто розгляду минулого з погляду сьогодення. Завдання науки у європейській культурі визначилося гаслом-програмою Г. Галилея «вимірювати усе, що можна виміряти, і робити вимірюваним те, що ми ще не можемо виміряти». Тільки людина раціональною стороною не обмежується. Більшість наших знань і переконань отримані нераціональним шляхом. І тому всі філософські й психологічні школи XX ст. займалися проблемою втрати людиною цілісності світосприйняття, відчуження від своєї справжньої природи, сутності. Релігія (лат. «ге-1і§аге» — буквально відновлення зв'язку) претендує на роль прояву цієї цілісності й висуває себе гарантом подолання індивідом подвійності при умові підключення до неї (релігійної системи), сприйняття її некритично — теза «спочатку відкрито, з вірою зроби, потім осягнеш». Засвоєні таким чином знання виявляються критерієм достовірності для знань, досягнутих іншим способом, та є матрицею для сумління. Достовірність отриманих знань забезпечується переданням, авторитетним свідченням, а поглиблюється й відновлюється лише особистим досвідом кожного, бо саме знання не є статичною інформацією, а являє собою досвід спілкування з Найвищим. Тобто релігія пропонує нові, додаткові для розуму, базові аксіоми для подальшого просування й розвитку його операцій; прийняття готовими нових складових його структури, перші з котрих утворювались емпірично при взаємодії й адаптації до зовнішнього світу — для прискорення еволюції й засвоєння існуючого світу — через слово як носій та ціль досвіду. В релігійних системах надається і приблиз- на схема для класифікації та діагностування стану адепта в означеній системі координат: мірою слугує надлюдськість, причетність до реальності, відкритість буття, яким воно є, а відзнакою — ступінь концентрації й чистоти свідомості. Отже, релігійне знання подається у формі аксіом, як факти, як виклад знань. «Знаючий не доводить, той, що доводить, не знає» (приказка). А всі науки в нашому ще досить позитивіст-ськи орієнтованому світі теж спираються на довільно вигадані їх засновниками підстави, аксіоми. Релігійні аксіоми є інтуїтивно, без фільтрів оперативного розуму, сприйнятим знанням. На аксіомах базується їеогіа — безпосереднє бачення божественного устрою. Так само, як і наукова теорія породжує нове бачення явищ завдяки специфічному тлумаченню фактів. Теоретичне осмислення змінює мову визначеної дисципліни, виявляючи нові властивості її мови і роблячи видимими нові властивості її об'єкта. Релігія зазвичай постає як знання про надприродні закономірності, нелогічні й бездоказові, а наука — як знання про закони природні. Надприродним звичайно називається те, що суперечить природним законам. Не можна сказати, що надприродне суперечить усім законам взагалі: так жоден міф ми не зможемо віднести до надприродного, тому що нам можуть бути відомі не всі закони. Як відомо, й у науці є фантазії, що сприймаються часто навіть не як гіпотези, а у вигляді достовірного знання — флогістон у хіміків XVIII ст. або світовий ефір у фізиків XIX ст. Гіпотези не відповідають законам, і все ж таки це наука, не містицизм. Тому що, хоча це й фантазії, але фантазії про закони, то можуть бути перевірені практикою й або відкинуті, або доведені. Законом називають незмінність у змінах, неодмінну однорідність дії всіх однорідних речей. Такими є сталість властивостей (сніг білий), сталість кількісних відносин у русі (швидкість звуку у визначеному середовищі) і т. ін. Загальність законів діалектично єдина з їхньою обмеженістю: однорідно діють лише однорідні речі в однорідних умовах. А надприродне — це те, що суперечить самій сутності закону як такого — неодмінної однорідності дії однорідних речей. Таке визначення дуже неточне. Помилково приймати за нелогічність понадприродну фактичність і зверхлогічність. Біологічні явища суперечать законам механіки, закони механіки не можна поширювати на хімічні явища і т. ін. За межами дії будь-якого закону протікають суперечні йому явища. Але вони від того не менш раціональні й не менш істинні. |
|
|