ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТЕМА 2. МОВА, ЇЇ ПРИРОДА Й ФУНКЦІЇ.

Погляди на природу мови в мовознавстві.

У науці відомі три погляди на природу мови. Одні вчені розглядали її як біологічне явище, другі – як психічне, а треті – як суспільне.

1. Натуралістичний (біологічний) підхід до мови. Розвиток натуралістичного підходу до мови пов'язане з ім'ям видатного німецького дослідника Августа Шлейхера (1821-1868). Шлейхер вважав, що мова – природний організм, який народжується, розвивається, старіє і вмирає. Цінним слід вважати прагнення представників цього напряму, зокрема Шлейхера, застосовувати до вивчення мови точні методи природних наук. Помилковим в концепції Шлейхера. і його послідовників стало занадто прямолінійний перенесення на мову законів, властивим біологічним організмам, які, дійсно ростуть, розвиваються, а потім старіють і вмирають. Мови, звичайно, теж виникають, розвиваються і іноді вмирають. Але смерть ця носить не біологічний, а соціально-історичний характер. Мова вмирає лише зі зникненням говорить на ньому суспільства, колективу людей.

2. Психічний підхід до мови. Інша відома точка зору на природу і сутність мови - це те, що мова - явище психічне. Одним з найвизначніших представників, який представляв психологічну точку зору на мову був Гейман Штейнталь (1823-1899). Науковець вважав мову явищем психічним, яке розвивається на основі законів психології. Він виключав роль мислення в становленні мови, надаючи значення психіці. Таким чином, Штейталь категорично заперечував участь мислення у розвитку мови. Всю увага Штенталь зосереджував на індивідуальному акті мовлення, розглядаючи мову як явище психічного порядку.

3. Мова - явище соціальне.Нарешті, існує точка зору, що мова явище соціальне. Мова окремої людини залежить від навколишнього середовища і перебуває під впливом мови колективу. Якщо малі діти потрапляють в умови життя звірів, то вони набувають навички тваринного життя і втрачають безповоротно все людське.

Про те, що мова не є біологічним явищем, свідчить і той факт, що межі мов і рас не збігаються. Мову не можна розглядати і як психічне явище, оскільки психіка в кожної людини своя, неповторна, то за умови психічної природи мови на світі було б стільки мов, скільки і людей. Мова – явище суспільне. Вона виникла у суспільстві, обслуговує суспільство, є однією з найважливіших ознак суспільства і поза ним існувати не може.

Функції мови в суспільстві.

Основна, визначальна функція мови — комунікативна. Мова виникла з потреб комунікації, і вся її організація підпорядкована цим потребам. Комунікативна функція є важливим чинником розвитку мови. Напр., фонетичні процеси уподібнення і розподібнення відбуваються не безвідносно до будь-яких умов, а тому, що полегшують вимову слова (асиміляція) або його сприйняття (дисиміляція), тобто діють на користь мовця або його слухача — учасників комунікації. Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості. Щоб спілкуватись, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування та формулювання думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки — мислетворчу функцію. Ця функція якнайтісніше пов’язана з комунікативною, обидві вони становлять єдність. Надзвичайно важливою для розвитку людства є пізнавальна функція мови. Мова служить дуже важливим інструментом пізнання. Шукаючи назву для речі, людина її пізнає. Пізнавальна функція активно діє як у філогенезі — розвитку народу — всіх носіїв даної мови, так і в онтогенезі — розвитку окремої людини, що пізнає світ значною мірою шляхом засвоєння мови. Пізнавальну функцію мови ще називають пізнавально-відображальною, гносеологічною, а також акумулятивною. Імпресивна функція полягає у дії мовлення на адресата незалежно від того, як адресат її сприймає. Яскравий вияв такої функції — військові команди. Інформаційна функція мови полягає у передаванні в процесі спілкування одне одному певної інформації про позамовну дійсність, у відображенні об’єктивної реальності. В цьому основний сенс спілкування. Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо. Когнітивна функція – це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.

Загальнонародний характер мови, її диференціація.

Мова — загальнонародне явище. Народ — творець і носій мови. Одна особа безсильна будь-що змінити в мові, бо мова розвивається і змінюється за своїми об'єктивними законами. Так, наприклад, Тарас Шевченко є основоположником сучасної української літературної мови. Однак він створив не більше десятка слів і то переважно складних із уже наявних у мові простих слів (широкополий, хребетносилий, синємундирний тощо). Навіть геніальна особистість не здатна змінити мову, а може лише виявити приховані потенції мови, показати, як ефективно можна використати те, що в мові існує.

Оскільки мова є загальнонародним явищем, вона не може бути класовою (про класовість мови говорив академік М.Я. Марр). Якщо б кожен клас у суспільстві користувався своєю мовою, то таке суспільство перестало б існувати, бо неможливо було б налагодити механізм його функціонування. Саме тому в будь-якому класовому суспільстві засобом спілкування між різними класами є єдина загальнонародна мова. Заперечуючи класовий характер мови, не можна заперечувати класовий підхід до використання мови. Він виявляється, по-перше, у використанні чужої ("престижної") мови в повсякденному житті вищих класів. Так, скажімо, російська буржуазія XVIII— XIX ст. користувалася французькою мовою; українська партійна номенклатура радянського періоду переходила на "панську" російську мову, таким чином дистанціюючись від "колхозного языка". По-друге, класовий підхід до використання мови полягає і в надмірному вживанні іншомовних слів, штучно створених мовних зворотів, у вимові слів на іноземний лад, тобто у виробленні соціального діалекту. По-третє, класовий підхід до використання мови полягає у виділенні певних слів і затемненні інших або їх усуненні з мовлення, часом навіть у вкладанні в слово іншого змісту, ніж воно має в загальнонародній мові.

Диференціацією суспільства зумовлена особлива мова декласованих елементів — жебраків, злодіїв, бомжів тощо. Це своєрідні засекречені таємні мови, створені з метою "зашифрування" від посторонніх передаваного повідомлення.

Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна диференціація мови. Існують різні професійні субмови (підмови), які, як правило, відрізняються від загальнонародної мови лише спеціальними словами.

Мова і мислення.

Оскільки мова є засобом оформлення людської думки, то цілком природно постає питання про співвідношення між мовою і мисленням. Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змісту думки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним.

Мова і мислення хоча й перебувають у діалектичній єдності, проте не є тотожними. Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки,почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття (наприклад, службові слова, займенники, що не виражають поняття) і не кожне речення виражає судження (наприклад, питальні речення).

Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.

І мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку. Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.

Мова і мовлення.

Мова — система одиниць спілкування і правил їх функціонування. Іншими словами, мова — це інвентар (словник) і граматика, які існують у потенції, в можливості. Мовлення — конкретно застосована мова, засоби спілкування в їх реалізації. До мовлення належать говоріння (мовленнєвий акт) і результати говоріння (текст). Правомірно говорити про мовлення окремої людини, про мовлення молоді, усне побутове мовлення, художнє мовлення тощо. Усе це — різне використання можливостей мови. Загалом мову і мовлення розрізняють за такими параметрами:

1. Мова — явище загальне, абстрактне; мовлення — конкретне. Конкретність мовлення виявляється в тому, що його можна чути, записати на магнітну стрічку, бачити і прочитати (якщо йдеться про текст). Мову безпосередньо спостерігати неможливо.

2. Мова — явище відносно стабільне, довговічне, загальноприйняте; мовлення — динамічне (рухливе), випадкове й унікальне. Так, наприклад, сучасна українська літературна мова охоплює період від І. Котляревського до наших днів, її норми (орфоепічні, орфографічні, лексичні та граматичні) є відносно стабільними й загальноприйнятими. У мові немає помилок, у ній усе правильно. У мовленні люди можуть припускатися помилок. Унікальність же мовлення полягає у своєрідному використанні мовних засобів, у вживанні оказіональних (випадкових) слів, словоформ, словосполучень тощо.

3. Мова — явище психічне, а мовлення — психофізичне. Мова існує в індивідуальних мозках, у душах, у психіці людей, які становлять певну мовну спільність. Мовлення, крім психічного, має ще фізичний (фізіологічний) аспект, пов'язаний із його породженням і сприйманням. Мовлення можна характеризувати за темпом, тембром, тривалістю, гучністю, артикуляційною чіткістю, акцентом тощо.

4. Мовлення — лінійне, мова — нелінійна. Мовлення розгортається в часі. Для того щоб вимовити якусь фразу, потрібен певний часовий проміжок, бо слова вимовляються послідовно одне за одним. А в мові всі звуки, слова, словоформи тощо існують одночасно. На відміну від мовлення, мова має ієрархічну будову.

З історичного погляду мовлення первинне, а мова вторинна. Спершу виникали в мовленні окремі слова, фрази тощо, а згодом із фактів мовлення склалася мова. З погляду сучасності, навпаки, мовлення твориться з фактів мови: для вираження думки мовець відбирає з мови необхідні мовні одиниці й оформляє їх у фразу за наявними в мові граматичними правилами. Однак слід пам'ятати, що мова і мовлення тісно пов'язані між собою: мова не тільки породжує мовлення, стримує його неспинну стихію, а й живиться ним, змінюється, розвивається під його впливом. У мовленні з'являється нове, оказіональне, яке з часом може проникнути в мову, стати фактом мови.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти