Есхатологічна перспектива світу

Переважна більшість релігій ґрунтується на вченні про кінець світу і встановлення царства Божого, на пророцтвах про те, що після нинішньої епохи страждань і несправедливості наступить царство справедливості і блаженства, Бог підведе підсумок людській історії. Зло буде знищене і запанує добро. Таке вчення дістало назву "Есхатологія" (грецьке eshaton - кінець, межа, кінцева мета і logos - вчення). Це релігійне вчення про кінець світу в просторі і часі, а також про завершення розвитку земної цивілізації та її історії, приреченість і смерть людини, кінець всього людства. Есхатологічні уявлення властиві всім релігіям, однак у систематизованій формі найбільш повно вони були виражені в

Тема 6. Онтологія релігії

монотеїстичних релігіях. Монотеїзм протиставив принципу циклічного розвитку, який був властивий політеїстичним релігіям і міфології, ідею абсолютного кінця світу напередодні встановлення Божого Царства.

Вчення про кінець світу і Царство Боже найбільш типові для іудаїзму, християнства та ісламу. Так, іудеї очікують пришестя месії, який започаткує настання ери миру і справедливості на Землі. Християнство стверджує, що Ісус Христос як месія вже був на Землі, але скоро прийде вдруге як спаситель і вчинить Страшний суд. За Біблією з другим пришестям пов'язується встановлення тисячолітнього царства, в якому житимуть воскресші святі і мученики християнства. Триватиме воно до Армагеддону і страшного суду. Це вчення дістало назву мілленаризм (від лат. mille - тисяча і annus - рік).

Есхатологічне вчення християнством запозичене з іудаїзму. Воно передбачає загробну розплату за земні страждання лише богообраного народу, яким вважалися стародавні іудеї. В християнській теології посмертну відплату здобудуть всі ті, хто "спасеться", а ідея кінця світу пов'язується з другим пришестям Ісуса Христа, Армагеддоном, тисячолітнім царством і страшним судом.

Ставлення до мілленаризму в різних течіях християнства не однакове. Одні вважають, що месія повернеться вдруге і завершить суд над винуватцями зла; другі твердять, що страшний суд відбудеться після того, як зло поступово стане згасати і його зникнення сприятиме настанню царства небесного; треті повністю відкидають мілленаризм і ті місця в Біблії, де йдеться про день страшного суду, пояснюють як розповідь про подальшу долю індивідуальної душі. Неоднозначне ставлення до мілленаризму обумовлене багатьма причинами. По-перше, надія на покарання винуватців зла і несправедливості, а також - на вічне блаженство праведників робить бажаним настання "останніх днів", що надає сенсу земній історії як тернистому і важкому шляху до єднання з Богом. По-друге, апокаліптичні симптоми швидкого кінця світу викликають страх перед земним стражданням і посмертною карою. Почуття такого страху спонукає людей миритися з нещастям і несправедливістю, штовхає до покаяння і сприяє підживленню релігійної віри. По-третє, в епоху Реформації протестантська ідеологія намагалась зняти суперечність між земним і потойбічним світом шляхом введення ідеї про Царства Боже на Землі, і пояснення кінця світу як реального знищення соціального зла. Проте ці ідеї не набули поширення, їх витіснили августиніанство, що визнає джерелом соціальних змін лише волю творця, і канонічна євангельська традиція, яка право суду і загробної відплати залишає тільки за Богом.

В ісламі останній день світу вважається однією з основних істин віровчення. Іноді цей день розуміють як здійснення Божого суду над індивідуальною душею після смерті мусульманина. В багатьох місцях Корану останній день світу інтерпретується як стан, коли Земля буде зруйнована і всі

Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії

люди отримають справедливу винагороду за свої діяння. Вони будуть поділені на тих, хто потрапить до раю, і на тих, хто потрапить до пекла.

В релігійних вченнях індуїзму, буддизму та зороастризму домінує ідея, що світ розвивається за космічним циклом, протягом якого релігія і мораль поступово занепадають і зрештою досягають крайнього рівня деградації. їх деградація притаманна сучасній епосі, яка характеризується як Калі-Юга або період виродження Дхарми. Протягом цього циклу розвитку прокладається шлях до оновлення віри і Земля поступово вступає в нову "золоту епоху" або період Кріта. В індуїстських священних книгах зафіксовані пророцтва, що космічне перетворення світу відбудеться з пришестям нового аватара (в буддизмі - будди майбутніх віків, в зороастризмі - Саошьянти). Сучасний світ, якому притаманні безпрецендентні соціальні потрясіння, індустріалізація, розвиток технологій, екологічна криза і занепад культури, характеризується багатьма релігіями як світ нещастя, смутку і страждань, що передує появі Месії.

Багато священних книг різних релігій твердять, що напередодні кінця віків наступить голод і мор, братовбивчі війни, природні катаклізми і сучасна цивілізація зазнає занепаду. На думку християнських богословів, сучасне людство, захоплене матеріальними інтересами, прагненням до наживи і різних насолод, любов до Бога в ньому вироджується. В індуїстських і буддистських священних текстах сказано, що з наближенням кінця сучасного періоду калі-цивілізація досягне найнижчої кризової точки. Більшість священних писань кінець віку пов'язують з появою Антихриста, Звіра або Даджжала, який заперечує існування Бога. Образ Антихриста уособлює зло і є противником християнської церкви. Саме Антихрист є об'єктом багатьох релігійних теорій, з яким пов'язуються всі біди нашого часу. В деяких священних книгах кінець віків обумовлений занепадом релігії, коли авторитет її основоположника знижується, а його віровчення зазнає перекручень. Після знищення Антихриста наступить соціальне і релігійне оновлення світу.

Християнство кінець світу і страшний суд пов'язує з Армагеддоном. За Біблією, Армагеддон інтерпретується як місце збору сил сатани для вирішальної битви з Богом, а в більш широкому теологічному розумінні - це символ останньої боротьби Добра і Зла. Ідея такої боротьби зустрічається в Старому Заповіті, а в Новому Заповіті вона подана вже в конкретизованій формі. Так, в Одкровенні Івана Богослова розповідається, що Звір, який уособлює Рим і зло взагалі, будуть переможені посланцем Бога - Месією і скинуті у підземелля. Після цього почнеться тисячолітнє царство воскреслих святих і мучеників. Потім відбудеться остання битва небес з силами зла. Антихрист зазнає остаточної поразки, що ознаменує кінець земної історії. Після цього воскреснуть всі люди, які стануть перед Божим судом. Грішники будуть засуджені на вічні муки, а праведники стануть блаженствувати в "небесному Єрусалимі".

В протестантизмі сутність Армагеддону визначається в контексті доктрин

Тема 6. Онтологія релігії

виправдання релігійною вірою, напередвизначення й есхатології. Різні нещастя і злигодні розглядаються як наслідок кари Божої за людські гріхи. Ідея страшного суду розуміється як виключна прерогатива Бога і використовується з метою розвінчування католицької церкви, її претензій судити людей від імені Бога.

Кальвіністська концепція абсолютного визначення і Божественної благодаті відкривала широкі можливості у боротьбі із земним злом, в здобутті милості Божої внаслідок успіхів на ниві підприємництва. Все це започатковує, на думку протестантів, епоху добра і справедливості.

Деякі течії пізнього протестантизму зберегли первісне розуміння сутності Армагеддону. Віра у близьке друге пришестя Ісуса Христа і настання Армагеддону притаманна й адвентистам, які декілька разів призначали, а потім переносили терміни "кінця світу". Схожих поглядів дотримуються свідки Єгови, які розглядають історію людства як арену боротьби Бога з силами Сатани, що завершиться Армагеддоном. Внаслідок цієї боротьби все грішне людство загине, а свідки Єгови будуть врятовані. Вони побудують тисячолітнє царство на Землі і житимуть у ньому вічно. Єговістські теологи вважають, що епоха Армагеддону вже почалась. Початковим її етапом була перша світова війна, другим - друга світова війна, третім - холодна війна. Кульмінацією Армагеддону, на думку свідків Єгови, буде нова війна, в якій загине людська цивілізація.

Розуміння Армагеддону як неминучої світової війни властиве й іншим християнським течіям, які дістали назву "нові релігійні праві". Проте політична інтерпретація Армагеддону викликає глибоку тривогу за долю людства і зустрічає сильну протидію різних прогресивних суспільних сил, в тому числі й релігійних.

Сучасна епоха страждань, згідно релігійного вчення, повинна завершитись страшним судом. Надія на страшний або останній суд завжди була відповіддю на проблему теодіцеї. Теодіцея (буквально - боговиправдання) - це релігійно-філософська доктрина, яка намагається усунути суперечність між наявністю у світі соціального зла та несправедливості і релігійними проповідями про Божу справедливість. Ця доктрина притаманна розвинутим релігіям і деяким філософським вченням, які зло розглядають як допущений Богом засіб випробування людей і зміцнення їх релігійної віри, а також засіб попередження грішників.

Теоретично обґрунтував теодіцею німецький філософ Г.Лейбніц, який вчив, що світ є "досконалим творінням, бо створений досконалим Богом". Зло розглядалося філософом як невід'ємний супутник і умова добра, необхідна для блага людини. Оскільки Бог не бажає людям зла й несправедливості, то зло не може бути вічним. Панування зла на Землі зрештою буде припинене і справедливість Бога дістане підтвердження: Він буде вершити суд над людством в кінці віків. Перемога над злом буде остаточною, виникне Царство Боже -царство справедливості й добра.

Розділ П. Філософське витлумачення Феномену релігії

В різних релігіях уява про страшний суд є різною. Зокрема в таких священних книгах як Авеста і Старий Заповіт сказано, що страшний суд і Царство Боже настануть саме на Землі. В Корані і в Новому Заповіті підкреслюється, що Земля буде зруйнована і тисячолітнє царство буде на небесах, де праведники здобудуть спасіння.

Страшний суд можна витлумачувати як надприродну подію, що ознаменує собою кінець світу. Подібне розуміння характерне для ісламу, католицизму і православ'я. Інше розуміння цього суду зводиться до соціального, політичного й релігійного оновлення земного світу. Такі ідеї зустрічаються в іудаїзмі, бахаї, японській новій релігії Секай Кюсей кьота, інших релігіях.

Християнське віровчення страшний суд інтерпретує як остаточну відплату всім живим людям і мертвим, які тілесно воскреснуть і за вироком вищого судці дістануть за своїми вчинками, а в протестантизмі - за вірою. Після цього праведники здобудуть вічне блаженство в раю, а грішники - вічні муки у пеклі. Подібні уявлення запозичені з іудаїзму і стародавніх єгипетських релігій про судний день. В Євангеліях від Матвія та Івана вони супроводжуються яскравими картинами того, як ангели трубами сповістять про страшний суд, Ісус Христос з'явиться на хмарах небесних, а потім сяде на престолі, перед яким зберуться всі народи. Виправдані люди стануть справа від престолу, а засуджені - зліва. В Апокаліпсісі страшний суд змальовується як всесвітня катастрофа. Християнська есхатологія включає погляди, які були властиві античному християнству. До них відноситься уява про Книгу життя, що ведеться Богом, повернення землею і морем тіл померлих на страшний суд, процедура виголошення вироку і його виконання ангелами та чортами. Ідея страшного суду зафіксована в Символі християнського віровчення, де сказано: "І вдруге прийде із славою, судитиме живих і мертвих, а його царству не буде кінця". Протестантські церкви та організації в основному поділяють традиційні християнські погляди на страшний суд, але деякі з них схильні трактувати цю проблему символічно. Есхатологічні погляди на страшний суд в наш час нерідко переплітаються з уявою про екологічну катастрофу й економічні кризи. В багатьох теологічних і філософських вченнях цій проблемі надається переважно соціального звучання.

Есхатологічна перспектива світу тісно пов'язана з релігійною уявою про великого духовного вождя - месію, тобто Божого посланця, спасителя, який володіє надприродними властивостями, здатний покарати грішників, винагородити праведників, покликаний знищити зло, встановити Царство Боже і закласти початок нової ери загального благоденства. Месія староєврейською мовою і Христос грецькою мовою буквально означає "помазаник" або особа, яка спеціально обрана Богом для виконання його волі. Уява про месію виникла у стародавніх іудеїв, які перебували тривалий час у вавілонському полоні. В образі месії тоді виступав завойовник, який був покликаний звільнити іудеїв і

Тема 6. Онтологія релігії

відновити порядок.

Після знищення стародавньої Іудеї почало формуватись вчення про месію як майбутнього рятівника іудеїв від іноземного гніту, покликаного відновити договір Яхве з його обраним народом. Ідею про месію християнство запозичило з іудаїзму. В християнській есхатології месія в особі Ісуса із Назарету вже був на Землі, після страждань і смерті воскрес й вознісся на небеса. Тепер християнство очікує друге пришестя Христа, під час якого буде завершена покладена на нього Богом місія - врятувати людство від гріха.

Якщо термін "месія" в різних релігійних вченнях зустрічається порівняно рідко, то пророцтва про появу Божого посланця для виконання волі Всевишнього мають універсальний характер. Крім християнства та іудаїзму, вчення про месію поширені в індуїзмі, ісламі та інших релігіях.

Так, в індуїзмі є вчення про аватари, тобто перевтілення Бога-Отця в інших богів, людей або тварин задля захисту і спасіння віруючих. Перевтілення і діяння Верховного бога описані у ведах. Згідно цих писань, Господь, створивши Всесвіт, прийняв на себе роль його охоронця і приходить туди в образі своїх втілень, щоб покликати до себе і спасти нижчих істот і напівбогів.

Прихильники ісламу теж очікують другого пришестя месії, зокрема суніти сподіваються на прихід "прихованого імама", а шиїти вірять в майбутню появу імама Махді. В буддизмі важливе місце посідає пророцтво про прихід майбутнього будди - Майтреї, який перебуває нині нібито в царстві богів і чекає часу свого народження у світі людей. Він позбавить людство від страждань і приведе в царство насолод. У вішнуїстських священних текстах, зокрема у ведах, передбачається поява месії Калки; в зороастрійських текстах сказано про прихід Саошьянта; в конфуціанських релігійних джерелах йдеться про близьку появу Справжньої Людини, яка встановить на Землі загальний мир.

В есхатології важливе місце займає вчення про Царство Боже. Надія на те, що скоро настане золота епоха, ідеальний світ, де немає місця злу, де панує Божа справедливість властива багатьом релігіям. Найбільш повно ця ідея виражена у світових релігіях і тих віруваннях, які виникли на їх основі. Поняття "Царство Боже" виражає релігійно-утопічний ідеал жаданої структури суспільства, такого ідеального стану людини як вічне життя і вічне блаженство. Уява про Царство Боже пов'язується з містичним віруванням про вплив надприродних сил на життя суспільства з метою його перетворення у "Новий Єрусалим" з оновленим небом і землею.

Християнське вчення про Царство Боже подвоює світ на світ матеріальний, грішний і недосконалий та світ надприродний, праведний і досконалий. Воно відстоює ідею про можливість існування людини в інших, трансцендентних вимірах і станах, в яких вона досягне вічного життя і блаженства після смерті. Схожі уявлення мають конкретно-історичне підґрунтя, оскільки вони своєрідно виражали настрої та сподівання певних класів і верств

Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії

суспільства. Жорстокий гніт і експлуатація народних мас у рабовласницьку епоху породили мрії про знищення несправедливого суспільного ладу, а також хіліалістичні ідеї побудови тисячолітнього царства на Землі. Подібні ідеї виражені зокрема у вченні Томаса Мюнцера, в анабаптистському русі та в інших релігійних вченнях. Крім хіліалістичної в християнстві існує ще й спіритуалістична концепція, відповідно до якої Царство Боже розглядається як морально-духовний стан людини, стан спокою, радості і блаженства у Святому Дусі.

У священних писаннях різних релігій інтерпретація Царства Божого дається з різних позицій. По-перше, Царство Боже - це світ абсолютної влади Бога, де на його честь постійно висловлюють похвалу; це - справедливість, спокій, процвітання і щастя, що пануватимуть вічно на радість людству. По-друге, Царство Боже - це такий суспільний устрій, в якому люди будуть вдосконалювати свої кращі якості, будуть пізнавати Бога і знаходити на практиці дорогу до нього; ніщо не буде чинити перешкоди у творінні добрих справ кожною людиною.

По-третє, Царство Боже - це насамперед стан вічного життя і блаженства, де не буде смерті, а всі померлі повернуться до життя у день воскресіння з мертвих; це - ідеальне суспільство, символами якого є гора Сіон, святе місто, Новий Єрусалим. В деяких релігіях, зокрема таких як бахаїзм, мормонство, Церква уніфікації Муна, становлення Божого ідеального царства розглядається в єдності з прогресом сучасної людської цивілізації. Первісне значення терміну "Царство Боже" як духовного ідеалу і блаженства після смерті в сучасних радикальних есхатологічних вченнях поступово витісняється соціально-утопічними розуміннями майбутнього ідеального суспільства.

Тема 6.Онтологія релігії___________________________________________ 237

Контрольні запитання і завдання

1. Який зміст мають поняття "природне " і "надприродне"?

2. Використайте відомі вам докази з метою обгрунтування буття Бога.

3. Розкрийте зміст таких основних філософських форм усвідомлення Бога як теїзм, деїзм та пантеїзм.

4. Як сучасна теологія вирішує питання походження світу?

5. Розкрийте особливості витлумачення природи людини різними конфесіями.

6. Яка перспектива, згідно богословських версій, очікує людство?

Тематика рефератів

1. Релігієзнавче осмислення категорій "природне" і "надприродне".

2. Еволюція доказів буття Бога.

3. Теологічне осмислення концепції "вибуху Всесвіту".

4. Природа людини в релігійному витлумаченні.

5. Теологічні версії структури людини.

6. Конфесійні особливості есхатологічних вчень.

Рекомендована література

1. Катехизис. - К., 1991.

2. Крывелев И.А. Религиозная картина мира.- М., 1968.

3. Лобовик Б.А. Религиозное сознание и его особенности. - К., 1986.

4. Маклин Г. и др. Очевидность сотворения мира. - М, 1993.

5. Мартинетти Д. Человек, Бог, Вселенная. - Милан-Москва, 1991.

6. Моррис Г. Библейские основания современной науки. - СПб., 1995.

7. Последние судьбы мира. - К., 1994.

8. Філберт Б. Світи перед Богом. - Львів, 1996.