Августин Аврелій (Augustinus, 354-430 рр.) – один з Отців християнської церкви, його основні праці: "Про користь віри", "Сповідь", "Про град Божий", "Про Тройцю", "Про блаженне життя" та ін., у яких розглядаються проблеми християнської догматики.

Автокефалія (від грецьк. аutos – сам, kерhаlе – голова) – самостійність, адміністративна незалежність православної церкви.

Адвентизм (від лат. adventus – пришестя) – течія у пізньому протестантизмі, що виникла у 30-х роках ХІХ століття в США. Засновник Вільям Міллер, який передбачав друге пришестя Христа в 1843-44 роках. Незважаючи на провал пророцтв, учення про друге пришестя Христа займає особливе місце в догматиці А. Адвентисти вважають, що друге пришестя Христа буде супроводжуватися воскресінням праведників. Прийнятим є водохрещення дорослих і обмивання ніг. Е. Уайт запроваджено реформи: "санітарну реформу", шанування суботи, заперечення безсмертя душі, раю й пекла.

Аджорнаменто (від італ. аggiornamento – осучаснення) – термін, яким після Другого Ватиканського собору 1963-1965 років названо політику модернізації, відновлення, проведену католицькою церквою.

Аллах (від араб. "аліллах" – бог) – ім’я Бога в ісламі. А. – єдиний і тільки один Бог, творець світу, що обрав Мухаммеда посланцем до людства. Символ віри ісламу: "Немає Бога, крім Аллаха, і Мухаммед – пророк його".

Англіканство – одна з протестантських течій, що виникла в Англії в XVI ст. З’єднує католицьке вчення про рятівну місію церкви з протестантським догматом про порятунок особистою вірою. Символ віри викладено в Книзі загальних молитов. Організація і культ – католицькі, будівля – єпископальна. Глава церкви – король Англії. Примас – архієпископ Кентерберійський.

Аніматизм (від лат. аnimatus – живий) – перенесення психічних властивостей людей на природу.

Анімізм (від лат. аnima – душа) – форма найдавніших вірувань, пов’язана з уявленням про існування в тілі людини двійника її, душі, від якої залежить і життя людини, і його стан.

Апокриф (від грецьк. apokrуphos – таємний) – неканонічні релігійні книги, не визнані священними. Більшість з них не визнані церквою. Дані про них дають знахідки в Єгипті 1946 р. (Наг-Хаммді), Палестині 1947 р. (Хірбет-Кумран).

Апологети – ранньохристиянські теологи (Тертулліан, Ориген та ін.), які в часи переслідувань християн (ІІ-ІІІ століття) доводили переваги нової релігії перед іншими віруваннями та необхідність її для держави.

Архат – за буддійським ученням хінаяни це святий, що досяг нірвани й навіки поринув у неї.

Аскетизм релігійний (від грецьк. askesis – подвиг) –спосіб життя, що передбачає добровільну відмову від життєвих задоволень, утримування від яких християнство вважає богоугодним.

Атеїзм (від грецьк. а – заперечення, theos – бог) – світоглядна орієнтація людини, що заперечує надприродне начало.

Ахімса (санскр. – ненасильство) – в індуїзмі, джайнізмі, буддизмі релігійно-етичний принцип, що проповідує невбивство нічого живого, що пов’язане з вірою в переселення душ.

Баптизм (від грецьк. baptizo – хрещу водою) – протестантський рух, що виник на поч. XVII століття в Англії. Джерело віровчення – Біблія (Новий Завіт). Визнається: водохрещення дорослих, причастя (хлібопреломлення), віра в особистий порятунок шляхом віри в спокутну жертву Христа й обрання віруючих до порятунку, принцип загального священства віруючих.

Берестейська церковна унія – об’єднання православної Київської митрополії з католицькою церквою, що відбулася в 1596 році на соборі в м. Бересті. Збережено візантійський (православний) обряд, національні особливості й традиції при визнанні католицького віровчення. Ліквідована на Львівському соборі 1946 р. До 1989 р. в Україні греко-католицизм існував нелеґально.

Біблія (від грецьк. biblion – книга) – священна книга християнства. Перша частина Біблії – Старий Завіт – запозичена в іудеїв (книга Танах). Складалася протягом 1 тис. до н.е. і І – ІІ століть н.е. Тексти за іудейською та християнською традицією вважаються богонатхненними. Мова Старого Завіту: давньоєврейська і давньоарамейська, Нового Завіту – давньогрецька.

Бог – вища надприродна сутність, що відповідно до релігійної точки зору є творцем і причиною світу, абсолютною досконалістю й могутністю.

Бодхісатва (санскр. – той, хто прагне до просвітління) – людина, яка прийняла рішення стати буддою; той, хто досяг просвітління, але відмовляється піти в нірвану, щоб своїм прикладом допомогти іншим досягти просвітління.

Брахма – в індуїзмі бог – творець світу, один із членів тріади верховних богів (Тримурти). Протистоїть Вішну – богу-охоронцю і Шиві – богу-руйнівнику.

Брахман – 1) творче начало, абсолют, вища об’єктивна реальність, тотожна атману – особистій душі, суб’єктивному началу; 2) коментар до Вед; 3) каста жерців в індуїзмі.

Будда (санскр. "прояснений") – 1) царевич Сид-дхартха Гаутама, що став основоположником буддійського вчення (у хінаяні); 2) істота, яка досягла вищого ступеня духовного розвитку, символ (у махаяні).

Буддизм – світова релігія, що виникла в VI в. до н.е. в Індії. Сьогодні у світі близько 400 млн. буддистів. Засновник – царевич Сиддхартха Гаутама з племені шак’я (Будда). Основні ідеї: "Життя є страждання" і "Шлях до порятунку". Існують три галузі буддизму: хінаяна – "мала колісниця"; махаяна – "велика колісниця"; ваджраяна – "алмазна колісниця". Загальне джерело – священні тексти "Трипітака" – "три кошики".

Великдень – головне свято християн, установлене на честь чудесного відродження розп’ятого на хресті Ісуса Христа. Запозичене з іудаїзму, де відзначалося як свято на честь виходу євреїв з Єгипту. Іудеї відзначають свято великодня 14 числа місяця нисана за місячним календарем. Християни на Нікейському соборі 325 року вирішили відзначати Великдень у перший тиждень після весняного рівнодення і наступного за ним повного місяця, але щоб християнська пасха не збігалася з іудейською.

Веди (санскр. – "священне знання") – священні тексти індуїзму. Головна ідея: людина – духовна істота, що повинна звільнитися від пут матеріального світу й повернутися до Бога.

Віра релігійна – бездоказове визнання реального існування надприродних сил. З релігійної точки зору віра є дарована Богом благодать.

Всесвітні собори – збори вищого духівництва, представників християнських помісних церков, на яких розроблялися догматична й культова системи християнства, формувалися канони. До розколу 1054 року проведено сім загальнохристиянських соборів.

Гріх – учинок людини, що суперечить релігійним нормам. У богослов’ї розглядається гріх проти віри (байдужість, сумнів, скептицизм), надії (самовпевненість, малодушність, розпач), любові до Бога (себелюбство, гординя, прихильність до земного, невдячність).

Гріхопадіння людей – відповідно до біблійного оповідання про вигнання Адама й Єви з раю це подія, у результаті якої людство на землі стало смертним. Але, уже виганяючи людей з раю, Бог нібито дарував людям надію на порятунок, пророчачи прихід Спасителя.

Двунадесяті свята – дванадцять найважливіших після Великодня православних свят. Вісім із них присвячені Христу, чотири – Богородиці.

Деїзм (від лат. deus – бог) – релігійно-філософське вчення, відповідно до якого Бог, будучи безособовим началом і причиною світу, не втручається в його явища та процеси.

Декалог – релігійно-моральні норми, подані в Старому Завіті (Вихід, гл. 20, і Второзаконня, гл. 5). Перші чотири заповіді стверджують монотеїзм і релігійні норми, інші шість – загальнолюдські моральні норми.

Джихад (араб. – зусилля в справі поширення мусульманської віри). Спочатку розглядався як газават (від араб. "набіг" – війна за віру). Сьогодні переважно розглядається як війна з власною недосконалістю.

Догмати релігійні (від грецьк. dogmatos – навчання) – основні положення якої-небудь релігії, що визнаються як вічні й незмінні істини, установлені Богом.

Дхарма (санскр. – 1) доктрина, навчання; 2) правило, закон; 3) вища реальність.

Есхатологія (від грец. eshatos – останній, logos – вчення) – релігійне вчення про скінченну долю людства і світу.

Євангелія (від грецьк. еuangelion – блага звістка) – ранньохристиянські твори про життя Ісуса Христа. Авторство євангелій приписується учням Ісуса – апостолам чи учням апостолів. Відомими є близько 30 євангелій, з них тільки чотири ввійшли до канону: від Матвія, Марка, Луки, Івана. Перші три за схожість одне з одним отримали назву синоптичних (від грецьк. synoptikos – що бачить все разом). Головним джерелом євангелій були старозавітні пророцтва. Затвердження перших чотирьох євангелій відбулося в 325 р. на Нікейському соборі.

Єпископ (грецьк. еpiskopos – охоронець) – вища ієрархічна ступінь у більшості християнських церков.

Жрець – людина, яка в політеїстичних релігіях виконує роль посередника між Богом і людьми. Термін "ієрей", яким у православ’ї позначається сан священика, походить від грецьк. hierеus – жрець.

Ікона (від грецьк. eikon – образ, зображення) – мальовниче зображення богів, святих та ін., що є предметом релігійного поклоніння.

Ісихазм (від грецьк. hesychia – спокій, тиша, відчуженість) – містико-аскетичне вчення православ’я. Вищий ступінь пізнання – Богопізнання – може бути досягнута містичним спогляданням у чернечому подвижництві. Заперечує пізнання Бога за допомогою інтелекту. Представники: Макарій Єгипетський, Іван Лествичник, Григорій Палама.

Іслам (араб. – покірність) – одна зі світових релігій. Виникла в VII столітті в Аравії, у період консолідації арабів. Особлива увага приділялася питанням права і зовнішньої обрядовості. Це знайшло відображення в п’ятьох принципах віровчення: визнання єдинобожжя і Мухаммеда як посланця Аллаха, молитва (салят), пост (саум), податок на користь бідних (зак’ят) і паломництво до святих місць (хадж).

Канон (грецьк. kanon – зразок, правило) – установлення щодовіровчення, догматики та культу. У християнський канон входять: Символ віри, вчення Ісуса Христа й апостолів, Святе письмо, правила богослужіння, обрядів, церковні піснопіння.

Карма (санскр. – борг, відплата) – "закон відплати", відповідно до якого поведінка людини в реальному житті зумовлює її подальшу долю в процесі перероджень.

Католицизм (від грецьк. katholikos – всесвітній) – один з основних, разом із православ’ям і протестантизмом, напрямків у християнстві, який остаточно сформувався після поділу церков 1054 р. із прийняттям ряду догматів і канонів, що відрізняються від загальнохристиянських постанов. Має єдиний центр, розташований у місті-державі Ватикані, та єдиного главу – Папу Римського. Нинішній Папа Римський – Іоанн Павло ІІ, слов’янин за походженням (поляк Кароль Войтила).

Комплекс релігійний – сукупність елементів структури релігії: релігійна свідомість, релігійний культ, релігійні організації, релігійні відносини (релігійна віра), що взаємодіють між собою і створюють єдину систему.

Конфесія (від лат. confessio – визнання) – спільність віруючих, яка має свою організацію, культ і віровчення.

Коран (араб. аль-кур’ан – "читання") – священне писання мусульман. З релігійної точки зору Коран існує одвічно, знаходиться в Аллаха, який передав його людям через одкровення Мухаммеда. Складається з 114 розділів (сур), що у свою чергу поділяються на вірші (аяти). За життя Мухаммеда існував в усній формі, за перших трьох халіфів оформлений письмово. Доповнюється Сунною – переказами про пророка і його учнів.

Кордоцентризм (від лат. cordis – серце) – концепція Богопізнання, у якій серце вважається головним органом пізнання Бога.

Креаціонізм (від лат. creatio – творення) – релігійне вчення, що пояснює походження світу "божественним творчим актом".

Культ релігійний (від лат. cultus – поклоніння) – система релігійних дій, предметів і символів, пов’язана з релігійними уявленнями віруючих і спрямована на задоволення релігійних потреб.

Ламаїзм (тибетський буддизм) – релігія, що виникла на Тибеті в VII-XIV століттях н.е. на основі поєднання махаяни з місцевою релігією бон. Засновник – тибетський лама Цзонкаба. Збережено основні буддійські положення за складної обрядовості й масового поширення інституту лам.

Лютеранство – один із напрямків раннього протестантизму. Виник в XVI ст. Принципи, проголошені Мартином Лютером: спасіння особистою вірою, священство всіх віруючих, рівність усіх перед Богом, принцип "дешевої церкви". Із таїнств збережено: водохрещення і причастя. Заперечується Священний переказ, чернецтво, поклоніння святим, мощам. Основи віровчення викладено в Книзі згоди.

Люцифер – (від давньоєвр. "супротивник") сатана, відповідно до релігійних вчень – злий дух чи глава злих духів, що є причиною зла у світі.

Магія (від грецьк. magia – чаклунство) – віра в можливість впливу на навколишній світ чаклунськими діями: за допомогою духів, фетишів тощо. У ранніх формах релігії магія – зародкова форма релігійного культу.

Масонство (від франц. franс maçon – вільний каменяр) – міжнародна релігійно-філософська течія, що набула поширення у XVIII ст. Організаційні форми та символіку М. запозичило від середньовічних церковних братств каменярів. Мета М. – "об’єднання людей на основах братерства, любові, взаємодопомоги й вірності". Для поглядів М. характерними є деїзм, віра у вічний закон природи, осягти який можуть тільки обрані шляхом просвітління. Головне божество – Великий архітектор Всесвіту. Має чітку ієрархічну структуру. Сьогодні це одна з найбільш впливових конспіративних організацій у світі.

Махаяна (див. буддизм) – напрямок у буддизмі. Від хінаяни відрізняється більшою релігійністю. Якщо мета хінаяни – досягнення особистого порятунку, то мета махаяни – досягнення стану бодхісатви. Якщо в хінаяні Будда – реальна людина, царевич Сиддхартха Гаутама, то в махаяні Будда – це втілення вічного світового принципу, у кожній живій істоті є частка Будди.

Мекка – головне священне місто мусульман в Аравії, де народився і почав свою діяльність пророк і засновник ісламу Мухаммед. Тут знаходиться Кааба – головна святиня мусульман, до якої кожен мусульманин повинен здійснити паломництво (хадж).

Мечеть (араб. масджид – місце поклоніння) – релігійно-культова споруда в ісламі. Не освячується, складається з ніші, що вказує напрямок кибли (тобто моління), кафедри проповідника (мінбар), книгосховища, приміщення для ритуальних обмивань, веж для заклику до молитви (мінаретів).

Міжнародна асоціація релігійної волі (МАРВ) визнане ООН і ЮНЕСКО об’єднання представників різних конфесій, мета якого – запобігання порушенням волі віросповідання. Створено в 1992 році. Центр Асоціації знаходиться у Вашингтоні. Президент Асоціації – Б. Біч.

Міжнародне товариство свідомості Кришни – сучасний варіант індуїзму (його гілки – вішнуїзму), створений у 60-і роки ХХ в. Бгактиведантою Свамі Прабгупадою. Мета – пропаганда ведичних знань, поширення свідомості Кришни та брахманської культури. Головне – віра в Кришну як Верховну особистість Господа, проповідування вірного служіння йому, досягнення свідомості Кришни. Священні тексти: Бгаґават-Пурана, Брахма-Самхіті. Здійснюють благодійну діяльність щодо реабілітації ув’язнених, боротьби з наркоманією і т.д.

Містика (від грецьк. mystika – таємничі обряди, таїнство) – релігійно-філософська віра в можливість надприродного спілкування з Богом, Вищим началом, духами, іншими світами тощо. Особливістю є уявлення, що пізнання Бога і сутності світу можливе тільки шляхом надприродного споглядання, містичного досвіду. Властива більшості давніх і сучасних релігій.

Міфологія (від грецьк. mуthos – сказання, logos –вчення) – історична форма світогляду, система міфів і міфологічна свідомість визначеного народу, універсальний спосіб духовного освоєння дійсності. У класичному міфі – продукті колективного художньо-образного мислення на почуттєвому рівні – переплетені реалістичні знання, фетишизм, тотемізм і анімізм.

Монотеїзм (від грецьк. monos – єдиний, theos – бог) – форма вірувань і культу, пов’язана з поклонінням єдиному Богу, що втілив у собі всі досконалості.

Мораль релігійна – сукупність правил і норм, вироблених якою-небудь релігією, що визначають зобов’язання віруючого стосовно Бога, інших людей, суспільства. Усі положення релігійної моралі вважаються встановленими Богом, вічними та незмінними.

Мухаммед (близько 570-632 рр.) – засновник ісламу, "посланець Аллаха". Після смерті батьків виховувався дідом і дядьком Абу Талібом. Був знайомий із християнством, його сектами, іудаїзмом, родоплеменними релігіями Аравії. У 610 році в сорокалітньому віці в нього було перше одкровення Аллаха. Усі одкровення після смерті Мухаммеда зібрано й записано в єдину книгу – Коран. У 632 р. перед смертю здійснив "велике паломництво" до Мекки.

Національні релігії – релігійні вірування й культи, властиві тому чи іншому народу, нації. Це іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм та ін. релігії, пов’язані з певною національністю. У національних релігіях етнічні та релігійні кордони збігаються, хоча за певних обставин їх прихильниками можуть бути й представники інших національностей.

Неорелігії – релігійні течії, церкви, що сформувалися в другій половині ХХ ст., у появі яких відбилися процеси модернізації в релігійній сфері. Зумовлені кризою традиційних релігій, взаємовпливом різних культурних традицій; базуються на визначеній віросповідній традиції чи синкретизмі декількох. Одна з найбільш поширених класифікацій: 1) неохристиянські; 2) неоорієнталістські; 3) неоязичницькі; 4) ньюейджевські (синкретичні) утворення. Найбільшого поширення набули серед молоді середніх прошарків населення.

Нірвана (санскр. – угасання) – термін буддизму, що позначає стан відсутності бажань. Відповідно до буддійських текстів Н. – це протилежність усьому, що може бути.

Нунцій (від лат. nuntius) – постійний дипломатичний представник Папи Римського в іноземних державах, прирівнюваний за ранґом до посла.

Нью эйдж (від англ. new age – нове століття) – рух, що виник у 80-і роки ХХ ст., який спирається на ідею "нового століття", якісно нового періоду в історії людства на відміну від попереднього невдалого. Термін використовується для позначення нових теорій сутності людського існування (нетрадиційні способи й методи трансформації свідомості, поліпшення стану здоров’я, психіки, засвоєння різних практик езотеричної чи духовної традиції тощо).

Окультизм (від лат. occultus – таємний) – містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів, таємних ритуалів.

Організація релігійна – об’єднання послідовників певного віросповідання, цілісність і єдність якого забезпечується змістом віровчення і культу, системою організаційних принципів і правил.

Орден чернечий – об’єднання католицьких ченців, монастирів на основі схильності до визначених принципів чернечого життя, особливих статутів із метою ствердження католицької віри. Підкоряється безпосередньо Апостольській столиці Ватикану, має особливу структуру і власну ієрархію. Найбільш поширеними є О.: св. Бенедикта, св. Домініка, св. Франциска, товариство Ісуса (єзуїти) та ін. Особливий тип О. – військово-чернечі (лицарські), що припускають збройний захист віри (іоанніти, тевтонці, тамплієри та ін.).

Ортодоксія (від грецьк. orthodoxia – правильна думка) – неухильне дотримання традиційного вченню церкви. Поняття з’явилось у християнстві в ІІ ст. у зв’язку з виникненням перших єресей.

Пантеїзм (грецьк. pan – усі, theos – бог) – філософське вчення, у якому Бог розглядається як Абсолют, злитий із природою. Відомими є дві форми пантеїзму: натуралістична (розчинення Бога в природі – Дж. Бруно, Б. Спіноза) і релігійно-містична (розчинення природи в Богу; уважається, що Бог є в усіх явищах як їхнє надприродне начало – І. Еріугена та ін.).

Пантеон (грецьк. pantheion – усі боги) – в античних релігіях – храм усіх богів; пізніше – сукупність богів будь-якої релігії.

Папа Римський (від грецьк. рарраs, лат. рара – батько, наставник) – глава католицької церкви й верховний правитель міста-держави Ватикан. Обирається конклавом – зборами кардиналів – довічно.

Патристика (від грецьк. patеr (patrоs) – батько) – сукупність богословських учень християнських мислителів II-VIII ст., відомих як отці церкви: Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Назіанзін, Августин Аврелій, Боецій, І. Дамаскін, у творах яких розроблено ідеї та поняття християнського віровчення. Їх твори ввійшли у Священий Переказ і тривалий час уважалися непогрішимими.

Патріарх (від грецьк. patriarсhes – праотець) – 1) праотець усього людства; 2) глава автокефальної церкви в православ’ї.

Політеїзм (від грецьк. poly – багато, theos – бог) – форма вірувань і культу, пов’язана з поклонінням багатьом богам. Багатобожжя складалося в умовах формування етносів, відсутності стійких економічних зв’язків і централізованої державності. Для політеїзму характерне уявлення про ієрархію богів і особливе шанування верховного бога. Перехідна форма від політеїзму до монотеїзму – енотеїзм – поклоніння своєму богу і повага до богів інших етносів.

Православ’я – один із трьох основних напрямків у християнстві. Має близько 1 млн. послідовників. Склалося на території Візантії, самостійним напрямком стало в середині ХІ століття внаслідок церковного розколу, підготовленого поділом Римської імперії на західну і східну частини. Характерні риси православ’я: схильність до традиційної догматики й культу. Основа православ’я: Святе Письмо і Священий Переказ (рішення всесвітніх і помісних соборів II-VIII ст.ст., праці отців церкви). Символ віри визнаний Нікео-Константинопольський (апостольський). Церква вважається посередником між Богом і людьми. Духівництво поділяється на біле (одружені священики) і чорне (чернецтво). Центр християнської обрядовості – сім християнських таїнств. Особливу роль відіграють: культ святих, мощів, хреста, святої води, церковні свята й обряди. Єдиного світового центру немає.

Протестантизм (від лат. protestans – незгодний, заперечуючий) – загальна назва релігійних напрямків, своїм виникненням зобов’язаних Реформації. Термін пов’язаний із протестом деяких князів і 14 німецьких міст проти посягання католицизму на принцип свободи віросповідання. Ранні протестантські течії: лютеранство, кальвінізм, англіканство й ін. – виникають у ХVІ в. Пізній протестантизм – здебільшого наприкінці ХІХ ст. – поч. ХХ ст.: методисти, квакери, мормони, адвентисти, п’ятидесятники, свідки Єгови та ін. Більшість напрямків дотримується загальних віросповідних принципів: спасіння власною вірою, Біблія як єдине джерело одкровення, принцип загального священства віруючих, відмова від чернецтва, демократизм церковного життя. Спрощене оздоблення церков, число християнських таїнств скорочено до двох: хрещення і причастя. Єдиного світового центру немає.

П’ятидесятники (від біблійного свята П’яти-десятниці) – прихильники пізньопротестантського напрямку, що виник наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. В основі віровчення – біблійний сюжет про зішестя Святого Духа на апостолів. П. заявляють про можливість одержання водохрещення Святим Духом, а через нього – дарунків Святого Духа будь-якою людиною в її повсякденному житті. Серед дев’яти дарунків Святого Духа: глосолалія (інакше мовлення), зцілення вірою, ясновидіння тощо. Визнають хрещення Святим Духом і одержання дарунків під час безпосереднього спілкування з Богом. Більшість громад України об’єднано в Раду християн віри євангельської України.

Релігієзнавство – галузь гуманітарної науки, об’єктом вивчення якої є такий особистісний стан людини, що при визначенні свого місця у світі орієнтується на надприродне начало, відчуває свій зв’язок із ним. Предметом релігієзнавства є природа релігії та її функціональність.

Релігійна свідомість – здатність віруючого визначати своє ставлення до світу через систему поглядів і почуттів, зміст і значення яких складає віра в надприродне.

Релігійна філософія – філософські напрямки, орієнтовані на проблеми, пов’язані з релігійною тематикою.

Релігія – духовний феномен, що відбиває не тільки віру людини в існування надприродного начала, що є джерелом буття всього існуючого, але і є для людини засобом спілкування з цим началом, входження до його світу. Релігія заперечує, що буття людини є випадковим, стверджує його як невід’ємну частину світу.

Сакральне (від лат. sасеr – священний) – наділене божественною благодаттю. Це релігійна віра, таїнства, церква, священнослужителі, предмети та дії, пов’язані з релігійним культом.

Сансара (санскр. – повторення народжень і смертей) – в іудаїзмі та буддизмі уявлення про єдиний ланцюг переходів душі з однієї оболонки в іншу.

Світові релігії – найбільш поширені монотеїстичні релігії, що в ході свого розвитку подолали національні кордони. Основні риси: космополітизм, ідея рівності всіх перед Богом, відмова від специфічної обрядовості, місіонерська активність, спрощення обрядів посвяти в нову віру.

Світогляд релігійний – система поглядів і уявлень, що відбивають ставлення віруючої людини до світу, її життєву позицію і ціннісні орієнтації.

Символ віри – короткий виклад основних догматів якої-небудь релігії, безумовне визнання якого є обов’язком віруючого.

Собор – 1) головний храм міста чи монастиря, де богослужіння проводить єпископ; 2) збори вищих представників церкви для вирішення питань віровчення, внутрішнього устрою, дисципліни й правил.

Спіритизм (від лат. spiritus – душа, дух) – містико-ідеалістичний напрям, послідовники якого вірять в існування потойбічного світу, духів і в можливість спілкування з ними за допомогою визначених ритуалів. Посередником виступає медіум – особа, яка в особливому стані свідомості (трансі) нібито може спілкуватися з духами.

Сунна (араб. звичай, приклад) – Священий Переказ ісламу, викладений у вигляді висловів Мухаммеда і розповідей про його діяння людьми – хадисів. Хадиси передавалися усно, записані у VIII-ХI ст.

Суфізм (від араб. "суф" – вовна) – містико-аскетичний напрям в ісламі. Суфії намагалися зрозуміти таємничий зміст коранічних одкровень, брали участь у пильнуваннях, дотримувалися додаткових пос-тів з метою досягнення стану екстазу. Кінцевою метою вважали знищення своїх якостей як особистості й повне з’єднання з божественною істиною.

Таїнства – обрядові дії в християнстві, якими, за вченням церкви, віруючому передається божественна благодать.

Теїзм (від грецьк. theos – бог) – форма вірувань і культу, пов’язана з уявленнями про Бога – творця світу.

Теодицея (від грец. theos – бог, dike – справедливість) – релігійно-філософське вчення, що доводить, що наявність у світі зла не суперечить уявленням про Бога як втілення Абсолютного Добра. Уперше поняття введено німецьким філософом Лейбніцем у книзі "Теодицея" (1710 р.).

Тотемізм (від індійськ. "от-отем" – його рід) – форма найдавніших вірувань, пов’язана з уявленням про надприродні кревні зв’язки даного роду чи племені з певним видом рослин чи тварин, явищ природи.

Трипітака (санскр. "три кошики") – збірник буддійської релігійно-канонічної літератури. Складається з трьох частин: віная-пітака (кошик правил поведінки), сутта-пітака (кошик сутр), абхідхарма-пітака (кошик тлумачення навчання).

Фетишизм (від порт. fetiço – зачарована річ) – форма найдавніших вірувань, сутністю якої є уявно-фантазійне надання деяким предметам неживої природи надприродної могутності.

Харизма (від грецьк. charisma – божественний дарунок) – Божий дарунок, зроблений Святим Духом апостолам на 50-й день після Великодня.

Харизматики – 1) особи, які вірують в одержання харизми в цьому житті через безпосереднє спілкування з Богом; 2) рух у сучасному християнстві, спрямований на модернізацію релігійного життя, пошук нових форм культової практики. Властивий протестантизму, католицизму, православ’ю.

Храм – загальна назва будівель, призначених для відправлення релігійного культу. У кожній релігії храм має особливу назву: собор, костьол, мечеть, синагога. Храм – місце, де людина спілкується з Богом.

Християнство – одна з трьох світових релігій, найбільш численна за кількістю прихильників. З’явилося в І ст. н.е. у східних провінціях Римської імперії на ґрунті месіанських сект іудаїзму. Згідно з X. засновник вчення – Ісус Христос, Син Бога, що за велінням Бога Отця зійшов на землю, олюднився через народження Дівою Марією, дав людям заповіді Нового Завіту (Нагорна проповідь, найбільш повний варіант – Євангеліє від Матвія, 5 гл.), постраждав на хресті заради спокути першородного гріха, воскрес і піднісся на небо як одна з іпостасей Святої Тройці, повинен зійти на землю, щоб здійснити Страшний Суд. Християнство запозичило від іудаїзму: Святе Письмо (Старий Завіт) і ряд елементів культу. Теоретичні джерела: філософія Філона Олександрійського, його вчення про Логос – Сина Божого, посередника між Богом і людьми та філософія неостоїцизму – учення римського філософа Сенеки. З ІІІ ст. вищим законодавчим органом християнства стають церковні собори. Нікейський 325 р. і Константинопольський 381 р. собори затвердили Символ віри. З 324 р. Х. стає державною релігією Візантії, а згодом – світовою релігією.

Церква (від грецьк. kiriake – досл. Божий дім) – 1) християнська культова споруда з вівтарем і приміщенням для богослужіння; 2) тип релігійної організації, що склався в ході розвитку віровчення як спосіб реґламентації відносин усередині релігійної громади і поза нею з державою, із суспільством. Характерні риси церкви: загальне віровчення і розроблена догматика, загальна релігійна діяльність, сувора ієрархія.

Цінності релігійні – сукупність ідей, норм поведінки, дій, за допомогою яких здійснюється задоволення духовних потреб віруючого. Перша група ціннісних понять: Бог, віра, молитва і т.д. Друга – реальні цінності, інтеґровані в релігійну систему.

Чернецтво – поширена в ряді релігій форма реалізації ідеалу праведного життя, що припускає зречення світу, аскетизм.

Шаманство (від евенк. "саман" – знахар) – рання форма релігії, що спирається на віру в можливість спілкування людини з духом. Шаман – посередник між світом людей і світом духів, історично перший професійний служитель культу. Основний обряд Ш. – камлання.

Шаріат (від араб. "шаріа" – "вірний шлях до мети") – комплекс юридичних норм, принципів і правил поведінки, установлених у релігійному житті мусульманина. Ш. для віруючого – Божий закон, доведений мусульманам через Коран і хадиси.

Язичництво – сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття світових релігій у всіх народів. Охоплює широкий спектр вірувань з найдавніших часів: віра в духів, культ предків, тотемізм, магія тощо. Уважається політеїстичною релігією, деякі з дослідників відносять до нього й енотеїстичні релігії.

Яхве – ім’я Бога в іудаїзмі. Давні іудеї наділяли ім’я Бога магічною силою, забороняли його написання і проголошення IHVH. У Старому Завіті під цим написанням стояло слово Адонай (Господь мій). Християнські богослови, що звернулися в XVI ст. до єврейського тексту Біблії, стали читати його як Єгова. Значення самого слова точно не встановлено.

Навчальне видання

Релігієзнавство

Навчальний посібник

Автори:

Єременко Олександр Михайлович

Звонок Наталія Степанівна

Литвинов Олександр Миколайович

Форостюк Олег Дмитрович

Карпунова Наталія Григорівна

Редактор А.М. Анохіна

Коректор О.О. Толстенко

Технічні редактори Л.І. Низова, О.В. Мануйлова

Комп’ютерна верстка О.В. Васильєва

Підписано до друку 08.02.2005. Папір офсетний. Формат 60x84 ¹/_16.

Друк офсетний. Ґарнітура Book Antiqua, Bookman Old Style.

Ум. друк. арк. 21,625. Ум. фарбо-відб. 21,625. Обл.-вид.арк. 25,75.

Тираж 500 прим. Зам. № 2

Редакційно-видавничий відділ ЛАВС МВС

імені 10-річчя незалежності України

Друкарня РВВ ЛАВС

91493, Луганськ, сел. Ювілейне, вул. К. Маркса, 4

[1] Цит. за: Кочетов А.Н. Буддизм. – М., 1983. – С. 31.

[2] Див.: Мень Александр, протоиер. Мировая духовная культура, Христианство, Церковь: лекции и беседы. – М., 1995. – С. 158.

[3] Див.: Булгаков Сергий, протоиер. Православие. Очерки учения православной церкви. – К.: Лыбидь, 1991. – С. 132.

[4] Див.: Булгаков Сергий, протоиер. Православие. Очерки учения Православной Церкви. – К.: Лыбидь, 1991. – С. 139.

[5] Див.: Булгаков Сергий, протоиер. Православие. Очерки учения Православной Церкви. – К.: Лыбидь, 1991. – С. 141.

[6] Див.: Мень А., протоиер Православное богослужение. Таинство. Слово и образ. – М.: СП "Слово", 1991. – С. 13.

[7] Див.: Трубецкой Е.Н. Три очерка о русской иконе: Умозрение в красках. Два мира в древнерусской иконописи. Россия в ее иконе. – М.: ИнфоАрт, 1991. – С. 9.

[8] Див.: Мень А., протоиер. Православное богослужение. Таинство. Слово и образ. – М.: СП "Слово", 1991. – С. 12.

[9] Див.: Флоренский П.А. Иконостас. – М.: Искусство, 1995. – С. 61-62.

[10] Див.: Мень А., протоиер. Православное богослужение. Таинство. Слово и образ. – М.: СП "Слово", 1991. – С. 14.

[11] Див.: Закон Божий, составленный по Священному Писанию и изречениям Святых Отцов как практическое руководство в духовной жизни. – М.: Сретенский монастырь; "Новая книга", "Ковчег", 1998. – С. 387-388.

1 Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. – К., 1992. – С. 7-8.

[12] Чугуєнко М. Україна, яка шокує. Лабіринти історії. – Х., 2004. – С. 182.

[13] Аркас М.М. Історія України – Русі /Вступне слово і комент. В.Г. Сарбея; 2-е факс. вид. – К., 1991. – С. 13-14.

[14] Див.: Чугуєнко М. Україна, яка шокує. Лабіринти історії. – Х., 2004. – С. 189.

[15] Див.: Єленський В. Новітні релігійні рухи: напрямки еволюції, зони занепокоєння // Новітні релігійні рухи в сучасній Україні: Збірник матеріалів / Ред. кол.: В.Д. Бондаренко – гол. ред. та ін. – К.: ViP, 2000. – С. 35.

[16] Див.: Єленський В.Є., Перебенесюк В.П. Релігія. Церква. Молодь. – К.: АЛД, 1996. – С. 139.

[17] Див.: Філіпович Л. Неорелігії в Україні у контексті свободи віровизнання // Свобода віровизнання. Церква і держава в Україні. Матеріали міжнар. наук. конф., Київ, 28-30 вересня 1994 р. – К.: Укр. прав. фундація. Вид-во "Право", 1996. – С. 61-62.

[18] Див.: Релігійність українського суспільства: останні дослідження // Людина і світ. – 2003. – № 1. – С. 8-11.

[19] Єленський В. Новітні релігійні рухи: напрямки еволюції, зони занепокоєння // Новітні релігійні рухи в сучасній Україні: Збірник матеріалів / Ред. кол.: В.Д. Бондаренко – гол. ред. та ін. – К.: ViP, 2000. – С. 33.

[20] Дудар Н. Соціально-психологічні чинники виникнення нових релігійних течій // Новітні релігійні рухи в сучасній Україні. Збірник матеріалів / Ред. кол.: В.Д. Бондаренко – гол. ред. та ін. – К.: ViP, 2000. – С. 93.

[21] Див.: Дудар Н. Соціально-психологічні чинники виникнення нових релігійних течій // Новітні релігійні рухи в сучасній Укра

Загрузка...

Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 1314Следующая