ДО ПРОВЕДЕННЯ ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

з дисципліни

««Матеріалознавство»

галузі знань _0516 «Текстильна та легка промисловість»

спеціальності 5.05160201 «Швейне виробництво»

Кривий Ріг

2014
Методичні вказівки до виконання лабораторних робіт для студентів денної форми навчання за спеціальністю 5.05160201 «Швейне виробництво» з дисципліни «Матеріалознавство»

Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас
військовослужбовців. – Кривий Ріг, 2014

Укладач: Козирєва Н.В.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1

Тема: Розпізнавання виду натуральних волокон.

Мета роботи:засвоїти методику розпізнавання виду натуральнихволокон,ознайомитися з мікроструктурою, видами, властивостями натуральних волокон.

Матеріально-технічне забезпечення:зразки волокон; текстильна лупа; препарувальна голка; спиртівка; пінцет; мікроскоп; таблиця мікроскопічної будови волокон; лінійка; зразки тканин або паперу чорного кольору.

Порядок виконання роботи:

1. Вивчити теоретичні відомості.

1. Розглянути зразки волокон неозброєним оком та за допомогою лупи і визначити вид волокон, їхній колір, блиск. Виміряти довжину волокон.
2. За допомогою мікроскопа ознайомитися з мікроскопічною будовою волокон та замалювати її в зошит.
3. Підпалити волокно для визначення хімічного складу. Описати, як горить волокно, який виділяється запах і що залишається після згоряння. Звіт подати у формі табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Питання для підготовки до роботи:

1. Яку будову мають натуральні волокна під мікроскопом?
2. Який хімічний склад рослинних, тваринних волокон?
3. Як поводяться натуральні волокна під час спалювання?
4. Якими властивостями характеризуються натуральні волокна?

Література:

1. Патлашенко О.А. Матеріалознавство швейного виробництва. – Київ: Арістей, 2003.

2. Савостицкий Н. А., Амирова Э. К. Материаловедение швейного производства. – М.: Мастерство, 2000.

3. Радкевич В.О. Матеріалознавство швейного виробництва: Лабораторно-практичні роботи. – К.:

4. Вища школа, 1995.

5. Лазур К.Р. Швейне матеріалознавство: Підручник. – Львів: Світ,2004.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 2

Тема: Розпізнавання виду хімічних волокон.

Мета роботи:засвоїти методику розпізнавання виду хімічних волокон, ознайомитися з мікроструктурою, видами, властивостями хімічних волокон.

Матеріально-технічне забезпечення:зразки волокон; текстильна лупа; препарувальна голка; спиртівка; пінцет; мікроскоп; таблиця мікроскопічної будови волокон; лінійка; зразки тканин або паперу чорного кольору.

Порядок виконання роботи:

1. Вивчити теоретичні відомості.

2. Розглянути зразки волокон неозброєним оком та за допомогою лупи і визначити вид волокон, їхній колір, блиск. Виміряти довжину волокон.

3. За допомогою мікроскопа ознайомитися з мікроскопічною будовою волокон та замалювати її в зошит.

4. Підпалити волокно для визначення хімічного складу. Описати, як горить волокно, який виділяється запах і що залишається після згоряння. Звіт подати у формі табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Питання для підготовки до роботи:

1. Яку будову мають хімічні волокна під мікроскопом? Який хімічний склад штучних та синтетичних волокон?
2. Як поводяться штучні волокна під час спалювання?
3. Як поводяться синтетичні волокна під час спалювання?
4. Якими властивостями характеризуються штучні волокна? Перелічіть їх недоліки.
5. Якими властивостями характеризуються синтетичні волокна? Перелічіть їх недоліки.

Література:

1. Патлашенко О.А. Матеріалознавство швейного виробництва. – Київ: Арістей, 2003.
2. Савостицкий Н. А., Амирова Э. К. Материаловедение швейного производства. – М.: Мастерство, 2000.
3. Радкевич В.О. Матеріалознавство швейного виробництва: Лабораторно-практичні роботи. – К.: Вища школа, 1995.
4. Лазур К.Р. Швейне матеріалознавство: Підручник. – Львів: Світ,2004.

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 3

Тема: Структура та будова прядива і ниток.

Мета: Навчитись визначати вид прядива за волокнистим складом та за способом прядіння. Набути практичних встановлювати кількість складень. Урівноваженість та вид кручення ниток у зразках тканин.

Інструменти та матеріали: зразки тканин, пінцет, ножиці, спиртівка, лупа, мікроскоп.

Загальні відомості.

Прядивом називають тонку нитку, яка вироблена з волокон обмеженої довжини засобом їх скручування і призначена для виробництва тканин, швейних ниток, трикотажу.

Сукупність процесів, при яких з коротких волокон отримують безперервну нитку-прядиво називають прядінням. Існує три основні системи прядіння: гребінна, кардна та апаратна.

Волокна, які використовують для прядіння, називають прядильними. До них відносяться: бавовна, вовна, льон, відходи натурального шовку, різноманітні штапельні волокна. Прядіння вовни здійснюється за двома системами: апаратною і гребінною. В прядінні бавовни розрізняють три системи: гребінну, кардну та апаратну. Розрізняють дві системи прядіння льону: льняну (включає мокрий і сухий способи) та пачосову.

Залежно від властивостей волокна і призначення ниток пряжу прядуть тоншу або товщу, скручують сильніше або слабше. На прядильних машинах виготовляють одинарну пряжу. Якщо декілька ниток скручують в одну на крутильних машинах, то таку пряжу називають крученою. Повторне кручення збільшує зчеплення між волокнами, завдяки чому кручена пряжа стає стійкішою, ніж одинарна. Кручення пряжі буває прстим і фасонним. Пряжа простого кручення гладенька, а фасонного-з вузликами, петлями тощо.

Кручення прядива та швейних ниток характеризується: напрямком кручення, числом кручень на одиницю доржини (в більшості на 1м).

Прядиво та швейні нитки бувають правого та лівого кручення, що позначається відповідно Z та S. У всіх нитках правого Z-кручення, окрім шовкових, напрямок витків кручення знизу вгору та зліва направо, а нитки лівого S кручення – знизу вгору та справа наліво. У шовкових ниток праве кручення позначають літерою S, а ліве - літерою Z.

Напрямок кручення швейних ниток впливає на процес утворення стібків на швейних машинах та обривність строчки при пошитті виробів.

Відомо, що при зворотньому ході (підьомі голки) швейної машини, нитка, яка заправлена у вушко, відходить від голки і утворює петлю, в яку входить носик човника. У ниток S-кручення петля відхиляється проти годинникової стрілки. А у ниток правого Z кручення- за годинниковою стрілкою. В результаті цього петля повертається або назустріч руху човника, або за ходом його руху. При повороті петлі назустріч руху човника ймовірність, що носик човника пройде повз петлю, менша, ніж при повороті петлі за ходом човника. Тому для швейних машин з рухом човника за годинниковою стрілкою використовуються нитки лівого S кручення.Для сучасних швидкісних машин, у яких човник рухається проти годинникової стрілки, використовуються нитки правого Z кручення.

В двоголкових машинах із вищезазначених причин для правої голки необхідно використовувати нитки правого кручення, а для лівої голки- нитки правого кручення.

Таким чином на сучасних швейних машинах викоритовують переважно нитки правого Z

кручення, так як використання ниток лівого кручення призводить до підвищеного обриву ниток та погіршенню якості строчки.

Для визначення напрямку кручення прядива або нитки необхідно короткий відрізок затиснути пальцями, і утримуючи вертикально, злегка розкручувати. Якщо верхній кінець розкручується в напрямку руху годинникової стрілки, розміщеної в горизонтальній площині, вона має кручення Z (шовкова нитка-кручення S); при розкручюванні верхнього кінця проти руху годинникової стрілки нитка має кручення S (шовкова нитка-кручення Z).

При скручуванні нитки внаслідок оберненності пружної та еластичної деформації виникає крутячий момент, спямований в більшості в бік, зворотній скручуванню. Це призводить до розкручування нитки та утворенню петель сукрутин. Така нитка називається нерівноважною.

Рівноважність має особливо важливе значення для швейних ниток та крученого прядива, які застосовують у швейному виробництві. Сукрутини нерівноважних ниток зачіпляються у вушці голки швейних машин або нитконапрямлячів, що призводить до обриву ниток.

Складаємо нитку довжиною 1м вдвоє, підраховуємо число утворених сукрутин. Нитка вважається рівноважною, якщо сукрутин не більше шести.

Нерівноважна нитка утворює більше шести сукрутин.